Ухвала

від 13.11.2012 по справі 1570/2124/2012

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2012 р.Справа № 1570/2124/2012

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г. П.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Вербицької Н.В.,

Кравченка К.В.

при секретарі: Абілгазіновій К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ДПІ у м.Іллічівську Одеської області ДПС на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2012р. по справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ДПІ у м.Іллічівську Одеської області ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2012р. фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (надалі ФОП ОСОБА_2), доповнюючи в процесі розгляду справи свої позовні вимоги, звернулася в суд із позовом до ДПІ у м.Іллічівську Одеської області ДПС (надалі ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що ДПІ проведено документальну планову перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_2 за період з 10.11.2009р. по 30.09.2011р. За наслідками зазначеної перевірки складено акт №3163/17-01/НОМЕР_1 від 28.11.2011р., відповідно до висновків якого позивачем порушено: п.п.7.4.1 п.7.4,п.п.7.5.1 п.7.5,п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість», внаслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість підлягаючого сплати в бюджет за перевіряє мий період в сумі 24458грн., у т.ч. за липень 2010р. на 900грн., за серпень 2010р. на 817грн., за вересень 2010р. на 4641грн., за жовтень 2010р. на 5200грн., за листопад 2010р. на 12900грн. На підставі вищезазначеного акту ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0002871701 від 08.11.2011р. про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 30572,50грн, в т.ч за основним платежем 24 458грн. та за штрафними фінансовими санкціями у сумі 6114, 5грн.

ФОП ОСОБА_2 вважає, що вказане податкове повідомлення-рішення не відповідає вимогам закону, оскільки в акті перевірки відсутні конкретні документальні докази будь-яких розбіжностей між податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями з податку на додану вартість ТОВ «Лекс Плюс». Окрім того, позивач не погоджується з висновком відповідача щодо не товарності операцій із придбання товарів за умови відсутності ТТН за формою 1-ТН. Позивач вважає, що застосування ТТН за формою 1-ТН не було обов'язковим для позивача, оскільки наказ Мінтрансу №488/348 від 29.12.1995р. «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», яким затверджено товарно-транспортну накладну за формою 1-ТН, на який посилається відповідач в акті перевірки, скасовано та нового не прийнято, натомість позивачем надано всю належним чином оформлену первинну документацію, підтверджуючу господарські операції. Таким чином, позивач вважає, що у ДПІ немає правових підстав виключати з податкового кредиту позивача 24558грн. Посилаючись на зазначені обставини просить позов задовольнити.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2012р. позов задоволено, скасоване податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Іллічівську №0002871701 від 08.11.2011р. про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 30572,50грн.

Стягнуто на користь суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області судовий збір у розмірі 305,73грн.

В апеляційній скарзі апелянт просить постанову суду скасувати, ухвалити нову постанову про відмову у задоволені позову, посилаючись на порушення норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, постанови суду без змін, з наступних підстав.

За правилами ст.200КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що, ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Лекс Плюс»у повному обсязі виконали умови спірних договорів, що й було підтверджено позивачем наданими документами та наявними у справі видатковими, податковими накладними та квитанціями, які не мають будь-яких недоліків та порядок заповнення яких відповідає встановленому чинним законодавством вимогам, у зв'язку з придбанням товарів з метою подальшого використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності. Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем порушень податкового законодавства допущено не було.

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ФОП ОСОБА_2 зареєстрована 09.11.2009р. виконавчим комітетом Іллічівської міської ради Одеської області, номер запису до ЄДР 2 554 000 0000 045338 як платник податку на додану вартість та платник єдиного податку(а.с.40).

ДПІ проведено документальну планову перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивача за період з 10.11.2009р. по 30.09.2011р. За наслідками зазначеної перевірки складено акт №3163/17-01/НОМЕР_1 від 28.11.2011р., відповідно до висновків якого позивачем порушено: п.п.7.4.1 п.7.4,п.п.7.5.1 п.7.5,п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість», внаслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість підлягаючого сплати в бюджет за перевіряє мий період в сумі 24458грн., у т.ч. за липень 2010р. на 900грн., за серпень 2010р. на 817грн., за вересень 2010р. на 4641грн., за жовтень 2010р. на 5200грн., за листопад 2010р. на 12900грн. На підставі вищезазначеного акту ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0002871701 від 08.11.2011р. про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 30572,50грн, в т.ч за основним платежем 24 458грн. та за штрафними фінансовими санкціями у сумі 6114, 5грн.

Підставою для прийняття такого рішення стало відображення позивачем у податковому обліку отримання товарів від ТОВ «Лекс Плюс»на суму ПДВ 24457, 76грн., яке здійснювалося на підставі договору доручення №0119.

ФОП ОСОБА_2 здійснила оподаткування одержаних доходів від здійснення вказаної господарської діяльності у періоді з 10.11.2011р. по 31.12.2010р. на спрощеній системі оподаткування, у період з 01.01.2011р. по 30.09.2011р. на загальній системі оподаткування та в ДПІ у м. Іллічівську була зареєстрована як платник податку на додану вартість та платник єдиного податку.

Розрахунки між контрагентами здійснювались в готівковій формі, що підтверджуються квитанціями до прибуткових касових ордерів.

TOB «Лекс Плюс»було виписано наступні податкові накладні та видаткові накладні на поставку товарів: №0207 від 02.07.2010р. - на суму 5400,00рн. у т.ч. ПДВ - 900,00 грн., видаткова накладна №0207 від 02.07.2011р. - на суму 5400,00грн. у т.ч. ПДВ - 900,00грн.; №2007 від 20.07.2010р. - на суму 3300 грн. у т.ч. ПДВ - 550.00 грн.; видаткова накладна №2007 від 20.07.2011р. - на суму 3300,00грн. у т.ч. ПДВ - 550,0 грн.;№1209 від 12.08.2010р. - на суму 1602,00рн. у т.ч. ПДВ - 267.00грн., видаткова накладна №1209 від 12.08.2011р. - на суму 1602,00грн. у т.ч. ПДВ - 267,00 грн.;№277 від 01.09.2010р. - на суму 5845,20рн. у т.ч. ПДВ - 974.20грн.. видаткова накладна №277 від 01.09.2010р. - на суму 5845,20грн. у т.ч. ПДВ - 974,20 грн.; №281 від 02.09.2010р. - на суму 7518,00грн. у т.ч. ПДВ - 1253,00грн., видаткова накладна №281 від 02.09.2010р. - на суму 7518,00грн. у т.ч. ПДВ -1253 грн.; №282 від 03.09.2010р. - на суму 7095,60рн. у т.ч. ПДВ- 1182,60грн., видаткова накладна №282 від 03.09.2010р. - на суму 7095,60грн. у т.ч. ПДВ -1182,60грн.; №299 від 07.09.2010р. - на суму 2705,76рн. у т.ч. ПДВ -450, 96грн., накладна №299 від 07.09.2010р. - на суму 2705,76грн. у т.ч. ПДВ -450, 96грн., №300 від 08.09.2010р. - на суму 4680,00рн. у т.ч. ПДВ -780,00грн., видаткова накладна №300 від 08.09.2010р. - на суму 4680,00грн. у т.ч. ПДВ - 780,00грн.; №1510 від 15.10.2011р. - на суму 31200,00рн. у т.ч. ПДВ -5200,00грн., видаткова накладна №1510 від 15.10.2011р. - на суму 31200,00грн. у т.ч. ПДВ - 5200,00грн.; №2211 від 22.11.2011 р. - на суму 77400, 00 грн., у т.ч. ПДВ -12900грн., видаткова накладна на суму 77400, 00 грн., у т.ч. ПДВ -12900грн.

Як в суді першої інстанції, так і в судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача пояснив, що між позивачем та СПД-ФО ОСОБА_3 укладено договір на перевезення вантажу автомобільним транспортом (а.с.110). На виконання зазначеного договору позивачем надано належним чином оформлені відповідно вимог ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»оригінали товарно-транспортних накладних, а саме: 01АА від 20 серпня 2010р; 01АА від 01 вересня 2010р.; 01АА від 03 вересня 2010р.; 80910 від 08 вересня 2010р.; 01АА від 15 жовтня 2010р; 01АА від 02 липня 2010р.; 12810 від 12 серпня 2010р.; 01АА від 22 листопада 2010р.; з довіреностями на отримання від позивача товарів згідно рахунків (а.с. 65,87-90, 106-109, 157- 206). Дані ТТН не містять в собі порушення Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, заповнені відповідно до вимог чинного законодавства, містять в собі повну інформацію щодо перевізника, вантажоотримувача, виду транспорту, товару, вартість товару та послуг, підписи та печатки сторін накладної, що дає змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у господарських операціях. До того ж товарно-транспортні накладні не відносяться до первинних бухгалтерських документів. Таким чином, надані документи спростовують твердження податківців щодо нетоварного характеру операцій між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Лекс Плюс».

Щодо викладених в акті перевірки посилань ДПІ на дані Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, згідно з якими встановлено розбіжності між податковим кредитом ФОП ОСОБА_2 та податковими зобов'язаннями TOB «Лекс Плюс» на суму 24458 грн., у т.ч. за: липень 2010р. - у сумі ПДВ - 900грн. серпень 2010р. - у сумі ПДВ 817грн. за вересень 2010р. - у сумі ПДВ 4641грн. за жовтень 2010р. - у сумі ПДВ 5200грн. за листопад 2010р. - у сумі ПДВ 12900грн., то суд першої інстанції правильно дійшов до висновку, що вимоги діючого податкового законодавства України, зокрема ЗУ «Про податок на додану вартість», не містить норм, відповідно до яких відомості «автоматизованого співставлення», на які посилається ДПІ, та недекларування контрагентом податкових зобов'язань за відносинами з покупцем, позбавляють останнього права на формування відповідних сум податкового кредиту. Можливі порушення податкового законодавства з боку контрагентів позивача, як-то недекларування податкових зобов'язань з ПДВ, доказів чого ДПІ не надало в даному випадку, за загальним правилом само по собі не є самостійною і достатньою підставою для висновку про відсутність у покупця права на податковий кредит з ПДВ та підставою для позбавлення платника податків права на податковий кредит, сформований за операціями з цим контрагентом.

Що стосується нікчемних угод, суд першої інстанції виходив з наступного.

За правилами ст.204ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В статті 234ЦК України визначено, що фіктивний є правочин, який вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. А тому право визнання недійсності правочину надано тільки суду, а не податковим органам.

При таких обставинах, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що нікчемність укладених угод не доведена.

Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з наступного.

Підпунктом 7.4.1. пункту 7.4 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість»встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 ст.6 та ст.81цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплата товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п. 3.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу №363 від 14.10.1997р. із змінами та доповненнями згідно наказу від 05.11.2001р. №763, договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі та вантажовідправниками або вантажоодержувачами.

Відповідно до ст.ст.46-49 ПК України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Відповідно до ч.3 ст.228 ЦК України, у разі недодержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Виходячи із зазначених норм законодавства України, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що позивачем правомірно сформований податковий кредит, господарські операції мали реальний характер, а тому рішення податкового органу про застосування санкцій є неправомірним.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

За таких обставин, судова колегія вважає, що постанова суду постановлена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для її скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.198,200,206КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ДПІ у м.Іллічівську Одеської області ДПС -залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2012р. -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: Н.В. Вербицька

К.В. Кравченко