Постанова

від 24.07.2012 по справі 1570/3582/2012

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 1570/3582/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2012 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Марина П.П.

за участю секретаря Борцової С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Інтегра-груп»до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 21.05.2012 року №0008572301,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одесі Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення №0008572301 від 21 травня 2012 року .

В обґрунтування своєї правової позиції позивач зазначив, що згідно приписів п. 198.6. Податкового Кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Закон передбачає у якості належної підстави для не віднесення до податкового кредиту сплачених сум податку - не оформлення податкової накладної.

ПП «ІНТЕГРА - ГРУП»були надані документи, що підтверджують факт придбання товарів: Договір № 20/02 від 20.02.2011 р. із додатками, видаткова накладна № 250207 від 25.02.2011 року, Акти приймання -передачі основних засобів від 30.03.2011 р., щодо введення майна, яке було придбано відповідно до вказаного договору у експлуатацію, а також податкова накладна № 153 від 25.02.2011 року. Зазначені документи підтверджують факт придбання обладнання у ПП «Фіто сервіс плюс», прийняття та введення його до експлуатації.

З огляду на зазначене, позивач вважає безпідставним твердження податкового органу щодо відсутності поставок товару, що свідчить про укладення угод без мети реальних наслідків.

Позивач в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених в адміністративному позові та наданих поясненнях та просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення№0008572301 від 21 травня 2012 року.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, надав до суду заперечення на позов, відповідно до якого просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що згідно Акту ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС № 13/15-2/36671297 від 12.01.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Фіто Сервіс Плюс»щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2011 по 30.06.2011 року, їх реальності та повноти відображення в обліку виявлено відсутність у ПП «Фіто Сервіс Плюс»трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, а тому вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди з переважно контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають товарного характеру, отже мають ознаки нікчемності. За результатами документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Інтегра-груп»з питань взаємовідносин із ПП «Фіто Сервіс Плюс»складено акт №133/22-214/35818147/623 від 04.05.2012 року, відповідно до якого встановлено неможливість фактичного здійснення ПП «Інтегра-груп»господарських операцій з ПП «Фіто Сервіс Плюс», а саме відсутність поставок товарів та надання послуг, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків та їх нікчемності, тому позивачем безпідставно сформовано податковий кредит на загальну суму 7536,00 грн. (а/с. 78-79).

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, перевіривши їх доказами, судом встановлено наступне.

Згідно пп.20.1.4 п.20.1 ст. 20, ст. 78 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

В судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджено, що приватне підприємство «ІНТЕГРА - ГРУП» (ІК 35818147) зареєстроване 18.03.2008 року виконавчим комітетом Одеської міської ради Одеської області, свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи від 18.03.2008 р. № 1 556 102 0000 031529 (а/с. 6).

Згідно Довідки АА №081370 з ЄДРПОУ, ПП «ІНТЕГРА - ГРУП» здійснює такі види діяльності за КВЕД: інша поліграфічна діяльність; надання інших комерційних послуг; рекламна діяльність; виробництво будівельних металевих конструкцій; діяльність інформаційних агентств (а/с. 7-8).

На виконання постанови про призначення документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства ПП «ІНТЕГРА - ГРУП»код 35818147 по взаємовідносинам із ПП «Фіто Сервіс Плюс»код 36671297 винесеної старшим слідчим прокуратури міста Одеси молодшим радником юстиції Томашевскім С.О., у межах кримінальної справи №02201100183 порушеної за ознаками ст.205 ч. 2 КК України, за фактом фіктивного підприємництва, що завдало великої матеріальної шкоди державі, а також відносно ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за ознаками складу злочинів передбачених ч.3.ст.28 ,ч.2 ст. 205,ч.3 ст. 212,ч 5 ст.27,ч.5 ст. 191 України.

На підставі направлення від 12.04.2012 р. № 294 та Наказу від 12.04.2012 р. № 338. виданого ДПІ у Малиновському районі м. Одеси -головним державним податковим ревізор-інспектором відділу спеціальних особливо важливих перевірок та зустрічних звірок управління податкового контролю ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС Тишковськой І.В., згідно з п.п.20.1.4 п 20.1 ст20.пп 78.1.11 глави 8 розділу II Податкового Кодексу України від 02.10.2010 р. № 2275 - IV проведена документальна позапланова виїзна перевірка, ПП «ІНТЕГРА - ГРУП»код ЄДРПОУ 35818147 по взаємовідносинам з ПП «Фіто Сервіс Плюс», за період з 01.01.2009р. по 31.12.2011р.

Перевірку проведено у період з 19.04.2012року по 25.04.2012 року з відома директора Гур 'єва С.Л.

Згідно п.2 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984 та зареєстрованого Мінюстом 12.01.2011р. за №34/18772, для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом: податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби. Документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984 , зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772 передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з п.5.2 Порядку №984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

За результатами перевірки було складено акт № 133/22-214/36671297/623 від 04.05.2012р. яким встановлено порушення:

- п. 198.3 ст. 198 Розділу V «Податок на додану вартість»Податкового Кодексу України, що призвело до завищення задекларованих ПП «ІНТЕГРА - ГРУП»сум податкового кредиту, в результаті чого занижено ПДВ всього у- 7536 грн. у тому числі по періодах: лютий 2011 року у сумі -7 536 грн. (а/с. 21-20).

ДПІ у Малиновському районі міста Одеси Одеської області ДПС з урахуванням встановленого порушення, прийнято податкове повідомлення-рішення № 0008572301 від 21 травня 2012 року на підставі якого ПП «ІНТЕГРА - ГРУП»збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі за основним платежем - 7 563 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -1 грн. (а/с. 20).

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, фактичною підставою для винесення податкового повідомлення - рішення слугували порушення п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого, ПП «Інтегра -Груп»занижено суму податку на додану вартість за лютий 2011 року у сумі 7 563 грн.

Однак, суд не погоджується з такими висновками відповідача, виходячи з наступного.

Згідно з ст. 14.1.181 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до ст. 14.1.156 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п.198.1 -198.3. ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Також, слід зазначити, що в основу визначення дати виникнення права платника податку на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту покладено принцип фактичного завершення господарської операції постачання товарів/послуг.

З аналізу вищенаведених норм права та зі змісту наявних у справі первинних документів, суд приходить до висновку, що всі первинні документи, надані позивачем відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не викликають сумнівів щодо їх достовірності та підтверджують фактичне здійснення господарської операції між сторонами по придбанню товару.

Позивачем було надано належні та допустимі докази, які підтверджують правові наслідки вчинених правочинів та те, що господарські операції мали реальний характер, однак відповідачем при винесені спірного податкового повідомлення-рішення зазначене не було прийнято до уваги.

Так в судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ПП «Фіто Сервіс Плюс»укладено Договір продажу № 20/02 від 20.02.2011р. (а/с. 24-26), згідно якого продавець (ПП «Фіто Сервіс Плюс») зобов'язується в порядку та у строки, визначені договором, поставити покупцеві (ПП «ІНТЕГРА - ГРУП») техніку. Оговорену у Додатку № 1.

ПП «ІНТЕГРА - ГРУП», згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100113553 від 24.04.2008 р. є платником податку на додану вартість.

ПП «ІНТЕГРА - ГРУП»30.03.2011 р. отримано та прийнято в експлуатацію техніку, згідно Додатку № 1 до Договору та виданої ПП «Фіто Сервіс Плюс»видаткової накладної № 250207 від 25.02.2011 р., що підтверджується Актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (а/с. 32-49).

Вказані суми податку на додану вартість були включені позивачем до податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за лютий 2011р., яка .03.2011 року подана до ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС з розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 61 Конституції України, встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визначаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно зі ст. 58 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному Законом.

Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства та мають бути оформлені відповідно до вимог визначених ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». В свою чергу, факт здійснення господарської операції підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які повинні містити відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Як встановлено судом, представником відповідача не надано суду належних у розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказів, які б свідчили проте, що на час здійснення правовідносин між позивачем та контрагентом мали місце обставини які порушують приписи чинного законодавства та вимоги визначені договором.

Крім того, податковим органом у Акті перевірки зазначено, що згідно Акту ДПІ у м. Херсон Херсонської області ДПС № 13/15-2/36671297 від 12.01.2012 р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Фіто Сервіс Плюс»щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2011 по 30.06.2011 року, їх реальності та повноти відображення в обліку , встановлено відсутність на ПП «Фіто Сервіс Плюс»трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь -якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру. На підставі викладеного, керуючись ст. 55 Господарського кодексу України та відсутністю факту реального здійснення господарської діяльності -встановлено, що ПП «Фіто Сервіс Плюс» має ознаки «податкової ями».

Суд критично ставиться до висновків податкового органу щодо неможливості ПП «Фіто Сервіс Плюс»здійснювати господарські операції з продажу товарів через відсутність виробничих потужностей та орендованих приміщень, оскільки зазначені обставини нічим не підтверджені, а отже не можуть сприйматись, як встановлений факт.

Крім того, дослідженні в ході судового розгляду первинні документи, складені «ІНТЕГРА - ГРУП»свідчать про використання придбаної техніки у господарській діяльності.

З аналізу вищенаведених норм права та зі змісту наявних у справі первинних документів, суд приходить до висновку, що всі первинні документи, надані позивачем відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не викликають сумнівів щодо їх достовірності та підтверджують фактичне здійснення господарської операції між сторонами по придбанню товару.

Позивачем було надано належні та допустимі докази, які підтверджують правові наслідки вчинених правочинів та те, що господарські операції мали реальний характер, однак відповідачем при винесені спірного податкового повідомлення-рішення зазначене не було прийнято до уваги.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 Закону, як це зазначається у його пп. 7.2.4 п.7.3 ст.7 Закону № 168/97.

ПП «Фіто Сервіс Плюс» на момент виписування податкових накладних зареєстровано платником податку на додану вартість, при цьому на час вчинення спірних правовідносин на офіційному сайті ДПА України була відсутня інформація щодо анулювання реєстрації ПП «Фіто Сервіс Плюс», як платника ПДВ.

Відповідно до п. 5 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, в якому зазначено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Інших підстав для визнання податкової накладної фіктивною або не дійсною діючі нормативні акти, які регулюють порядок нарахування, сплати податку на додану вартість та складання податкової накладної, не передбачають.

Суд не приймає доводи представника відповідача, оскільки, коли державні органи володіють будь якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань, такий висновок «узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, у справі «ІНТЕРСПЛАВ»проти України»(заява № 803/02).

Суд бере також до уваги і те, що на час здійснення господарської операції між позивачем та контрагентом - постачальником, вони були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстровані як платники податку на додану вартість. Виходячи з принципу індивідуальної відповідальності позивач не повинен нести відповідальність за несплату податків постачальником чи недостовірність його відомостей.

Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, у постанові цього суду від 31 січня 2011 р. № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що «чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання». Верховний Суд України у вказаному рішенні також наголосив, що такий висновок «узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Припущення, висновки відповідача в акті перевірки, не є підставою для позбавлення позивача, як добросовісного платника податку, права на віднесення сплачених ним у ціні товару та послуг відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Позивач виконав усі передбачені законом обов'язки щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Саме на податковий орган покладений обов'язок контролю за сплатою податкових зобов'язань із врахуванням конституційного принципу щодо індивідуальності зобов'язань сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, а відтак вказані податковим органом заперечення не можуть бути причиною позбавлення позивача на віднесення сплачених ним у ціні послуг відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відповідно до покладених на податкову інспекцію функцій та повноважень, передбачених ст. 20 Податкового кодексу України, інспекціям не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 3 ст. 215 ЦК України закріплено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок надано у Постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Пункт 18 даної Постанови передбачає перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, підставами для визнання договору недійсним є недотримання сторонами при укладенні такого договору вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, недійсність такого договору прямо не передбачена законом, а одна із сторін або інша зацікавлена сторона вважає, що договір укладений з порушенням ст. 203 ЦКУ, то такий договір може бути визнаний недійсним тільки в судовому порядку. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази, зокрема й акти перевірки податкового органу, цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже, й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, ці обставин повинен довести суб'єкт владних повноважень, який є відповідачем, оскільки саме з встановленням цих обставин пов'язана правомірність прийнятих рішень.

Як наслідок безпідставності висновків про нікчемність правочинів та відсутність мети до реального настання правових наслідків, не відповідають закону і висновки податкового органу про порушення «ІНТЕГРА - ГРУП» податкового законодавства України в результаті чого занижено суму ПДВ.

Відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0008572301 від 21 травня 2012 року підлягає скасуванню.

Також суд звертає увагу, згідно із положеннями пункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється зокрема за обставин отримання постанови суду (ухвали суду) про призначення перевірки або постанови органу дізнання, слідчого, прокурора, винесеної ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

Обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Кодексом, не поширюються на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки, що проводяться у межах порушеної кримінальної справи.

Перевірки платників податків податковою міліцією проводяться у межах повноважень, визначених законом, та у порядку, передбаченому Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», Кримінально-процесуальним кодексом України та іншими законами України.

Про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Відповідно до пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Згідно пункту 86.3 цієї статті, акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статтями 77 і 78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, та реєструється в органі державної податкової служби протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).

Пунктом 86.9 статті 86 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Отже, у даному випадку податковий орган має приймати податкове повідомлення-рішення за результатами проведеної перевірки після набрання законної сили відповідним рішенням суду у кримінальній справі.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Поняття доказів в адміністративному судочинстві визначено ст. 69 вказаного Кодексу, згідно якої ними є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частині 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 4 ст. 72 встановлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, підсумовуючи наведене, для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд повинен перевірити всі обставини, на яких сторони ґрунтують вимоги і заперечення, та дослідити у судовому засіданні докази, якими ці обставини підтверджуються. Суд не вимагає доведення у судовому засіданні обставин, які встановлені у кримінальній справі, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно конкретною особою. Єдиним джерелом цієї обізнаності є вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили.

На підставі викладеного, суд, перевіривши оскаржувані рішення відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, доходить висновку, що податкове повідомлення-рішення №0008572301 від 21 травня 2012 року прийняте податковим органом без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, зокрема, відповідачем не надано суду та не зазначено про існування доказів, а саме наявності рішення суду у кримінальній справі, в межах розгляду якої слідчим прийнято постанову про проведення перевірки позивача.

Керуючись ст. ст. 2,4, 9, 11, 69-72, 86, 158-163, 167, 254 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства «Інтегра-груп» до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 21.05.2012 року №0008572301 - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.05.2012 року №0008572301 Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби, яким Приватному підприємству «Інтегра-груп» збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 7536,00 грн. та штраф у розмірі 1,00 грн.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено та підписано суддею 24.07.2012 року.

Суддя П.П.Марин

24 липня 2012 року.

.