Рішення

від 24.07.2012 по справі 35/417-69/240-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 35/417-69/240-2012 24.07.12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання договору недійсним Суддя Стасюк С.В.

Представники сторін:

від позивача не з'явився від відповідача Жигадло І.Б. (дов. №128/10 від 26.12.2011 р.)

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 24 липня 2012 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (надалі по тексту - відповідач) про визнання недійсним договору № 11/06-94 про реструктуризацію заборгованості від 13.10.2006 року, у зв'язку з суперечністю вимогам закону, оскільки його підписано від імені директора позивача особою, яка ним не являлась, з перевищенням повноважень.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.01.2012 року у справі № 35/417 в позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2012 року у справі № 35/417 рішення Господарського суду міста Києва залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 18.01.2012 року у справі № 35/417, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2011 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2012 року у справі № 35/417 та винести нове рішення, яким визнати недійсним договір № 11/06-924 про реструктуризацію заборгованості від 13.10.2006 року, який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" та Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". Касаційна скарга обґрунтована доводами про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Постановою Вищого господарського суду від 17.05.2012 року у справі № 35/417 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" задоволено частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2012 року у справі № 35/417 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2012 року скасовано, справу № 35/417 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва від 22.05.2012 року за № 04-1/443 щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ, призначено проведення повторного автоматичного розподілу даної справи, за результатом проведення якого справа № 35/417 передана на розгляд судді Стасюку С.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2012 року справу прийнято до свого провадження, справі присвоєно № 35/417-69/240-2012, розгляд справи призначено на 12.06.2012 року.

Через відділ діловодства Господарського суду міста Києва 12.06.2012 року від відповідача надійшли пояснення.

Представник відповідача у судовому засіданні 12.06.2012 року з'явився, вимоги ухвали від 25.05.2012 року виконав частково.

Представник позивача у судовому засіданні 12.06.2012 року вимоги ухвали від 25.05.2012 року не виконав, проте, надав усні пояснення по суті спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2012 року розгляд справи було відкладено у зв'язку необхідністю подання додаткових матеріалів по справі на 10.07.2012 року.

Представник позивача в судове засідання 10.07.2012 року не з'явився, вимоги ухвали Господарського суду м. Києва від 12.06.2012 року не виконав.

Представник відповідача у судове засіданні 10.07.2012 року проти позову заперечив, надав пояснення по суті спору та подав клопотання про продовження строків розгляду спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2012 року розгляд спору у даній справі продовжено на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 24.07.2012 року.

У судове засідання 24.07.2012 року представник позивача не з'явився, вимоги ухвал Господарського суду міста Києва у праві № 35/417-69/240-2012 не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

У судовому засіданні 24.07.2012 року представник відповідача надав усні пояснення по справі, в яких заперечив проти задоволення позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд -

ВСТАНОВИВ:

13 жовтня 2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" (сторона-2 -) та Дочірнім підприємством "Газ-Тепло" правонаступником якого є Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (сторона-1) було укладено договір №11/06-924 про реструктуризацію заборгованості (надалі по тексту -Договір).

Відповідно до пункту 1.1. Договору сторона-1 надає стороні-2 розстрочку у погашенні заборгованості за Договором комісії №12/05-622 від 01.10.2005 року на суму 1 769 184,17 грн. в т.ч. ПДВ та Договором на постачання природного газу №16/05-936 від 01.11.2005 року на суму 7 930 815,83 грн. в т.ч. ПДВ, що утворилася станом на 01.10.2006 року на загальну суму 9 700 000,00 грн. в тому числі ПДВ з 01.01.2007 року до 31.12.2008 року, у тому числі по місяцях згідно графіку, визначеному у Договорі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про те, що оспорюваний Договір з боку позивача підписано не уповноваженою особою, оскільки на момент укладення Договору директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" був ОСОБА_2, який був звільнений лише з 15.07.2008 року, а перший заступник директора ОСОБА_3, тобто особа, яка від імені позиваач підписала Договір, не мав на це відповідних повноважень.

Відповідач проти позовних вимог заперечував посилаючись на безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог, в тому числі у зв'язку з пропущенням строку позовної давності.

Окрім того, відповідач зазначив, що позивач вчинив ряд дій, що свідчать про схвалення та прийняття правочину до виконання, а саме, частково провів розрахунки за спірним Договором.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідно до пункту 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" (із змінами та доповненнями) вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України .

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що між сторонами у справі було укладено договір №11/06-924 про реструктуризацію заборгованості від 13.10.2006 року. З боку позивача спірний договір було підписано ОСОБА_3, який на момент підписання Договору обіймав посаду заступника директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго".

Згідно з частиною 1 статті 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання, а твердження позивача спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до пункту 9.2. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" (із змінами та доповненнями) наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні та інше).

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарсько-процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 35 Господарсько-процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішені інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішенням господарського суду Сумської області від 17.04.2012 року у справі № 5021/32/2911 за позовом Дочірної компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" про стягнення 8 231 954,17 грн. за договором № 11/06-924 від 13.010.2006 року про реструктуризацію заборгованості встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" здійснило часткове погашення заборгованості за спірним Договором.

Таким чином, суд вважає встановленим факт щодо наступного схвалення позивачем в особі його уповноважених органів оспорюваного Договору шляхом прийняття його до виконання.

Суд приходить до висновку, що позивач не довів та не надав суду жодних доказів, які підтверджують, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, тобто не довів підстави, в силу яких спірний Договір має бути визнаний недійсним. Більше того, судом встановлено та враховано, що спірний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Окрім того, відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності щодо вимог позивача про визнання недійсним договору № 11/06-924 від 13.010.2006 року про реструктуризацію заборгованості, оскільки, позивачем пропущено строк позовної давності у відповідності до статті 257 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У відповідності до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як встановлено судом, спірний Договір було укладено 13.10.2006 року.

Позовну заяву за вих. № 6292 від 31.10.2011 року направлено на адресу Господарського суду міста Києва 31.10.2011 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим конвертом з поштовим штампом), тобто у термін більший за три роки.

Частинами 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, суд погоджується з доводами відповідача в частині спливу строку позовної давності щодо позовних вимог позивача, що є підставою для відмови у позові.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання недійсним договору № 11/06-924 від 13.010.2006 року про реструктуризацію заборгованості задоволенню не підлягають.

Судові втирати покладаються на позивача, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 4, 49, 75 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання

повного тексту рішення 30.07.2012 року

Суддя С.В. Стасюк