Постанова

від 31.07.2012 по справі 2а/0570/4634/2012

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2012 р. Справа № 2а/0570/4634/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 11:40

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Абдукадирової К.Е.

при секретарі Булизі В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства «Роникс», м. Донецьк

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька Донецької області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000282341 від 05.04.2012р. про донарахування податку на прибуток у розмірі 30 904,00 грн., № 0000292341 від 05.04.2012р. про донарахування податку на додану вартість у розмірі 35 075,00 грн., в тому числі основний платіж - 28 060,00 грн., штрафні санкції - 7 015,00 грн., пред'явлені Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Донецька Донецької області на підставі акту перевірки від 19.03.2012р. № 17/23-2/24658075

за участю представників сторін:

від позивача: Харосаженка А.І. - особисто;

Бараненко Л.Є. - за дов. від 28 травня 2012 року

від відповідача: Івашкевич В.Ю. - за дов. від 7 травня 2012 року

ВСТАНОВИВ:

Приватним підприємством «Роникс» заявлено позов до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька Донецької області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000282341 від 05.04.2012р. про донарахування податку на прибуток у розмірі 30 904,00 грн., № 0000292341 від 05.04.2012р. про донарахування податку на додану вартість у розмірі 35 075,00 грн., в тому числі основний платіж - 28 060,00 грн., штрафні санкції - 7 015,00 грн., пред'явлені Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Донецька Донецької області на підставі акту перевірки від 19.03.2012р. № 17/23-2/24658075.

Під час розгляду справи позивачем надано заяву про уточнення позовних вимог, в якій він просить визнати недійсними податкові повідомлення-рішення № 0000282341 від 05.04.2012р. про донарахування податку на прибуток у розмірі 30 904,00 грн., № 0000292341 від 05.04.2012р. про донарахування податку на додану вартість частково у розмірі 33 591,00 грн., в тому числі основний платіж - 26 873,00 грн., штрафні санкції - 6718,00 грн., пред'явлені Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Донецька Донецької області на підставі акту перевірки від 19.03.2012р. № 17/23-2/24658075

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14.06.2012р. у зв'язку з проведенням реорганізації органів державної податкової служби здійснено заміну неналежного відповідача Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька Донецької області на належного - Державну податкову інспекцію у Ленінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що на думку відповідача він порушив п.п. 14.1.27, п.п 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено валові витрати, занижено об'єкт оподаткування від усіх видів діяльності за 3 квартал 2011 року у сумі 134 365 грн., та відповідно занижено податок на прибуток за 3 квартал 2011 року у сумі 30 904,00 грн., частини 1,3,5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 216 Цивільного Кодексу України - вчинено правочин, який не спрямований на реальне настання наслідків, у вигляді придбання та продажу товарів (послуг). Такий правочин, внаслідок якого неправомірно сформовано валові витрати та віднесений ПДВ до складу податкового кредиту, по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно з ч. 2 ст. 228 Цивільного Кодексу України, є нікчемним; п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п. 185,1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість в розмірі 28 060,00 грн. у зв'язку з чим нараховані штрафні санкції у сумі 7015,0 грн.

Вказане не відповідає дійсності, оскільки, між ПП «Роникс» та ТОВ «Внешпромімпорт» був укладений договір на придбання товарів №010811 від 01.08.2011р. Згідно з ст. 655 Цивільного Кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. При цьому, факт передачі товару, а саме, бензину марки А-92, підтверджується видатковими накладними рн-06/09-2 від 06.09.2011р., рн-29/08-1 від 29.08.2011р., рн-18/08-1 від 18.08.2011р. на загальну суму 161 238,33 грн., у т.ч. ПДВ - 26 873,06 грн.

Факт сплати за поставлений товар підтверджується платіжними дорученнями, згідно яких ПП «Роникс» перерахувало грошові кошти у розмірі 160 768,33 грн. на розрахунковий рахунок ТОВ «Внешпромімпорт», а саме, платіжне доручення від 18.08.2011р. у сумі 20 149,85 грн.; платіжне доручення від 19.08.2011р. у сумі 16 000,01 грн.; платіжне доручення від 29.08.2011р. у сумі 35 299,27 грн.; платіжне доручення від 06.09.2011р. у сумі 19 472,00 грн.; платіжне доручення від 20. 09.2011р. у сумі 34 923,60 грн.; платіжне доручення від 27.09.2011р. у сумі 34 923,60 грн.

Зауважує, що терміна «безтоварність» правочину в законодавстві не існує, а тому і визнання правочину безтоварним не є підставою вважати його нікчемним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Посилається на приписи п.п. 5.2.1 п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. № 334/94-ВР, згідно з яким до валових витрат відносяться суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті; приписи п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», згідно з яким податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Звертає увагу суду на те, що згідно з п. 140.2 ст. 140 Податкового кодексу України, у разі якщо після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, в тому числі перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації.

Перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) також проводиться сторонами: у звітному періоді (періодах), в якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним, були враховані в обліку сторони правочину - у разі визнання судом правочину недійсним як такого, що порушує публічний порядок, є фіктивним; у звітному періоді, в якому рішення суду про визнання правочину недійсним набуло законної сили - у разі визнання правочину недійсним з інших підстав.

Вказує, що відповідачем не підтверджено факту безтоварності угоди, укладеної між позивачем та ТОВ «Внешпромімпорт», право визнавати правочини недійсними є лише в органів судової влади, відповідач таким правом не наділений.

Враховуючи викладене, позивач просить суд задовольнити позов.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач проти позовних вимог заперечує. Зазначає, що у позивача відсутні акти при доставці вантажу автомобільним транспортом, акти приймання продукції, чим порушено Інструкцію про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затверджену постановою Державного арбітражу Союзу РСР від 15.06.1965р. № П-6 та Інструкцію про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затверджену постановою Державного арбітражу Союзу РСР від 25.04.1966р. № П-7.

Вказує, що згідно з п. 2, 6 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. № 99 встановлено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. Довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Вважає, що відсутність вказаних документів свідчить про те, що товар фактично не придбавався.

Крім того, зауважує, що товар придбавався позивачем у контрагента ТОВ «Внешпромімпорт», який в свою чергу взаємодіяв з ПП «Адітум Маркет», у якого встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності. Надав до суду додаткові заперечення, в яких зауважує, що ліцензія перевізника фізичнох осби-підприємця не відповідає нормам чинного законодавства, а тому останній не мав права на перевезення небезпечних вантажів, д яких відноситься бензин та дизельне паливо.

Враховуючи наведене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Приватне підприємство «Ронікс» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Донецької міської ради 12.03.1997р., включене до ЄДРПОУ за номером 24658075 (арк. справи 11), перебуває на податковому обліку в ДПІ у Ленінському районі м. Донецька з 13.03.1997р.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України «Про державну податкову службу в Україні», порядок адміністрування податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначені Податковим кодексом України.

Як вбачається з матеріалів справи (арк. справи 27 - 72) Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Донецька проведено документальну планову виїзну перевірку Приватного підприємства «Роникс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010р. по 31.12.2011р.

Серед прав, наданих податковим органам, п. 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України, передбачено здійснення документальної планової перевірки платника податків. Про проведення документальної планової перевірки керівником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

В матеріалах справи наявний наказ ДПІ у Ленінському районі м. Донецька «Щодо проведення документальної планової виїзної перевірки приватного підприємства «РОНИКС» від 19.01.2012р. № 53, який разом з направленнями на перевірку вручено платнику податків 20.01.2012р. (арк. справи 147, 148, 150 - 158, том 1).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що перевірка проведена з дотриманням вимог чинного законодавства щодо підстав проведення перевірки.

З 17.02.2012р. по 12.03.2012р. ДПІ у Ленінському районі м. Донецька проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010р. по 31.12.2011р. (термін перевірки продовжувався з 02.03.2012р. по 12.03.2012р.) (арк. справи 156) та складено акт про результати перевірки від 19.03.2012р. № 17/23-2/24658075 (арк. справи 27 - 72).

За результатами перевірки заступником начальника податкового органу 05.04.2012р. згідно із п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України за порушення п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000292341, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 28 060,00 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 7 015,00 грн. (арк. справи 9) та податкове повідомлення-рішення від 05.04.2012р. № 0000282341 за порушення п.п. 14.1.27, п.п. 14.1.36, п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 30 904,00 грн. (арк. справи 10).

В акті перевірки зазначено, що при перевірці використано матеріали зустрічних звірок.

Так, зустрічною звіркою Макіївської ОДПІ (лист № 4036/7/23-311 від 22.02.2012р.), за результатами якої складено довідку, встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів № 25/05-10 від 25.05.2010р., взаємовідносини між ПП «Адітум маркет» (Постачальник) та ТОВ «Внешпромімпорт» (Покупець) здійснювались поза межами правового поля без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами, мають ознаки нікчемності згідно з ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України. Постачальники не виконували свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснювалися через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, оскільки, до перевірки не було надано журнали виданих довіреностей, документи, що підтверджують транспортування товару.

Крім того, висновки зроблено з посиланням на акт про результати документальної виїзної позапланової перевірки ПП «Адітум Маркет» з питань дотримання вимог податкового законодавства від 08.12.2011р. № 1235/23-3/33558727. У зазначеному акті встановлено, що за результатами виїзду на адресу підприємства встановлено відсутність суб'єкта господарювання за юридичною адресою, про що складено акт. Крім того, співробітниками ВПМ ДПІ у Києво-Святошинському районі встановлено та опитано директора та головного бухгалтера в одній особі ОСОБА_8, відібрано довільні зразки підпису та з'ясовано, що в період за який проводиться перевірка, відповідно до документів останній працював на посаді директора ПП «Адітум Маркет».

25.11.2011р. проведено експертне дослідження податкової звітності з податку на додану вартість за серпень 2011р., що оформлено висновком спеціаліста Науково-дослідного експертного криміналістичного центру сектору техніко-криміналістичного забезпечення роботи Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві від 25.11.2011р. № 1984. За результатами дослідження податкової звітності виявлено розбіжності ознак підписів, які утворюють сукупність для ймовірно-негативного висновку про те, що підписи від імені громадянина ОСОБА_8 в наданих для дослідження документах, виконані іншою особою.

З урахуванням вищевикладеного, зроблено висновок, що вказаний правочин по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, укладений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Як вбачається з акту перевірки № 17/23-2/24658075 від 19.03.2012р., позивач включив до складу валових витрат у 3 кварталі 2011 року суму 134 365,00 грн. та до суми податкового кредиту з податку на додану вартість суму 26 873,00 грн. за договором купівлі-продажу товарів від 01.08.2011р. № 010811, укладеним з ТОВ «Внешпромімпорт».

За результатами проведення перевірки встановлено порушення п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит та занижено податок на додану вартість, п.п. 14.1.36, п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено валові витрати, занижено об'єкт оподаткування та занижено податок на прибуток.

Так, актом перевірки встановлено, що між ПП «Роникс» та ТОВ «Внешпромімпорт» укладено угоду купівлі-продажу від 01.08.2011р. № 010811, згідно з якою ТОВ «Внешпромімпорт» (Постачальник) зобов'язується передати у власність бензин марок А-92, А-80, А-76, А-95, дизельне паливо, а ПП «Роникс» (Покупець) - прийняти та оплатити паливно-мастильні матеріали. Асортимент, кількість, ціна одиниці товару та загальна сума угоди визначаються в накладній, акті приймання-передачі, рахунку-фактурі. (арк. справи 91 - 93). За вказаною угодою позивач включив до складу валових витрат у за 2-4 кв. 2011р. суму 134 365,00 грн. (арк. справи 38) та до податкового кредиту з податку на додану вартість за серпень та вересень 2011р. суму 26 873,00 грн. (арк. справи 60).

Відповідач вважає віднесення сум за даною угодою до валових витрат та податкового кредиту неправомірними. Такі висновки ґрунтуються на матеріалах зустрічних звірок, отриманих при проведенні перевірки, згідно з якими діяльність контрагентів позивача не була направлена на настання реальних наслідків, фактичне проведення операцій по придбанню, транспортуванню паливно-мастильних матеріалів під час проведення звірок не фактично не підтвердилась, на підставі чого відповідачем здійснено висновок про нікчемність укладеного позивачем з ТОВ «Внешпромімпорт» правочину.

Позивачем отримано видаткові накладних від ТОВ «Внешпромімпорт» сформовано валові витрати за період 2-4 кв. 2011р. (арк. справи 81, 85, том 1).

На підставі отриманих від ТОВ «Внешпромімпорт» податкових накладних на суму 161 238,33 грн. (арк. справи 83, 87, 90) позивач сформував податковий кредит та відобразив його у деклараціях за серпень та вересень 2011р.

Предметом доказування в цій справі щодо правомірності прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень - рішень, якими донараховані податкові зобов'язання з податку на прибуток та ПДВ та застосовані штрафні санкції на загальну суму 65 979,00 грн. є доведення обставини виконання позивачем договору, укладеного з ТОВ «Внешпромімпорт», а також доведення порушення позивачем приписів п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит та занижено податок на додану вартість, п.п. 14.1.36, п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аналогічні норми містяться у ст. 180 Господарського кодексу України, згідно із якою господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Суд зазначає, що формою закріплення такої істотної умови договору, як ціна може бути не лише визначення твердої ціни (ст. 844 ЦК України), а й спосіб її визначення (форма закріплення істотних умов).

Як вбачається з п. 2.4 договору з ТОВ «Внешпромімпорт» № 010811 від 01.08.2011р., сторони домовилися про те, що ціна товару, що постачається, формується за згодою сторін. Отже, сторони погодили спосіб визначення ціни та проводили розрахунки з урахуванням зазначеного пункту.

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно з п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 Кодексу, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку;

На підставі отриманих видаткових накладних від ТОВ «Внешпромімпорт» позивачем сформовано валові витрати за період 2-4 кв. 2011р. (арк. справи 81, 85). Вказані операції відображені позивачем в журналі-ордері і відомості по рахунку 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками по контрагенту ТОВ «Внешпромімпорт» (арк. справи 204 - 211, том 1).

Розрахунки за придбані товари проводились на підставі видаткових накладних від 18.08.2011р. № РН-18/08-1, від 29.08.2011р. № РН-29/08-1, актів за послуги автоперевезення від 31.08.2011р. № 10 та від 30.09.2011р. № 11, рахунків-фактур від 18.08.2011р. № СФ-18/08-1, від 29.08.2011р. № СФ-29/08-1, від 06.09.2011р. № СФ-20/09-2, про що свідчать виписки банків (арк. справи 73 - 81, 84 - 85, 88, 96 - 197, том 1).

На момент здійснення спірних операцій порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту визначались ст. 185, 188, 201 Податкового кодексу України.

Так, згідно з п. 185.1 ст. 185 Кодексу, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Кодексу, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Пунктом 198.1 ст. 198 Кодексу визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, в тому числі, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Про факт реальності та товарності господарських операцій позивача з його контрагентом свідчать наявні в матеріалах справи отримані податкові накладні (арк. справи 83, 87, 90). Сплата коштів за придбані товари (паливно-мастильні матеріали) підтверджена відповідними видатковими накладними від 18.08.2011р. № РН-18/08-1, від 29.08.2011р. № РН-29/08-1, актів за послуги автоперевезення від 31.08.2011р. № 10 та від 30.09.2011р. № 11, рахунків-фактур від 18.08.2011р. № СФ-18/08-1, від 29.08.2011р. № СФ-29/08-1, від 06.09.2011р. № СФ-20/09-2, про що свідчать виписки банків (арк. справи 73 - 81, 84 - 85, 88, 96 - 197, том 1).

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

Зазначене спростовує твердження відповідача про завищення суми податкового кредиту, оскільки приписами ст. 198 Податкового кодексу України чітко передбачено випадки виникнення права податника податку на податковий кредит. Таке право підтверджено матеріалами справи.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Метою правочинів, що укладаються при веденні господарської діяльності, є отримання доходу, тому позивач як суб'єкт господарської діяльності, повинен спрямовувати свою господарську діяльність на досягнення економічних результатів та отримання прибутку. Податковим органом зроблено висновок, що позивач здійснював заздалегідь економічно необґрунтовані операції та з метою формування штучного податкового кредиту та мінімізації податкових зобов'язань.

Відповідачем в ході перевірки не встановлено, та не доведено в суді, що відомості, які містяться в податкових накладних, а також в інших первинних документах, є недостовірними, або що зазначені документи визнані недійсними в судовому порядку.

Судом встановлено, що транспортування товару здійснювалося на підставі договору про надання автомобільних послуг від 04.01.2011р. № 01тр, який було укладено позивачем з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9, який зареєстрований, як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Макіївської міської ради Донецької області 11.08.2008р. за реєстраційним номером 20037290599 (арк. справи 201, том 1). Згідно з умовами вказаного договору, Виконавець - ФОП ОСОБА_9. приймає на себе зобов'язання по перевезенню своїм автотранспортом товарів та грузів по маршруту, згідно заявки Замовника - ПП «Роникс» (арк. справи 198, том 1).

В свою чергу, ФОП ОСОБА_9 було укладено трудові договори від 01.09.2008р. та від 21.07.2010р. з фізичними особами, яких прийнято на посади водіїв, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на виконання послуг по перевезенню. (арк. справи 199 - 200, том 1).

Послуги по перевезенню вантажів у спірному періоді ФОМ ОСОБА_9 здійснювались на підставі отриманої ліцензії серії НОМЕР_1 Згідно з вказаною ліцензією, дозволений вид робіт - це внутрішні перевезення вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами. Ліцензія дійсна з 24.09.2008р. по 23.09.2013р. (арк. справи 203, том 1).

На підставі укладеного договору на автомобільні послуги, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9 надано послуги ПП «Роникс» по перевезенню бензину марки А-92, підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні, акти про надані послуги перевезення від 31.08.2011р. № 10 на суму 65 350,00 грн. та від 30.09.2011р. № 11 на суму 37 250,00 грн. (арк. справи 82, 89, 113, 196, 197, том 1, арк. справи 9, том 2).

Судом не приймаються доводи відповідача про те, що форма ліцензії фізичної особи-підприємця ОСОБА_9 не відповідає вимогам чинного законодавства по перевезенню бензина та дизельного пального, оскільки, вказаний факт не спростовує того, що фактичне перевезення пального - бензину марки А-92 за договором з ТОВ «Внешпромімпорт» відбулось, що підтверджується вищевказаними документами на перевезення. До того ж, ймовірне порушення фізичною особою - підприємцем ОСОБА_9 не є підставою для корегувань податкового обліку позивача.

Таким чином, суд вважає, що позивачем доведено факт дійсності постачання пального - бензину марки а-92 від ТОВ «Внешпромімпорт»

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

Частиною 4 ст. 55 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Статтею 80 ЦК України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з ч. 4 ст. 87 ЦК України, юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» визначено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Під час розгляду справи судом досліджено витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 15.06.2012р. (арк. справи 188 - 190 том 1), з якого вбачається, що станом на день здійснення господарських операцій ТОВ «Внешпромімпорт» було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та на день розгляду справи є зареєстрованим.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Таким чином, судом встановлено, що постачальник позивача - ТОВ «Внешпромімпорт» на час здійснення господарських операцій був діючим, і як наслідок мав право здійснювати господарську діяльність.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Правила ведення податкового обліку, встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом МФУ від 24.05.1995р. № 88, не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до ст. 1 вищевказаного Закону, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі ст. 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Суд бере до уваги, що наявність податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.

Договірні правовідносини між позивачем та ТОВ «Внешпромімпорт» підтверджені первинним бухгалтерськими документами та іншими документами (податковими накладними, видатковими накладними, виписками банків).

За таких обставин, висновок відповідача про порушення позивачем норм п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит та занижено податок на додану вартість, п.п. 14.1.36, п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено валові витрати, занижено об'єкт оподаткування та занижено податок на прибуток, є безпідставним.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з частинами 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Посилання відповідача на формування позивачем валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість з метою мінімізації податкових зобов'язань, не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до п. 123.1. ст. 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

У зв'язку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства з податку на додану вартість на суму 28 060,00 грн., застосування до нього штрафних санкцій в сумі 7 015,00 грн. спірним податковим повідомленням-рішенням з ПДВ є безпідставним.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що відповідачем в судовому засіданні не доведено, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення було прийнято законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Приватного підприємства «Роникс» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000282341 від 05.04.2012р. про донарахування податку на прибуток у розмірі 30 904,00 грн., № 0000292341 від 05.04.2012р. про донарахування податку на додану вартість у розмірі 35 075,00 грн., в тому числі основний платіж - 28 060,00 грн., штрафні санкції - 7 015,00 грн., пред'явлені Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Донецька Донецької області на підставі акту перевірки від 19.03.2012р. № 17/23-2/24658075 - задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним податкове повідомлення - рішення № 0000282341 від 05.04.2012р. Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби, яким Приватному підприємству «Роникс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі - 30 904,00 грн.

Визнати недійсним податкове повідомлення - рішення № 0000292341 від 05.04.2012р. Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби, яким Приватному підприємству «Роникс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі - 35 075,00 грн., в тому числі основний платіж - 28 060,00 грн., штрафні санкції - 7 015,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Роникс» витрати по сплаті судового збору у розмірі 659 грн. 79 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 31 липня 2012 року. Постанова у повному обсязі складена 3 серпня 2012 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Абдукадирова К.Е.