Постанова

від 23.07.2012 по справі 2а/1270/4449/2012

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 липня 2012 року Справа № 2а/1270/4449/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого: Прудника С.В.

при секретарі: Шматковій Д.О .

за участю сторін:

позивача Пашкова І.М.

представника позивача Сафонової О.О.

представника відповідача Гарбуз К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_7 до Державної податкової інспекції в Артемівському районі у місті Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 15.02.2012 №№0000071710, 0000081710 , -

ВСТАНОВИВ:

08 червня 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_7 до Державної податкової інспекції в Артемівському районі у місті Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 15.02.2012 №№0000071710, 0000081710.

Ухвалою від 11 червня 2012 року по справі відкрито провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 20.01.2012 по 26.01.2012 року ДПІ в Артемівському районі у м. Луганську була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 з питання правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податків за період з 01.01.2009 по 01.11.2011. За результатами перевірки був складений акт №91/17-10/2665208139 від 02.02.2012, в якому встановлені наступні порушення:

- п.1, п.5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, п.1 ст.216. ст..228, ст..933 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення право чинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7 з ПП «Каштан - СКЛТ (код за СДРПОУ 35774262) та ТОВ «Трансторгсфера ДВК» (код за СДРПОУ 36736500).

- ст.13, п.4 ст.14 розд. IV ДКМУ «Про прибутковий податок з громадян», ст.19 Закону України «Про податок з доходів з фізичиих oci6» у результаті занижено податок з доходів фізичних oci6 за період з 01.01.2009 по 31.12.2010 на суму 137742,71 грн., у тому числі за 2009 рік у сумі 49347,66 грн., та за 2010 рік у сумі 88395,05 грн.

- п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5, п.7.4 п.п. 7.7.1.п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", в результаті чого встановлено завищення податку на додану вартість у сумі 83011 грн.

15 лютого 2012 року відповідачем було винесено податкове повідомлення - рішення № 0000071710, згідно з яким застосовано сума податкового зобов'язання за основним платежем в сумі 137742,71 грн., та податкове повідомлення - рішення від 15.02.2012 року №0000081710, згідно з яким застосовано сума податкового зобов'язання за основним платежем в сумі 83011,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 20752,75 грн.

Позивач вважає, що податкові повідомлення - рішення прийняті неправомірно з наступних причин.

Відповідач в обґрунтування висновків посилається на акти перевірок контрагентів позивача - ПП «Каштан - СКЛТ» від 01.12.2011 та ТОВ «Трансторгсфера ДВК» від 27.01.2011, посилаючись на те, що для здійснення господарської діяльності підприємства не мали виробничих приміщень, транспортних засобів, чисельність працівників на підприємстві складає 1 особу.

Але з цим рішенням позивач не згоден з наступних причин.

Взаємовідносини щодо фінансово - господарської діяльності між позивачем та ПП «Каштан - СКЛТ» відбувалися згідно договору транспортної експедиції №01/01 від 09.01.2009, з ТОВ «Трансторгсфера ДВК» згідно договору транспортної експедиції №12 від 10.03.2010.

На дату укладення договорів на транспортно - експедиційне обслуговування у Єдиному державному реєстрі юридичних oci6 зазначено, що директором ПП«Каштан - СКЛТ» був ОСОБА_5, на ТОВ «Трансторгсфера ДВК» директором був ОСОБА_6

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Відповідно до укладених договорів між позивачем та ПП «Каштан - СКЛТ» та з ТОВ «Трансторгсфера ДВК» перевізник доручає, а експедитор бере па себе обов'язки по організації транспортних перевезень на основі договірних зобов'язань із замовником, згідно з яким з метою здіснення перевезень експедитор направляє засобами електронної пошти письмову заявку перевізнику із зазначенням відомостей та умов транспортування, а перевізник забезпечує транспортування вантажу на запропонованих експедитором (представником Замовника) умовах, що не суперечить чинному цивільному законодавству України. За цими договорами оплата здійснюється згіно умов, зазначених у договорах з моменту отриманнядокументів.

Про перерахування коштів за розрахунки із контрагентами свідчать банківські виписки, які були надані для перевірки відповідачу. Крім цього, для перевірки було надано первині документи, підтверджуючі господарські взаємовідносини між позивачем та ПП«Каштан - СКЛТ», ТОВ «Трансторгсфера ДВК», а саме: договори, акти виконаних робіт, податкові накладні, про що зазначено в акті перевірки.

За наслідками виконання договорів №01/01 від 09.01.2009, №12 від 10.03.2010 позивач включив до валових витрат декларацій витрати за період, що перевірявся.

Щодо завищення податкового кредиту позивач з цим рішенням не згоден, оскільки в ході перевірки позивачем було надано оригінали податкових накладних за перевіряємий період по контрагентам ПП«Каштан - СКЛТ», ТОВ «Трансторгсфера ДВК», згідно яких нараховувався податковий кредит. Ніяких додаткових вимог до формування податкового кредиту законодавством не встановлено.

Відповідачем не надано доказів, що на момент укладення договорів у позивача мались відомості, що правоздатність i дієздатність його контрагентів - юридичних oci6 ПП«Каштан - СКЛТ», ТОВ «Трансторгсфера ДВК» була обмежена рішенням будь - якого суду чи компетентним на це органом, або що підприємства зареєстровані з порушенням вимог чинного законодавства

У зв'язку із чим позивач просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 15.02.2012 №№0000071710, 0000081710.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позов підтримали, надали пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просили задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 15.02.2012 №№0000071710, 0000081710 прийняті у відповідності із чинним законодавством. У зв'язку із чим просив відмовити у задоволені позову за необґрунтованістю.

Дослідивши всі документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_7 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності виконавчим комітетом Луганської міської ради 28.11.1996, про що здійснено реєстраційний запис №2382 017 0000 017141 (т. 3 а.с.18).

Позивач знаходиться на податковому обліку та є платником податку на додану вартість в ДПІ в Артемівському районі у місті Луганську з 19.04.2006 (т.3 а.с.19).

У період з 20.01.2012 по 26.01.2012 року ДПІ в Артемівському районі у м. Луганську була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 з питання правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податків за період з 01.01.2009 по 01.11.2011. За результатами перевірки був складений акт №91/17-10/2665208139 від 02.02.2012 (т.1 а.с.14-64), в якому встановлені наступні порушення:

- п.1, п.5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, п.1 ст.216. ст. 228, ст. 933 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення право чинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7 з ПП «Каштан - СКЛТ» (код за СДРПОУ 35774262) та ТОВ «Трансторгсфера ДВК» (код за СДРПОУ 36736500).

- ст.13, п.4 ст.14 розд. IV ДКМУ «Про прибутковий податок з громадян», ст.19 Закону України «Про податок з доходів з фізичиих oci6» у результаті занижено податок з доходів фізичних oci6 за період з 01.01.2009 по 31.12.2010 на суму 137742,71 грн., у тому числі за 2009 рік у сумі 49347,66 грн., та за 2010 рік у сумі 88395,05 грн.

- п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5, п.7.4 п.п. 7.7.1.п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", в результаті чого встановлено завищення податку на додану вартість у сумі 83011 грн.

За наслідками перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення - рішення № 0000071710, згідно з яким застосовано сума податкового зобов'язання за основним платежем в сумі 137742,71 грн., та податкове повідомлення - рішення від 15.02.2012 року №0000081710, згідно з яким застосовано сума податкового зобов'язання за основним платежем в сумі 83011,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 20752,75 грн. (т.1 а.с.12, 13).

З урахуванням предмету спору дослідженню підлягають реальність господарських операцій, укладених між позивачем і контрагентами позивача ПП «Каштан - СКЛТ», ТОВ «Трансторгсфера ДВК» та правомірність включення валових витрат до декларації.

Відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 5 Закону № 168 дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Підпунктом 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" забороняється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні податкові періоди (у т.ч. розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п. 135.1 ст.135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті.

Згідно із п.135.2 Податкового кодексу України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України 198.2 датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 статті 196 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.8 статті 201 Податкового кодексу України 201.8 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.п 54.3.2 п. 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Із системного аналізу вказаних норм закону вбачається, що податковий орган, як орган владних повноважень, здійснюючи контроль за обчисленням та сплатою податку на додану вартість, повинен діяти у спосіб, передбачений законом, а саме, за наслідками перевірок або надати висновок про правомірність формування податкового кредиту, або визначити суму податкового зобов'язання із застосуванням штрафних санкцій.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 09.01.2009 між позивачем (Замовник) та ПП «Каштан - СКЛТ» (Перевізник) укладено договір №01/01, згідно якого Замовник зобов'язується надати, а перевізник прийняти для перевезення автомобільним транспортом на протязі 2009 року вантажі, згідно додатково погоджених графіків і доставити їх в пункти призначення, а Замовник зобов'язується оплатити перевезення вантажу встановлену оплату (т.1 а.с.67-68).

Крім того, 10.03.2010 між позивачем (Замовник) та ТОВ «Трансторгсфера ДВК» (Перевізник) укладено договір №12, згідно якого Замовник зобов'язується надати, а перевізник прийняти для перевезення автомобільним транспортом на протязі 2010 року вантажі, згідно додатково погоджених графіків і доставити їх в пункти призначення, а Замовник зобов'язується оплатити перевезення вантажу встановлену оплату (т.1 а.с.69).

Зазначені договори були виконані у повному обсязі, що підтверджується наданими податковими накладними, банківськими виписками та численними актами здавання - приймання робіт (здійснення послуг).

Виконання господарських операцій ОСОБА_7 з контрагентами знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду справи та підтверджується матеріалами справи.

Статтями 213 та 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється тільки двома суб'єктами: учасниками договору і судом.

Висновок відповідача щодо нікчемності укладених договорів ґрунтується на тому, що начебто він має протиправний характер та суперечить інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок.

Суд вважає висновки відповідача про нікчемність укладених позивачем договорів з ПП «Каштан - СКЛТ» та ТОВ «Трансторгсфера ДВК» безпідставними з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст.215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України зазначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, положення ст.ст. 207 - 208 Господарського кодексу України підлягають застосуванню з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 і ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства має бути доведеним умисел суб'єктів господарювання на вчинення такого правочину (господарського зобов'язання); намір сторін угоди на ухилення від оподаткування прибутків, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського, технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, безтоварність операції, тощо.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів.

Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Крім того, суд звертає увагу, що у випадку, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мало місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, можливих постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надано.

Жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку зі сторони позивача відповідач в судовому засіданні не довів. Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що на момент здійснення господарських операцій та складання податкових накладних контрагенти позивача були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та мали статус платника податків на додану вартість.

Посилання податкової інспекції на відсутність товарно-транспортних накладних на перевезення товарів вантажним автомобілем, як на підставу відсутності факту відвантаження та отримання товару суд оцінює критично, оскільки сама по собі відсутність товарно-транспортних накладних на перевезення товарів вантажним автомобілем не може бути підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару за наявності інших належно оформлених первинних документів що відображають реальність здійснення господарської операції

Аналогічна позиція викладена судовою колегією Вищого адміністративного суду в ухвалі від 02.02.2012 року по справі №2а/0270/1684/11, у якій зазначено, що товарно-транспортна накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

Щодо завищення податкового кредиту позивачу суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із системного аналізу норм Закону України "Про податок на додану вартість» вбачається, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності, має юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість у порядку, встановленому ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість".

Судом встановлено, що в ході перевірки позивачем було надано оригінали податкових накладних за перевіряємий період по контрагентам ПП«Каштан - СКЛТ», ТОВ «Трансторгсфера ДВК», згідно яких нараховувався податковий кредит, що не заперечувалося представником відповідача в судовому засіданні та підтверджено актом перевірки від 02.02.2012 (т.1 а.с.18).

Таким чином, ОСОБА_7. документально підтвердив реальність проведених господарських операцій із своїми контрагентами, а також правомірність формування валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Каштан - СКЛТ» та ТОВ «Трансторгсфера ДВК»

Згідно частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проаналізувавши наявні у справі докази, суд прийшов до висновку, що відповідачем не доведено про встановлення факту протиправних дій позивачем щодо визначення сум податкового кредиту, визнання нікчемними правочинів, укладених між позивачем та контрагентом та не надано доказів на підтвердження своїх доводів.

Оскільки в судовому засіданні встановлений факт порушення прав позивача у спірних правовідносинах, суд, оцінивши надані позивачем докази, дійшов висновку, що вимоги позивача обґрунтовані, та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАС України суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 2146,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 18, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_7 до Державної податкової інспекції в Артемівському районі у місті Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 15.02.2012 №№0000071710, 0000081710 задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 15.02.2012 №0000071710 про збільшення грошового зобов'язання на суму 137 742,71 грн. та №0000081710 про збільшення грошового зобов'язання на суму 103 763,75 грн., прийняті Державною податковою інспекцією в Артемівському районі у місті Луганську Луганської області Державної податкової служби

Стягнути з Державного бюджету на користь ОСОБА_7 судовий збір у розмірі 2146,00 грн.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено 27 липня 2012 року.

СуддяС.В. Прудник