Постанова

від 18.07.2012 по справі 2а-3398/12/1470

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

18.07.2012 р. Справа № 2а-3398/12/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Салова І.О. розглянувши адміністративну справу

за позовомПриватної виробничо-комерційної фірми "КАЛЬТАІР", вул. Спаська, 43 (Миколаїв-30,а/с №53),Миколаїв,54001

доДержавної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, (вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030)

проскасування податкового повідомлення - рішення від 28.02.2012року № 0004152340, ВСТАНОВИВ:

Приватна виробничо-комерційна фірма «КАЛЬТАІР»(далі позивач, підприємство) звернулася до ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби з вимогами про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.02.2012р. №0004152340 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 315060,00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 69087,00 грн..

Не погоджуючись з підставами постановлення оспорюваного податкового повідомлення-рішення (висновок про безтоварність господарських операцій з контрагентами ПП «Діброва-Буд», ПП «Максіма», ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг», ТОВ «Ерна- Плюс», ТОВ «Євровтормет», ТОВ «ТРАНСІНВЕСТ- ГРУП», ТОВ «ЮНІ ТРЕЙД КОМПАНІ»), позивач в заяві та його представник в судовому засіданні просив про задоволення позову.

Відповідач позов не визнав, вказавши на відсутність у позивача, який порушив вимоги ст.198, 200 ПК України, права на формування податкового кредиту за результатами господарських операцій, здійснених з ПП «Діброва-Буд», ПП «Максіма», ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг», ТОВ «Ерна- Плюс», ТОВ «Євровтормет», ТОВ «ТРАНСІНВЕСТ- ГРУП», ТОВ «ЮНІ ТРЕЙД КОМПАНІ».

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд приходить до висновку про обґрунтованість позову і можливість його задоволення, виходячи з наступного.

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (198.3).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6).

Згідно зі ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (200.1). При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п.200.2)

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (200.3).

Приписами ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Дані правові норми визначають, що до складу валових витрат (а отже витрат, на підставі яких може бути сформованих податкових кредит) можуть бути віднесені витрати, що безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції, робіт, послуг, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності та підтверджені належними та достатніми первинними документами.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Системний аналіз правових норм, якими регулюються правовідносини, що були предметом судового дослідження, вказує на те, що у разі, якщо добросовісний платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо документального підтвердження розміру валових витрат, податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій, він не може бути позбавлений права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Недобросовісність учасників господарських правовідносин (контрагентів), які постачають товари (послуги) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, який виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій.

В судовому засіданні встановлено, що позивач перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

На виконання постанови слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України від 08.11.2011 в рамках кримінальної справи №49-3110 про призначення позапланової перевірки дотримання податкового законодавства ПВКФ" КАЛЬТАІР" (код ЄДРПОУ 19299770) по кримінальній справі №49-3110, порушеної за фактом фіктивного підприємництва, підроблення та використання реєстраційних та статутних документів ПП „Фірма Томь" код ЄДРПОУ 22041152) та ПП „СМК -Н" код ЄДРПОУ 35312565), за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст. 205, ч. 2,3 ст. 358 КК України, відповідачем в період з 30.01.2012р. по 03.02.2012р. державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва, далі «Відповідач» проведено здійснено документальну позапланову невиїзну перевірку ПВКФ «КАЛЬТАІР»з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом складено відповідний акт від 10.02.2012р. №190/23-400/19299770 (надалі по тексту - «Акт»), у висновках якого зазначено про: порушення Позивачем ст.203,215.228,662,655,656 ЦК України в частини недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків на загальну суму 81852,грн., що обумовлені ними у зв'язку з чим визнано недійсним податковий кредит в сумі 13642,00 грн. за період травня 2009р. по червень 2010р. та податкові зобов'язання за цей період в сумі 14746,67 грн.; порушення Позивачем п.п.7.4.1 п.74, п.п.7.7.1, п.7.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.2,п.198.3 ст.198, п.2001. ст.200 ПК України, в результаті чого зазначено про заниження Позивачем податку на додану вартість, що підлягає сплати в бюджет в сумі 315060,00 грн. за період з лютого 2009р. по червень 2011р..

На підставі Акта ДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення від 28.02.2012р. №0004152340 (надалі -рішення), яким, з посиланням на порушення суб'єктом господарювання вимог п.7.4.1,п.7.4.5.п.7.7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.2, п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 384147,00 грн. в т.ч.: ПДВ - 315060,00 грн., штрафні санкції -69087,00 грн.. Мотивацією оспорюваного рішення є судження контролюючого органу про безтоварність господарських операцій з ПП «Діброва-Буд», ПП «Максіма», ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг», ТОВ «Ерна- Плюс», ТОВ «Євровтормет», ТОВ «ТРАНСІНВЕСТ- ГРУП», ТОВ «ЮНІ ТРЕЙД КОМПАНІ».

Позивачем на спростування доводів контролюючого органу надано до суду первинні документи на підтвердження товарності господарських операцій між ПВКФ «КАЛЬТАІР»та його контрагентами (видаткові накладні, податкові накладні, оборотні відомості по товарно-матеріальних рахунка, журнали реєстрації довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, договори купівлі-продажу (поставки) товарів (запасних частин до тепловозів та ін.), податкові декларації, рахунки фактури). Отримані товари були використані позивачем в господарській діяльності (в тому числі реалізовані іншим суб'єктами господарювання).

Отже, позивач надав первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю ПП «Діброва-Буд», ПП «Максіма», ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг», ТОВ «Ерна- Плюс», ТОВ «Євровтормет», ТОВ «ТРАНСІНВЕСТ- ГРУП», ТОВ «ЮНІ ТРЕЙД КОМПАНІ», які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення -придбання на підставі цивільно-правових угод товарів (послуг) для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна. При розгляді справи встановлено, що видані позивачеві контрагентами податкові накладні відповідають вимогам діючого законодавства і є належним доказом правомірності формування податкового кредиту по ПДВ по реальним господарським операціям.

Стосовно суджень позивача про порушення контрагентами приписів цивільного законодавства в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, суд вважає їх (висновки) невмотивованими, виходячи з наступного.

ЦК України встановлює, що нікчемними є правочини: у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину (ч.1 ст.219, ч.1 ст.220 ЦК); у разі відсутності схвалення правочину який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ч.2 ст.221 ЦК); правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (ч.1 ст.224 ЦК); у разі відсутності схвалення опікуном, правочину, який вчинено недієздатною фізичною особою (ч.1 ст.226 ЦК); а також в інших випадках передбачених ч.1 ст.27, ч.3 ст.121, ч.6 ст.126, ч.3 ст.247, ч.1 ст.249, ч.2 ст.547, ч.3 ст.586, ч.3 ст.614, ч.6 ст.633, ч.2 ст.661, ч.4 ст.698, ч.3 ст.719, ч.4 ст.720, ч.1 ст.739 та іншими статтями ЦК України.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Із приписів статті 228 ЦК України слідує, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Інших підстав для визнання правочину нікчемним чинним законодавством України не передбачено. Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215, частину 1 статті 216 є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Статтею 20 Податкового кодексу України не визначено права органів ДПА України визнавати нікчемними правочини, укладені між суб'єктами господарювання, та імперативно застосовувати наслідки нікчемності правочинів.

Чинне законодавство не передбачає відповідальності платника податків за дії інших суб'єктів господарюванняв. Якщо контрагенти не виконали своїх зобов'язань зі сплати податків до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст. 61 Конституції України). Таким чином, будь-яких достатніх та допустимих доказів на підтвердження умовиводів про безтоварність господарських операцій між позивачем та наявність ознак фіктивності контрагентів, в тому числі рішень судів в кримінальному, цивільному, господарському або адміністративному судочинстві, відповідачем не надано. Зазначення в акті перевірки припущення, що не підтверджені допустимими та достатніми доказами, про недійсність правочинів є беззмістовними та грубо порушують приписи нормативних актів щодо визнання правочинів недійсними (нікчемними).

В спірному акті перевірки та в судовому засіданні відповідачем не наведено допустимих та достатніх доказів на підтвердження умовиводу про порушення позивачем податкового законодавства. Відповідач не спростував доводи позивача, які в свою чергу підтверджені допустимими та достатніми доказами, про реальний характер вчинених правочинів та господарських операцій з контрагентами, а тому оспорюване рішення контролюючого органу про визначення підприємству податкового зобов'язання, яке ґрунтується на судженнях про безтоварність господарських операцій з ПП «Діброва-Буд», ПП «Максіма», ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг», ТОВ «Ерна- Плюс», ТОВ «Євровтормет», ТОВ «ТРАНСІНВЕСТ- ГРУП», ТОВ «ЮНІ ТРЕЙД КОМПАНІ», прийнято ДПІ передчасно до розгляду по суті кримінальної справи, в рамках якої органом досудового слідства призначалась перевірка.

Суд також вважає, що позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту та бюджетне відшкодування ПДВ у зв'язку з недобросовісністю інших суб'єктів господарювання порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі -Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст. 9 Конституції України. Зокрема, ст.1 Протоколу до конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які згідно з ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»від 23.02.2006 №3477 мають в Україні значення джерела права. Так, у п. 53 рішення в справі «Булвес»АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, указавши, що «власність»може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні «правомірні очікування»отримати ефективне здійснення свого майнового права. У рішенні в справі Щокін проти України (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: «Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише «на умовах, передбачених законом»і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття «закону») вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні.»Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону. Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, п. 71 рішення у справі «Булвес»АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності». Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. У п. 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема у Шостій Директиві № 77/388/ЄЕС від 17.05.1977 р. щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (далі -Шоста Директива). Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»від 18.03.2004 р. № 1629-IV визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать праву Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а відповідно його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви. Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи «Булвес»АД проти Болгарії, а саме: «…Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати.

До того ж, висновок суду про передчасність прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення узгоджується з приписами ПК України. Так, відповідно до імперативних приписів ст.86.9 ПК України, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду (вирок, постанова у кримінальній справі). Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Отже, законодавець імперативно встановив заборону для контролюючих органів приймати рішення про визначення суб'єктам господарювання податкових зобов'язань за наслідками проведених перевірок, які призначались органом дізнання чи досудового слідства, до прийняття остаточного рішення по порушеній кримінальній справі. Зазначене, вказує на не легітимність оспорюваного податкового повідомлення-рішення, що є підставою для його скасування.

Таким чином, відповідач -суб'єкт владних повноважень при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення діяв не на підставі, не в спосіб, що передбачені законами України, та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Вищенаведене в сукупності є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 70-71, 86, 122,138, 158-163 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва від 28.02.2012року № 0004152340.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватної виробничо-комерційної фірми "КАЛЬТАІР" 2146 гривень в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний