Рішення

від 30.07.2012 по справі 2-381/2011

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/0190/3287/2012Головуючий суду першої інстанції:Шустова І.П. Доповідач суду апеляційної інстанції:Горбань В. В.

РІШЕННЯ

"30" липня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіГорбань В.В. СуддівКурської А.Г., Макарчук Л.В. При секретаріТорєханові С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про захист права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 березня 2012 року,

ВСТАНОВИЛА:

18 листопада 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про захист права власності. Вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності належить 43/100 часток будинку з відповідною часткою господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1. Будинок був придбаний ОСОБА_7 під час шлюбу. В 1993 році ОСОБА_7 розірвали шлюб. Рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 03.10.1996 року будинок між подружжям ОСОБА_7 було поділено. ОСОБА_6 на 21/100 частку будинку з господарськими будівлями виділено: приміщення 1-4 площею 13 кв.м, частину літ. «А1» площею 5,2 кв.м, літ. «А2», сарай літ. «К», сарай літ. «О». На протязі тривалого часу позивач в будинку не проживав. За цей час ОСОБА_7 знесла сарай літ. «К» і на зазначеному місці збудувала прибудову-приміщення площею 17,4 кв.м та приміщення 4,8 кв.м. Вважає, що такими діями відповідачка порушила право власності позивача на виділене йому рішенням суду приміщення - сарай літ. «К». Уточнивши позовні вимоги в процесі розгляду справи, представник ОСОБА_6 за довіреністю ОСОБА_8 просив поновити строк звернення до суду з позовом та зобов'язати ОСОБА_7 знести прибудову, що зведена нею на місці знесеного сараю літ. «К».

Рішенням Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 березня 2012 року позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_7 знести прибудову на місці самовільно знесеного сараю літер «К», що належав ОСОБА_6. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 судові витрати в сумі 177 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить рішення суду скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6, посилаючись на те, що рішення незаконне і необгрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи.

У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_6 просить рішення суду залишити без змін, вважає його законним, апеляційну скаргу відхилити як необґрунтовану.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, вислухавши пояснення представників позивача, відповідача та його представника, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог та їх доведеності. При цьому визнав встановленим, що право власності позивача на сарай літ. «К» підлягає захисту в обраний ним спосіб захисту свого порушеного права як відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом зобов'язання ОСОБА_7 знести прибудову на місці самовільно знесеного сараю літер «К».

Справа № 22-ц/0190/3287/12 р Головуючий в 1 інстанції Шустова І.П.

Доповідач Горбань В.В.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений Законами України.

Захистом цивільних прав є передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Способи захисту цивільних прав передбачені у статті 16 Цивільного кодексу України, ними згідно частини 2 зазначеної норми є: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Як убачається зі змісту позовної заяви, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирав спосіб захисту, а саме відновлення становища, яке існувало до порушення права (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

За правилами зазначеної норми закону, цей спосіб пов'язаний із застосуванням заходів спрямованих на відновлення порушеного суб'єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач пред'явив позов на підставі ст.ст. 321, 349, 386, 376 ЦК України про захист права власності, в якому просив відновлення положення, яке існувало до порушення права власності, шляхом зобов'язання відповідачки знести прибудову на місці самовільно знесеного сараю літер «К».

Згідно ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що рішенням Алуштинського міського суду від 03.10.1996 року проведено поділ Ѕ частини будинку АДРЕСА_1 м. Алушта, який на праві спільної сумісної власності належав ОСОБА_6 і ОСОБА_7 У користування сторін виділені конкретні приміщення у житловому будинку і господарські споруди, зокрема позивачеві ОСОБА_6 був виділений у користування сарай літер «К» (а.с. 5).

Як убачається з матеріалів справи, сарай літер «К» примикав до стіни частини будинку, який був виділений у користування відповідачки. В 1997 році сарай літер «К» був знесений відповідачкою, оскільки прийшов у непридатний до використання стан і частково був зруйнований.

З цього приводу позивач ОСОБА_6 03.03.1997 року звертався до суду з позовом про відшкодування матеріальної шкоди, зазначаючи, що ОСОБА_7 знесла належний йому по документам сарай (а.с. 50).

Ухвалою Алуштинського міського суду від 5 березня 1998 року провадження у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про відшкодування моральної і матеріальної шкоди закрито на підставі п. 4 ст. 227 ЦПК України у з'язку з відмовою позивача від позову. Зі змісту цієї ухвали слідує, що позивач відмовився від позову, посилаючись на те, що спір вирішено добровільно (а.с. 51).

Рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 24.12.2010 року за ОСОБА_6 визнано право власності на 21/100 частки будинку АДРЕСА_1 м. Алушта, що виділена йому в натурі на підставі рішення Алуштинського міського суду від 03.10.1996 року та складається із: приміщення 1-4 площею 13,0 кв.м, частини літ А1 площею 6,2 кв.м, літ А2, господарських та побутових споруд: сарай літ «О» (а.с. 34-36).

Зі змісту зазначеного рішення слідує, що вимоги сторін про визнання за ними права власності на виділені частки домоволодіння задовольняються, окрім сараю літ. «К», який знесений ОСОБА_7, а на його місці зведено нову споруду, яка в експлуатацію не введена.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції визнав недоведеним, що предметом судового спору у 1997 році був саме сарай літ. «К».

Проте, такий висновок суду першої інстанції є хибним, оскільки він спростовується матеріалами справи та поясненнями сторін, які не заперечували, що згідно з рішенням Алуштинського міського суду від 03.10.1996 року у користування ОСОБА_9 було виділено сарай літ. «О» та сарай літер «К», інших господарських споруд у користування ОСОБА_6 не виділялося.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає доведеним факт знесення відповідачкою сараю літ. «К» саме в 1997 році і, що з цього приводу ОСОБА_6 звертався до суду з позовом про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Як убачається з матеріалів справи, 18.11.2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, визначивши іншій спосіб захисту порушеного права власності. На протязі розгляду справи представник позивача неодноразово змінював позовні вимоги і остаточно просив захисти його права як власника сараю літ. «К», тобто відновити становище, яке існувало до порушення права, тобто до 1997 року, шляхом зобов'язання відповідачки знести прибудову на місці самовільно знесеного сараю літер «К».

Вирішуючи спір та задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції фактично не з'ясував, яким чином відновлюється становища позивача, як власника сараю літ. «К», яке існувало до порушення права, у разі знесення прибудови відповідачки, яка знаходиться на місці знесеного нею в 1997 році сараю літ. «К».

У засіданні суду апеляційної інстанції представники відповідача також не довели зазначеного факту.

За таких обставин колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права колишнього власника спірного сараю літ. «К» шляхом зобов'язання відповідачки знести прибудову на місці самовільно знесеного сараю літер «К» не відновлює становища позивача, яке існувало на час порушення його права власності на спірний сарай, тому його вимоги в обраний ним спосіб захисту порушеного права не підлягають задоволенню.

Оскільки суд першої інстанції вищезазначеного не врахував та вирішив спір з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, що відповідно до п.п. 3, 4 частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України є підставою для скасування судового рішення суду з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову в обраний позивачем спосіб захисту порушеного права

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 309 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 березня 2012 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про захист права власності відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді: Горбань В.В. Курська А.Г. Макарчук Л.В.