Рішення

від 01.08.2012 по справі 15/17-2850-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/17-2850-2011 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

---

  РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         "01" серпня 2012 р.Справа  № 15/17-2850-2011 Господарський суд Одеської області у складі: судді                                             В.С. Петрова при секретарі                               Л.Е. Кришиневській за участю представників: від позивача – не з'явився,     від відповідачів: 1) Виробничої фірми „Чорноморкомплектбуд” приватного підприємства –не з'явився, 2) Будівельної компанії „Бастіон” приватного підприємства - не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „УніКредит Лізинг” до Виробничої фірми „Чорноморкомплектбуд” приватного підприємства та Будівельної компанії „Бастіон” приватного підприємства про стягнення 366 509,85 грн. та за зустрічним позовом Виробничої фірми „Чорноморкомплектбуд” приватного підприємства до Товариства з обмеженою відповідальністю „УніКредит Лізинг” про стягнення 328 128,69 грн., -                                                              ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю „УніКредит Лізинг” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Виробничої фірми „Чорноморкомплектбуд” приватного підприємства та Будівельної компанії „Бастіон” приватного підприємства про стягнення солідарно з відповідачів 366 509,85 грн., у т.ч. 294906,47 грн. –основного боргу за договором фінансового лізингу № 478-LD від 12.03.2008 р.; 25872,64 грн. –неустойки за несвоєчасне виконання зобов'язань за вказаним договором, 10 617,12 грн. –3% річних, 35113,62 грн. –інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням лізингоодержувачем –Виробничою фірмою „Чорноморкомплектбуд” приватним підприємством своїх зобов'язань по договору фінансового лізингу № 478-LD від 12.03.2008 р., що було укладено з позивачем. В свою чергу, на думку позивача, відповідальність за таке неналежне виконання зобов'язань як на лізингоодержувача –Виробничу фірму „Чорноморкомплектбуд” ПП, так і на поручителя лізингоодержувача - Будівельну компанію „Бастіон” ПП згідно договору поруки № 478SUR від 12.03.2008 р., укладеного з метою забезпечення виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу № 478-LD від 12.03.2008 р. При цьому позивач вказав на наступні обставини. 12.03.2008 р. між Виробничою фірмою „Чорноморкомплектбуд” (Приватне підприємство)  та Товариством з обмеженою відповідальністю „УніКредит Лізинг” укладено договір фінансового лізингу № 478-LD, згідно п. 1.1 якого ТОВ „УніКредит Лізинг” (лізингодавець) бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця, згідно додатку № 1 до цього договору, на умовах передбачених у контракті купівлі-продажу та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та умовах, вказаних в договорі. Як вказує позивач, ТОВ „УніКредит Лізинг” виконало свої зобов'язання за вказаним договором в повному обсязі, що підтверджується актом приймання-передачі від 11.04.2008 р. підписаним між лізингодавцем - ТОВ „УніКредит Лізинг”, продавцем - ТОВ „Констракшн машинері” та лізингоодержувачем - ПП ВФ „Чорноморкомплектбуд”. Однак, лізингоодержувач не своєчасно сплачував лізингові платежі, що відповідно є порушенням умов договору та згідно ч. 2 ст. 7 Закону України „Про фінансовий лізинг” стало підставою для відмови від договору та його припинення, про що було повідомлено повідомленням вих..№1991 від 03.12.2010 р., яке було отримано представником 07.12.2010 р.. Так, за ствердженнями позивача, згідно повідомлення вих..№1991 від 03.12.2010 р. договір припинений з 10.12.2010 р., у зв'язку з чим згідно акту приймання-передачі від 10.12.2010 р. предмет лізингу повернуто власнику ТОВ „УніКредит Лізинг”. Однак, як вказує позивач, станом на день припинення договору фінансового лізингу № № 478-LD у лізингоодержувача залишився борг за несплаченими періодичними лізинговими платежами. Разом з тим позивач зазначає, що виконання зобов'язань за договором фінансового лізингу № 478-LD забезпечено порукою згідно договору поруки № 478/SUR від 12.03.2008 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „УніКредит Лізинг” (лізингодавець), Приватним підприємством виробничою фірмою „Чорноморкомплектбуд” (лізингоодержувач) та Будівельною компанією „Бастіон” приватним підприємством  (поручитель). Так, згідно вказаного договору поруки № 478/SUR від 12.03.2008 р. поручитель як солідарний боржник зобов'язується безвідклично та безумовно сплатити лізингодавцю за його першою вимогою, всі необхідні платежі за договором фінансового лізингу загальною сумою до 97980,83 доларів США, що на день укладення цього договору становить 494 803,19 гривень, та сплатити всі інші платежі, що належать до сплати лізингоодержувачем відповідно до умов договору фінансового лізингу, в тій же сумі, валюті, та в той же самий час, як це визначено в договорі фінансового лізингу. Згідно п. 1.2 договору поруки поручитель зобов'язується сплатити платежі, зазначені в п. 1.1 договору, якщо їм надіслана лізингодавцем письмова вимога - протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати такої вимоги. Як зазначає позивач, у зв'язку з наявністю боргу по договору фінансового лізингу позивачем було направлено поручителю вимогу вих. № 446 від 22.03.2011 р., якою повідомлено про те, що станом на 21.03.2011 р. заборгованість по сплаті лізингових платежів по договору фінансового лізингу становить 346 111,77 грн. (294 906,47 грн. - основний борг та 51 205,30 грн. - неустойка). Вказану вимогу було отримано відповідачем 31.03.2011 р., однак останнім не  виконано своїх зобов'язань за договором поруки та не сплачено заборгованість за договором фінансового лізингу у вказані в вимозі строки. З огляду на вказані обставини позивач просить стягнути з відповідачів заборгованість по договору фінансового лізингу № 478-LD від 12.03.2008 р., що складає 294 906,47 грн.  основного боргу, 25 872,64 грн. неустойки, 10 617,12 грн. - 3 % річних, 35 113,62 –інфляційних втрат. Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.07.2011 р. порушено провадження у справі № 15/17-2850-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду на 05.08.2011 р. 04.08.2011 р. Виробничою фірмою „Чорноморкомплектбуд” приватним підприємством було подано до господарського суду Одеської області зустрічну позовну заяву  до Товариства з обмеженою відповідальністю „УніКредит Лізинг” про стягнення безпідставно набутих коштів в сумі 328 128,69 грн. В обґрунтування зустрічних позовних вимог заявник посилається на те, що укладений між ним та позивачем у справі договір фінансового лізингу № 478-LD від 12.03.2008 р. є змішаним договором, який містить елементи договору фінансового лізингу № 478-LD від 12.03.2008 р. та елементи договору купівлі-продажу, оскільки передбачав можливість набуття  лізингоодержувачем у власність предмета лізингу –колісний багатофункціональний екскаватор JCB, модель 3СХ SITEMASTER. З огляду на те, що вказаний договір фінансового лізингу № 478-LD від 12.03.2008 р. був розірваний за ініціативою лізингодавця – ТОВ „УніКредит Лізинг”, заявник вважає, що грошові кошти, сплачені в якості попередньої оплати вартості майна (предмета лізингу), підлягають поверненню заявнику як такі, що набуті ТОВ „УніКредит Лізинг” без достатньої правової підстави.        Так, ухвалою господарського суду Одеської області від 05.08.2011 р. у справі № 15/17-2850-2011 зустрічний позов Виробничої фірми „Чорноморкомплектбуд” приватного підприємства прийнято до провадження та об'єднано для спільного розгляду з первісним позовом. Також Виробничою фірмою „Чорноморкомплектбуд” приватним підприємством було подано до господарського суду клопотання про зупинення провадження по справі до розгляду пов'язаної з нею іншої справи № 8/199, результати вирішення якої можуть вплинути на розгляд даної справи. Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.08.2011 р. провадження у справі № 15/17-2850-2011 було зупинено до розгляду господарським судом справи м. Києва справи № 8/199 за позовом ТОВ „УніКредит Лізинг” до ТОВ „Констракшн Машинері” та Виробничої фірми „Чорноморкомплектбуд” ПП, третя особа –Одеська інспекція технічного нагляду, про визнання права власності та визнання недійсним договору купівлі-продажу технічного засобу від 21.05.2008 р. 19.06.2012 р. до господарського суду Одеської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю „УніКредит Лізинг” про поновлення провадження у справі  № 15/17-2850-2011, в якій зазначено, що рішенням господарського суду м. Києва від 01.07.2011 р. у справі № 8/199, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2012 р., було задоволено позов ТОВ „УніКредит Лізинг” до ТОВ „Констракшн Машинері” та Виробничої фірми „Чорноморкомплектбуд” ПП, третя особа –Одеська інспекція технічного нагляду, про визнання права власності та визнання недійсним договору купівлі-продажу технічного засобу від 21.05.2008 р. Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.06.2012 р. провадження у справі № 15/17-2850-2011 було поновлено та справу призначено до розгляду в засіданні суду. Відповідачі у судові засідання не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином за адресами, що значаться в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців. У зв'язку з вказаним справу розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України. Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків. 12 березня 2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „УніКредит Лізинг Україна" (лізингодавець) та Виробничою фірмою „Чорноморкомплектбуд” приватним підприємством (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 478-LD, згідно п. 1.1 якого ТОВ „УніКредит Лізинг” (лізингодавець) бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця, згідно додатку № 1 до цього договору, на умовах передбачених у контракті купівлі-продажу та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та умовах, вказаних в договорі. Так, за вказаним договором позивач зобов'язався  придбати  у третьої особи у власність колісний багатофункціональний екскаватор JCB, модель 3СХ SITEMASTER та передати його лізингоодержувачу у користування, а лізингоодержувач зобов'язався сплачувати позивача лізингові платежі, суми яких визначені в графіку лізингових платежів. Відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Так, вищевказаний договір лізингу є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Як з'ясовано судом, ТОВ „УніКредит Лізинг” виконало свої зобов'язання за вказаним договором в повному обсязі, що підтверджується актом приймання-передачі від 11.04.2008 р. підписаним між лізингодавцем - ТОВ „УніКредит Лізинг”, продавцем - ТОВ „Констракшн машинері” та лізингоодержувачем - ПП ВФ „Чорноморкомплектбуд”. Згідно із п.1.3. договору фінансового лізингу строк лізингу починається з дати передачі та закінчується в останню дату платежу, зазначену в додатку № 2 до цього договору, якщо інше не передбачено умовами договору. Лізингоодержувач не має права односторонньо розірвати цей договір до закінчення строку лізингу. Відповідно до п.7.1. договору фінансового лізингу складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в Графіку лізингових платежів у додатку № 2 до цього договору. Однак, у зв'язку з несплатою лізингоодержувачем своєчасно лізингових платежів, що відповідно є порушенням умов договору та згідно ч. 2 ст. 7 Закону України „Про фінансовий лізинг” стало підставою для відмови від договору та його припинення, позивачем було надіслано лізингоодержувачу відповідне повідомлення  за вих.№1991 від 03.12.2010 р., яке було отримано представником 07.12.2010 р. В ст. 10 Закону України „Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингодавець має право: відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках; вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору. Так, на підставі вказаного повідомлення вих..№1991 від 03.12.2010 р. вказаний договір фінансового лізингу № 478-LD припинений з 10.12.2010 р., у зв'язку з чим за актом приймання-передачі від 10.12.2010 р. предмет лізингу було повернуто позивачу ТОВ „УніКредит Лізинг”. Однак, як вказує позивач, станом на день припинення договору фінансового лізингу № № 478-LD у лізингоодержувача залишився борг за несплаченими періодичними лізинговими платежами, розмір яких складає 294 906,47 грн., наявність якої відповідачами не спростовано. Згідно п. 7.5 договору фінансового лізингу лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця лізингові платежі у гривнях на дати платежів, вказані в додатку № 2 до цього договору, на рахунок, зазначений в розділі 16 цього договору в сумі, яка визначена в повідомленні про лізинговий платіж. При цьому слід зазначити, що невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання. В свою чергу ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Згідно п. 8.2 договору фінансового лізингу у випадку несплати лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за цим договором, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю неустойку з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі подвійної облікової ставки, встановленої Національним Банком України за кожен день прострочення. Так, за приписами ст. 612  Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Так, як вбачається з матеріалів справи, позивачем у позовній заяві здійснено розрахунок неустойки згідно п. 8.2 договору лізингу, розмір якої становить 25 872, 64 грн. Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. В силу ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України). За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Враховуючи вищевикладене та те, що лізингоодержувачем не були своєчасно виконані зобов'язання за договором фінансового лізингу, на думку суду, позивачем правомірно нараховано неустойку на прострочену суму боргу в розмірі 25 872,64 грн. . Крім того, частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Так, позивачем здійснено розрахунок 3% річних за період з 01.06.2009 року по 15.07.2011 року та інфляційних втрат за вказаний період. Разом з тим слід зазначити, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому вони є складовою частиною основного боргу. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні. Приймаючи до уваги вищезазначене, суд вважає правомірним нарахування позивачем інфляційних втрат, що складають за розрахунком позивача, наведеного у позові (а.с. 7-8 т. 1)  35113,62 грн. Також суд зазначає, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в договорі фінансового лізингу не встановлено іншого відсотку, відповідно сплаті підлягають 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів, поряд з інфляційними втратами, є також способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем – лізингоодержувачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо сплати лізингових платежів, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних за період з 01.06.2009 року по 15.07.2011 року в розмірі 10 617,12 грн., розрахунок яких наведено позивачем у позові (а.с. 8 т.1). Отже, загальна сума заборгованості лізингоодержувача –ВФ „Чорноморкомплектбуд” ПП перед позивачем за договором фінансового лізингу № 478-LD від 12.03.2008 р. складає 366 509,85 грн., у т.ч. 294 906,47 грн.  основного боргу, 25 872,64 грн. неустойки, 10 617,12 грн. - 3 % річних, 35 113,62 –інфляційних втрат. Однак, позивач просить стягнути зазначену суму заборгованості солідарно з відповідачів, посилаючись на укладення між сторонами по справі договору поруки в забезпечення виконання ВФ „Чорноморкомплектбуд” ПП зобов'язань за договором фінансового лізингу № 478-LD від 12.03.2008 р. В п. 11.1 договору фінансового лізингу передбачено забезпечення виконання зобов'язань  лізингоодержувача за договором порукою Будівельної компанії „Бастіон”. Між тим, як вбачається з матеріалів справи, 2.03.2008 року між ТОВ „УніКредит Лізинг” (лізингодавець), ВФ „Чорноморкомплектбуд” ПП (лізингоодержувач) та БК „Бастіон” ПП (поручитель) укладено договір поруки № 477/SUR, відповідно до умов п.1.1. якого сторони погодили, що відповідно до умов договору фінансового лізингу № 478-LD від 12.03.2008 року (зі змінами і доповненнями, які можуть вноситись до них, і разом з усіма додатками до них), укладеного між лізингодавцем та лізингоодержувачем, поручитель, як солідарний боржник, зобов'язався безвідклично та безумовно сплатити лізингодавцю за його першою вимогою всі необхідні платежі за договором фінансового лізингу загальною сумою до 97980,33 доларів США, та платити всі інші платежі, що належать до сплати лізингоодержувачем відповідно до умов договору фінансового лізингу, в тій же самій сумі, валюті та в той же самий час (також у випадку дострокових платежів), як це визначено в договорі фінансового лізингу. Поручитель зобов'язався сплатити платежі, зазначені в п.1.1. договору, якщо йому надіслана лізингодавцем письмова вимога з підтвердженням суми невиконаного зобов'язання - протягом 5-ти робочих днів з дати такої вимоги без будь-яких заперечень, перевірок або виправдань щодо вимоги, без будь-яких взаємозаліків, вирахувань або утримань. Такі платежі повинні бути сплачені поручителем на рахунки лізингодавця, вказані у вимозі (п.1.2. договору поруки). Згідно з п. п. h пункту 2.1 договору поруки поручитель підтверджує, що він ознайомлений та погоджений зі всіма умовами договору фінансового лізингу та дає згоду на будь-які нові умови договору фінансового лізингу автоматично та збільшення обсягу відповідальності поручителя у зв'язку з такими змінами. Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.   В ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, якою визначені загальні умови забезпечення виконання зобов'язання, передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Так, в силу приписів ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. У відповідності до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, у зв'язку з наявністю боргу по договору фінансового лізингу позивачем було направлено поручителю вимогу вих. № 446 від 22.03.2011 р. (а.с. 40 т.1), якою повідомлено про те, що станом на 21.03.2011 р. заборгованість по сплаті лізингових платежів по договору фінансового лізингу становить 346 111,77 грн. (294 906,47 грн. - основний борг та 51 205,30 грн. - неустойка). Вказану вимогу було отримано відповідачем 31.03.2011 р. згідно поштового повідомлення (а.с. 41-42 т. 1), однак останнім не  виконано своїх зобов'язань за договором поруки та не сплачено заборгованість за договором фінансового лізингу у вказані в вимозі строки. Враховуючи вищенаведене та виходячи зі змісту ст.ст. 554, 559 ЦК України, суд вважає, що порука, встановлена договором поруки № 477/SUR від 12.03.2008 р. як вид забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеним договором фінансового лізингу, не є припиненою, оскільки позивач в межах встановленого законом строку пред'явив вимогу до поручителя. Таким чином, господарський суд вважає цілком обґрунтованими вимоги позивача  про стягнення з відповідачів солідарно спірної суми заборгованості по договору фінансового лізингу № 478-LD від 12.03.2008 року, що виникла у зв'язку з неналежним виконанням ВФ „Чорноморкомплектбуд” ПП (лізингоодержувач своїх зобов'язань по вказаному договору, що було встановлено судом. Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;  відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Наразі судом не приймаються до уваги посилання відповідача - ВФ „Чорноморкомплектбуд” ПП у зустрічному позові  на безпідставність включення до складу лізингових платежів сум відшкодування вартості об`єкту лізингу, оскільки це було передбачено умовами договору фінансового лізингу, з якими відповідач погодився, укладаючи цей договір з позивачем. Крім того, статтею 16 Закону України „Про фінансовий лізинг”  передбачено можливість включення до складу лізингових платежів сум відшкодування частини вартості предмета лізингу. Ні нормами вищевказаного Закону, ні умовами, укладеного між позивачем та відповідачем 1,  договору фінансового лізингу № 478-LD від 12.03.2008 р. не передбачено можливості повернення частини єдиного лізингового платежу, в разі припинення договору лізингу.    Так, суд вважає необґрунтованими зустрічні позовні вимоги ВФ „Чорноморкомплектбуд” ПП про стягнення з позивача, сплачених на його користь лізингових платежів, складовою частиною яких було відшкодування вартості об`єкта оренди, в розмірі 328 128,69 грн., оскільки, як зазначалось вище,  вказані платежі не підлягали поверненню в разі припинення договору лізингу. Більш того, відсутні підстави вважати, що ці суми сплачувались в якості попередньої оплати по договору купівлі-продажу об`єкту лізингу. Обґрунтовуючи свої  зустрічні позовні вимоги, відповідач  посилається на пункт 3 частини 3 статті 1212 ЦК України, яким встановлено, що положення глави 83 ЦК України застосовуються, також,  до вимог про повернення виконаного однією із сторін  у зобов`язанні. Підпунктом „с” пункту 12.2. договору фінансового лізингу встановлено, що при невиконанні лізингоодержувачем платіжних зобов`язань лізингодавець  може заявити, що всі ще не сплачені за договором лізингові платежі  та інші платежі –належать до сплати, і в такому випадку такі суми є належними до сплати та повинні бути сплачені разом  з іншими платежами, передбаченими договором, після чого право власності переходить від лізингодавця до лізингоодержувача. Крім того, пунктом 12.3. договору встановлено, якщо лізингодавець проголошує всі несплачені суми належними до сплати і у разі невиконання лізингоодержувачем  зобов`язання по сплаті вищезазначених сум у строк, зазначений у письмовому повідомленні лізингодавця, останній має право відмовитися від цього договору  та вимагати повернення предмету лізингу, а також утримати  всі суми, що вже були сплачені лізингоодержувачем за цим договором, як одноразову оплату  за користування предметом лізингу лізингоодержувачем. Таким чином, умовами договору фінансового лізингу чітко передбачено, що здійснені платежі по цьому договору слід вважати оплатою за користування предметом лізингу, а не попередньою оплатою ніби-то як по договору купівлі-продажу.    Відтак, суд не вбачає підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ВФ „Чорноморкомплектбуд” ПП, оскільки, укладаючи договір фінансового лізингу № 478-LD від 12.03.2008 року, сторони встановили,  що якщо лізингодавець проголошує всі несплачені  суми належними до сплати і у разі невиконання лізингоодержувачем зобов'язання по сплаті вищезазначених сум у строк, зазначений у письмовому повідомленні лізингодавця, останній має право відмовитися від цього договору та вимагати повернення предмета лізингу лізингоодержувачем, а також утримати всі суми, що вже були сплачені лізингоодержувачем за цим договором, як одноразову оплату за користування предметом лізингу лізингоодержувачем. У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідачів, та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті державного мита та витрати на ІТЗ судового процесу, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідачів. Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд - В И Р І Ш И В : 1.          Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „УніКредит Лізинг” до Виробничої фірми „Чорноморкомплектбуд” приватного підприємства та Будівельної компанії „Бастіон” приватного підприємства про стягнення 366 509,85 грн. задовольнити. 2.          СТЯГНУТИ солідарно з Виробничої фірми „Чорноморкомплектбуд” приватного підприємства (65070, м. Одеса, вул. Варненська, 27, корп. Б; код ЄДРПОУ 23862968) та Будівельної компанії „Бастіон” приватного підприємства (65101, м. Одеса, вул. Ак. Корольова, буд. 3А, оф. 9/12; код ЄДРПОУ 23862922) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „УніКредіт Лізинг” (04070, м. Київ, вул. П. Сагайдачного, 22/1, код ЄДРПОУ 33942232) 294960/двісті дев'яносто чотири тисячі дев'ятсот шість/грн. 47 коп. основного боргу по договору фінансового лізингу № 478-LD від 12.03.2008 року; 25 872/двадцять п'ять тисяч вісімсот сімдесят дві/грн. 64 коп. неустойки, 10 617/десять тисяч шістсот сімнадцять/грн. 12 коп. –3% річних, 35 113/тридцять п'ять тисяч сто тринадцять/грн. 62 коп. інфляційних втрат, 3665/три тисячі шістсот шістдесят п'ять/грн. 10 коп. витрат по сплаті держмита та 236/двісті тридцять шість/грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 3.          В задоволенні зустрічних позовних вимог Виробничої фірми „Чорноморкомплектбуд” приватного підприємства до Товариства з обмеженою відповідальністю „УніКредит Лізинг” про стягнення 328 128,69 грн. відмовити. Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд  протягом 10-денного строку з моменту його прийняття. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної  скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.                            Суддя                                                                                       Петров В.С.