Рішення

від 21.06.2012 по справі 10/5027/76/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2012 р. Справа № 10/5027/76/2011.

За позовом міського комунального підприємства "Чернівцітеплокомуненерго"

до житлово-будівельного кооперативу № 11, м. Чернівці

про стягнення заборгованості в сумі 48334,02 грн.

Суддя Т.І. Ковальчук

Представники:

Позивача -Білянський М.І., дов. № 5 від 03.01.2012 р.

Відповідача -Ліщук Г.Р., голова правління

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення боргу по оплаті за надані послуги з теплопостачання в сумі 47401,90 грн., у тому числі 39467,98 грн. основного боргу, 2822,09 грн. пені, 3959,15 грн. інфляційних та 1152,68 грн. 3% річних.

Провадження у справі порушено ухвалою від 28.01.2011 р.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконує зобов'язання з оплати одержаної на підставі договору № 904 від 19.09.20106 р. теплової енергії в гарячій воді, в зв'язку з чим за період з 01.11.2008 р. по 18.01.2011 р. виникла заборгованість в сумі 39467,98 грн., на які відповідно до закону та умов договору нараховано пеню, інфляційні та 3% річних.

Відповідач надав відзив (а.с. 44-48) та додаткові письмові пояснення (а.с. 232-235), в яких позов не визнав з тих підстав, що він належним чином здійснює оплату теплової енергії згідно з умовами договору за одноставковим тарифом, а нарахування позивачем вартості теплової енергії за двоставковим тарифом є незаконним, оскільки рішення Чернівецького міськвиконкому про запровадження такого тарифу оскаржується в судовому порядку, окрім того, позивач не уклав з відповідачем угоду про застосування нового тарифу, технічні умови на приєднане теплове навантаження для споживачів позивач не виготовив, незаконно нарахував пеню, оскільки таке заборонено Законом "Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги", а в зв'язку з тим, що спір щодо тарифу вирішується судом, недоцільним є нарахування інфляційних та річних на суму боргу, навів інші підстави для відмови в задоволенні позову.

Ухвалою від 17.02.2011 р. провадження у справі зупинено за клопотанням відповідача до вирішення судом пов'язаної справи № 2-А-458/2010.

03.05.2012 р. від позивача надійшли клопотання про поновлення провадження у справі та заява про зменшення позовних вимог від 26.04.2012 р. № 1094, в якій МКП "Чернівцітеплокомуненерго" просить припинити провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу за період з 01.11.2008 р. по 24.04.2012 р. у зв'язку з його повною оплатою і стягнути з відповідача 2822,09 грн. пені, 7395,50 грн. інфляційних та 2209,91 грн. 3% річних.

Ухвалою від 04.05.2012 р. провадження у справі поновлено, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 15.05.2012 р. за участю представників сторін, позивача зобов'язано викласти письмово волевиявлення щодо вимог про стягнення 34974,40 грн. основного боргу (зменшення позовних вимог -ч. 4 ст. 22 ГПК України, припинення провадження за відсутності предмета спору -п. 1 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, відмова від позову -п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України), надати детальні розрахунки пені, 3% річних та інфляційних, виконані із зазначенням періодів нарахування (з дати по дату) та з урахуванням часткових оплат, проведених відповідачем, надати звіт про нарахування та оплату за спірний період із зазначенням дат проведення платежів відповідачем, докази сплати відповідачем основного боргу.

Ухвалою від 15.05.2012 р. розгляд справи в судовому засіданні відкладено на 29.05.2012 р. за клопотаннями сторін у зв'язку з неявкою їх представників у судове засідання.

Після відкладення розгляду справи ухвалою від 15.05.2012 р. позивач подав ще одну заяву № 1316 від 29.05.2012 р. про зменшення позовних вимог, в якій просить припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу за період з 01.11.2008 р. по 24.04.2012 р. у зв'язку з повною сплатою після пред'явлення позову, а нарахування на борг стягнути в сумі 2485,24 грн. пені, 4812,36 грн. інфляційних та 1568,44 грн. 3% річних.

Представники відповідача в судовому засіданні 29.05.2012 р. звернулися з клопотанням про зупинення провадження у справі до моменту вирішення Вищим адміністративним судом України справи щодо законності двоставкового тарифу.

Представник позивача проти зупинення провадження у справі заперечував.

Розглянувши клопотання представників відповідача, суд не знайшов підстав для його задоволення, оскільки станом на 29.05.2012 р. відповідачем не подано доказів вирішення будь-яким судом справи, пов'язаної зі справою № 10/5027/76/2011, відтак в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі відмовлено усною ухвалою суду, занесеною в протокол судового засідання від 29.05.2012 р.

Відкриття Вищим адміністративним судом України згідно з ухвалою від 03.05.2012 р., наданою представником відповідача в судовому засіданні 21.06.2012 р., касаційного провадження за касаційною скаргою ЖБК № 11 на постанову Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01 листопада 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012 р. по справі № 2-а-458/2010 не є підставою для зупинення провадження у справі відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України (а.с. 241).

У зв'язку з поданням позивачем заяви про зменшення позовних вимог та за клопотанням представників сторін у судовому засіданні 29.05.2012 р. оголошувалася перерва до 10-30 год. 07.06.2012 року.

Ухвалою від 07.06.2012 р. строк вирішення справи продовжено на 15 днів у відповідності до ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України за клопотаннями сторін, розгляд справи в судовому засіданні відкладено на 14.06.2012 р.

У судовому засіданні 14.06.2012 р. оголошувалася перерва до 11-00 год. 21.06.2012 р.

Розглянувши заяву позивача № 1316 від 29.05.2012 р., суд встановив, що фактично це заява не про зменшення позовних вимог, оскільки позивач просить припинити провадження в частині стягнення основного боргу за відсутністю предмета спору (п. 1 1 ст. 80 ГПК України), що не є тотожним зменшенню позовних вимог у розумінні ч. 4 ст. 22 ГПК України, а заява про збільшення позовних вимог у частині сум пені, інфляційних і 3% річних, нарахованих за наступні періоди прострочки.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Копія зазначеної заяви позивача відповідачеві вручена в судовому засіданні 29.05.2012 р., доплата судового збору за збільшені позовні вимоги позивачем проведена (платіжне доручення № 2326 від 06.06.2012 р.), відтак, суд приймає заяву позивача № 1316 від 29.05.2012 р. і розглядає справу в межах позовних вимог згідно з цією заявою.

У судовому засіданні 21.06.2012 р. представник позивача просив задовольнити позовні вимоги в розмірі згідно з заявою № 1316 від 29.05.2012 з підстав, викладених у позовній заяві, та припинити провадження в частині вимог про стягнення основного боргу за відсутністю предмета спору.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на викладене у відзиві, пояснила, що запровадження двоставкового тарифу суперечить умовам договору, укладеного з позивачем, оскільки фактично було змінено не тариф, а порядок оплати за теплову енергію, що є суть односторонньою зміною умов договору, позивач не надав техумови на приєднання споживача та не уклав з відповідачем нову угоду на оплату теплової енергії за двоставковим тарифом, рішенням адміністративної колегії Чернівецького обласного відділення Антимонопольного комітету України дії позивача щодо формування двоставкового тарифу визнано незаконними, оплата теплової енергії за двоставковим тарифом призводить до значної переплати, окрім того, укладений з позивачем договір є нечинним, оскільки не приведений у відповідність до вимог Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Також пояснила, що сплата відповідачем основного боргу в період зупинення провадження у справі не є свідченням визнання цього боргу відповідачем; так, у разі скасування двоставкового тарифу відповідач вимагатиме або зарахування позивачем сплачених коштів в рахунок майбутніх платежів або їх повернення як сплачених без достатніх правових підстав, посилалась на інші обставини в обґрунтування заперечень проти позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд встановив наступне.

19 вересня 2006 року сторонами було укладено договір № 904 на постачання теплової енергії в гарячій воді, на умовах якого МКП "Чернівцітеплокомуненерго" (за текстом договору Енергопостачальна організація) зобов'язалося постачати Житлово-будівельному кооперативу № 11 (за текстом договору Споживач) теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а ЖБК № 11 зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим договором (а.с. 8-17).

Указаний договір підписаний з протоколом розбіжностей, які врегульовані в Зауваженнях до протоколу розбіжностей до Договору на постачання теплової енергії № 904 від 19.09.2006 р., підписаних обома сторонами (а.с. 16).

За умовами договору № 904 від 19.09.2006 р. (з врахуванням урегульованих розбіжностей), зокрема:

- в разі наявності засобів обліку Споживач сплачує за теплову енергію за тарифом для центрального опалення 180,57 грн. з ПДВ (за 1 ГКал) (п. ІІ.3),

- в разі зміни тарифів споживач послуг сплачує за теплову енергію за новими тарифами з дня введення їх в дію (п. ІІ.4),

- облік споживання теплової енергії проводиться за приладами комерційного обліку або розрахунковим способом (п. ІІІ.1),

- розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться в грошовій формі відповідно до встановлених органами місцевого самоврядування тарифів на підставі показань приладів обліку чи розрахунків (п. ІV.1),

- розрахунковим періодом є календарний місяць (п. ІV.2),

- при виникненні заборгованості за спожиту теплову енергію зарахування платежу проводиться шляхом послідовного погашення суми боргу (п. ІV.5),

- договір набуває чинності з дня його підписання сторонами та діє протягом одного року і вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення (п.п. Х.1, Х.2).

Облік спожитої відповідачем теплової енергії здійснюється за приладом обліку (лічильником), показники споживання за період з 11.10.2006 р. по 28.12.2010 р. зафіксовані в Журналі обліку використання теплової енергії в гарячій воді на тепловому пункті абонента (а.с. 20) і спору між сторонами не викликають.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що розмір оплати за спожиту згідно з укладеним договором теплову енергію визначається відповідно до тарифів, встановлених рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 12.09.2006 р. № 357/9 "Про затвердження норм витрат та розмірів тарифів на послуги з централізованого опалення і підігрів води" з наступними змінами.

Як видно із названого рішення міськвиконкому, на час укладення сторонами спору договору № 904 від 19.09.2006 р. для населення було затверджено, зокрема, тариф на послуги з централізованого опалення з ПДВ у розмірі 180,57 грн. за 1 Гкал (а.с.25).

У подальшому зазначений тариф для населення залишався сталим до 01.01.2009 р. (рішення Чернівецького міськвиконкому № 32/1 від 23.01.2007 р., 708/18 від 25.09.2007 р., № 1017/24 від 29.12.2007 р., № 220/6 від 25.03.2008 р., № 499/13 від 08.07.2008 р., а.с.26-32).

30.12.2008 р. виконавчим комітетом Чернівецької міської ради прийнято рішення № 1031/24 "Про затвердження норм витрат тепла, розмірів двоставкових тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової електроенергії на централізоване опалення та одноставкових тарифів на теплову енергію на гаряче водопостачання (підігрів) та визнання таким, що втратило чинність, рішення виконавчого комітету міської ради від 08.07.2008 р. № 499/13" (а.с. 33-35).

Вказаним рішенням з 01.01.2009 р. для споживачів теплової енергії у м. Чернівці запроваджено так званий "двоставковий" тариф на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії на централізоване опалення, згідно з яким для населення встановлено тариф 143,91 грн. за 1 Гкал та 1,21 грн. за 1 кв. м опалювальної площі.

Спір в даній справі виник у зв'язку з тим, що, на думку відповідача, затвердження міськвиконкомом і застосування позивачем зазначеного двоставкового тарифу здійснено в односторонньому порядку, без достатнього техніко-економічного обґрунтування, без дотримання процедури внесення відповідних змін до діючого між відповідачем і позивачем договору на постачання теплової енергії у гарячій воді та із завищенням собівартості закладених у тариф витрат.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання регулювання відносин, пов'язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищенням енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створенням і удосконаленням ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання визначаються Законом України "Про теплопостачання".

Згідно з ч. 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Статтею 20 зазначеного Закону встановлено, що тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Відповідно до Законів України "Про місцеве самоврядування" (пп. 2 п. "а" ч. 1 ст. 28), "Про житлово-комунальні послуги" (п. 2 ч. 1 ст. 7), "Про теплопостачання" (ст. 20) на час виникнення спірних правовідносин та затвердження виконкомом Чернівецької міської ради двоставкового тарифу на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії на централізоване опалення встановлення тарифів на теплову енергію відносилося до компетенції виконавчих органів місцевого самоврядування.

Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 8 вересня 2000 року № 191, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.11.2000 р. за № 776/4997, були затверджені Правила розрахунку двоставкового тарифу на теплову енергію та гарячу воду (далі -Правила), які поширювалися на всі теплопостачальні організації комунальної енергетики незалежно від їх відомчої належності та форми власності, а також на споживачів, і визначали порядок розрахунку вартості виробництва, транспортування та розподілення теплової енергії та гарячої води, яка забезпечує рентабельну діяльність теплопостачальних організацій при стимулюванні процесу економії теплової енергії та гарячої води споживачем.

Зазначені Правила діяли до набрання чинності наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 6 липня 2010 року № 214 "Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 8 вересня 2000 року N 191 "Про затвердження Правил розрахунку двоставкового тарифу на теплову енергію та гарячу воду".

Відповідно до п. 1.2 Правил рішення про перехід до розрахунків між споживачами та теплопостачальними організаціями за двоставковими тарифами приймається місцевими органами виконавчої влади та самоврядування.

Пунктом 1.4 Правил визначено, що двоставковий тариф -це тариф на послуги теплопостачання, який складається з річної вартості обслуговування одиниці приєднаного теплового навантаження та вартості одиниці спожитої теплової енергії. Приєднане теплове навантаження визначається технічними умовами на приєднання споживача та обумовлюються договором між теплопостачальною організацією та споживачем про використання теплової енергії та гарячої води, а кількість спожитої теплової енергії обчислюється теплолічильником або при його відсутності за розрахунком згідно з Правилами користування тепловою енергією (п.1.5 Правил).

10.07.2006 р. постановою Кабінету Міністрів України № 955 було затверджено Порядок формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води (далі -Порядок-955), до якого постановою КМУ України від 02.03.2010 р. № 231 "Про внесення змін до Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води" були внесені зміни, які передбачали поряд із одноставковим застосування двоставкового тарифу на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води.

Зазначений Порядок-955 діяв до 18.08.2011 р. -дня набрання чинності постановою КМ України від 01.06.2011 р. № 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги", якою затверджено, зокрема, новий Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води.

Тобто, зазначені нормативно-правові акти (Правила і Порядок-955), які встановлювали застосування двоставкових тарифів на постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, діяли впродовж періоду виникнення та існування спірних правовідносин між сторонами.

Відповідно до пункту 9 Порядку-955 підприємства, які здійснюють виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, застосовують двоставкові тарифи на теплову енергію, затверджені в установленому порядку.

За визначенням, наведеним у п. 2 Порядку-955, двоставковий тариф -це тариф на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, який складається з річної абонентської плати (вартості обслуговування одиниці теплового навантаження об'єкта теплоспоживання), яка компенсує умовно-постійну частину тарифу, та вартості одиниці реалізованої теплової енергії, послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води, яка компенсує умовно-змінну частину тарифу.

Статтею 632 ЦК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Про повноваження виконкому Чернівецької міської ради затверджувати тарифи (в т.ч. двоставковий) на послуги з теплопостачання зазначено вище.

Згідно з пунктом 5 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.

Рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 30.12.2008 р. № 1031/24, яким затверджено двоставковий тариф на постачання теплової електроенергії на централізоване опалення, опубліковане в газеті "Чернівці" за 01.01.2009 р. та 09.01.2009 р., відтак, воно набрало чинності з 09.01.2009 р. (а.с. 219-220).

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про теплопостачання" теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов'язані при зміні тарифів на теплову енергію повідомляти споживача письмово або в засобах масової інформації в порядку, встановленому законодавством.

В абзаці першому підрозділу "Енергопостачальна організація зобов'язана" розділу VI договору № 904 від 19.09.2006 р. сторони узгодили обов'язок позивача надавати інформацію про вартість послуг, загальну суму місячного платежу, нормативи споживання та режим надання послуг відповідачеві на його вимогу, обов'язку повідомляти споживача про зміну тарифів на теплову енергію вказаний договір не містить.

Попри це, відповідна вимога ст. 25 Закону України "Про теплопостачання" є обов'язковою в силу імперативного характеру даної статті, рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 30.12.2008 р. № 1031/24 про запровадження двоставкового тарифу оприлюднене та набрало чинності 09.01.2009 р., тобто вважається доведеним до відома відповідача, відтак вимога закону про повідомлення останнього про зміну тарифів на теплову енергію в спірному випадку дотримана.

Судом встановлено, що вказане рішення міськвиконкому не визнано незаконним та не скасовано у передбаченому законом порядку, а тому воно є обов'язковим для виконання як для теплопостачальної організації, так і для споживачів, тому застосування з указаної дати затверджених тарифів є правомірним і відповідач зобов'язаний з дати публікації згаданого рішення сплачувати за теплову енергію по встановлених у ньому тарифах, оскільки умовами договору не передбачено в разі зміни тарифів необхідність та обов'язковість внесення до договору відповідних змін у письмовій формі шляхом укладення нового договору або додаткових угод до нього.

Відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів місцевого самоврядування.

У зв'язку з цим суд відхиляє доводи відповідача про те, що застосування двоставкового тарифу могло мати місце виключно після укладення відповідної додаткової угоди чи нового договору та видачі позивачем технічних умов на приєднання споживача, оскільки двоставковий тариф запроваджено органом місцевого самоврядування в межах його компетенції та доведено до відома відповідача в установленому порядку, цей тариф набрав чинності з 09.01.2009 р. і є обов'язковим для відповідача в силу п. ІІ.4 договору № 904 від 19.09.2006 р., а відсутність технічних умов на приєднання споживача не є обставиною, яка звільняє відповідача від виконання договірного зобов'язання щодо оплати спожитої теплової енергії згідно з установленими тарифами.

Суд також не погоджується з твердженням відповідача, що двоставковий тариф -це не новий тариф, застосування якого охоплюється змістом п. ІІ.4 договору № 904 від 19.09.2006 р., а така зміна структури тарифу, що суть змінює форму оплати за надані послуги, яка може запроваджуватися виключно в разі укладення сторонами відповідної угоди.

Згідно з абз. 13 ч. 1 Закону України "Про теплопостачання" тариф (ціна) на теплову енергію -це грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до абзацу дев'ятого пункту 2 Порядку-955 тарифи на теплову енергію -це грошовий вираз витрат з виробництва, транспортування (включаючи витрати з транспортування через мережі, що належать іншим споживачам, до балансового розмежування мереж), постачання 1 Гкал теплової енергії з урахуванням інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно з методиками, розробленими Мінбудом.

Структура двоставкового тарифу визначена в пунктах 3.1 і 3.2 Правил, в яких зазначено, що плата за одиницю приєднаного теплового навантаження включає в себе умовно-постійну частину витрат теплопостачальної організації на виробництво, транспортування та розподілення теплової енергії, а плата за фактичний об'єм спожитої теплової енергії компенсує умовно-змінну частину витрат теплопостачальної організації. Умовно-постійні витрати пов'язані з необхідністю підтримання в робочому стані джерел теплової енергії та теплових мереж, а також теплоспоживальних установок (ЦТП, бойлерних, абонентських вводів, внутрішньобудинкових систем), та включають витрати за визначеними в Правилах статтями.

У пункті 2 Порядку-955 зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2010 р. № 23124.10.2007 р., також визначено, що умовно-постійна частина -це складова двоставкового тарифу, яка включає витрати підприємства, пов'язані з необхідністю підтримання в робочому стані джерел теплової енергії, теплових мереж і теплоспоживальних установок, а також частину прибутку, розраховану відповідно до пункту 97 цього Порядку, а умовно-змінна частина -це така складова двоставкового тарифу, яка включає витрати, безпосередньо пов'язані з обсягами споживання теплової енергії, послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води, а також частину прибутку, розраховану відповідно до пункту 97 цього Порядку.

Таким чином, двоставковий тариф не є новою формою оплати за послуги з теплопостачання, а є тарифом, який розраховується із застосуванням двох передбачених складових частин, і його впровадження в розрахунки за послуги з теплопостачання не пов'язується з волевиявленням споживача, оскільки пунктом 1.2 Правил встановлено, що рішення про перехід до розрахунків між споживачами та теплопостачальними організаціями за двоставковими тарифами приймається місцевими органами виконавчої влади та самоврядування.

Не спростовує позовних вимог також посилання відповідача на те, що позивач не надавав йому інформацію про вартість 1 Гкал та інші дані, за якими розраховувалися тарифи, оскільки встановлено, що рішення Чернівецького міськвиконкому № 1031/24 від 30.12.2008 р., яким запроваджено двоставковий тариф на послуги з теплопостачання для населення, оприлюднене в установленому порядку і не визнано нечинним (постанова Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01.11.2010 р. у справі № 2-А-458/2010 р., ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012 у справі № 36919/10, а.с. 118-120).

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач посилається також на те, що рішенням адміністративної колегії Чернівецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 23 від 29.05.2009 р. у справі № 03/20/21 встановлено порушення міським комунальним підприємством "Чернівцітеплокомуненерго" діючого порядку формування двоставкових тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії на централізоване опалення для споживачів теплової енергії -фізичних осіб, які є власниками будівлі або суб'єктами підприємницької діяльності чи юридичних осіб, які використовують теплову енергію відповідно до договору, що призвело до затвердження міськвиконкомом економічно-необгрунтованих тарифів на зазначені послуги (а.с. 92-93).

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 09.09.2011 р. у справі № 2а-435/10/2470 за позовом міського комунального підприємства "Чернівцітеплокомун-енерго" до Чернівецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Чернівецька торгово-промислова палата, Чернівецька міська рада, товариство з обмеженою відповідальністю "Букоімпекс ЛТД", про визнання нечинними окремих положень рішення відмовлено в задоволенні позову МКП "Чернівцітеплокомуненерго" про визнання нечинним окремих положень зазначеного вище рішення адміністративної колегії ЧОТВ АМК України (а.с. 229-230).

З наведених актів випливає, що порушення КП "Чернівцітеплокомуненерго" полягає в тому, що при здійсненні економічного обґрунтування двоставкового тарифу плата за одиницю приєднаного теплового навантаження визначалася підприємством в розрахунку на 1 кв. м. приведеної площі щомісяця протягом року, а не з розрахунку вартості 1Гкал/год, що суперечить Правилам.

Разом з тим, зазначені акти не є доказами, які в установленому порядку спростовують позовні вимоги позивача.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а відповідно до ст. 34 ГПК господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Констатуючи порушення підприємством "Чернівцітеплокомуенерго" діючого порядку формування двоставкового тарифу, ані рішенням адміністративної колегії ЧОТВ АМК України, ані судовим рішенням у справі № 2а-435/10/2470 не спростовано сам розмір цього тарифу, який, в свою чергу, затверджено рішенням Чернівецького міськвиконкому № 30.12.2008 р. № 1031/24, яке набрало чинності в установленому порядку і є належним доказом в підтвердження розміру застосованого позивачем двоставкового тарифу на теплову енергію, що постачалася відповідачеві.

Автоматично ж із прийняттям зазначених рішень адміністративної колегії та Чернівецького окружного адміністративного суду затверджений міськвиконкомом двоставковий тариф чинності не втратив. Не втратив цей тариф чинності та підстав для його застосування й у зв'язку з надісланням позивачем листа від 9.06.2009 р. № 1256 про те, що на вимогу Антимонопольного комітету тарифи будуть переглянуті, а до переукладення нових договорів на основі затверджених тарифів продовжують діяти укладені договори (а.с. 62).

Доводи відповідача, що із запровадженням двоставкового тарифу мешканці значно переплачують за тепло, теж не може бути взяте судом до уваги з огляду на викладене, а також з урахуванням того, що спори про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін, не підвідомчі господарським судам України (абз. 5 ч. 1 ст. 12 ГПК України).

Таким чином, за результатами розгляду спору в судовому засіданні суд дійшов висновку, що згідно з умовами договору № 904 від 19.09.2006 р. починаючи з 09.01.2009 р. відповідач повинен був сплачувати за спожиту теплоенергію за двоставковим тарифом, затвердженим рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 1031/24 від 30.12.2008 р., а твердження відповідача, що з цієї дати за спожиту теплову енергію належало сплачувати за тарифом 180,57 грн. за 1Гкал згідно з пунктом ІІ.3 зазначеного договору, є хибними.

Суд також не приймає посилань відповідача, що згідно вказаного рішення Чернівецького міськвиконкому він мав сплачувати за тепло за одноставковим тарифом, оскільки одноставковий тариф було затверджено на теплову енергію на гаряче водопостачання (підігрів) та постачання пари згідно з додатком 3 (п. 3 рішення МВК № 1031/24 від 30.12.2008 р.), а відповідач одержував від позивача теплову енергію на централізоване опалення за двоставковим тарифом згідно з додатком 2 (п. 2 рішення МВК).

Також є неспроможними доводи відповідача, що договір № 904 від 19.09.2006 р. фактично є нечинним, оскільки не приведений до вимог Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Так, відповідно до абз. 2 п. 1 Прикінцевих положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" договори про надання житлово-комунальних послуг, укладені до набрання чинності цим Законом, мають бути приведені у відповідність із ним до 1 січня 2006 року. Договори, що не приведені у відповідність із цим Законом у зазначений строк, втрачають чинність. Проте, договір № 904 від 19.09.2006 р. укладено сторонами після 01.01.2006 р., відтак, зазначені положення названого Закону на нього не поширюються.

Статтею 204 Цивільного кодексу України презюмується правомірність правочину, тобто законодавчо закріплено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Оскільки договір № 904 від 19.09.2006 р. не визнано недійсним у судовому порядку і він не є нікчемним в силу закону, його положення підлягають застосуванню в даному спорі.

Посилання відповідача, що договір № 904 від 19.09.2006 р. не відповідає Типовому договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року, суд до уваги не бере.

Право Кабінету Міністрів України затверджувати типові договори передбачено ч. 2 ст. 179 ГК України. Разом з тим, відповідно до ч. 4 цієї ж статті при укладенні господарських договорів сторони мають право визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови. Відповідно до ч. 1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору.

Отже, чинне законодавство не зобов'язує сторони при укладанні договору на надання послуг з централізованого опалення укладати договори, за своїм змістом абсолютно тотожні умовам типового договору, а дозволяє сторонам конкретизувати ці умови, зберігаючи загальний зміст.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Із наявних у справі даних споживання теплової енергії відповідачем (а.с. 20, 36-37), звітів про нарахування та оплату (а.с. 38, 123-126), акту звірки взаємних розрахунків станом на 01.04.2012 р. (а.с. 184-185) видно, що станом 18.01.2011 р. заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті за спожиту теплову енергію за період з 16.01.2009 р. по 18.01.2011 р. становила 39467,98 грн.

У ході розгляду справи позивач надав копії платіжних документів, з яких вбачається, що зазначений борг відповідач сплатив йому в повному обсязі в період з 10.02.2011 р. по 05.04.2011 р., тобто після звернення позивача з позовом до господарського суду (платіжні доручення № 12 від 10.02.2011 р., № 18 від 10.03.2011 р., № 28 від 05.04.2011 р., а.с. 146-169).

Таким чином, в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 39467,98 грн. спір між сторонами відсутній, тому в цій частині провадження у справі підлягає припиненню по п. 1 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Суд окремо зазначає, що вказаний борг у сумі 39467,98 грн., який є предметом позову в даній справі і розглядався судом, виник за період з 16.01.2009 р. по 18.01.2011 р.

У заяві ж від 29.05.2012 р. позивач просить припинити провадження у справі про стягнення основного боргу за період з 01.11.2008 р. по 24.04.2012 р., однак заборгованість відповідача за період з 19.01.2011 р. по 24.04.2012 р. не була предметом спору і не розглядалася судом, щодо неї в заявах позивача від 26.04.2012 р. та від 29.05.2012 р. відсутні будь-які вимоги та обґрунтування, відтак, в частині клопотання про припинення провадження у справі щодо боргу, який виник з 19.01.2011 р. по 24.04.2012 р., підстав для його задоволення немає.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ст.ст. 546 та 548 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, якщо це встановлено договором або законом.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення з відповідача пені за прострочення грошового зобов'язання з оплати спожитої теплової енергії, позивач посилається на умови договору № 904 від 19.09.2006 р. та Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Однак, укладений сторонами договір № 904 від 19.09.2006 р., передбачаючи пеню наслідком несплати споживачем за спожиту теплову енергію, не встановлює розміру такої пені, оскільки згідно із Зауваженнями до протоколу розбіжностей до Договору на постачання теплової енергії № 904 від 19 вересня 2006 р. пункт ІV.8 розділу ІV договору викладено в наступній узгодженій редакції, запропонованій споживачем (відповідачем): "В разі несплати Споживачем за спожиту теплову енергію до 15 числа за розрахунковим місцем нараховується пеня у розмірі, встановленому Законом та договором".

Аналогічно змінено первісну редакцію абзацу 17 розділу VІ договору (п. 6 Протоколу розбіжностей, Зауваження до протоколу розбіжностей по розд. VІ п. 6). Решта пунктів договору, де згадується про пеню у разі порушення строків оплати, також не визначають її розміру (абз. 24 розділу VI).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Частинами 1 та 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (ч. 1), а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (ч. 4). Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Жодним законодавчим чи нормативним актом, який регулює спірні правовідносини між сторонами (Закони "Про житлово-комунальні послуги", "Про теплопостачання", Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, Типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року), не встановлено конкретний розмір пені, яка застосовується за несвоєчасну сплату за послуги з теплопостачання.

Застосування положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" щодо обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України також може мати місце лише в разі, якщо укладеним між сторонами договором визначено розмір пені, яка сплачується у випадку прострочення виконання передбаченого таким договором грошового зобов'язання.

Таким чином, оскільки безпосередньо в законах України не передбачено розміру пені за несвоєчасну оплату послуг з теплопостачання, а в договорі № 904 від 19.09.2006 р. сторони не встановили розмір пені, яка підлягає застосуванню у разі несвоєчасної оплати за спожиту теплову енергію, вимоги позивача про стягнення пені задоволенню не підлягають.

Відповідно до абз. 10 розділу VІ договору № 904 від 19.09.2006 р. споживач послуг зобов'язаний оплачувати послуги в установлені договором терміни, але не пізніше ніж 15 числа за розрахунковим місяцем.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У заяві № 1316 від 29.05.2012 р. позивач просить стягнути з відповідача 2485,24 грн. пені, 1568,44 грн. 3% річних та 4812,36 грн. інфляційних, нарахованих за період 16.01.2009 р. по 29.02.2012 р., відповідно до поданих розрахунків (а.с. 170-173, 174-178 179-182).

Перевіривши зазначені розрахунки, суд встановив, що пеня, річні та інфляційні нараховані позивачем не лише на суму основного боргу, який був предметом спору - 39467,98 грн., а й на заборгованість зі сплати вартості теплової енергії, спожитої відповідачем після 18.01.2011 р., щодо стягнення якої позовні вимоги не заявлялися, а обставини її виникнення та період існування ані в позовній заяві, ані в заявах від 26.04.2012 р. та від 29.05.2012 р. позивачем не викладено.

У пункті 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, а підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Зокрема щодо даної справи підставою позову у первісному його вигляді є фактичні обставини утворення та існування заборгованості відповідача в сумі 39467,98 грн. протягом періоду з 01.11.2008 р. по 18.01.2011 р., збільшення позивачем розміру позовних вимог в частині нарахування інфляційних та 3% річних на вказану суму за подальший період до дня погашення боргу -05.04.2011 р. є правомірним і відповідає положенням ч. 4 ст. 22 ГПК України щодо права позивача збільшити розмір позовних вимог.

Що ж до вимог про стягнення пені, інфляційних та 3% річних, нарахованих на заборгованість з оплати спожитої теплової енергії, що виникла після 18.01.2011 р., згідно із заявою № 1316 від 29.05.2012 р., то в їх обгрунтування позивач не навів жодних обставин, у той же час, ці вимоги не можуть грунтуватися на обставинах, які є підставою позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 39467,98 грн. та нарахованих на нього пені, інфляційних і 3% річних, викладених у позовній заяві,

Відтак, суд дійшов висновку, що в частині збільшення позовних вимог про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних, нарахованих на заборгованість, що утворилася після 18.01.2011 р., у позові належить відмовити, оскільки ці вимоги не є збільшенням розміру позовних вимог у розумінні ч. 4 ст. 22 ГПК України та не доводяться встановленими судом у межах предмета і підстав позову обставинами, в той час як суд у силу приписів ч. 4 ст. 22 ГПК України зв'язаний предметом і підставою позову та не може виходити за їх межі.

З урахуванням наведеного вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних підлягають задоволенню частково в сумах, нарахованих на заборгованість в розмірі 39467,98 грн. за період з 16.01.2009 р. по 05.04.2011 р. (дата фактичного погашення боргу), згідно з розрахунками, зробленими судом, а саме:

1) 3% річних -в сумі 1295,79 грн. (а.с.245-250),

2) інфляційні -в сумі 4040,26 грн. (а.с.251-252).

В зв'язку з частковим задоволенням позову судові витрати належить стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно обгрунтованим позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 12, 49, п. 1 1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82, 84, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з житлово-будівельного кооперативу № 11 (м. Чернівці, вул. Салтикова-Щедріна, 38, код ЄДРПОУ 21434470) на користь міського комунального підприємства "Чернівцітеплокомуненерго" (м. Чернівці, вул. Максимовича, 19-а, р/р 26003000253903 у ПАТ "Укрсоцбанк", код ЄДРПОУ 34519280) 1295,79 грн. 3% річних, 4040,26 грн. інфляційних, 448,04 судового збору та 218,74 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 39467,98 грн. провадження у справі припинити за відсутністю предмета спору.

4. В решті вимог у позові відмовити.

З набранням судовим рішенням законної сили видати наказ.

У судовому засіданні 21.06.2012 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст підписано 21.06.2012 р.

Суддя Т.І.Ковальчук