Постанова

від 01.08.2012 по справі 0870/5811/12

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2012 року 10:20 Справа № 0870/5811/12

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Садового І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовною заявою: Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до: Приватної виробничо-комерційної фірми «Меркурій»

про: стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 32 407 грн. 05 коп.

ВСТАНОВИВ:

18.06.2012 Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Приватної виробничо-комерційної фірми «Меркурій» про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 32 407 грн. 05 коп. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2011 році.

Ухвалою суду від 19.06.2012 відкрито провадження в адміністративній справі №0870/5811/12, закінчено підготовче провадження та призначений судовий розгляд на 05.07.2012.

Ухвалою суду від 05.07.2012 провадження у справі зупинено за клопотанням позивача до 01.08.2012 для надання додаткових доказів.

01.08.2012 провадження у справі поновлено зі стадії судового розгляду.

Позивач у судове засідання не з'явився, направив суду клопотання про розгляд справи без його участі. Згідно позовної заяви просить стягнути з відповідача суму адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 32 407 грн. 05 коп. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2011 році. В обґрунтування позовних вимог посилається на ст.69 Господарського кодексу України, ст.ст.19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ (далі - Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ) Постанову Кабінету Міністрів України від 31.012007 №70 «Про порядок сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно - господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів» (далі - Постанова КМУ від 31.01.2007 №70) та зазначає, що середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача у 2011 році склала 72 особи. Таким чином, середньооблікова кількість інвалідів, відповідно до нормативу, встановленого ч.1 ст.19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ на підприємстві відповідача повинна складати 3 особи. Згідно відомостей, наданих відповідачем у звіті за 2011 рік, середньооблікова кількість інвалідів на підприємстві склала 0 осіб, що є меншим ніж установлено нормативом. Просить позов задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з'явився, направив клопотання про розгляд справи без його участі. Також, направив суду письмові заперечення на позов, відповідно до яких з позовними вимогами не погоджується. Зазначає, що за період 2011 року Приватна виробничо-комерційна фірма «Меркурій» здійснювала всі необхідні та можливі заходи для виконання вимог законодавства про залучення та працевлаштування інвалідів. Так, у 2011 році, згідно чинного законодавства, відповідач, відповідно до вимог статей 18, 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ створив (виділив) робочі місця для працевлаш тування інвалідів в 2011 році у кількості 3 одиниці. Протягом 2011 року відповідач щомісячно надавав звіти форми З-ПН «Звіт про наявність вакансій» до Бердянсько го районного центру зайнятості про наявність робочих місць (вакантних посад), в то му числі інвалідів, звертався щодо направлення інвалідів на вакантні робочі місця, створені (виділені) для інвалідів та публікував в засобах масової інформації об'яви про прийом на постійну роботу інвалідів. Отже, підприємством створено всі необхідні умови для працевлаштування інвалідів, а тому вимоги позивача є незаконними та необґрунтованими. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Також, позивач надав суду клопотання про компенсацію витрат, пов'язаних з розглядом адміністративної справи у розмірі 4 754 грн. 35 коп.

Позивач згідно клопотання про розгляд справи без участі його уповноваженого представника просить залишити без задоволення клопотання відповідача про компенсацію витрат, пов'язаних з розглядом адміністративної справи у розмірі 4 754 грн. 35 коп.

Відповідно до ч.4 ст.122 особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно з ч.1 ст.41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Керуючись приписами статей 33, 35, 41 КАС України суд розглянув справу на підставі наявних доказів, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось

Як вбачається з матеріалів справи, Приватна виробничо-комерційна фірма «Меркурій» є юридичною особою та відноситься до категорії суб'єктів підприємницької діяльності, яким, відповідно до ст.19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Відповідно до Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів форми 10-ПІ річна-поштова, затвердженої наказом Мінпраці України від 10.02.2007 № 42 (далі - Звіт 10-ПІ), наданого відповідачем, середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача за 2011 рік склала 72 особи, середньооблікова кількість інвалідів, що працювали у відповідача у 2011 році склала 0 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст.19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ - 3 особи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює та визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантії їх рівності з усіма іншими громадянами для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ.

Відповідно до приписів ст.19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого Законом, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунку кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Як свідчать дані звіту відповідача ф.10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік, середньооблікова кількість працюючих на підприємстві у 2011 році складала 72 особи.

Відповідно до ст.19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів повинен складати 3 місця. Згідно звіту відповідача в 2011 році на підприємстві відповідача працювало 0 інвалідів.

Статтею 20 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Відповідно до частин другої, третьої статті 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Разом з тим, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (частина перша статті 18 Закону).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 №803-ХІІ інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу, визнаються безробітними.

Згідно з частиною п'ятою пункту 1 статті 7 зазначеного Закону працевлаштування інвалідів здійснюється відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань.

Абзацом четвертим пункту 2 статті 19 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 №803-ХІІ визначено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) інвалідів, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки та рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.

З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 №803-ХІІ підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахування причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико - соціальної експертизи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» індивідуальна програма реабілітації - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії.

Частиною третьою статті 23 зазначеного Закону визначено, що індивідуальна програма реабілітації інваліда є обов'язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, роботодавцями.

Відповідно до пунктів 5, 8 Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда індивідуальна програма розробляється протягом одного місяця з дня звернення інваліда до МСЕК і розробляється за участю інваліда.

З огляду на викладене, створення роботодавцями для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда.

Відповідно до частини третьої статті 17 Закону відмова в укладенні трудового договору, звільнення за ініціативою адміністрації, з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 статті 19 Закону України «Про зайнятість населення» державна служба зайнятості має право одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані про наявність вакантних робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників.

Відповідно до ч.4 ст.20 Закону України «Про зайнятість населення» підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів …

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 № 420 за погодженням з Держкомстатом.

Правила подання роботодавцями звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) передбачено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію статей 19 і 20 закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 31.01.2007 №70.

Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів». Порядок складання звіту встановлено Інструкцією щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів».

Таким чином, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.

Аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Як свідчать матеріали справи, відповідач відповідно до вимог статей 18, 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ створив (виділив) робочі місця для працевлаш тування інвалідів в 2011 році у кількості 3 одиниці.

Так, протягом 2011 року відповідач щомісячно надавав звіти форми З-ПН «звіт про наявність вакансій» до Бердянсько го районного центру зайнятості про наявність робочих місць (вакантних посад), в то му числі інвалідів, звертався щодо направлення інвалідів на вакантні робочі місця, створені (виділені) для інвалідів та публікував в засобах масової інформації об'яви про прийом на постійну роботу інвалідів.

Відповідно до статей 18, 18-1 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з ураху ванням його побажань.

Відповідно до статті 20 Закону від 21.03.1991 №875-ХІІ працедавці, де чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установ лено нормативом, сплачують суми адміністративно-господарських санкцій за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Такі суми не є податком, збором (обов'язковим платежем), це міра впливу за здійснення правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських від носин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарсь кого правопорушення (частина 2 статті 218 Господарського кодексу України).

Підставою господарсько-правоввої відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч.1 ст. 218 ГК України). Частиною 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Матеріали справи свідчать про виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню передбачених чинним законодавством заходів по забезпеченню працевлаштуванню інвалідів.

Відповідно до ст. 71 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких базуються її вимоги або заперечення.

Позивач не надав суду належних доказів порушення відповідачем вимог Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ.

Враховуючи обставини справи, суд приходить до висновку, що відповідачем доведено вжиття ним всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Щодо клопотання відповідача про компенсацію витрат, пов'язаних з розглядом адміністративної справи у розмірі 4 754 грн. 35 коп., суд вважає його таким, що підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 97 КАС України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Відповідач надав суду розрахунок суми компенсації витрат, пов'язаних з розглядом даної справи, відповідно до якого просить компенсувати за рахунок позивача:

- витрати за відрив від звичайних занять у розмірі 500 грн. 90 коп., у тому числі: заступника директора ОСОБА_1 - 100 грн. 18 коп., бухгалтера ОСОБА_2 - 250 грн. 45 коп., водія ОСОБА_3 - 150 грн. 27 коп.;

- витрати на правову допомогу у розмірі 3 240 грн.;

- витрати, пов'язані із виїздом у відрядження у сумі 1 013 грн. 45 коп.: із переїздом до міста Запоріжжя та поверненням із міста Запоріжжя автомобілем Мерседес Бенц 608Д - 635 грн. 45 коп., добові заступника директора та водія у розмірі 360 грн.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Згідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідач не надав документального підтвердження понесених витрат, які здійсненні ним за надання юридичних послуг.

Згідно ч.2 ст.91 КАС України стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України №710 від 01.07.1996 (далі - Інструкція від 01.07.1996 №710) особам, які не є працівниками підприємств, установ чи організацій, виплачується винагорода за відрив від звичайних занять.

Отже, з аналізу зазначеної норми вбачається, що компенсація за відрив від звичайних занять сплачується лише особам, які не є займаними, тобто не працюють на даному підприємстві.

Як вбачається з матеріалів справи заступник директора ОСОБА_1, головний бухгалтер ОСОБА_2 та водій ОСОБА_3 є працівниками підприємства відповідача. Крім того, бухгалтер ОСОБА_2 та водій ОСОБА_3 не приймали участь при розгляді даної адміністративної справи.

Щодо компенсації витрат, пов'язаних з прибуттям до суду, то відповідно до ч.2 ст.91 КАС України передбачено сплату на користь сторони лише добових.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 №98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» та Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 №59 (в редакції від 17.03.2011) добові сплачуються у розмірі 30 грн. за добу.

Відповідач просить компенсувати 360 грн. добових (заступнику директора та водію).

Оскільки водій не приймав участь у розгляді справи, а граничний розмір добових за день складає 30 грн., то відповідно до ч.2 ст.91 КАС України підлягають сплаті позивачем на користь відповідача 30 грн.

Таким чином клопотання про компенсацію витрат, пов'язаних з розглядом адміністративної справи підлягає задоволенню частково у розмірі 30 грн. щодо відшкодування добових.

Керуючись ст.ст. 94, 158, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватної виробничо-комерційної фірми «Меркурій» про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 32 407 грн. 05 коп. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2011 році відмовити.

Стягнути з Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (69095, м.Запоріжжя, вул.Гоголя, буд.14, код ЄДРПОУ 38042560) на користь Приватної виробничо-комерційної фірми «Меркурій» (вул.Калініна, буд.240, м.Бердянськ, Запорізька область, 71100, код ЄДРПОУ 20505104) витрати, пов'язані з прибуттям до суду (добові) у розмірі 30 (тридцять) грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В.Садовий