Ухвала

від 05.07.2012 по справі 13/163-5012

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2012 року м. Київ К-22194/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову господарського суду Тернопільської області від 01.02.2008 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2009

у справі № 13/163-5012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрокомпанія"

до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції

про скасування податкових повідомлень -рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Агрокомпанія" звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень -рішень.

Постановою господарського суду Тернопільської області від 01.02.2008 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2009 постанову господарського суду Тернопільської області від 01.02.2008 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивовані тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, відповідачем проведена виїзна планова документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 30.09.2007 та складено акт № 10892/23-222/30495869 від 20.11.2007.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0004352305/08004 від 29.11.2007, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 13339, 50 грн., № 0004362305/08005 від 29.11.2007, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 13555, 40 грн.

Проведеною встановлено порушення позивачем вимог пп. 5.3.1 пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5, пп. 7.4.1 пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", занижено податок на прибуток за IV квартал 2006 року - III квартал 2007 року на загальну суму 11114 грн., порушено п. 4.2 ст. 4, пп. 7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", занижено суму податку на додану вартість за жовтень 2006 року - вересень 2007 року на 8893 грн., оскільки позивач здійснював реалізацію своєї продукції пов'язаним особам та іншим підприємствам, які перебувають на іншій системі оподаткування, по цінах нижче звичайних, підприємством включено до складу валових витрат послуги мобільного зв'язку та Інтернету, які не пов'язані з веденням позивачем господарської діяльності.

Відповідно до пп. 1.20.1 ст. Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 1.20.6 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Підпункт 1.20.8 ст. 1 Закону зазначає, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону з метою оподаткування доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається, виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу;

Підпунктом 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 положення пп. 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції, стосовно того, що відповідачем не доведено звичайну ціну реалізованої продукції, не розкрито механізм її визначення, підстави врахування найвищих цін реалізації підприємством за звичайні ціни, причини відхилення.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом пп. 5.2.1 п. 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

З наведених положень Закону випливає, що обов'язковою умовою віднесення витрат підприємства на оплату послуг до складу валових витрат є наявність господарських операцій з придбання цих послуг та зв'язок цих витрат з господарською діяльністю платника.

Судами попередніх інстанцій, досліджено використання в господарській діяльності позивача мобільного зв'язку та мережею Інтернет.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову господарського суду Тернопільської області від 01.02.2008 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2009 у справі № 13/163-5012 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220 1 , 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції відхилити.

Постанову господарського суду Тернопільської області від 01.02.2008 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2009 у справі № 13/163-5012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко