Постанова

від 02.12.2008 по справі 16/184-08

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

16/184-08

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.12.2008                                                                                       Справа№  16/184-08

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лотоцької Л.О. - доповідача   

суддів:Євстигнеєва О.С. ,Бахмат Р.М.,

Секретар судового засідання Ролдугіна Н. В.

          За участю прокурора Цяцька О.В., посвідчення №181 від 22.09.2006р.

          Представники сторін, які були присутні у судовому засіданні 25.11.2008 року:

від відповідача-1: Шляєв І.В., довіреність №63  від 01.01.08,  юрисконсульт;

від позивача, відповідача-2 представники у судове засідання не з'явились про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не сповістили.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Придніпровська залізниця", м.Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області  від  30.09.2008р. у справі №16/184-08

за позовом: Криворізького транспортного прокурора, м. Кривий Ріг в інтересах держави в особі Вільненської сільської ради Криворізького району, Дніпропетровської області     

до відповідача-1: Державного підприємства "Придніпровська залізниця", м.Дніпропетровськ

відповідача-2:  Приватного підприємства "КаНАЛ", м.Кривий Ріг

про визнання недійсним договору № ПР/М-06-81/НЮдч 2219 та зобов'язання повернути земельну ділянку площею 300 кв.м. та привести її у придатний до використання стан.

                                                ВСТАНОВИВ:

         Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2008 року (суддя Загинайко Т.В.) позов Криворізького транспортного прокурора в інтересах держави в особі Вільненської сільської ради Криворізького району було задоволено частково: визнано недійсним  договір від 23.06.2006р. №ПР/М-06-81/НЮдч2219, укладений між    Державним підприємством “Придніпровська залізниця”  та Приватним підприємством “КаНАЛ”; зобов'язано Приватне підприємство “КаНАЛ” повернути Державному підприємству “Придніпровська залізниця” земельну ділянку площею 300 кв.м у смузі відведення станції Червоний Шахтар; стягнуто з Державного підприємства “Придніпровська залізниця” в доход Державного бюджету України в особі Управління Державного казначейства у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління державного казначейства України в Дніпропетровській області 28 грн. 64 коп. державного мита та 39 грн. 34 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; стягнуто з Приватного підприємства “КаНАЛ” в доход Державного бюджету України в особі Управління Державного казначейства у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління державного казначейства України в Дніпропетровській області 28 грн. 64 коп. державного мита та 39 грн. 34 коп. витрат  на  інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

    Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство "Придніпровська залізниця" подало апеляційну скаргу, в якій просить  скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2008 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Криворізького транспортного прокурора в повному обсязі. Скаржник у апеляційній скарзі зазначає, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права. З одного боку, суд звертає увагу на те, що згідно ст.ст. 9,12 Статуту Залізниць України надається можливість складування в смузі відведення залізниці, а з іншого боку, суд ототожнює надання даного виду послуг з передачею земельної ділянки в оренду, хоча згідно умов договору такої передачі не відбувається. Виносячи рішення про задоволення позову, суд не взяв до уваги той факт, що на момент винесення рішення договір був розірваний та припинив свою дію.

          Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав.

          Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.11.2008 року апеляційна скарга була прийнята до розгляду, її розгляд було призначено у судовому засіданні на 25.11.2008 року.

       Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора та представника відповідача-1, перевіривши відповідність оскарженого рішення нормам діючого законодавства, Дніпропетровський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

           У постійному користуванні Державного підприємства  "Придніпровська залізниця"  (Криворізький відділок) знаходиться земельна ділянка  площею 35,600 га, надана  йому Вільненською сільською радою  для будівництва та експлуатації об'єктів залізничного транспорту, що підтверджується державним актом  на право постійного користування землею серії ДПКВ №000195 від 17.11.1999 року.

             23 червня 2006 року між  Державним підприємством  "Придніпровська залізниця" та  Приватним підприємством "КаНАЛ" був укладений договір  № ПР/М-06-81/НЮдч2219, відповідно до якого  відповідач-1 надав відповідачу-2 в тимчасове користування земельну ділянку площею 300 кв.м. у смузі відведення  станції  Червоний Шахтар.

         Пунктом 1.2 договору встановлено, що ділянка землі надається в тимчасове користування з метою використання для вивантаження вантажів (цемент) з наступним їх вивозом автотранспортом.

       Посилаючись на те, що при укладанні  договору Державне підприємство  "Придніпровська залізниця" порушило вимоги ст.95 Земельного кодексу України, оскільки не мало повноважень  на передачу в оренду земельної ділянки, прокурор просив визнати зазначений договір  недійсним.

              З огляду на приписи ст.1 Закону України "Про оренду землі", за своєю правовою природою спірний договір є договором оренди земельної ділянки, що знаходиться в постійному користуванні  відповідача-1.

            За своїм статусом надана в тимчасове користування земля віднесена до земель транспорту, що розташовані в межах смуги відведення.

               таттею 6 Закону України "Про залізничний транспорт", ст. 68 Земельного кодексу України встановлено, що землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України "Про транспорт".

               До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку,  водопостачання,  каналізації;  під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

              Відповідно до ст.11 Закону України "Про транспорт" землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту; розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм або проектно-технічної документації.

              Статутом залізниць України встановлено, що землі в межах  смуги відведення, крім використання за своїм прямим цільовим  призначенням, можуть в окремих випадках використовуватися і для інших  цілей.

               Згідно із ст. 12 Статуту залізниць України залізниця вправі приймати рішення  про складування за плату підприємствами, організаціями, установами, громадянами-підприємцями вантажів у смузі відведення.

               Згідно зі статтею 2 Закону України "Про оренду землі" ( в редакції Закону України від 02.10.2003 року № 1211-IV) відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

               Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України "Про оренду землі", орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

             Частина 4 ст.4 Закону України "Про оренду землі" визначає орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, районні, обласні, Київську і Севастопольську міські державні адміністрації, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

                 Згідно з ч.1 ст.84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

                 Відповідно до ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

            Згідно з ч.3 ст.16 Закону України "Про оренду землі", яка регламентує порядок надання земельної ділянки в оренду, у разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір оренди землі відповідно до вимог цього Закону. Тобто, зі змісту наведених норм вбачається, що підставою для укладення договору оренди є згода орендодавця, яка згідно системного аналізу норм Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі" повинна оформлюватися відповідним рішенням органу місцевого  самоврядування або органу виконавчої  влади.

                 В силу п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Державні органи приватизації здійснюють розпорядження (крім відчуження земель, на яких розташовані об'єкти, що не підлягають приватизації) землями, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, а також продаж земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації.

             Відповідно до ст.4 Закону України "Про оренду землі", орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у спільній власності територіальних громад, є районні, обласні ради та Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

      З урахуванням вищенаведених норм законодавства Державному підприємству "Придніпровська залізниця"  не надано право бути орендодавцем  земельної ділянки, що знаходиться у нього в постійному користуванні.

           За таких обставин договір № ПР/М-06-81/НЮдч2219 від 23.06.2006 року укладений в порушення вимог ст.ст. 4, 124 Земельного кодексу України, ст.16 Закону України "Про оренду землі".

            Частиною 3 ст. 203  Цивільного кодексу України передбачено, що якщо  недійсність правочину прямо не встановлено законом, але одна із сторін або інша зацікавлена особа заперечує проти її дійсності, на основі встановленого закону, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

           астиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

           Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:

1. Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

            Приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірний договір не відповідає вимогам закону та правомірно визнав його недійсним.

             З урахуванням викладеного рішення прийнятого місцевим господарським судом за повністю дослідженими обставинами справи, з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим передбачені ст.104 Господарського процесуального кодексу України підстави для його скасування відсутні.

             Керуючись ст.ст.103-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -          

ПОСТАНОВИВ:

   Апеляційну скаргу Державного підприємства "Придніпровська залізниця", м.Дніпропетровськ  залишити без задоволення.

           Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2008 року у справі № 16/184-08 залишити без змін.

      Головуючий суддя                                                            Л. О. Лотоцька

      Суддя                                                                                   Р. М. Бахмат

      Суддя                                                                                   О. С. Євстигнеєв