Постанова

від 01.08.2012 по справі 5011-43/2713-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2012 р. Справа № 5011-43/2713-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. -головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є., розглянувши касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову та постановувід 23.05.2012 р. Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2012 р. господарського суду м. Києва у справі№ 5011-43/2713-2012 господарського суду м. Києва

за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОМБЕРГ", м. Київ до боржникатовариства з обмеженою відповідальністю "АЛАМОС", м. Київ провизнання банкрутом ліквідатор арбітражний керуючий Дерлюк В.Д.

в судовому засіданні взяв участь представник:

ТОВ "ЛОМБЕРГ"Баулін А.О., довір.,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду м. Києва від 05.03.2012 року порушено провадження у справі № 5011-43/2713-2012 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "АЛАМОС" (далі -Боржник, Товариство) за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОМБЕРГ" (далі -Кредитор) в порядку норм ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі -Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду м. Києва від 22.03.2012 року (суддя - М.В. Пасько) Боржника визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором призначено арбітражного керуючого Дерлюка В.Д.

Не погодившись із цією постановою суду, Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі-Інспекція, ДПІ) звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати постанову господарського суду м. Києва від 22.03.2012 року та припинити провадження у даній справі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2012 року (головуючий суддя Доманська М.Л., судді: Пантелієнко В.О., Гарник Л.Л.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а постанову господарського суду м. Києва від 22.03.2012 року -без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову господарського суду м. Києва від 22.03.2012 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2012 року та припинити провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема ст.ст. 1, 7, 23, 40, 52 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представника ініціюючого кредитора, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Нормами ст. 91 ГПК України передбачено, що сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Провадження у справах про банкрутство здійснюється в порядку, передбаченому ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

Учасниками провадження у справі про банкрутство, згідно зі ст. 1 Закону про банкрутство, є сторони - зокрема, кредитори (представник комітету кредиторів) та боржник, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у проваджені у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника.

Також, ст. 1 Закону про банкрутство передбачає, що кредитор -це юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Пункт 1 ст. 14 Закону про банкрутство встановлює порядок пред'явлення кредиторами своїх вимог до боржника, який (порядок) включає також подання до господарського суду письмових заяв із вимогами до боржника, а також документів, що їх підтверджують .

При цьому слід врахувати, що особливості та порядок заявлення кредиторами претензій до відсутнього боржника, що ліквідується в порядку ст. 52 Закону про банкрутство, визначені положеннями ч. 5 вказаної статті та передбачають направлення кредиторами ліквідатору заяв із вимогами до банкрута в місячний термін після отримання від ліквідатора відсутнього боржника повідомлення про визнання банкрутом .

Отже, у справі про банкрутство відсутнього боржника особа (що не є ініціюючим кредитором) може набути статусу кредитора -сторони у справі про банкрутство після прийняття постанови про визнання банкрутом та у разі звернення із кредиторськими вимогами до боржника .

В апеляційній скарзі (та в касаційній скарзі також) Інспекція жодним чином не посилається на наявність у Товариства заборгованості по сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), та відповідно, будь-яких майнових (грошових) претензій до Боржника, розмір таких претензій (суму вимог), характер вимог (майнові або грошові). Окрім цього, в скаргах відсутнє посилання на будь-які докази, з їх наданням, що підтверджують такі вимоги. Натомість, матеріали справи містять роздрукований витяг "Бази даних ДПС платників ПДВ" станом на 19.02.2012 року (а.с. 57-58), відповідно до якого 10.06.2011 року за ініціативою податкового органу було анульовано свідоцтво платника податків - Товариства через ненадання ним протягом 12 місяців декларації з цього податку. Ця інформація також наведена ДПІ в апеляційній та касаційній скаргах, в яких зазначено про подання Боржником останньої податкової звітності відбулось в травні 2010 року, тоді як справа про банкрутство була порушена майже через два роки -ухвалою від 05.03.2012 року. До того ж, ні до апеляційної, ні до касаційної скарг не були додані докази, про які також зазначається в скаргах (податкові декларації) на підтвердження обставин, викладених ДПІ цих скаргах -щодо відображення Товариством у 2007-2010 роках валових доходу та витрат у значних розмірах.

При цьому, слід зазначити, що вказаний податковий орган повідомлявся судом про порушення справи про банкрутство Товариства та здійснення щодо останнього відповідного провадження (а.с. 1-2). Отже вказаний податковий орган був обізнаний про порушення та здійснення щодо Товариства провадження у справі про банкрутство в порядку норм ст. 52 Закону про банкрутство.

При цьому слід додати, що виходячи з положень ч. 5 ст. 52 Закону про банкрутство, яким встановлений місячний термін для направлення кредиторами ліквідатору заяв із вимогами до банкрута з дня отримання від ліквідатора повідомлення про визнання боржника банкрутом, і після прийняття постанови про визнання банкрутом орган державної податкової служби у ліквідаційній процедурі боржника не позбавлений та має право здійснити податкову перевірку. А у разі виявлення порушень вимог податкового законодавства та заборгованості Боржника по сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів) податковий орган має право заявити свої претензії до такого боржника шляхом подачі заяви із кредиторськими вимогами. Також, Інспекція, у разі незгоди з відмовою ліквідатора Товариства надати документи для перевірки, не позбавлена права оскаржити відповідні дії у встановленому законом порядку (в порядку адміністративного судочинства або у межах справи про банкрутство).

У зв'язку із викладеним суд касаційної інстанції наголошує, що визначені законом органи справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) користуються правами кредиторів щодо неплатоспроможних боржників. Ця норма міститься в ст. 210 Господарського кодексу України. Однак, вказана норма не встановлює автоматичного визнання цих органів кредиторами у всіх справах про банкрутство. Статус кредитора щодо неплатоспроможного боржника набувається, у тому числі і цими органами, через певні процедури, які визначені спеціальною нормою законодавства -Законом про банкрутство.

Отже, враховуючи викладені обставини та аналіз норм законодавства -щодо порядку визначення та визнання кредитором у справі про банкрутство, передбачений ст.ст. 1, 14, 15, а також ст. 52 Закону про банкрутство, касаційна інстанція дійшла висновку, що Інспекція не є кредитором Боржника, оскільки не має підтверджені належними доказами кредиторські вимоги до нього, у зв'язку з чим Інспекція не має статусу сторони, учасника чи іншої особи у справі про банкрутство, а оскаржувана нею в апеляційному порядку постанова про визнання Товариства банкрутом не стосується її прав та обов'язків, тому Інспекція не мала права подавати апеляційну скаргу на оскаржувану постанову суду першої інстанції саме в порядку, передбаченому положеннями ст. 91 ГПК України.

На вказане суд апеляційної інстанції увагу не звернув та не дав цьому відповідної правової оцінки.

Згідно п. 1 частини першої ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Враховуючи наведене та виходячи із системного аналізу норм ГПК України, колегія суддів вважає, що спір згідно поданої Інспекцією апеляційної скарги на постанову господарського суду м. Києва від 22.03.2012 року не підлягав вирішенню в господарському суді в порядку апеляційного провадження.

За таких обставин, суд касаційної інстанції зазначає, що здійснивши апеляційне провадження та розглянувши по суті апеляційну скаргу ДПІ на постанову господарського суду м. Києва від 22.03.2012 року, суд апеляційної інстанції припустився порушень, зокрема, вимог ст. 91 ГПК України, у зв'язку з чим оскаржувана постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, як незаконна, а апеляційне провадження за скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на згадану постанову господарського суду м. Києва підлягає припиненню.

Дійшовши вказаного висновку, касаційні вимоги про скасування постанови суду першої інстанції від 22.03.2012 року та припинення провадження у справі задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 14, 15, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 210 Господарського кодексу України та п. 1 ст. 80, ст.ст. 91, 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2012 р. у справі № 5011-43/2713-2012 скасувати.

3. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову господарського суду м. Києва від 22.03.2012 р. у справі № 5011-43/2713-2012 припинити.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич

Постанова виготовлена та підписана 06.08.2012 року.