Постанова

від 06.08.2012 по справі 2/17-4764-2011

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" серпня 2012 р.Справа № 2/17-4764-2011 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Сидоренко М.В., Жекова В.І.

при секретарі судового засідання Чеголі Є.О.

за участю представників сторін:

від ДПІ у Приморському районі міста Одеси -Чорний О.В., довіреність №6097/4/10-117 від 04.04.2012 р.; Дворянченко І.В., довіреність №13073/Д/9-10-117 від 10.05.2012 р.

від ТОВ „Тівіта Плюс" -не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси

на ухвалу господарського суду Одеської області від 10.07.2012 р.

у справі №2/17-4764-2011

за заявою товариства з обмеженою відповідальністю „Тівіта Плюс"

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю „Тівіта Плюс" (далі -ТОВ „Тівіта Плюс") звернулось до господарського суду Одеської області з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю „Тівіта Плюс" відповідно до ст. 51 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки недостатньо майнових активів для погашення кредиторської заборгованості.

Постановою господарського суду Одеської області від 31.01.2012 р. ТОВ „Тівіта Плюс" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено голову ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю „Тівіта Плюс" Старова Олександра Олександровича (паспорт серії НОМЕР_1, виданий Малиновським РВОМУ УМВС України в Одеській області, 25 вересня 2002р.), зобов'язано ліквідатора провести ліквідаційні заходи, передбачені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та після завершення усіх розрахунків з кредиторами надати суду звіт та ліквідаційний баланс банкрута на затвердження, зобов'язано ліквідатора опублікувати відомості про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю „Тівіта Плюс" банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури у офіційних друкованих органах (газети Урядовий кур'єр та Голос України) за рахунок банкрута у п'ятиденний строк.

Ухвалою господарського суду Одеської області (суддя Бахарєв Б.О.) від 10.07.2012 р. затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс ТОВ „Тівіта Плюс", ліквідовано та припинено юридичну особу ТОВ „Тівіта Плюс", виключено його з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Ухвала суду мотивована тим, що у ТОВ „Тівіта Плюс" відсутні активи, за рахунок яких можливе задоволення вимог кредиторів, а тому суд керуючись ст. 32, п. 6 ст. 40 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Не погоджуючись з цією ухвалою ДПІ у Приморському районі міста Одеси звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить її скасувати та поновити провадження у справі. Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала була прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права з підстав викладених у апеляційній скарзі.

У судовому засіданні представники скаржника підтримали вимоги апеляційної скарги та наполягали на їх задоволенні.

Боржник був належним чином повідомлений про дату та місце засідання суду, але своїм процесуальним правом не скористався та не направив представників у судове засідання.

Враховуючи те, що судом не визнавалась явка представників сторін обов'язковою, та строки розгляду справи в апеляційній інстанції, передбачені ст. 102 ГПК України, судова колегія вважає, що неявка представника боржника не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними в справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши представників апелянта, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Згідно до ст. 4-1 ч. 2 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Оскаржувана ухвала місцевого господарського суду винесена з мотивів, викладених в описовій частині даної постанови. Судова колегія вважає, що ухвала прийнята з порушенням вимог чинного законодавства, а місцевим господарським судом визнані встановленими обставини справи, які мають значення для вирішення спору, що матеріалами справи взагалі не доводяться. Відтак, оскаржувана ухвала, згідно до приписів ч. 1 ст. 104 ГПК України, підлягає скасуванню.

Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 51 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", якщо вартості майна боржника -юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. Отже, лише у разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язані звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

За приписами ч. 4 ст. 105 ЦК України ( в її редакції чинній на момент виникнення спірних відносин), комісія з припинення юридичної особи розміщує в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення такої юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї. Цей строк не може становити менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи; комісія вживає усіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомляє їх про припинення юридичної особи.

Частиною 1 ст. 110 ЦК України встановлено, що юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку з закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому Законом України банкрутство (частина 3 статті 110 ЦК України).

В ч. 1 ст. 111 ЦК України законодавець встановив, що ліквідаційна комісія, після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами, складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

За змістом ч. 5 ст. 60 ГК України, яка регулює загальний порядок ліквідації суб'єкта господарювання, вбачається, що ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку.

Отже, враховуючи вищезазначені вимоги чинного законодавства, необхідними передумовами для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство Боржника у порядку статті 51 Закону банкрутство є оцінка вартості наявного майна боржника, публікація оголошення згідно з вимогами статті 105 ЦК України з метою виявлення кредиторів та встановлення повного обсягу кредиторської заборгованості повідомлення органу державної податкової служби про ліквідацію підприємства та складання проміжного ліквідаційного балансу. Крім того, звернення до суду з такою заявою можливе лише після закінчення наведеного вище строку, передбаченого статтею 105 ЦК України.

Враховуючи наведені вище вимоги чинного законодавства та судової практики, судова колегія приходить до висновку, що вказані вище докази повинні бути надані заявником господарському суду саме при порушенні справи про банкрутство за спрощеною процедурою. Вказаної правової позиції також дотримується і Вищий господарський суд України, зокрема в своїй постанові від 26.10.2010 р. у справі № 32-7/228-10-2655, де касаційна інстанція зазначає, що дослідження зазначених вище обставин необхідно для з'ясування наявності чи відсутності підстав саме для порушення провадження у справі про банкрутство, за правилами статті 51 спеціального Закону, а вказані обставини, виходячи з вимог Закону, повинні бути в наявності та з'ясовані безпосередньо на момент порушення справи про банкрутство за спрощеною процедурою.

Аналогічна правова позиція Вищого господарського суду, наведена ним також і в постанові від 22.02.2012 р. по справі № 7/17-3135-2011, в якій суд касаційної інстанції також наголосив, що в разі, коли до заяви про порушення провадження у справі про банкрутство за правилами ст. 51 Закону про банкрутство не додані документи, які повинні бути додані саме на момент звернення із такою заявою, то такі документи не можуть бути витребувані судом після порушення справи про банкрутство.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, боржником під час звернення до місцевого господарського суду із заявою про банкрутство наведені вище вимоги чинного законодавства виконані не були.

Так, зокрема, разом із заявою про визнання банкрутом ТОВ „Тівіта Плюс" взагалі не було надано ліквідаційного балансу боржника, доказів розміщення в засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення такої юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї, доказів письмового повідомлення всіх можливих кредиторів про припинення боржника, зокрема ДПІ у Приморському районі міста Одеси.

Між тим про обов'язковість такого повідомлення органу державної податкової служби, а також необхідності врахування порядку виявлення кредиторів та встановлення повного обсягу кредиторської заборгованості у процедурі добровільної ліквідації при зверненні із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство за правилами ст. 51 Закону України про банкрутство неодноразово наголошувалось Вищим господарським судом, зокрема у постанові від 10.06.2008р. у справі №15/682-б.

Місцевий господарський суд, всупереч наведеним вище вимогам чинного законодавства та обставинам справи, порушив провадження у справі про банкрутство ТОВ „Тівіта Плюс" ухвалою від 18 листопада 2011 р., та незважаючи на відсутність всіх необхідних доказів неплатоспроможності ТОВ „Тівіта Плюс", місцевим господарським судом 31.01.2012 р. було винесено постанову про визнання боржника банкрутом та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру, а оскаржуваною ухвалою від 10.07.2012 р. безпідставно припинено його юридичну особу.

Згідно із п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. №15 "Про судову практику в справах про банкрутство" юридичні та фізичні особи, акціонери, учасники господарських товариств, що не мають статусу сторони чи учасника у справі про банкрутство, не мають права на оскарження судових рішень у справі про банкрутство, а помилково порушене апеляційне і касаційне провадження підлягають припиненню в порядку, передбаченому ст. 80 ГПК України на підставі ст. ст. 91, 107 ГПК України як такі, що не підлягають вирішенню в господарських судах. В інших випадках такі скарги повертаються без розгляду. Це стосується і скарг зазначених осіб на такі ухвали.

Враховуючи наведене вище, а також відсутність в матеріалах справи зазначених доказів, а також приймаючи до уваги положення ч.7 ст. 106 ГПК України, оскаржувана ухвала господарського суду Одеської області від 10.07.2012 р. підлягає скасуванню.

Скасовуючи оскаржувану ухвалу господарського суду, апеляційна інстанція приймає до уваги також і правову позицію Вищого господарського суду у справі № 7/17-3135, яка викладена в чинній постанові від 22 лютого 2012 р., згідно якої при наявності висновків суду про безпідставність порушення справи про банкрутство апеляційна інстанція сама повинна припинити провадження по такій справі. Відтак, колегія суддів вважає необхідним припинити провадження у даній справі про банкрутство згідно з положеннями п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Грубе порушення боржником порядку добровільної ліквідації, зокрема неповідомлення органу державної податкової служби про прийняття рішення про ліквідацію, незважаючи на пряму вказівку про це норми ст. 60 ГК України, унеможливило своєчасне звернення податкового органу з грошовими вимогами до боржника та, відповідно позбавило його можливості у встановленому порядку набути статусу учасника провадження у справі про банкрутство.

Колегія суддів зазначає, що, за таких умов, здійснення провадження у справі про банкрутство унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.

Наведені обставини свідчать про наявність процесуального права Державної податкової інспекції на звернення з апеляційною скаргою.

Проте, вимоги за апеляційною скаргою в частині поновлення провадження у справі не можуть бути задоволені колегією суддів, з огляду на попередні висновки судової колегії а також, взагалі, на відсутність повноважень у суду апеляційної інстанції на здійснення таких процесуальних дій щодо провадження, яке здійснюється судом першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 99, 101 -106 ГПК України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ДПІ у Приморському районі міста Одеси задовольнити частково.

Ухвалу господарського суду Одеської області від 10.07.2012 р. скасувати.

Провадження по справі №2/17-4764-2011 про банкрутство ТОВ „Тівіта Плюс" припинити.

Копію постанови надіслати державному реєстратору для виконання.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 10.08.2012 р.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Сидоренко М.В.

Суддя Жеков В.І.