Рішення

від 07.08.2012 по справі 5011-68/7812-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-68/7812-2012 07.08.12

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Спеціальне виробничо-наукове підприємство «Київпроменерго» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Піроенерджигруп» простягнення заборгованості, Суддя Ониськів О.М.

Представники сторін:

від позивача: Грунський Г. У., директор, Юрчик С. В., за довіреністю, від відповідача: Портяной О. А., за довіреністю, Карабаза Т. П., за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спеціальне виробничо-наукове підприємство «Київпроменерго»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Піроенерджигруп»про стягнення заборгованості за договором підряду № 09-МВЦ/С від 12.09.2011 у розмірі 9.954,54 грн., збитків у розмірі 1.802,54 грн., інфляційних втрат у розмірі 218.83 грн., 3 % річних у розмірі 63,90 грн., витрат на юридичні послуги у розмірі 2.500,00 грн., та просило відшкодувати витрати по оплаті судового збору в розмірі 1.609,50 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання по договору № 09-МВЦ/С від 12.09.2011, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 9.954,54 грн. За порушення відповідачем строків оплати позивач, окрім основного боргу в розмірі 9.954,54 грн., просить суд стягнути з відповідача збитки у розмірі 1.802,54 грн., інфляційні втрати у розмірі 218.83 грн., 3 % річних у розмірі 63,90 грн., а також просив суд відшкодувати витрати на юридичні послуги у розмірі 2.500,00 грн. та витрати по оплаті судового збору в розмірі 1.609,50 грн..

Розгляд справи неодноразово відкладався у зв'язку з необхідністю витребувати у сторін додаткові докази.

Представники позивача у судових засіданнях підтримали заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти заявлених позовних вимог заперечував та просив у їх задоволені відмовити, посилаючись на положення ст. 853 ЦК України, відповідно до якої на думку відповідача позивач втратив право посилатися на відступи від умов договору та недоліки у виконаній роботі та на те, що підписаний сторонами у січні 2012 року акт не відповідає вимогам чинного законодавства України.

У судовому засіданні 07.08.2012 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, 12.09.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спеціальне виробничо-наукове підприємство «Київпроменерго»(далі -позивач, генпідрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Піроенерджигруп»(далі - відповідач, підрядник) було укладено договір № 09-МВЦ/С (далі -Договір), згідно якого підрядник зобов'язався виконати роботи по модернізації та реконструкції систем опалення в індивідуальних теплових пунктах № 1, 2 Блоку «А»Міжнародного виставкового центру по Броварському шосе, 15, а Генпідрядник зобов'язався прийняти виконані роботи та сплатити їх вартість згідно з умовами Договору.

Відповідно до п. 2.1. Договору договірна ціна становить 49.206,58 грн. і оформляється окремим протоколом, підписаним сторонами, який є невід'ємною частиною Договору (п. 2.2 Договору).

Як визначено у п. 2.3 Договору до початку виконання робіт генпідрядник здійснює попередню оплату на розрахунковий рахунок підрядника в розмірі 50 % від вартості Договору, що становить 24.603,29 грн. Оплата за виконані роботи здійснюється генпідрядником шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок підрядника протягом п'яти банківських днів з моменту підписання актів приймання-передачі виконаних робіт за вирахуванням авансу. За домовленість між сторонами можуть встановлюватись і інші строки та обсяг розрахунків, що визначено у п. 2.5 Договору. Вартість робіт за Договором є динамічною і може змінюватися при зміні технічних рішень, обсягу робіт, прийняття законодавчих та нормативних актів, які впливають на вартість робіт та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України (п. 2.6 Договору). За виконання робіт підрядник відповідно до п. 2.7 Договору сплачує генпідряднику 2 % від вартості робіт, що відображається в акті виконаних робіт.

Згідно з п. 3.1 Договору роботи, що є предметом Договору повинні бути виконані протягом 60 календарних днів після проведення генпідрядником попередньої оплати.

У пункті 3.2 Договору встановлено, що після виконання всього обсягу робіт або частини робіт підрядник складає акт здачі-приймання виконаних робіт та передає його генпідряднику, а останній відповідно до умов п. 3.3 Договору зобов'язався протягом 5 робочих днів з моменту отримання акту здачі-приймання підписати його та повернути підряднику, або в цей же термін направити мотивовану відмову від прийняття робіт.

Як убачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов Договору здійснив передоплату у розмірі 40.000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 482 від 15.09.2011.

Судом установлено, що сторонами 30.11.2011 були підписані акти виконаних робіт за листопад 2011 року, загальна вартість виконаних робіт в яких, відповідає умовам Договору та локальним кошторисам до Договору і становить 40.686,58 грн., проте за вирахуванням 2% відповідно до п. 2.7 Договору склала 39.872,85 грн.

Позивач на виконання умов Договору платіжним дорученням № 533 від 08.12.2011 сплатив відповідачу залишок суми по Договору, що склав 8.222,45 грн.

Водночас, як встановлено судом при прийманні виконаних робіт замовник -Міжнародний виставковий центр вказав на невідповідність застосованих цін на матеріали в актах на монтаж обладнання. При перевірці, що була проведена позивачем з'ясувалось, що замість передбачених кошторисом контролерів ECL Comfort 200 (карта Р30) фірми Данфос відповідачем було встановлено контролери Waterheat UM-01 фірми РАУТ Автоматік, вартість яких є нижчою від передбачених кошторисом до Договору. Для усунення зауважень виявлених позивачем сторонами 30.01.2012 були складені та підписані нові акти виконаних робіт на вже виконані роботи, якими сторони ще раз підтвердили виконання позивачем робіт та визначили нову вартість таких робіт, що склала 29.549,28 грн. За вирахуванням 2% відповідно до п. 2.7 Договору вартість становить 28.958,29 грн.

Крім того, судом встановлено, що 30.01.2012 сторонами було підписано двосторонній акт, відповідно до якого сторони підтвердили укладення між сторонами Договору № 09-МВЦ/С на виконання робіт по модернізації та реконструкції систем опалення в індивідуальних теплових пунктах № 1, 2 Блоку «А»Міжнародного виставкового центру по Броварському шосе, 15, а також те, що відповідач виконав проектні та монтажні роботи згідно Договору. При цьому цим же актом сторони вказали про наявність невідповідності застосованих цін на матеріали згідно з розділом «Матеріали»в актах на монтаж обладнання, у зв'язку з чим сторони пере підписали нові акти виконаних робіт на монтаж обладнання, передбачивши, що саме ці акти є підставою для розрахунків. Крім того згідно акта від 30.01.2012відповідач зобов'язався повернути позивачу перераховану сторонами різницю між актами виконаних робіт у розмірі 10.914,54 грн.

Враховуючи невиконання відповідачем зобов'язання щодо повернення грошових коштів у розмірі 10.914,54 грн. позивач листом № 132/03 від 21.03.2012 звернувся до відповідача з вимогою щодо повернення останнім коштів до 30.03.2012. Судом установлено, що відповідач оплатив частину коштів згідно акта від 30.01.2012, що підтверджується платіжним дорученням № 215 від 30.03.2012 з призначенням платежу «згідно акта від 30.01.2012».

Проте, як установлено судом станом на день звернення позивача з даним позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 9.954,54 грн. залишилась не погашеною.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 837 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовнику (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи встановлений факт укладання між сторонами договору підряду.

Відповідно до ст. 843 Цивільного кодексу України, у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Згідно положень ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Як визначено у ч. 1 ст. 858 ЦК України якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника:

1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк;

2) пропорційного зменшення ціни роботи ;

3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено вище, сторони підписавши акти виконаних робіт від 30.01.2012 та двосторонній акт від 30.01.2012 фактично домовились про зміну вартості обумовлених Договором робіт. Відповідно до п. 2.6 Договору вартість робіт з Договором є динамічною і може змінюватися при зміні технічних рішень, обсягу робіт, прийняття законодавчих та нормативних актів, які впливають на вартість робіт та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України. Положеннями п. 7.1 Договору встановлено, що всі зміни умов виконання робіт по Договору оформлюються двохсторонніми протоколами або додатковими угодами, які являються невід'ємною частиною Договору.

Як визначено в ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб шляхом підтвердження прийнятого до виконання замовлення.

Виходячи з вищевикладеного, суд визнає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 9.954,54 грн.

Доводи відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин положень ст. 853 ЦК України, відповідно до якої на думку відповідача позивач втратив право посилатися на відступи від умов договору та недоліки у виконаній роботі спростовуються наявними матеріалами справи, а саме підписаними та скріпленими печатками сторін новими актами виконаних робіт від 30.01.2012 на монтаж обладнання, якими сторони підтвердили наявність недоліків у виконаних позивачем роботах та визначили нову вартість зазначених робіт та підписаним уповноваженими представниками сторін актом від 30.01.2012.

Крім того суд зазначає, що відповідно до листа ТОВ «Піроенерджигруп»від 16.07.2012 №23/12 про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідач визнав наявність боргу за договором № 09 МВЦ-С в сумі 10.914,54 грн. Водночас суд зазначає, що припинення зобов'язання зарахуванням можливе лише за умов однорідності та безспірності зустрічних вимог сторін. Адже у випадку, коли такі вимоги не є безспірними, відповідний спір має бути вирішений у судовому порядку з дотриманням вимог процесуального закону.

За відсутності доказів щодо наявності (дійсності) зобов'язання, його змісту та умов виконання, зазначена у листі №23/12 від 16.07.2012 заява на зарахування вимоги є спірною та такою, що унеможливлює проведення зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі ст. 601 ЦК України.

Враховуючи відсутність безспірності зустрічного зобов'язання та недоведеність факту існування заборгованості перед відповідачем, відсутність розгляду у порядку позовного провадження спору про стягнення заборгованості, твердження відповідача про зарахування (припинення) зустрічних вимог в сумі є безпідставними.

У зв'язку з неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач крім стягнення суми основного боргу просить суд стягнути з відповідача на свою користь збитки у розмірі 1.802,54 грн., інфляційні втрати у розмірі 218.83 грн., 3 % річних у розмірі 63,90 грн., а також просив суд відшкодувати витрати на юридичні послуги у розмірі 2.500,00 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Згідно п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

Як визначено ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Приписами статті 22 Цивільного кодексу України унормовано, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміють втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). За вимогами статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкта права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які б управнена сторона одержала у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Позивач в обґрунтування вимог щодо стягнення з відповідача збитків у розмірі 1.802,54 грн. посилається на положення ст.ст. 224 та 225 ГК України, обґрунтовуючи наявність вини відповідача. При цьому позивач зазначив, що несвоєчасне перерахування відповідачем коштів згідно акту від 30.01.2012, що призвело до несвоєчасної оплати позивачем податку на прибуток, внаслідок чого останній сплатив штраф у розмірі 2.865,00 грн. та пеню у розмірі 17,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 47 та 48 від 11.04.2012.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом позивачем не доведено наявність таких складових цивільно-правової відповідальності, як збитки та причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками.

Судом установлено, що позивач в порушення ст. 33 ГПК України належними засобами доказування не довів, що понесені ним витрати є збитками в розумінні ст. 224 ГК України, враховуючи також те, що підставою для стягнення з відповідача збитків є наявність всіх 4-х елементів складу цивільного правопорушення.

Враховуючи вищевикладене суд визнає вимоги позивача, щодо стягнення з відповідача збитків у розмірі 1.802,54 грн. необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно заявлених позивачем вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 218.83 грн. та 3 % річних у розмірі 63,90 грн. за період з 07.02.2012 по 19.04.2012, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Судом установлено, що листом № 132/03 від 21.03.2012 позивач фактично розстрочив до 30.03.2012 обов'язок відповідача щодо повернення коштів, у зв'язку з чим обов'язок зі сплати боргу у розмірі 9.954,54 грн. у відповідача виник саме 30.03.2012. Враховуючи викладене, право нарахування інфляційних втрат та 3 % річних у позивача виникло з 31.03.2012, а тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню частково. За перерахунком суду за період з 31.03.2012 по 19.04.2012 стягненню з відповідача підлягають 3 % річних у розмірі 16,36 грн. Вимоги щодо стягненню з відповідача інфляційних втрат за період з 31.03.2012 по 19.04.2012 задоволенню не підлягають у зв'язку з відсутністю інфляції за вказаний період.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на юридичні послуги у розмірі 2.500,00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Приписами частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Відповідно до п. 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (в редакції роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 N 04-5/609 "Про внесення змін і доповнень і про визнання такими, що втратили чинність, деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України"), відшкодування витрат позивачів та відповідачів, пов'язаних з оплатою ними послуг адвокатів здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Позивачем надано до суду копію акта від 25.04.2012 про приймання наданих відповідно до договору від 25.04.2012 юридичних послуг вартість яких склала 2.500,00 грн. Позивачем не надано до суду ані договору про надання адвокатських послуг від 25.04.2012, ані свідоцтва та адвокатського посвідчення, ані платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних адвокатських послуг. Зазначене свідчить про відсутність підстав вважати, що понесені позивачем судові витрати входять до складу витрат пов'язаних з послугами адвоката. Щодо посилання позивача на те, що вказані витрати входять до складу інших витрат, пов'язаних з розглядом справи відповідно до ст. 49 ГПК України, суд зазначає, що законодавством не віднесено понесення витрат на юридичні послуги саме до складу інших витрат пов'язаних з розглядом справи.

Враховуючи викладене суд відмовляє позивачу у задоволенні вимог про стягнення з відповідача витрат на юридичні послуги у розмірі 2.500,00 грн. у повному обсязі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

За таких обставин, позов визнається судом доведеним, обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ст. 49 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати по сплаті судового збору, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Піроенерджигруп»(03142, м. Київ, бульвар Вернадського, 61 кв. 72, код ЄДРПОУ 36941818) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціальне виробничо-наукове підприємство «Київпроменерго»(03142, м. Київ, вул. Доброхотова, 5-А, код ЄДРПОУ 31752994) основну заборгованість у розмірі 9.954 (дев'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят чотири) грн. 54 коп., 3% річних у розмірі 16 (шістнадцять) грн. 36 коп. та 1.608 (одна тисяча шістсот вісім) грн. 53 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.08.2012.

Суддя Ониськів О.М.