Постанова

від 13.08.2012 по справі 9/138(10)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" серпня 2012 р. Справа № 9/138(10)

Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого суддіПрокопанич Г.Г., суддівАлєєвої І.В., Євсікова О.О.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 06.03.2012 р. (головуючий суддя: Хабіб М.І., судді: Зварич О.В., Якімець Г.Г.) на рішення Господарського суду Львівської області від 01.12.2011 р. (суддя Синчук М.М.) у справі№ 9/138(10) Господарського суду Львівської області за позовомОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30 до 1. ОСОБА_5, 2. ОСОБА_31, 3. ОСОБА_4 третя особаТовариство з обмеженою відповідальністю "ПОСЛУГА" пропереведення прав та обов'язків покупця та визнання права власності на частку в статутному капіталі, за участю представників позивачівне з'явились, відповідачівне з'явились, третьої особине з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.12.2011 р. у справі №9/138(10) повністю задоволено позовні вимоги ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13; ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30 про переведення прав та обов'язків покупця та визнання права власності на частку в статутному капіталі.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.03.2012р. рішення Господарського суду Львівської області від 01.12.2011 р. у справі № 9/138(10) скасовано, прийнято нове рішення , яким позов задоволено частково: переведено права та обов'язки покупця на частину частки ОСОБА_32 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Послуга», ідент. код 13825914, адреса: 82100, м. Дрогобич Львівської області, вул. Б.Шульца,8, продану ОСОБА_4: на ОСОБА_6 в розмірі 0,08379 % , що становить 39,60 грн., на ОСОБА_7 в розмірі 0,05586 %, що становить 26,40 грн., на ОСОБА_8 в розмірі 0,03026 %, що становить 14,30 грн., на ОСОБА_9 в розмірі 0,05353 %, що становить 25,30 грн., на ОСОБА_10 в розмірі 0,02444 %), що становить 11,55 грн., на ОСОБА_11 в розмірі 0,02444 %, що становить 11,55 грн., на ОСОБА_12 в розмірі 0,08379 %), що становить 39,60 грн., на ОСОБА_13 в розмірі 0,07914 %, що становить 37,40 грн., на ОСОБА_14 в розмірі 0,03026 %, що становить 14,30 грн., на ОСОБА_15 в розмірі 0,04655 %, що становить 22,00 грн., на ОСОБА_16 в розмірі 0,02444 %, що становить 11,55 грн., на ОСОБА_17 в розмірі 0,03026 %, що становить 14,30 грн., на ОСОБА_18 в розмірі 0,02444 %, що становить 11,55 грн., на ОСОБА_19 в розмірі 0,02444 %, що становить 11,55 грн., на ОСОБА_20 в розмірі 0,00698 %, що становить 3,30 грн., на ОСОБА_21 в розмірі 0,05353 %, що становить 25,30 грн., на ОСОБА_22 в розмірі 0,0314 %, що становить 14,85 грн., на ОСОБА_23 в розмірі 0,07914 %, що становить 37,40 грн., на ОСОБА_24 в розмірі 0,03259 %, що становить 15,40 грн., на ОСОБА_25 в розмірі 0,05353 %, що становить 25,30 грн., на ОСОБА_26 в розмірі 0,03026 %, що становить 14,30 грн., на ОСОБА_27 в розмірі 0,05586 %, що становить 26.40 грн., на ОСОБА_28 в розмірі 0,03026 %, що становить 14,30 грн., на ОСОБА_29 в розмірі 0,07914 %, що становить 37,40 грн., на ОСОБА_30 в розмірі 0,05353 %, що становить 25,30 грн.

В частині позовних вимог про переведення прав та обов'язків покупця на частку

відповідача-2 - ОСОБА_31 у статутному капіталі товариства провадження у справі припинено.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, відповідачі 1 та 3 звернулися до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити і припинити провадження у справі.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми процесуального та матеріального права, зокрема ст.ст. 33, 34 ГПК України, ст.ст. 147, 148, 319, 362 ЦК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники учасників судового процесу не з'явились. Однак, беручи до уваги те, що явка представників сторін не була визнана обов'язковою, а також встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, відсутність клопотань про продовження строку розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників учасників судового процесу.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з установчою угодою про створення та діяльність ТОВ «Послуга»від 05.12.1996 р. засновниками товариства є 32 фізичні особи, в тому числі позивачі та відповідачі. Статутний фонд товариства формується за рахунок викупленого цілісного майнового комплексу і становить 47.259,50 грн., який розподіляється між учасниками. Розмір частки у статутному фонді кожного із учасників вказаний в п. 7.1 угоди.

Статут ТОВ «Послуга»зареєстрований 17.12.1996 р.

Відповідачами 1, 2, 3 24.04.2007 р. укладено договір купівлі-продажу часток у статутному фонді ТОВ «Послуга», за умовами якого учасники товариства ОСОБА_5 та ОСОБА_31 продали свої частки розміром 2,35 % (кожного) у статутному фонді товариства іншому учаснику товариства - ОСОБА_4 за 3.000,00 грн. (по 1.500,00 грн. за частку). Вказаний договір нотаріально посвідчений, зареєстрований в реєстрі за № 623.

Згідно з листом Відділу державної реєстрації актів цивільного стану м. Дрогобича від 19.10.2010р. за № 1004/04-01-30 ОСОБА_31 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, про що в книзі реєстрації актів про смерть 21.05.2007 р. зроблено запис акта за № 97.

Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб, виданим станом на 02.12.2009 р., підтверджується, що на момент укладення договору купівлі - продажу часток від 24.04.2007 р. в ЄДР були зареєстровані учасниками товариства всі 32 учасники, які вказані в установчій угоді, і розмір їх часток у статутному фонді товариства не змінювався, був таким, який вказаний в установчій угоді.

Загальними зборами учасників товариства ТОВ «Послуга»10.02.2010 р. прийнято рішення, оформлене протоколом № 1, відповідно до якого вирішено обрати директором товариства ОСОБА_4 строком на 5 років, розглянуто питання про розподіл часток учасників, які вийшли з товариства, вирішено внести зміни до статуту товариства, шляхом викладення його в новій редакції, затверджено нову редакцію статуту.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.05.2011 р. у справі №5015/1997/11, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.07.2011р., визнано недійсним рішення від 10.02.2010 р., оформлене протоколом № 1.

Вказаним рішенням встановлено, що станом на день проведення зборів учасників товариства 10.02.2010 р. всі позивачі були учасниками (засновниками) ТОВ "Послуга", а відтак користувались всіма права учасника, визначеними статутом та чинним законодавством.

З посиланням на ст. 147 ЦК України, ст. 53 Закону України «Про господарські товариства», ч. 3 ст. 2 Статуту суди відзначили, що учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) іншого учасника пропорційно до розмірів своїх часток; учасник товариства, який має намір продати свою частку, зобов'язаний повідомити інших учасників про такий намір, і якщо упродовж місяця інші учасники не скористаються своїм переважним правом, частка може бути відчужена іншим учасникам або третім особам.

За висновком судів, твердження відповідача-3 про повідомлення учасників не підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки повідомлення про намір продати частки, які подані суду, не підписані ані відповідачами 1 та 2, ані їх представником ОСОБА_33

З урахуванням наведеного суди дійшли висновку, що договір купівлі-продажу часток у статутному фонді ТОВ «Послуга»вчинений відповідачами з порушенням переважного права купівлі інших учасників товариства, в тому числі позивачів.

Відповідно до п. 31 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»продаж учасником частки (її частини) з порушенням переважного права купівлі інших учасників (частина друга статті 147 ЦК, частина друга статті 53 Закону про господарські товариства) не зумовлює недійсність такого правочину. У цьому разі будь-який учасник товариства має право пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця за аналогією з нормою частини четвертої статті 362 ЦК.

Відповідно до ч. 4 ст. 362 ЦК у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку, що в частині вимог про переведення прав та обов'язків покупців на частку відповідача-1 у статутному капіталі товариства, позовні вимоги обґрунтовані і правомірно задоволені місцевим судом.

З огляду на те, що відповідач-2 помер, що підтверджено матеріалами справи, апеляційний суд вирішив, що в частині позовних вимог про переведення прав та обов'язків покупця на частку відповідача-2 у статутному капіталі товариства місцевий суд дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, оскільки провадження у справі належало припинити на підставі п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Апеляційний суд також відзначив, що позивачі не внесли грошові кошти за частки, про переведення прав та обов'язків покупців яких заявлений позов, а відтак, відсутні підстави для задоволення вимоги про визнання за ними права власності на частки. Таким чином, на думку апеляційного суду, в цій частині позовні вимоги безпідставно задоволені місцевим судом.

Колегія суддів вважає такі висновки судів передчасними та такими, що зроблені за неповного з'ясування обставини, що мають значення для справи, а також за невірного застосовано норм процесуального та матеріального права, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 147 ЦК України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.

Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише у тій частині, в якій її уже сплачено.

У разі придбання частки (її частини) учасника самим товариством з обмеженою відповідальністю воно зобов'язане реалізувати її іншим учасникам або третім особам протягом строку та в порядку, встановлених статутом і законом, або зменшити свій статутний капітал відповідно до статті 144 цього Кодексу.

Частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи - учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства.

Розрахунки із спадкоємцями (правонаступниками) учасника, які не вступили до товариства, здійснюються відповідно до положень статті 148 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 53 Закону України "Про господарські товариства" учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.

Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише в тій частині, в якій її уже сплачено.

У разі придбання частки (її частини) учасника самим товариством з обмеженою відповідальністю воно зобов'язане реалізувати її іншим учасникам або третім особам протягом строку, що не перевищує одного року, або зменшити свій статутний капітал відповідно до статті 52 цього Закону. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму у вищому органі проводяться без урахування частки, придбаної товариством.

Колегія суддів відзначає, що з урахуванням предмету спору та вимог чинного законодавства, зокрема ч. 3 ст. 147 ЦК України, суди зобов'язанні були встановити, чи всі учасники повністю оплатити свої частки у статутному капіталі, чого судами зроблено не було.

Крім того, згідно з ч. 4 ст. 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

Однак суд першої інстанції питання внесення позивачами на депозитний рахунок суду відповідних грошових сум не досліджував зовсім.

Апеляційний суд вказав, що позивачі не внесли грошових коштів за частки, проте так і не вказав, куди або кому.

При цьому колегія суддів відзначає таке.

Приписи ч. 4 ст. 362 ЦК України (імперативні норми) слід розуміти як зобов'язання позивача внести на депозит суму, за якою частка була відчужена іншій особі згідно договору купівлі-продажу, а якщо частка була продана за ціною, вищою, ніж була запропонована іншим учасникам спільної часткової власності у повідомленні - за ціною, вказаною у повідомленні.

Слід відзначити, що у багатьох випадках позивач може не знати, за якою ціною був здійснений продаж частки, а відтак реально може бути позбавлений можливості виконати вищезазначений обов'язок. В цих випадках судам слід приймати позов до розгляду, в процесі якого робити запит до нотаріальних контор про видачу копії укладеного договору з метою з'ясування розміру сплаченої покупцем ціни. ОСОБА_7 після цього можна вимагати від позивача внесення конкретної грошової суми на депозит суду.

Водночас колегія суддів відзначає, що такий депозит за своєю правовою суттю є гарантійним внеском позивача, яким в разі задоволення позову забезпечується відплатність відчуження (перерозподілу) часток у товаристві з урахуванням конституційного принципу рівності сторін перед законом.

Відзначивши невнесення позивачами коштів, суд апеляційної інстанції на цій підставі відмовив в позові в частині визнання за позивачами прав власності на відповідні частки, хоча закон пов'язує обов'язок позивача з внесення вказаного вище депозиту з обранням такого способу захисту як переведення прав та обов'язків покупця (ст. 362 ЦК України).

Колегія суддів також відзначає, що місцевий суд, вказавши в описовій частині рішення про те, що відповідач-2 померла, зовсім не досліджував відповідних обставин справи та не визначив жодних процесуальних дій, які мають бути наслідком дослідження таких обставин.

Апеляційний суд, встановивши таку обставину, припинив провадження в частині вимог про переведення прав та обов'язків покупця на частку відповідача-2 на підставі п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Проте з таким висновком погодитися не можна з огляду на наступне.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Відсутність такого правонаступництва апеляційним судом не встановлена.

При цьому колегія суддів відзначає, що матеріально-правові вимоги позивачів стосуються конкретного предмету спору -відчужених відповідачами 1 та 2 часток у статутному фонді товариства, котрі об'єктивно нікуди не зникли.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення" також зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Суди попередніх інстанцій в порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України не встановили в судовому процесі всіх обставин справи всебічно, повно і об'єктивно в їх сукупності, та належним чином не дослідили наявні у справі докази.

Як встановлено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору у справі, входять до предмету доказування і підлягають обов'язковому дослідженню з урахуванням суті спору та наведених вище норм чинного законодавства, і ненадання їм належної правової оцінки є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, а також з урахуванням наведених вище процесуальних порушень, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись ст. ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Львівської області від 01.12.2011 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.03.2012 р. у справі № 9/138(10) скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич суддіІ.В. Алєєва О.О. Євсіков