Постанова

від 13.08.2012 по справі 5011-55/3658-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.08.2012 № 5011-55/3658-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Пашкіної С.А.

Тарасенко К.В.

при секретарі Помаз І.А.

за участю представників:

від позивача: Крупник О.М. - представник за дов. №1442 від 02.08.2011р.;

від відповідача: Білецький І.Ю. - представник за дов. б/н від 25.04.2012р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю

«Авто Бетон Сервіс»

на рішення господарського суду м. Києва

від 07.06.2012р. (дата підписання - 11.06.2012р.)

у справі №5011-55/3658-2012 (суддя - Ягічева Н.І.)

за позовом Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями «Основа-Солсиф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Бетон Сервіс»

про стягнення 114 538,00 грн.

встановив:

У березні 2012р. Спільне українсько-французьке підприємство з іноземними інвестиціями «Основа-Солсиф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Бетон Сервіс» про стягнення заборгованості за укладеним між сторонами Договором продажу товарного бетону №14 від 01.07.2010р. у розмірі 114 538,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за Договором у частині повної оплати вартості переданого йому позивачем у власність товару. У процесі розгляду справи , порушеної за ухвалою господарського суду м. Києва від 23.03.2012р. у справі за №5011-55/3658-2012, позивач 11.04.2012р. подав заяву про уточнення розміру позовних вимог, в якій , посилаючись на часткове погашення відповідачем суми основного боргу, просив стягнути із ТОВ «Авто Бетон Сервіс» існуючу на 11.04.2012 р. заборгованість у розмірі 110 538,00 грн.

Заява позивача була прийнята місцевим господарським судом до розгляду як заява про зменшення позовних вимог.

Відповідач позов не визнав і вважав, що позивачем невірно визначену правову природу укладеного між сторонами Договору. Замість договору купівлі-продажу сторони вчинили правочин підряду. У цьому зв'язку відповідач зазначав, що невірно визначені позивачем норми матеріального права та обставини справи є окремою підставою для відмови у задоволенні заявлених вимог. Крім того, за оцінкою відповідача, надані позивачем господарському суду видаткові накладні на підтвердження передачі товару покупцю, ТОВ «Авто Бетон Сервіс», не можуть вважатися належними доказами заявлених позивачем вимог, оскільки не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Заперечуючи виникнення у нього грошового обов'язку, відповідач зазначав на відсутність у договорі строків внесення плати за товар і необхідність у зв'язку з цим застосувати до спірних правовідносин ст.530 ЦК України у частині направлення кредитом боржнику вимоги про виконання грошового зобов'язання із встановленим строком. Проте, стверджував відповідач, такої вимоги в його адресу позивач не направляв, а тому відсутні підстави для задоволення позову, адже права позивача не можуть вважатися порушеними.

Рішенням господарського суду м. Києва від 07.06.2012р. у справі №5011-55/3658-2012 (суддя - Ягічева Н.І.) позовні вимоги (з урахуванням заяви про їх уточнення) задоволено, визначено до стягнення із ТОВ «Авто Бетон Сервіс» на користь Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями «Основа-Солсиф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю заборгованість у розмірі 110 538,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що укладений між сторонами правочин є договором купівлі-продажу товарного бетону, а правовідносини між сторонами підпадають під регулювання Глави 54 ЦК України. За оцінкою місцевого господарського суду, наявними у справі видатковими накладними підтверджується передача позивачем та отримання відповідачем (покупцем за Договором) у період з липня 2010р. по серпень 2011р. виготовленого позивачем товарного бетону на загальну суму 710 401,24 грн. та здійснення його часткової оплати відповідачем на суму 599 863,24 грн. Таким чином, господарський суд дійшов до висновку, що заборгованість відповідача у розмірі 110 538,00 грн. відповідає фактичним обставинам справи, а позов підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Не погоджуючись із висновками місцевого господарського суду та мотивами прийнятого рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив прийняте судом першої інстанції рішення у даній справі скасувати та прийняти новий судовий акт, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У доводах апеляційного оскарження відповідач вказував на допущені місцевим господарським судом порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправомірного судового рішення, яке підлягає скасуванню.

Зокрема, апелянт не погодився із кваліфікацією господарським судом правовідносин між сторонами на підставі укладеного між ними договору і на право, застосоване судом першої інстанції при розгляді спору. На думку апелянта, правовідносини, які виникли між сторонами на підставі договору , є підрядними, натомість твердження позивача про виникнення між сторонами зобов'язань за Договором купівлі-продажу і невиконання відповідачем грошових зобов'язань з оплати вартості виготовленої позивачем продукції , що на думку апелянта, відноситься до елементів підстави позову, не відповідало дійсності та свідчило про недоведеність матеріально-правових вимог і як наслідок суд мав відмовити у їх задоволенні. При цьому апелянт вказував на неповноту дослідження місцевим господарським судом наявних у справі видаткових накладних, які не містили печатки відповідача і тому були неналежними та недопустимими доказами у справі у зв'язку з невідповідністю їх реквізитів вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Апелянт звертав увагу, що умовами договору не передбачено строку виконання замовником оплати , а з вимогою про оплату вартості товарного бетону позивач до відповідача у порядку ч. 2 ст.530 ЦК України не звертався. На цій підставі , вважав апелянт, замовник товарного бетону не може вважатися боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання . Утім, вказував апелянт, місцевий господарський суд не з'ясував дійсного розміру взаєморозрахунків між сторонами , і прийняв рішення у ситуації, коли на день його прийняття відповідач у безготівковому порядку на рахунок позивача сплатив 21 589,00 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2012р. у справі №5011-55/3658-2012 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Поляк О.І., Рудченко С.Г.) апеляційну скаргу прийнято до провадження, судовий розгляд справи призначено на 18.07.2012р.

17.07.2012р. через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про здійснення фіксації судового процесу технічними засобами.

18.07.2012р. до початку судового засідання від позивача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив рішення місцевого господарського суду у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Разом з тим, позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечення явки у призначене судове засідання його представника через зайнятість у іншому судовому процесі.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2012р. здійснено заміну у складі колегії суддів по даній справі на наступний: головуючий суддя - Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Пашкіна С.А., Рудченко С.Г.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2012р. та від 25.07.2012р. розгляд апеляційної скарги відкладався на 13.08.2012р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2012р. у зв'язку із перебуванням судді Рудченка С.Г. у відпустці здійснено заміну у складі колегії суддів по даній справі на наступний: головуючий суддя - Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Пашкіна С.А., Тарасенко К.В.

У призначене судове засідання з'явилися представники обох сторін.

Судом задоволено клопотання відповідача про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою. Разом з тим, залишено без задоволення клопотання про витребування від позивача додаткового доказу - письмової вимоги до відповідача про оплату переданого бетону у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, адже позивач звернувся із клопотанням про залучення до матеріалів справи документів, у т.ч. вимоги від 30.01.2010р.

У поясненнях представників сторін суду апеляційної інстанції апелент просив про скасування у повному обсязі судового рішення та прийнятті по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову. Представник відповідача, виклавши свою правову позицію, просив рішення господарського суду м. Києва як законне та обґрунтоване залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як випливає з матеріалів справи, 01.07.2010 року між Позивачем (Виконавець) та Відповідачем (Замовник) укладено Договір продажу товарного бетону №14.

Відповідно до п.2.2.3 Договору, Замовник зобов'язується прийняти товар шляхом підписання накладних з відміткою відтиску штампу Замовника.

Згідно до п.3.2 Договору, ціна бетонної суміші та вартість її доставки вказана у прас-листі -Додаток № 1, який є невід'ємною частиною даного Договору.

Даний Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє протягом 12 місяців з цієї дати.

Вартість товарного бетону за його якісними показниками сторони за Договором визначили у Додатку №1 до Договору від 01.07.10р.

Апелянт вважав, що судом першої інстанції услід за позивачем, надано невірну правову кваліфікацію правовідносинам між сторонами ,підставою виникнення яких є Договір, і , як наслідок, помилково застосовані норми матеріального права , які не регулюють відносини з підряду .

Судова колегія вважає, що місцевим господарським судом була надана вірна правова кваліфікація правовідносин між сторонами як купівлі- продажу, оскільки ознакам договору підряду укладений сторонами Договір не відповідає. Позивач жодних робіт , які мають економічну цінність, за власний ризик , для відповідача не виконував, а останній їх не приймав і не оплачував .

Відносини сторін за умовами Договору зводилися до передачі на оплатній основі контрагенту виготовленої позивачем власної продукції - товарного бетону, а отже , підпадає під правовий режим купівлі-продажу.

Відмінність між договорами підряду та купівлі-продажу полягає у об'єкті, якщо під таким розуміти дії зобов'язаних осіб.

Якщо для купівлі-продажу об'єктом є передача речі, то для підряду - виготовлення (переробка, обробка , тощо) речі з передачею результату замовнику. При цьому договір підряду має врегульовувати не лише процес ведення робіт по створенню результату за участю замовника, який вправі давати вказівки підряднику та сприяти підряднику у виконанні роботи , але й містити умови , які відносяться до порядку обробки, виготовлення ,переробки, ремонту тощо.

Зазначення у пункті 1 Договору на те, що даний Договір регулює порядок взаємодії та взаєморозрахунків Сторін при виконанні Виконавцем доручень Замовника по виготовленню та продажу товарного бетону, не несе правого навантаження і не змінює правової природи договору як договору купівлі-продажу, оскільки такого порядку умови договору не містять.

До того ж, в силу ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому .

Разом з тим у відповідності з правовою позицією Вищого Господарського суду України , викладеною ним у п. 16 листа від 29.06.2010р. № 01-08/369 «Про деякі питання , порушені у доповідних записка про роботу господарських судів України у 2009році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що у вирішенні спорів суди не лише можуть ,а й повинні застосовувати норми права, якими регулюються спірні правовідносини у конкретних справах, незалежно від того, чи посилаються на відповідні норми сторони та інші учасники судового процесу (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Таким чином доводи апелянта про невірну правову кваліфікацію правовідносин сторін судом та позивачем та застосування до них матеріального права, яке не підлягало застосуванню, відхиляються за неспроможністю.

Заперечуючи виникнення у нього обов'язку з оплати покупної вартості проданого товару, апелянт серед іншого зазначав на відсутність у Договорі строків виконання замовником оплати вартості товару . На думку відповідача, такі строки мають становити 7 днів від дня пред'явлення кредитором вимоги про оплату у відповідності до ч 2 ст. 530 ЦК України. Утім, стверджував апелянт, письмової вимоги від кредитора він не отримував, а тому не може вважатися боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання, а позивач передчасно звернувся з позовом .

Утім, такі доводи не заслуговують на увагу і мають бути відхилені за невірним розумінням відповідачем прав та обов'язків сторін у спірних правовідносинах купівлі-продажу.

У відповідності з ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним між сторонами договором або актом цивільного законодавства , перебіг строку виконання грошового зобов'язання , яке виникло на підставі договору купівлі-продажу , починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу ,в якій йдеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку , що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується . Аналогічна правова позиція викладена в інформаційному листі ВГСУ від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 та у постанові ВГСУ від 28.02.2012 № 5002-8/481-2011.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України. Аналогічна правова позиція підтримана у постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2011р. № 9/252-10.

Позивач просив стягнути заборгованість , яка виникла у зв'язку з невиконанням відповідачем у повному обсязі грошових зобов'язань за переданий йому у період з липня 2010 року по серпень 2011 року товарний бетон , посилаючись як на видаткові накладні №№ РН-00191 від 31.07.10 на суму 97 669,10 грн.. ,РН-00217 від 31.08.10р. на сум 7003,24грн., РН-000254 від 30.09.10р. на суму 21 523, 90 грн., РН-000285 від 31.10.10 на суму 87 072,55 грн., РН-00310 від 30.11.10 р. на суму 19960,49 грн., РН-00335 від 21.12.10р. на суму 108 242,40 грн., РН -00147 від 31.05.11р. на суму 166045,06 грн., РН-00190 від 30.06.11. на суму 193 092,98 грн. , РН-00233 від 31.07.2011р. на суму 9751,52 грн., та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей ( а.с. 130 -145), так і на накладні , які фіксували факт передачі товару у місці знаходження продавця (на його складі) для самовивозу автомобільним транспортом відповідача із зазначенням марки та державного номеру автомобільного транспорту відповідача , прізвища водія, найменування виробу , одиниці виміру ( а.с 14-54) .

При цьому судова колегія враховує ,що змістом зобов'язань продавця є передача покупцю у власність товару. За правилами ст. 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться: за зобов'язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна; за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові; за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання.

Проаналізувавши вказані докази, судова колегія погоджується з правомірним висновком місцевого господарського суду стосовно виконання позивачем зобов'язань продавця по передачі з липня 2010р. по серпень 2011р. покупцю виготовленого товарного бетону на загальну суму 710 401,24 грн. , адже передачі товару покупцю доводиться первинним бухгалтерськими документами , які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин.

У матеріалах справи також міститься гарантійний лист відповідача від 15.02.2012 р. , у якому відповідач зобов'язувався сплатити до 1 липня 2012р. існуючий перед позивачем борг у розмірі 144 538 грн. за товарний бетон згідно рахунків-фактур № 0498 від 18.05.11 , № 0512 від 06.06.11, № 0524 від 14.06. 2011, № 0539 від 23.06.11р, № 0555 від 11.07.11р.( а.с. 91).

Отже, доводи апелянта про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами обставин справи, на які він посилався в обґрунтування своїх матеріально-правових вимог для відповідача ,а саме : передачі останньому у власність виготовленого товарного бетону, загальною вартістю 710 402, 24 грн. та виникнення у відповідача обов'язку з оплати вартості товару після після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, у ситуації, коли Договором не встановлений інший строк оплати товару, спростовуються встановленим судом апеляційної інстанції фактичним обставинам справи та оціненим ним доказам.

Заперечуючи визначений судом першої інстанції розмір наявної на день прийняття судового рішення заборгованості в оплаті покупної вартості товарного бетону, відповідач посилався на те, що був позбавлений можливості заявити про стан взаєморозрахунків між сторонами , що не звільняло місцевий господарський суд від обов'язку повно та всебічно дослідити всі обставини справи, керуючись законом.

Поряд з цим, відповідач упродовж розгляду справи у суді першої та другої інстанцій уникав проведення з своїм контрагентом звірки взаєморозрахунків. Представник відповідача не зміг пояснити суду апеляційної інстанції обставин , наведених у гарантійному листі керівником відповідача , що зумовило необхідність на підставі ст.. 38 ГПК України викликати керівника відповідача та головного бухгалтера для дачі пояснень з питань , що виникають під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції і стосуються предмету спору.

Утім, керівник та головний бухгалтер відповідача у судове засідання не прибули , письмових та документально доведених пояснень з приводу поважності причини своєї відсутності суду апеляційної інстанції не направили. До того ж, відповідач ухилився від вчинення дій, покладених апеляційним господарським судом на обидві сторони для проведення взаєморозрахунків за станом, і не направив для проведення звірки взаєморозрахунків між сторонами із наступним складення акту , свого представника

У відповідності до ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами , виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного , повного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи.

Користуючись правами суду першої інстанції, за винятком випадків, встановлених Господарським процесуальним кодексом , приймаючи рішення, апеляційний господарський суд вправі стягнути в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій , покладених господарським судом на сторону.

За ухилення від вчинення дій, покладених судом апеляційної інстанції на відповідача, згідно з ухвалою від 25.07.2012р. по даній справі, судова колегія прийшла до висновку про наявність підстав для стягнення у доход Державного бюджету України з відповідача штрафу у розмірі 80 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян , що становить 1360 грн. за ухилення від вчинення дій , покладених господарським судом на відповідача.

Досліджуючи наявні у справі докази здійснення відповідачем розрахунків з позивачем, судом апеляційної інстанції встановлено , що на день прийняття судом першої інстанції рішення, відповідачем сплачено безготівкових коштів на рахунок позивача на суму 21 589 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що у відповідності до заяви позивача про зменшення розміру заборгованості станом на 11.04.2012 р. остання складала 110 538,00 грн. , які відповідач не заперечував і документально не спростовував.

Утім, чинне процесуальне законодавство не позбавляло суд першої інстанції з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, у т.ч. щодо стану взаєморозрахунків на день прийняття судового рішення.

У тій же мірі позивач не був позбавлений права заявити про зменшення вимог на суму здійсненого відповідачем виконання, яке відбулося з 11.04 2012р.

У цьому зв'язку судова колегія вважає, що висновки , викладені у рішенні господарського суду про задоволення позову на суму 110 538,00 грн. , тоді як дійсний розмір заборгованості на дату прийняття судом рішення становив, 88 949,00 грн., не відповідали фактичним обставинам справи, а тому прийнятий судом акт підлягає частковому скасуванню з покладенням на сторони судових витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам, а апеляційна скарга відповідача - частковому задоволенню.

У зв'язку з викладеним судові витрати, пов'язані із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, в силу ст. 49 ГПК України, покласти на стотони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Бетон Сервіс» на рішення господарського суду м. Києва від 07.06.2012р. у справі №5011-55/3658-2012 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Києва від 07.06.2012р. у справі №5011-55/3658-2012 скасувати частково.

3. Позов задовольнити частково.

Відмовити у задоволенні позову про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Бетон Сервіс» (03134, м. Київ, вул. Григоровича-Барського, 7, кв.38, код ЄДРПОУ - 36703480) на користь Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями «Основа-Солсиф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 17, код ЄДРПОУ - 20057315) 21 589,00 грн. боргу.

4. Здійснити новий розподіл судових витрат за розгляд справи у суді першої інстанції.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Бетон Сервіс» (03134, м. Київ, вул. Григоровича-Барського, 7, кв.38, код ЄДРПОУ - 36703480) на користь Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями «Основа-Солсиф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 17, код ЄДРПОУ - 20057315) 1 778,98 грн. судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

5. В решті рішення залишити без змін.

6. Стягнути із Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями «Основа-Солсиф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 17, код ЄДРПОУ - 20057315) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Бетон Сервіс» (03134, м. Київ, вул. Григоровича-Барського, 7, кв.38, код ЄДРПОУ - 36703480) 245,89 грн. судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

7. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Бетон Сервіс» (03134, м. Київ, вул. Григоровича-Барського, 7, кв.38, код ЄДРПОУ - 36703480) у доход Державного бюджету України штрафу у розмірі 80 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1 360,00 грн. за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на відповідача.

8. Доручити місцевому господарському суду видачу відповідних наказів.

9. Матеріали справи №5011-55/3658-2012 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий суддя Кропивна Л.В.

Судді Пашкіна С.А.

Тарасенко К.В.