Ухвала

від 08.08.2012 по справі 2а-3147/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3147/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"08" серпня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Кучми А.Ю., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Блажієвській А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2012 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ексіст Україна»до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Ексіст Україна»звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Подільському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.02.2012 року № 0000122330, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ в розмірі 492 953,00 грн. за основним платежем та 94 348,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2012 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Подільському районі м. Києва подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, з 25 по 31 січня 2012 року ДПІ у Подільському районі м. Києва проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Ексіст Україна»з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Софттрейд»за період з 01.06.2011 року по 31.08.2011 року. В результаті складено Акт № 67/23-304/36047792 від 02.02.2012 року, яким встановлено порушення:

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 201.6 ст. 200 ПК України (заниження ПДВ на суму 492 953,00 грн., в т.ч. по періодах: червень 2011 року - 115 567,00 грн., липень 2011 року - 187 553,00 грн., серпень 2011 року - 189 833,00 грн.;

- п. 1, п. 5 ч. 3 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 628, ст. 629 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених між ТОВ «Ексіст Україна»та ТОВ «Софттрейд»за період з 01.06.2011 року по 31.08.2011 року.

В Акті перевірки податковий орган посилається на службову записку ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва від 18.10.2011 № 13421/26-06/38 та висновок спеціаліста НДЕКЦ при управлінні МВС України на Південно-західній залізниці від 30.09.2011 року № 379 Красюка І.П., якими встановлено, що виконані від імені директора ТОВ «Дегранд ЛТД»(контрагента ТОВ «Софттрейд») підписи виконані декількома особами. Відповідач також зазначає, що у ТОВ «Софттрейд»відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій (основні фонди, технічний персонал, складські приміщення, трудові ресурси, тощо). У зв'язку з чим зроблено висновок, що фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Софттрейд»та контрагентами є фіктивними правочинами та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків.

22.02.2012 року ДПІ у Подільському районі м. Києва прийнято спірне податкове повідомлення-рішення № 0000122330, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ в розмірі 492953,00 грн. за основним платежем та 94348,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

З матеріалів справи слідує, що фінансово - господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Софттрейд», здійснювались згідно договору поставки № 0606/11 від 06.06.2011 року.

ТОВ «Софттрейд»поставили товар позивачу на загальну суму 2957719,58 грн., в тому числі ПДВ 492953,31 грн., що підтверджується видатковими накладними.

Також, ТОВ «Софттрейд»виписали податкові накладні на загальну суму 2957719,58 грн., в тому числі ПДВ 492953,31 грн., що підтверджується податковими накладними.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення та правомірне віднесення позивачем до валових витрат та податкового кредиту сум ПДВ по вказаним вище договорам. Апеляційна інстанція повністю погоджується з такою правовою позицією, з огляду на наступне.

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Зазначене зумовлює досліджувати обставини реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції (узгоджується з позицією ВАСУ, викладеною в інформаційному листі від 06.05.2011 року № 742/11/13-11).

У ч.ч. 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа: дату і місце складання: назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції: одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Фактичність виконання господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи копіями договорів видаткових та податкових накладних, тощо.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно контрагентів позивача за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені з ними до теперішнього часу у судовому порядку не визнаний недійсними.

Відповідно до п. 201.8. ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованими як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України, підставою для нарахування податкового кредиту, є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з п.п. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит -сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Згідно з п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Зокрема згідно з п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; є) опис (номенклатура)

товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів, вартість яких відноситься до валових витрат підприємства. Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Слід відмітити, що ДПІ у Подільському районі м. Києва не було також надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності»здійснених позивачем господарських операцій. Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про безтоварність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, орган державної податкової служби не наділений правом самостійно визначати сумнівність чи фіктивність правовідносин, тому ДПІ у Подільському районі м. Києва мають право звернутися до суду з метою визнання правочину недійсним, а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

Несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Така правова позиція викладена й в постанові Верховного Суду України від 29.10.2010 року № 21-14а10 за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської ОДПІ Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Отже, укладаючи угоду із своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента договору: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність, тощо.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

Колегія суддів не може не зауважити, що податковим органом не надано доказів того, що постачальник позивача - ТОВ ««Софттрейд»»не були зареєстрованими платником ПДВ на момент видачі податкових накладних, чи у них були анульовані Свідоцтва платників ПДВ.

За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України,

колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Кучма А.Ю.

Мацедонська В.Е.

Повний текст ухвали виготовлено 13.08.2012 року.