Ухвала

від 08.08.2012 по справі 2а-19636/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-19636/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Патратій О.В.

Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"08" серпня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Беспалова О.О.

суддів Губської О.А., Грибан І.О.,

при секретарі Маджар О.М.

за участю представника відповідача розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 лютого 2012 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імест-Плюс" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 лютого 2012 р. позовні вимоги були задоволено частково.

Апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю - доповідача, осіб, що з"явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду - підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Суд першої інстанції при винесенні оскаржуваної постанови дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту та заниження валових витрат за наслідками операцій з ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал", оскільки податковий кредит було сформовано на підставі оригіналів податкових накладних, виданих контрагентом, який на момент складання податкових був зареєстрований платником ПДВ, а витрати, понесені позивачем в рамках договору з ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал", підтверджуються відповідними первинними документами.

Судом першої інстанції встановлено наступне.

ТОВ "Імест-Плюс" зареєстроване як юридична особа 05.09.2007 року Дарницькою районною у м. Києві державною адміністрацією та включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за № 35390910, що підтверджується довідкою АБ № 331855 від 13.12.2011 року з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

У період з 25.06.2011 р. по 25.07.2011 р. ДПІ у Дарницькому районі м. Києва було проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ "Імест-Плюс" з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правильності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал" за вересень 2010 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 4263/2301/35390910 від 25.07.2011 року (далі -Акт) .

На підставі вказаного Акту перевірки 11 серпня 2011 року ДПІ у Дарницькому районі м. Києва було прийнято наступні податкові повідомлення-рішення: № 0002322301/33777, яким позивачу за порушення пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 ЗУ "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. № 168/97 - ВР було нараховано податкове зобовязання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 29849,21 грн., з яких 23879,37 грн. основного платежу та 5969,84 грн. - штрафних (фінансових) санкцій; № 0002312301/33778, яким позивачу за порушення пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР нараховано податкове зобовязання за платежем «податок на прибуток»у розмірі 37311,51 грн., з яких 29849,21 грн. основного платежу та 7462,30 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Вказані рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку.

За результатами розгляду скарг позивача остаточним рішенням ДПС України № 6170/6/10-21155-114 від 24.11.2011 скарги позивача були залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Перевіркою встановлено, що згідно постанови СВПМ ДПА у м. Києві від 24.01.2011 року порушено кримінальну справу за фактом скоєння фіктивного підприємництва при придбанні ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал", за ознаками злочину передбаченого ст. 205 ч. 2 КК України. Згідно протоколу допиту свідка від 18.01.2011 р. ОСОБА_2 пояснила, що вона зареєструвала підприємство ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал", підписала статутні документи та відкрила рахунок у банку на прохання свого знайомого, не маючи на меті ведення фінансово-господарської діяльності. Так, використовуючи ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал" як прикриття, діючи від імені ОСОБА_2, протягом 2010 року невстановленими особами було укладено фіктивні господарські угоди, первинні документи господарської діяльності підприємства, документи податкової звітності.

Враховуючи те, що ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал" є підприємством, що займалося підприємницькою діяльністю з порушенням вимог чинного законодавства України, не уповноважені особи здійснювали діяльність від його імені з метою надання іншим субєктам підприємницької діяльності необхідних умов для ухилення від сплати податків, договір укладений з ТОВ "Імест-Плюс" від імені ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал", за висновком перевіряючих, є таким, що не відповідає загальним умовам щодо чинності правочину, а саме ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, та відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

За таких підстав в Акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем підпункту пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 ЗУ "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 23879,37 грн. у вересні 2010 року та порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28 грудня 1994 року, що в свою чергу призвело до заниження податку на прибуток підприємств на суму 29849,21 грн. у ІІІ кварталі 2010 року.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Як встановлено під час розгляду справи, у вересні 2010 року ТОВ "Імест-Плюс" мало взаємовідносини з ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал".

З акту перевірки вбачається, що у вересні 2010 року ТОВ "Імест-Плюс" віднесло до складу валових витрат у 3 кварталі 2010 року суми витрат у розмірі 29849,21 грн. , понесених у звязку з орендуванням обладнання у ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал". Суми ПДВ за господарськими операціями з вказаним контрагентом віднесені позивачем до складу податкового кредиту до податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2010 року у розмірі 23879,37 грн.

Як встановлено під час перевірки та підтверджується матеріалами справи, між позивачем та ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал" було досягнуто домовленості про надання останнім обладнання у оренду, яке було необхідне для здійснення позивачем господарської діяльності.

На виконання вказаного договору ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал" було передано позивачу в оренду монтажне обладнання у кількості 17 одиниць, перелік якого наведено в акті прийняття-передачі від 14 вересня 2010 року.

Фактичне надання послуг з оренди підтверджується підписаним між сторонами актом надання послуг № 140901 від 28 вересня 2010 року, яким встановлено вартість оренди обладнання у розмірі 143276, 20 грн. (з них суму ПДВ 23879,37 грн.).

Відповідно до умов досягнутої між субєктами підприємницької діяльності домовленості ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал" було виставлено ТОВ "Імест-Плюс" рахунок на оплату № 140901 від 14 вересня 2010 року.

За наслідками надання послуг з оренди обладнання ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал" була виписана на користь ТОВ "Імест-Плюс" податкова накладна № 140901 від 28 вересня 2010 року на суму 143276,20 грн., в тому числі податок на додану вартість23879,37 грн.

Зазначена податкова накладна відображена в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних ТОВ "Імест-Плюс" за вересень 2010 року під пунктом "21", а суми ПДВ у загальному розмірі 23879,37 грн. були включені до складу податкового кредиту у відповідному періоді та відображені у розшифровці податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2010 року у пункті № 13.

Витрати по взаємовідносинах з ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал" протягом вересня 2010 року були віднесені до складу валових витрат на загальну суму 29849,21 грн.

З пояснень позивача наданих суду першої інстанції, вбачається що на момент розгляду справи оплата наданих позивачу ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал" послуг не здійснена. На даний час за позивачем обліковується заборгованість перед ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал" по оплаті зазначених послуг.

Стосовно правомірності формування позивачем валових витрат за наслідками взаємовіносин з "Бізнес Стандарт Універсал" колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 № 283/97-ВР (чинного на момент здійснення спірних правовідносин), валові витрати виробництва - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з нормами підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94 р. № 334/94- ВР (далі Закон № 334/94-ВР) платник податків відносить до складу валових витрат суми будь-яких витрат, сплачені (нараховані) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати на придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.35.7 цієї статті.

Разом з тим у підпункті 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР зазначено, що будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, не відносяться до складу валових витрат.

Таким чином, з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що обов'язковими умовами віднесення вартості придбаних товарів, робіт, послуг на валові витрати є: пов"язаність витрат з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці (тобто подальше використання придбаних товарів, робіт послуг у власній господарській діяльності); підтвердженість таких витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов"язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону, не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.

При цьому п. 5.11 ст. 5 Закону про прибуток не дозволяє установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі.

Здійснення позивачем вищевказаних господарських операцій з ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал" підтверджується первинними документами.

Відповідно до ЗУ "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" № 996-ХІУ від 16.07.99 р. зі змінами і доповненнями (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно ст. 9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинний документ в розумінні ст. 1 Закону це - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В даному випадку, як було встановлено судом першої інстанції, факт надання ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал" обладнання у оренду позивачу підтверджується наявними у справі документами первинного обліку, які були складені в залежності від виду даної господарської операції, а саме актом надання послуг № 140901 від 28 вересня 2010 року, актом прийняття-передачі обладнання від 14 вересня 2010 року, податковою накладною № 140901 від 28 вересня 2010 року, рахунком на оплату № 140901 від 14 вересня 2010 року; тощо, які містять достатню інформацію відносно змісту та вартості господарської операції, яка була опосередкована складенням цих документів.

Такі витрати є валовими витратами позивача, оскільки останній придбавав вказані послуги для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до визначення ч.1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32. ст. 1 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 01 лютого 2012 року № 35390910 до основних видів діяльності ТОВ "Імест-Плюс" належать: "Оптова торгівля машинами та устаткуванням для добувної промисловості та будівництва "(51.82.0), "Інші роботи з завершення будівництва" (45.45.0), "Оптова торгівля будівельними матеріалами" (51.53.1), "Монтаж систем опалення, вентиляції та кондиціонування повітря"(45.33.1), "Інші монтажні роботи" (45.34.0), "Водопровідні, каналізаційні та протипожежні роботи" (45.33.2).

Судм першої інстанції встановлено, що бладнання орендувалось позивачем у ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал" з метою виконання сантехнічно-монтажних робіт за зобов"язанням перед своїм замовником ТОВ "Фіттіх АГ Україна". Так, згідно договору підряду № 01/07 від 01 липня 2010 року Замовник (ТОВ "Фіттіх АГ Україна") доручив підряднику (ТОВ "Імест-плюс") виконати сантехнічно-монтажні роботи за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1/А, а замовник зобов"язується оплатити виконані підрядником роботи.

З пояснень представника позивача наданих в суді першої інстанції вбачається, що орендоване у ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал" обладнання, так звані "монтажні штани", були необхідні для виконання сантехнічно-монтажних робіт, однак у зв"язку з виникненням складнощів із монтажем орендованого у ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал" обладнання на об"єкті замовника, воно було повернуто орендодавцю, що підтверджується підписаним між сторонами актом прийняття-передачі (повернення) від 28 вересня 2010 року.

Судом першої інстанції зазначено, що з аналізу норм ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" випливає, що економічна доцільність витрат, зокрема на послуги, визначається не тільки за фактично отриманим прибутком в конкретному податковому періоді, а тим, чи направлені такі витрати на максимізацію доходів чи мінімізацію витрат, тобто на отримання прибутку в цілому.

Враховуючи, що основними видами діяльності позивача є, зокрема, водопровідні та каналізаційні роботи, і понесені витрати безпосередньо повязані зі здійсненням вказаного виду діяльності, спрямованого на отримання прибутку, тому мають пряме відношення до здійснення позивачем господарської діяльності і підтверджуються належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, колегія суддів вважає правомірним віднесення позивачем до складу валових витрат відповідного звітного періоду витрат за вказані вище орендні послуги.

Судом першої інстанції встановлено фактичне здійснення позивачем господарських операцій, підтвердженість валових витрат відповідними документами, як того вимагає пп.5.3.9 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" та відповідно ст.9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", суд дійшов вірного висновку про безпідставність тверджень ДПІ у Дарницькому районі м. Києва щодо неправомірності формування валових витрат за наслідками здійснення операцій з ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал".

Стосовно посилань податкового органу на порушення кримінальної справи за фактом скоєння фіктивного підприємництва при придбанні ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал", за ознаками злочину передбаченого ст. 205 ч. 2 КК України, постановою СВПМ ДПА у м. Києві від 24.01.2011 року, колегія суддів зазначає наступне.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва № 4 ск-215/11 від 15 червня 2011 року було задоволено скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 та скасовано постанову слідчого ОВС СВ ПМ ДПА у м. Києві від 24.01.2011 року про порушення кримінальної справи за фактом скоєння невстановленими слідством особами фіктивного підприємництва при придбанні ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал".

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 липня 2011 року, постанову Шевченківського районного суду м. Києва № 4 ск-215/11 від 15 червня 2011 року було залишено без змін.

В матеріалах справи відсутні докази оскарження та скасування вказаної ухвали суду апеляційної інстанції у встановленому порядку.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 червня 2011 року встановлено, що з наданих матеріалів, які стали підставою для порушення кримінальної справи, не вбачається будь-яких даних, що свідчать про незаконну діяльність ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал», або яким чином діяльність підприємства порушує встановлений законом порядок.

Колегія суддів зауважує, що порушення кримінальної справи відносно особи не є доказом її вини у вчиненні злочину. Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Крім того, суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, слід враховувати вимоги ст. 18 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Довідка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 12925468 від 01.02.2012 року підтверджує, що ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал" станом на вересень 2010 року було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно вказаної довідки контрагент позивача ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал" на момент проведення господарських операцій не був ліквідований, діяльність його в установленому законом порядку не була припинена, з ЄДРПОУ підприємство не виключене. Відтак, вказане підприємство не мало дефектів у своєму правовому статусі та мало право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Крім того, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на віднесення до валових витрат, витрат понесених при здійсненні господарської діяльності та сформований на основі здійснених господарських операцій податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов"язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит та віднесення сплачених сум до валових витрат за наявності факту здійснення господарської операції.

Відповідачем не було надано під час розгляду справи доказів обізнаності позивача про можливі факти недобросовісного характеру діяльності контрагента.

Отже, станом на час розгляду справи в судовому засіданні не було встановлено наявність умислу у позивача на укладення угод з контрагентом ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал" спрямованих на ухилення від сплати податків.

З огляду на викладені вище обставини, суд прийшов до вірного висновку про те, що нарахування податкових зобов"язань за наслідками операцій з ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал" у розмірі 29849,21 грн. згідно податкового повідомлення рішення № 0002312301/33778 від 11 серпня 2011 року є безпідставним.

Оскільки судом першої інстанції встановлено відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то застосування штрафних санкцій у розмірі7462,3 грн. є також протиправним.

З приводу правомірності формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість за операціями з ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал" колегія суддів зазначає наступне.

Спеціальним законом, який визначає платників ПДВ, об"єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, є Закон України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. (чинний на момент здійснення позивачем господарських операцій).

Згідно з п. 1.7. ст. 1 ЗУ "Про податок на додану вартість", податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов"язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 ЗУ "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997р. податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1. ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв"язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що достатніми підставами для включення ТОВ "Імест-Плюс" до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів (робіт, послуг); використання зазначених товарів, робіт та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв"язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Приймаючи до уваги висновки суду про те, що витрати, здійснені позивачем у зв'язку з придбанням товарів у ТОВ "Імест -Плюс" є валовими витратами позивача, які пов"язані зі здійсненням останнім господарської діяльності, суми ПДВ, фактично сплачені у складі вартості придбаних товарів, відносяться до податкового кредиту у відповідності до положень п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 ЗУ "Про податок на додану вартість".

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 ЗУ "Про податок на додану вартість" є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ЗУ "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій; або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека)в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України "Про податок на додану вартість" передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв"язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 п. 7.4 ст. 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 ЗУ "Про податок на додану вартість" платник податку зобов"язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім"я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об"єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 ЗУ "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Крім того, 19 січня 2010 року ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал" було видано свідоцтво про реєстрацію платника податку № 100263666, отже на момент складання податкових накладних контрагент позивача - був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, що підтверджується наданою на запит суду інформацією у листі від ДПІ у Дарницькому районі м. Києва.

Вказане свідоцтво було анульоване 25 січня 2011 року. Тобто, колегія суддів зазначає, що на момент здійснення господарських операцій та складання податкових накладних (вересень 2010 року) ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал" було зареєстровано платником ПДВ та мало право видавати податкові накладні на кожну поставку робіт (послуг); в свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 ЗУ "Про податок на додану вартість".

Таким чином, позивачем було дотримано спеціальні вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту.

Стосовно посилання відповідача на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал", суд першої інстанції дійшов висновку, що зміст зазначеного правочину не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов"язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об"єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

За змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України, у редакції, чинній як на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, так і на момент винесення оскаржуваних рішень ДПІ, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно ч. 2 цієї статті є нікчемним.

З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини колегія суддів вважає, що податковий орган безпідставно прийшов до висновку про нікчемність угоди, укладеної між позивачем та ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал", оскільки відсутні належні підстави вважати, що правочин між вказаними особами є таким, що порушує публічний порядок та були спрямований на незаконне заволодіння майном держави.

Крім того, під час розгляду справи відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірною операцією, або про невідповідність господарської операції цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій , незвичності цієї операції для цих осіб, збитковості здійсненої операції, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити, про фіктивність вчиненої операції , відсутність факту поставки послуги, а також того, що вчинення зазначеної операції не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагенту були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Як вбачається з Акту перевірки, вказані обставини під час проведення перевірки відповідачем взагалі не досліджувались та жодні обґрунтовані доводи з цього приводу в Акті перевірки не наведено.

З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарської операцій за участю ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал", які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правової угоди товару (електротехнічного обладнання) для здійснення господарської статутної діяльності направленої на отримання прибутку, висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал" з мотивів не спрямованості правочинів на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях. В спірному акті перевірки та в судовому засіданні відповідачем не наведено допустимих та достатніх доказів на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ТОВ "Імест-Плюс" правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за вересень 2010 року, а висновок Акта перевірки про порушення позивачем пп. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 ЗУ "Про податок на додану вартість" є помилковим, відтак визначення суми податкового зобов"язання з податку на додану вартість у розмірі 26065,00 грн. є протиправним.

З огляду на викладені вище обставини, колегія приходить до висновку про те, що нарахування податкових зобов"язань за наслідками операцій з ТОВ "Бізнес Стандарт Універсал" у розмірі 23879,37 грн. згідно податкового повідомлення рішення № 0002322301/33777 від 11 серпня 2011 року є безпідставним.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Статтею 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що винесена постанова про задоволення позову є правомірною та такою, що не підлягає скасуванню, оскільки спірна постанова прийнята встановленими межами повноважень, що надані чинним законодавством України, з урахуванням всіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 лютого 2012 р. відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у зазначеній постанові, у зв'язку з чим не має підстави для її скасування та постановлення нового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 лютого 2012 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імест-Плюс" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без задоволення, а судове рішення без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

.

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.