Рішення

від 30.07.2012 по справі 2310/1224/2012

КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2310/1224/2012

Номер провадження 2/2310/311/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2012 року м.Корсунь-Шевченківський

Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Побережної Н.П.

за участю - секретарів Могильної І.В., Кльопи Н.О.

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2.

представників відповідача Ляш О.М., Савченко Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Корсуні-Шевченківському цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до Корсунь -Шевченківської районної державної лікарні ветеринарної медицини

про стягнення не виплаченої заробітної плати при звільненні і середнього заробітку за час затримки розрахунку

суд

ВСТАНОВИВ:

28.05.2012 року позивач подала до суду даний позов і просить стягнути із відповідача належні їй при звільненні кошти в сумі 577,53 грн. та середній заробіток в сумі 17847,09 грн. за час невиплати належних сум (з 01.01.2006 року по день ухвалення судового рішення). Свій позов позивач мотивує тим, що вона працювала у відповідача на посаді лаборанта Стеблівської лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи на ринку Корсунь -Шевченківської районної державної лікарні ветеринарної медицини. Наказом від 29.12.2005 року №135 була звільнена із займаної посади за п.4 ст.40 КЗпП України. В той час позивач не виплатив кошти в сумі 511,02 грн. відповідно до довідки №39 від 13.03.2006 року та компенсацію за невикористані дні відпустки в кількості за 9 календарних днів в сумі 66,51 грн. із розрахунку 7,39 грн. за 1 день. В зв'язку з цим позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати даної суми, тобто з 01.01.2006 року по 31.05.2012 року, а саме 17269,56 грн. (224,28 грн. середньомісячний заробіток х 77 місяців = 17269,56 грн.).

У суд позивач та представник позивача з'явилися та надали пояснення аналогічні позовній заяві і доповнили, що відповідач не виплатив компенсацію загальною кількістю 25 календарних днів, а саме:за період з 16.08.2003 року по 16.08.2005 року в кількості 14 календарних дні додаткової відпустки за шкідливі умови праці, за період з 17.08.2005 року по 31.08.2005 року 1 календарний день щорічної основної відпустки, за період з 01.09.2005 року по 29.12.2005 року 8 календарних днів щорічної основної відпустки та 2 календарних дні додаткової відпустки за шкідливі умови праці.

Представники відповідача в судове засідання з'явилися та надали заперечення щодо позову, мотивуючи тим, що позивачці виплачені кошти в сумі 511,02 грн. відповідно до платіжних доручень, щодо виплати компенсації за невикористані дні відпустки за період з 17.08.2005 по 29.12.2005 року в сумі 66,51 грн. вказали, що позивач з 01.09.2005 року по 07.10.2005 року перебувала у відпустці і їй були виплачені відпускні з компенсацією за невикористану відпустку з 16.08.2003 року по 31.08.2005 рік, а з 10.10.2005 року по 29.12.2005 року до роботи не приступила, тому за цей період їй при звільненні не нараховувалась компенсація за невикористану відпустку. Також відповідач вказав на пропуск позивачем строку звернення до суду, передбаченого ч.1 ст.233 КЗпП України, оскільки компенсація за невикористану відпустку не входить до складу заробітної плати. Під час судового засідання відповідач визнав позов частково, зокрема в частині не виплати компенсації за 17 календарних днів щорічної відпустки, але враховуючи, що позивач не збільшив свої позовні вимоги, тому відповідач визнав не виплату компенсації за 9 календарних днів на суму 53,19 грн.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 відповідно трудової книжки на підставі наказу №33 від 16.08.1962 року зарахована на посаду ветеринарного санітара до Стеблівського біоцеху. Протягом трудової діяльності була неодноразова переведена з однієї посади на іншу. 29.12.2005 року позивач була звільнена з посади ветеринарного фельдшера Стеблівської ДВЛ згідно наказу Корсунь -Шевченківської районної державної лікарні ветеринарної медицини №135 від від 29.12.2005 року за п.4 ст.40 КЗпП України.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області 13.02.2009 року залишено без змін рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 10.12.2008 року, яким в позові відмовлено, за позовом ОСОБА_1 до Управління ветеринарної медицини в Корсунь -Шевченківському районі, Корсунь -Шевченківської районної державної лікарні ветеринарної медицини про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до довідки №39 від 13.03.2006 року, виданої Корсунь -Шевченківською районною державною лікарнею ветеринарної медицини, позивачці відповідачем нараховані відпускні за 24 календарні дні основної відпустки, 7 календарних днів додаткової відпустки та 6 календарних днів відпустки як особі, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи загальною сумою 237,78 грн., а також нарахована компенсація за невикористану відпустку з 16.08.2003 року по 16.08.2005 року в сумі 354,60 грн.

Згідно довідки №62 від 19.06.2012 року, виданої Корсунь -Шевченківською районною державною лікарнею ветеринарної медицини, позивачу нарахована компенсація за невикористану відпустку в кількості 48 календарних дні з 16.08.2005 року по 31.08.2005 року в сумі 354,60 грн., підтверджуючи таке нарахування витягом з книги розрахунків (а.с.29).

В судовому засіданні встановлено, що позивач отримав кошти в сумі 511,02 грн. відповідно до платіжних доручень та списків працівників районної державної лікарні ветмедицини для зарахування на вклади: платіжне доручення №918 від 21.09.2005 року та список з відміткою банку на суму 200,30 грн.; платіжне доручення №864 від 16.09.2005 року та список з відміткою банку на суму 17,64 грн.; платіжне доручення №1143 від 17.11.2005 року на суму 35,64 грн.; платіжне доручення №1308 від 23.12.2005 року та список з відміткою банку на суму 186,52 грн.; платіжне доручення №113 від 23.02.2006 року на суму 70,92 грн. (а.с. 33-38).

В судовому засіданні відповідач визнав допущену помилку при нарахуванні компенсації за невикористану відпустку та не виплату в повному розмірі належних сум при звільненні позивача, так як не нарахував компенсацію за 17 календарних днів щорічної відпустки, з них 14 календарних днів додаткової щорічної відпустки та 3 дні основної щорічної відпустки.

Постановою Кабінету Міністрів України №1290 від 17.11.1997 року «Про затвердження Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці», зокрема розділом 14, передбачена щорічна додаткова відпустка кількістю 7 календарних днів для осіб які працюють на посадах у лікарнях ветеринарної медицини.

Відповідно до ст. 83 КзпП України та ст. 24 Закону України «Про відпустки»у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Отже, при нарахуванні компенсації за невикористану відпустку відповідач мав врахувати не лише по 24 календарні дні щорічної основної відпустки , а й по 7 календарних днів додаткової відпустки, на які мала право позивач.

Також при визначенні стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку зараховується час фактичної роботи протягом робочого року, який ст.75 КЗпП України оскільки позивач прийнята на роботу 16.08.1962 року, то робочий рік у неї становить з 16 серпня попереднього року по 15 серпня року, в якому надається відпустка, зокрема у випадку нарахування відпусток за період 2003-2005 рік такі періоди становлять з 16.08.2003 по 15.08.2004 рік та з 16.08.2004 по 15.08.2005 року.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про відпустки»до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються:

1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;

2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу);

3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

4) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 цього Закону, за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабеттипу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку;

5) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів;

6) час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників;

7) інші періоди роботи, передбачені законодавством.

До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки (статті 7 та 8 цього Закону), зараховуються:

1) час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;

2) час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;

3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

Враховуючи вимоги ст. 9 Закону України період відпустки також зараховується до стажу роботи, який дає право на нарахування щорічної основної та додаткової відпустки.

Суд вважає, що вимоги позивача про нарахування компенсації за невикористану щорічну та додаткову відпустку за період з 08.10.2005 року по 29.12.2005 року не обґрунтовані, оскільки законодавством не передбачено зарахування до стажу роботи, який дає право на відпустки, період відсутності працівника на робочому місці без поважних причин (дні прогулу).

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про відпустки», тривалість відпусток визначається цим Законом, іншими законами та іншими нормативно-правовими актами України і незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях.

Отже, при звільненні ОСОБА_1 відповідач мав нарахувати компенсацію за невикористану відпустки в кількості 66 календарних днів, з них 51 календарний день щорічної основної відпустки (48 -за період з 16.08.2003 по 15.08.2005 року та 3 -з 16.08.2005 року по 07.10.2005 року), 15 календарних дні щорічної додаткової відпустки (14 - за період з 16.08.2003 року по 15.08.2005 року та 1- за період з 16.08.2005 року по 07.10.2005 року), а нарахував лише за 48 календарних днів, тому не нараховано та не виплачено компенсацію за невикористану відпустку в кількості за 18 календарних днів, з них 3 дні щорічної основної відпустки за період з 16.08.2005 року по 07.10.2005 року, 15 календарних дні щорічної додаткової відпустки за період з 16.08.2003 року по 07.10.2005 року.

Так, згідно з абз.1 п.2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації.

При цьому, згідно з п.7 цього ж Порядку, нарахування компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях, проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

В судовому засіданні сторони погодились щодо середньоденного заробітку, розрахованого відповідачем та використаного при нарахуванні компенсації за невикористану відпустку (а.с.29), а саме 5,91 грн., тому відповідно до ч.1 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як роз'яснив у своєму рішенні № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року Конституційний Суд України, в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Як уже було зазначено вище, станом на день ухвалення рішення відповідач не здійснив повний розрахунок зі звільненою 29 грудня 2005 року ОСОБА_1, зокрема, не виплатив їй компенсацію за невикористані 18 днів щорічної відпустки, а отже, звернувшись із вищевказаним позовом до суду в травні 2012 року, позивач діяв в межах встановленого ч.1 ст.233 КЗпП України тримісячного строку позовної давності.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

За змістом ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

24 жовтня 2011 року Верховним Судом України (головуючий Патрюк М.В.) було переглянуто рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2011 року, ухваленого в цивільній справі за позовом до приватного підприємства «Укрвертикаль»про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме - ст. 117 КЗпП України. Скасовуючи рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Верховний Суд України виходив із того, що розмір відшкодування за затримку розрахунку повинен визначатися з врахуванням суми заборгованості із заробітної плати, на яку позивач мав право при звільненні, співмірності й істотності цієї суми порівняно з середнім заробітком позивача та інших конкретних обставин справи.

Відповідно до довідки управління Пенсійного фонду України в Корсунь -Шевченківському районі виданої 06.02.2012 року на підставі персоніфікованого обліку заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці роботи, які передували місяцю звільнення, становила у серпні 2005 року 210,78 грн., у вересні 2005 року 237,78 грн., в середньому 224,28 грн. на місяць (а.с.7).

Період затримки розрахунку, за який позивач просить стягнути середній заробіток з 01 січня 2006 року по 31 травня 2012 року включає 77 місяців. Позивачем дана сума визначена в розмірі 17269,56 грн.

Таким чином, оскільки в даному конкретному випадку наявний спір про розмір належної звільненому працівникові суми, то виходячи з розміру середньоденного заробітку позивача, суми невиплаченої при звільненні компенсації, тривалості періоду затримки розрахунку, враховуючи співмірність й істотність зазначених сум, суд вважає, що розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні слід визначити в сумі 3000 (три тисячі) грн.

Оскільки, позивачем в судому засіданні не збільшені позовні вимоги, зокрема щодо нарахування компенсації за 9 календарних дні невикористаної відпустки, тому суд відповідно до ст. 11 ЦПК України розглядає в межах заявлених позовних вимог та задовольняє позов в частині стягнення компенсації за 9 календарних днів невикористаної відпустки з розрахунку 5,91 грн. за один день, тобто 53,19 грн.

Отже, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову і стягнення на користь позивача із відповідача 53,19 грн. (п'ятдесят три гривні 19 копійок) компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, 3000 (три тисячі) грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а всього - 3053,19 грн.

Відповідно до ч.3 ст. 88 ЦПК України суд стягує з відповідача в дохід держави судовий збір пропорційно до суми задоволених вимог в сумі 30,53 грн.

На підставі ст.ст. 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України; керуючись ст.ст. 10,11, 57-60, 212-215, 218 ЦПК України

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Корсунь -Шевченківської районної державної лікарні ветеринарної медицини, код ЄДРПОУ 00709336, м. Корсунь -Шевченківський, вул. Чапаєва, 183, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Салів Хутір, Миронівський район Київської області , зареєстрованої АДРЕСА_1, реєстраційний номер за ОКПП НОМЕР_1, 3053,19 грн., з них 53,19 грн. компенсації за невикористану відпустку та 3000,00 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Корсунь -Шевченківської районної державної лікарні ветеринарної медицини, код ЄДРПОУ 00709336, м. Корсунь -Шевченківський, вул. Чапаєва, 183, в дохід держави судовий збір 30,53 грн. (УДКСУ у Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області, код одержувача 36777264, банк одержувача ГУ ДКСУ у Черкаській області, МФО 854018, рахунок № 31218206700239, код ЄДРПОУ суду 02887711, код класифікації доходів бюджету 22030001- судовий збір п.1.1)

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення суду виготовлений 03 серпня 2012 року.

Суддя Побережна Н. П.