Рішення

від 20.08.2012 по справі 5011-36/8436-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-36/8436-2012 20.08.12

За позовом Дочірнього підприємства «Укрнафтогазкомплект» Національної

акціонерної компанії «Нафтогаз України»

До Всеукраїнської громадської організації «Національна газова спілка

України»

Про стягнення 114 498, 28 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача Анісімова К.О. -по дов. №70 від 28.11.2011р.

Від відповідача не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Дочірнього підприємства «Укрнафтогазкомплект» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про стягнення з Всеукраїнської громадської організації «Національна газова спілка України»114 498, 28 грн., із яких: 82 182,08 грн. заборгованість по договору суборенди №01-07 від 01.10.2007р., 21 050, 60 грн. - пеня, 7 589,69 грн. -інфляційні, 3 675,91 грн. -3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення умов договору суборенди №01-07 від 01.10.2007р. не сплатив позивачу суборендну плату в повному обсязі у зв'язку з чим виник борг в сумі 82 182,08 грн .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-36/8436-2012, розгляд якої призначено у судовому засіданні на 20.08.2012 р., за участю представників сторін.

В судовому засіданні 20.08.2012р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач письмовий відзив на позов не надав, представника в судове засідання не направив, не виконав вимог суду викладених в ухвалі суду про порушення провадження у справі від 27.06.2012 року.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Заяв, клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.

В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час та місце розгляду справи судом (Постанова Пленуму Вищого Господарського Суду України №18 від 26 грудня 2011року).

Відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.

При цьому, суд вважає достатніми матеріали справи для слухання справи у відсутності відповідача відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва -

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Згідно ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

01.10.2007р. між Дочірнім підприємством «Укрнафтогазкомплект» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(далі позивач) та Всеукраїнською громадською організацією «Національна газова спілка України»(далі відповідач) було укладено договір суборенди №01-07.

Відповідно до умов договору, позивач зобов'язався передати, а відповідач зобов'язується прийняти в суборенду нежитлові приміщення (кімнати №№305,306,307,308), що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Івана Гонти, 3-А, корпус 2, загальною площею 108,60 кв.м.(п. п.1.1- 1.3 договору).

Згідно ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.5.1 договору відповідач за користування приміщенням сплачує суборендну плату. Крім суборендної плати відповідач також сплачує інші платежі передбачені цим договором.

Згідно п.5.5. договору суборендна плата не включає в себе відшкодування комунальних послуг та плати за утримання приміщення. Розмір цих платежів визначається щомісяця виходячи з фактичного споживання.

Суборендна плата перераховується позивачу не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним на підставі акта передавання -приймання послуг, що підписується сторонами до 3 числа місяця, наступного за місяцем надання послуг. Датою надання послуг позивачем за звітний місяць вважається дата підписання сторонами акту наданих послуг.

В подальшому між сторонами були підписані додаткові угоди до договору , відповідно до яких змінювався не тільки розмір орендованих приміщень, а й розмір орендної плати.

Спір по справі виник внаслідок того, що на думку позивача відповідачем в порушення умов договору не сплачено надані позивачем послуги у зв'язку з чим виник борг в сумі 82 182,08 грн.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, Господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав:

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пункт 3 статті 774 Цивільного кодексу України визначає, що до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Відповідно до ст. 284 Господарського кодексу України однією із істотних умов договору оренди є орендна плата з урахуванням її індексації.

Згідно з п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи підтверджується факт передачі приміщення в суборенду, користування ним відповідачем, а також існування у відповідача заборгованості по сплаті наданих послуг в сумі 82 182,08 грн.

Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано, і тому ця сума має бути стягнута з відповідача.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені за прострочку платежу 21 050,60 грн., 7 589,69 грн. -інфляційні, та 3% річних за користування грошовими коштами в сумі 3 675,91 грн.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язань. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.9.5 договору за прострочення сплати суборендної плати та інших платежів, відповідачу нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Судом встановлено, що позивачем нараховано пеню відповідно до п. 9.2 договору та з урахування Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

З огляду на викладене позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 21 050,60 грн.

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на викладене позовні вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 3 675,91 грн. та інфляційні в сумі 7 589,69 грн. підлягають задоволенню

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з вищенаведених норм закону, відповідачем належним чином не було надано належних доказів по справі на спростування обставин повідомлених позивачем.

З огляду на викладене позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 75 , 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Всеукраїнської громадської організації «Національна газова спілка України» (04112, м. Київ, вул. Гонти, 3-а, кор.. 2 оф. 308, код ЄДРПОУ 26195640) на користь Дочірнього підприємства Всеукраїнської громадської організації «Національна газова спілка України» (поштова адреса: 04112, м. Київ, вул. Гонти, 3-а, кор.. 2, юридична адреса: 04107, м. Київ, вул. Нагірна, 27, код ЄДРПОУ 30167066) 82 181грн.. 08 коп. основного боргу, 21 050 грн. 60 коп. пені за прострочку платежу, 7 589 грн. 69 коп. -інфляційних, 3 675 грн. 91 коп. -3% річних, 2 289 грн. 97 коп. судового збору.

Після набрання рішенням в законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 21.08.2012р.

СуддяТрофименко Т.Ю.