Рішення

від 20.08.2012 по справі 5017/845/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" серпня 2012 р.Справа № 5017/845/2012

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Брагіної Я.В.

при секретарі Стачук Т.В.

за участю представників:

від позивача: Скопінцев Ю.Ю., довір. від 03.01.2012р.; Левченко Л.Г., довір. від 31.07.12.

від відповідача: Хомутовський Г.В., довір. від 15.06.12.;

розглянув справу за позовом: Державного підприємства "Білгород-Дністровський морський торговельний порт";

до відповідача : Приватного підприємства „Одеська промислово експортна компанія" (Одеса)

про стягнення 108435,37грн.

Справа розглядалась у більш тривалий строк за клопотанням сторони відповідно до ст.69 ГПК України.

19.03.2012р. Державне підприємство "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" звернулось до господарського суду Одеської області із позовною заявою до Приватного підприємства "Одеська промислово експортна компанія" про стягнення заборгованості в сумі 20998,29грн., із яких пеня 1488,36грн., інфляційних втрат - 33,73грн., 3% річних -324,01грн., обґрунтовуючи вимоги договором №17-ОД від 18.04.2011р. про організування і виконання операцій по перевалці вантажів на експорт, рахунками №3063 від 31.12.2011р., №3007 від 02.08.2011р., №2893 від 31.07.2011р., №2592 від 30.06.2011р., №2147 від 31.05.2011р., №2184 від 31.05.2011р., №2189 від 31.05.2011р., відповіддю на претензію відповідача, згідно якої борг визнаний.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.03.2012р. порушено провадження у справі №5017/845/2012 за позовом Державного підприємства "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" до Приватного підприємства "Одеська промислово експортна компанія" про стягнення 20998,29грн.

27.04.12. позивач надіслав до суду заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої просить стягнути із відповідача 108435,37грн., із яких 106437,80грн. -основний борг, 1488,36грн. -пеня, 390,13грн. 3% річних, 119,08грн. -інфляційних (а.с.50-51, т.1), яка ухвалою суду від 27.04.12. прийнята до розгляду (а.с.58, т.1).

Розпорядженням голови суду від 18.05.12. справу №5017/845/2012 передано на розгляд судді господарського суду Одеської області Гут С.Ф., у зв'язку із знаходженням судді Брагіної Я.В. у відпустці.

Ухвалою суду від 21.05.12. справу №5017/845/2012 прийнято до свого провадження суддею господарського суду Одеської області Гут С.Ф.

Розпорядженням в.о. голови господарського суду Одеської області від 05.06.12. справу №5017/845/2012 передано на розгляд судді господарського суду Одеської області Брагіній Я.В. у зв'язку з виходом її з відпустки, яка ухвалою суду від 05.06.12. прийняла справу до свого провадження (а.с.78, т.1).

20.07.12. представник позивача надіслав до суду повторно уточнення предмету позовних вимог, яке тотожне уточненню надісланого до суду 27.04.12.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві та в письмових поясненнях. Пояснив, що між позивачем та відповідачем був укладений договір №17-ОД від 18.04.11., згідно якого позивач надавав послуги по перевалці на експорт технологічної сировини, балансу хвойних та березових порід, лісу круглого окореного та неокореного з квітня -по серпень 2011року. Частиною лісу -822,551 м. куб. відповідач розпорядився, і позивач передав його Приватному підприємству „Диспач", а частина лісу залишилася на зберіганні у позивача. Проте, відповідач не оплатив надані послуги, а також не оплатив вартість послуг по зберіганню залишку лісу. Позивач виставив претензію, надав рахунки відповідачу, але останній претензію визнав, проте борг не сплатив. Акти виконаних робіт чи здачі -приймання послуг сторонами не підписувались. Вважає, що послуги надані, про що свідчать докази, надані позивачем при розгляді справи в суді.

Представники відповідача у засіданні суду проти позову заперечували. Пояснили, що за договором №17-ОД дійсно було прийнято позивачем породи лісу, які належать відповідачу і об'єм лісу відповідача, що знаходився в порту відповідачем не оспорюється. Крім того, пояснили, що позивач жодними доказами не підтвердив свої вимоги до відповідача. Рахунки позивача не підтверджують надання послуг чи виконання яких-небудь робіт, бо рахунок є одностороннім документом позивача - вимогою про сплату. Претензію визнав, тому що не провіряв документи, бо знаходився із портом в довірливих відносинах. Надані позивачем накладні ніяким чином не підтверджують, що позивач для відповідача виконував які-небудь роботи чи надавав послуги. Заперечення відповідач виклав у відзиві на позовну заяву. Також підтримав клопотання про призначення експертизи щодо визначення якості лісу, що знаходиться на зберіганні у відповідача.

Суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача, оскільки предметом спору у даній справі є стягнення вартості послуг та вартості вантажно -розвантажувальних робіт із відповідача, а не стягнення збитків, у зв'язку із неналежним виконанням обов'язків позивачем по зберіганню вантажу.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

18 квітня 2011р. між Державним підприємством "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" (порт, позивач) та Приватним підприємством "Одеська промислово експортна компанія" ( відповідач, вантажовласник) укладено договір №17-ОД, відповідно до умов якого порт зобов'язався організувати та виконати операції з перевалки на експорт лісу круглого окореного і неокореного довжиною не менше 4 метрів, об'ємом не менше 7000 куб.м. щомісячно, а відповідач зобов'язувався завозити залізничним чи автомобільним транспортом вантаж у відповідності з місячним планом завозу та оплачувати надані портом послуги згідно ставок і місцевих тарифів.

Експедитором вантажу по даному договору являвся ТОВ „Аврора Шип Транс" (п.1.3. договору).

Згідно п.2.2 зазначеного договору №17 -ОД від 18.04.11. порт зобов'язувався, зокрема: виконувати вантажні роботи в порту; проводити перевалку експортних вантажів відповідно до діючого законодавства; здійснювати постановку до причалу суден під вантажні операції в порядку черговості; проводити зачистку вагонів і складських площадок під мітлу за рахунок вантажовласника; надавати інші послуги вантажовласнику за окремими договорами і заявками за окрему плату; на завантажений на судно вантаж передає експедитору накопичувальну відомість.

За умовами п.2.1.1.- 2.1.16 договору, відповідач зобов'язувався, зокрема, забезпечити ритмічне завезення і вивезення вантажу; оплачувати надані портом послуги згідно ставок і місцевих тарифів; забезпечувати оформлення залізничних накладних у відповідності до правил перевезення; надавати порту заявки про прибуття в порт автотранспорту, призначеного для вивантаження та завантаження вантажу на склади порту; оформляти залізничні накладні відповідно до Правил перевезення вантажів; забезпечувати вивезення вантажу із порту протягом п'яти днів з моменту накопичення партії -строк накопичення партії -15 суток та інші;

За п.3.1 договору, плата за вантажно-розвантажувальні роботи і інші платежі, розраховуються по акордних ставках і місцевих тарифах порту, діючими на дату складання коносамента, або іншого транспортного документу.

За користування вагонами і за інші залізничні послуги оплата проводиться вантажовласником порту по ставках залізниці (п.3.3.4 договору).

Оплата за зберігання вантажу в порту оплачується вантажовласником по діючих місцевих тарифах порту (п.3.3.1 договору).

Вантажовласник забезпечує оплату порту за подачу-прибирання, зачистку, переважування вагонів, додаткові маневрові роботи, прибирання території і інші послуги по місцевих тарифах згідно виставлених портом рахунків (п.3.3.5 договору).

Також вантажовласник оплачує вартість зачистки вагонів і складських площадок згідно діючих місцевих тарифів (п.3.3.7 договору).

Згідно п.3.5 договору, вантажовласник забезпечує порту 50% від плану завезення вантажу за подачу-прибирання вагонів по діючих на момент здійснення операції тарифах до 5 числа планового місяця.

Остаточний розрахунок по договору проводиться вантажовласником протягом 10 банківських днів після закінчення вантажних операцій і моменту виставлення портом рахунків.

Позивач надав послуги відповідачу, що підтверджується залізничними накладними, товарно-транспортними накладними, накопичувальними відомостями, специфікаціями, відповіддю на претензію відповідача, поясненнями представника відповідача, про те, що дійсно в порту знаходився вантаж відповідача в об'ємах визначених позивачем, актом №1 прийому-передачі від 02.08.11., складеним між представником відповідача та Приватного підприємства „Диспач" (а.с.64, т.1), листом відповідача позивачу від 03.08.11., про те, що відповідач продав частину вантажу, який знаходився на території позивача, а саме:822,551 куб. м., в зв'язку з чим оплату всіх витрат за вантажні роботи і зберігання в порту до передачі Приватному підприємству „Диспач" здійснює останній (а.с.66, т.1)

За надані послуги позивач надіслав відповідачу претензію, до якої додав рахунки на оплату за надані послуги, а саме: №3007 від 02.08.11. на 15084,82грн.; №2893 від 31.07.11. на 1832,27грн., №2592 від 30.06.11 на 1831,60грн.; №2147 від 31.05.11 на 6,50грн.; №2184 від 31.05.11. на 173,76грн.; №2189 від 31.05.11. на 124,80грн.; №1800 від 30.04.11. на 61,00грн., №1782 від 30.04.11 на 37,44грн., всього на загальну суму 19152,19грн., із яких 18966,39грн. -заборгованість за надані послуги і 185,80грн. -борг по штрафних санкціях. А також 13.04.12. виставив рахунок №1151 від 10.04.12. на 87285.61грн. за зберігання вантажу, що знаходиться в порту (а.с.52,56, т.1).

Таким чином, позивач просить стягнути із відповідача на його користь згідно уточнення позовних вимог на підставі виставлених зазначених вище рахунків борг в сумі 106437,80грн.

Проте, суд приходить до висновку про задоволення позову щодо стягнення основного боргу в сумі 106252,80грн., оскільки позивач не надав доказів, які би підтверджували сплату штрафів залізниці за невиконання плану по завантаженню та вивантаженню вагонів в розмірі 185,00грн., згідно рахунку №1800 від 30.04.11. на суму 61,00грн. та №2189 від 31.05.11 в розмірі 124,80грн.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд задовольняє позов в частині стягнення основного боргу в сумі 106252,80грн, і відмовляє в позові в частині стягнення основного боргу в сумі 185,00грн. (106437,80грн. -106252,80грн).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За договором надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо іше не встановлено договором (ст.901 ЦК України).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст.903 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 106252,80грн. є обґрунтованими, підтвердженими доказами, що знаходяться в матеріалах справи та позов в цій частині підлягає задоволенню, а в частині стягнення 185,00грн. штрафу в порядку регресу відмовляє.

Відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як суд зазначав вище, відповідачем оплата наданих за договором №17-ОД від 18.04.2011 послуг своєчасно проведена не була, що є порушенням зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Пунктом 6.8 договору №17 - ОД від 18.04.11. сторони встановили, що вантажовласник несе відповідальність за несвоєчасну оплату усіх наданих послуг портом, в термін, передбачений договором та сплачує пеню за порушення термінів оплати у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Позивач просить стягнути із відповідача пеню на підставі п.6.8 договору в сумі 1488,36грн.

Разом з тим, суд задовольняє позов в частині стягнення пені частково, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, позивач при нарахуванні пені за невиконання грошового зобов'язання відповідачем порушив вимоги ч.6 ст.232 ГК України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається із розрахунку пені, наданого позивачем, останній неправильно визначив початок періоду нарахування пені, тому що рахунки №3007 від 02.08.11. на 15084,82грн.; №2893 від 31.07.11. на 1832,27грн., №2592 від 30.06.11 на 1831,60грн.; №2147 від 31.05.11 на 6,50грн.; №2184 від 31.05.11. на 173,76грн.; №1782 від 30.04.11 на 37,44грн. на загальну суму 18966,39грн. були надані відповідачу разом з претензією 29.01.12., про що розписався директор відповідача. До того ж представник відповідача не заперечував в засіданнях суду, що отримав претензію 29.01.12., а раніше рахунків не отримував.

Інших доказів, які б підтверджували надіслання рахунків відповідачу про оплату послуг позивач не надав.

Як суд зазначав вище, згідно п.2.2 договору -остаточний розрахунок по договору проводиться вантажовласником протягом 10 банківських днів після закінчення вантажних операцій і моменту виставлення портом рахунків.

Отже, враховуючи період по який нарахував позивач пеню -10.04.12., строк оплати вартості послуг протягом 10 банківських днів з моменту виставлення рахунків (за не оплату яких нараховується пеня), основний борг в сумі 18966,39грн та вимоги ч.6 ст.232 ГК України суд здійснює розрахунок пені, яка становитиме 478,58грн. (338,28грн. + 140,30грн, виходячи із такого розрахунку:

сума боргу -18966,39грн. х (7,75- подвійна облікова ставка НБУ х 2 : 365) х 42 днів - з 11.02.12. по 23.03.12 : 100 = 338,28грн.

сума боргу -18966,39грн. х (7,5- подвійна облікова ставка НБУ х 2 : 365) х 18днів - з 24.03.12. по 10.04.12 : 100 = 140,30грн.

Таким чином, суд задовольняє позов в частині нарахування пені в сумі 478,58грн., і відмовляє в позові у частині стягнення пені в сумі 1009,78грн. (1488,66грн. -478,58грн).

Крім того, позивач просить стягнути із відповідача на його користь 3% річних в сумі 390,13грн та індекс інфляції в розмірі 119,08грн.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, у зв'язку з чим Підприємство повинно сплатити позивачеві.

Перевіривши розрахунок позивача в частині нарахування 3% річних та індекс інфляції, суд вважає, що розрахунок не відповідає матеріалам справи та вимогам чинного законодавства. Тому здійснює розрахунок 3% річних, сума яких становитиме 93,53грн., виходячи з такого розрахунку: 18966,39грн. -сума боргу х 3 : 365 х 60 днів (із 11.02.12. по 10.04.12., а індекс інфляції становитиме 94,95грн.(18966,39грн.-борг х 1,005006 зведений індекс інфляції за період: лютий -квітень 2012року.

А оскільки позивач просив стягнути 3% річних в сумі 390,13грн, а індекс інфляції в сумі 119,08грн. то суд відмовляє в частині стягнення відповідно: 3% річних 296,60грн.(390,13грн.- 93,53грн.), індекс інфляції в сумі 24,13грн. (119,08грн. -94,95грн.)

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідач позовні вимоги в частині основного боргу не спростував у повному обсязі, докази сплати заборгованості не надав, в претензії борг в сумі 19152,19грн. визнав.

Суд не приймає доводи відповідача щодо не надання позивачем доказів, які б підтверджували існування боргу перед відповідачем, оскільки його доводи спростовуються матеріалами справи, зокрема: відповіддю на претензію, в якій борг визнано відповідачем частково; актом №1 прийому-передачі від 02.08.11., складеним між представником відповідача та Приватного підприємства „Диспач" (а.с.64, т.1), листом відповідача позивачу від 03.08.11., про те, що відповідач продав частину вантажу, який знаходився на території позивача, а саме:822,551 куб. м., в зв'язку з чим оплату всіх витрат за вантажні роботи і зберігання в порту до передачі Приватному підприємству „Диспач" здійснює останній (а.с.66, т.1), а також поясненнями представника відповідача в засіданнях суду, в яких останній визнає залишок продукції, що зберігається в порту станом на час розгляду справи.

Не приймає суд доводи представника відповідача щодо неправильного зберігання вантажу в порту, що привело до втрати товарного вигляду та якості лісу, що в свою чергу потягло значних матеріальних збитків для відповідача, тому що у даній справі не являється предметом спору стягнення збитків відповідачу. До того ж доказів, які б підтверджували вину порту, причинний зв'язок між виною і завданням збитків відповідачу та розмір шкоди останній не надав.

Не приймає суд доводи відповідача щодо ненастання строку для оплати вартості зберігання вантажу та відсутність письмового договору на зберігання вантажу, оскільки договором № 17-Од від 18.04.11. сторони передбачили зберігання вантажу відповідача, що прибув у порт та оплату вартості послуг по зберіганню вантажу.

Крім того, за приписами ст.938 ЦК України, зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку встановленого у договорі зберігання.

Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ч.1 ст.946 ЦК України)

Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати (ч.2 ст.946 ЦК України).

Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання (ч.3 ст.946 ЦК України).

В п.2.1.12 договору сторони погодили, що відповідач зобов'язувався забезпечити вивезення вантажу із порту протягом 5 днів з моменту накопичення вантажу. Строк накопичення вантажу становить 15 діб.

Проте, як свідчать матеріали справи і не заперечується відповідачем, що вантаж не вивезений із порту і станом на час розгляду справи, тобто знаходиться на зберіганні у відповідача.

Тому правомірно було виставлено позивачем відповідачу рахунок №1151 від 10.04.12. на 87285,61грн. - оплату вартості зберігання вантажу, що залишився на зберіганні в порту.

За приписами ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 106252,80грн., пені в сумі 478,58грн., 93,53грн. -3% річних; 94,95грн. -індексу інфляції, оскільки в цій частині позовні вимоги обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства та підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи і відмовляє в позові в частині стягнення основного боргу в сумі 185,00грн.; пені в сумі 1009,78грн., 3% річних в сумі 296,60грн., індексу інфляції в сумі 24,28грн.

Відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог (з врахуванням сплаченої суми боргу під час розгляду справи в суді) , оскільки він спонукав позивача звернутись з позовом до суду.

Керуючись ст.ст.22, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути із Приватного підприємства „Одеська промислово експортна компанія (65005, м. Одеса, 3-й Травневий провулок, 41, код ЄДРПОУ 36692165), на користь Державного підприємства „Білгород-Дністровський морський торговельний порт" (67700, Одеська область, м.Білгород-Дністровський, вул. Шабська,81, код ЄДРПОУ 01125689 )

- 106252,80грн. - основного боргу;

- 478,58грн. - пені;

- 93,53грн. 3%річних;

- 94,95грн. - індексу інфляції;

- 2138,78грн. - витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.

3.Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 185,00грн. -основного боргу, 1009,78грн. - пені; 93,53грн. - 3% річних та 24,13грн. - індексу інфляції.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано 23 серпня 2012р.

Суддя Брагіна Я.В.