Рішення

від 10.08.2012 по справі 5023/2387/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" серпня 2012 р.Справа № 5023/2387/12 вх. № 2387/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Яризька В.О.

при секретарі судового засідання Сінченко І.В.

за участю

позивача - Старченко Е.М. (дов.)

відповідача - не з'явився

розглянувши справу за позовом публічного акціонерного товариства "Земельний банк", м. Харків

до товариства з обмеженою відповідальністю "ТМП-Дослідний завод "НІОХІМ", м. Харків

про стягнення 11811965,85 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ПАТ "Земельний банк", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, ТОВ "ТМП-Дослідний завод "НІОХІМ", про стягнення заборгованості за кредитним договором № 07-10/К від 30.04.2010р. у загальній сумі 11811965,85 грн., в т.ч. кредитні кошти - 7680000,00 грн., проценти - 3309952,06 грн., пеня - 822013,79 грн.

У судовому засіданні представник позивача підтримує позовні вимоги.

Відповідач у судове засідання 10.08.2012р. не з'явився про час та місце розгляду справи повноважний представник відповідача був повідомлений під розпис у судовому засіданні 09.08.2012р.

Суд вважає, що нез'явлення відповідача в дане судове засідання не перешкоджає розгляду справи.

У попередніх судових засіданнях відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивачем належними доказами не підтверджений факт перерахування кредитних коштів відповідачу. Крім того посилається на те, що позивач знаходиться в процедурі ліквідації, а отже не має права на нарахування процентів за договором.

В слуханні справи оголошувались перерви до 03.07.2012 р. об 11:45 год., 10.07.2012 р. об 11:00 год., 19.07.2012 р. о 10:30 год., 02.08.2012 р. о 10:30 год., 09.08.2012 р. об 11:40 год., 10.08.2012 р. о 10:30 год.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд встановив наступне.

30 квітня 2010 р. між; публічним акціонерним товариством "Земельний банк" (позивач, банк) та товариством з обмеженою відповідальністю "ТМП - Дослідний завод "НІОХІМ" (відповідач, позичальник) був укладений кредитний договір № 07-10/К, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти (кредит) у розмірі 7 680 000,00 грн., а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. Кредит надається строком користування до 28 квітня 2011 р. зі сплатою 21,5 % річних (п. п. 1.1, 1.2, 1.3 Договору).

Відповідно до п. 2.1. кредитного договору для надання кредиту банк відкриває позичковий рахунок № 20621079370, а згідно п. 2.2. кредитного договору кредит надається шляхом перерахування грошових коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок відповідача № 26005019370 в ПАТ "Зембанк".

Відповідачем було надано розпорядження № 1 від 30.04.2010р., відповідно до якого відповідач доручив позивачу списати зі свого поточного рахунку № 26005019370 грошові кошти в сумі 7680000,00 грн. та проценти за його використання при настанні умов кредитного договору № 07-10/К від 30.04.2010р.

На підтвердження виконання своїх зобов'язань за кредитним договором № 07-10/К від 30.04.2010р. позивачем до матеріалів справи додана копія ордеру - розпорядження № 1 від 30.04.2010 р., згідно з яким ПАТ "Земельний банк" перерахував 7680000,00 грн. з позичкового рахунку № 20621079370 на поточний рахунок відповідача № 26005019370 (а.с. 49), а також надана копія меморіального ордеру № 11224700 від 30.04.2010 р. про здійснення перерахування коштів у сумі 7680000,00 грн. з позичкового рахунку № 20621079370 на поточний рахунок відповідача № 26005019370 (а.с. 75).

Позивачем до матеріалів справи додана копія платіжного доручення № 45 від 30.04.2010 р. про перерахування відповідачам з поточного рахунку № 26005019370 на рахунок ТОВ "Аквізіт-інвест" 7680000,00 грн. Даний платіж здійснено в системі клієнт банк та внесений до реєстру прийнятих документів за 30.04.2010р. (а.с. 76-77).

Суд також зазначає, що між сторонами укладений договір № 409 від 29.03.2010 р. на розрахункове обслуговування в електронній системі "Клієнт-Банк" по поточному рахунку № 26005019370.

Позивачем також надана виписка про рух коштів на позичковому рахунку № 20621079370 та на поточному рахунку відповідача № 26005019370 в ПАТ "Зембанк" за 30.04.2010р.

Суд звертає увагу на те, що представник відповідача в судовому засіданні не спростовує факту надходження на його рахунок кредитних коштів за кредитним договором № 07-10/К від 30.04.2010р., але і не підтверджує такого факту, посилаючись на те, що він як представник підприємства не має таких відомостей.

Судом у судових засіданнях 19.07.2012 р. та 09.08.2012 р. було запропоновано відповідачу надати письмові пояснення з приводу отримання коштів за кредитним договором № 07-10/К від 30.04.2010р., однак такі пояснення відповідачем не були надані.

Відповідач лише надав письмові пояснення, в яких посилається на те, що надані позивачем документи не є належними доказами перерахування коштів.

Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами:

письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" визначено, що меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України; платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Згідно статті 17 вказаного Закону форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів встановлюються Національним банком України. Реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, обробки та захисту встановлюються Національним банком України. Документ на переказ може бути паперовим або електронним. Вимоги до засобів формування і обробки документів на переказ визначаються Національним банком України.

Постановою НБУ від 21.01.2004 року № 377/8976 з подальшими змінами та доповненнями від 15.05.2009р. № 377/8976 з подальшими змінами та доповненнями від 15.05.2009р. затверджена Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, якою і встановлені вимоги до заповнення реквізитів розрахункових документів.

Судом встановлено, що в наданій копії меморіального ордеру № 11224700 від 30.04.2010 р. наявні усі реквізити, що встановлені вищезазначеними нормативними документами обов'язковими для заповнення.

Щодо посилань відповідача на те, що на меморіальному ордері відсутній підпис відповідального виконавця банку, який оформив меморіальний ордер, та працівника, на якого покладено функції контролера, суд зазначає, що надана копія ордеру не є відповідною копією, що зроблена з відповідного документа на паперовому носії, а копія такого ордеру роздрукована з електронного носія, а відповідно, на такій копії відсутні підписи, що є в наявності на паперовому носії. Роздрукування саме такої копії меморіального ордеру не заборонено законом.

Відповідно до ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

В разі подання копії документу вона повинна бути засвідчена відповідно до вимог чинного законодавства України. Відповідно до п. 5.27 Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації (ДСТУ 4163-2003) відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів „Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, засвідчуватись повинна кожна сторінка документу з відтиском печатки підприємства, установи, організації іншої юридичної особи (ФОП - за наявності).

Надані позивачем копії документів засвідчені належним чином.

У сукупності поданих позивачем доказів та за відсутності належного спростування з боку відповідача, суд вважає доведеним належними та допустимими доказами факт перерахування позивачем кредитних коштів у розмірі 7680000,00 грн. на поточний рахунок відповідача та подальше використання таких коштів відповідачем.

Відповідач у передбачений кредитним договором строк, який зазначено вище, кредитні кошти у розмірі 7680000,0 грн. не повернув.

Відповідно до п. 4.1 кредитного договору № 07-10/К від 30.04.2010р. проценти є платою за користування кредитом і сплачуються за весь час користування кредитом до дня його фактичного повернення, відповідно до п. 4.3 нарахування процентів за користування кредитом здійснюється банком щомісяця з 1-го по останній календарний день звітного місяця, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці та у році, процентної ставки за користування кредитом.

Відповідно до умов пункту 4.4. нараховані проценти сплачуються починаючи з 21 числа до останнього робочого дня звітного місяця включно, а також в день повернення кредиту.

Відповідно до пункту 4.6 кредитного договору № 07-10/К від 30.04.2010р. за користування кредитом понад строку, вказаного у пункті 1.1. Договору, кредитодавець нараховує, а позичальник сплачує проценти в розмірі 21,5 % річних.

Відповідачем не виконані зобов'язання щодо сплати процентів, у зв'язку з чим заборгованість за несплаченими станом на 1 травня 2012 р. процентами складає 3309952,06 грн. Нарахування відсотків відповідає умовам договору та фактичним відносинам, що склалися між сторонами, позивачем наданий відповідний розрахунок, який приймається судом.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач посилається на те, що позивач не має права нараховувати проценти за кредитом, оскільки таке нарахування здійснюється після відкликання банківської ліцензії, чим порушуються вимоги Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Суд зазначає, що 03.07.2010 р. Національним банком України було прийнято рішення про відкликання ліцензії з 02.08.2010 р. та відкрита ліквідаційна процедура ПАТ "Зембанк".

Згідно зі статтею 91 Закону України "Про банки і банківську діяльність" з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора:

1) припиняються повноваження загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) банку та тимчасового адміністратора, який негайно передає ліквідатору всі справи;

2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

4) припиняється нарахування процентів, неустойки (штрафу, пені) та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банку;

5) відомості про фінансовий стан банку, боржників, які порушили строки виконання зобов'язань перед банком, вимоги банку до боржників, які порушили строки виконання зобов'язань перед ним, перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;

6) укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому цим Законом;

7) скасовуються арешт, накладений на майно (в тому числі на власні кошти банку на його рахунках) банку, чи інші обмеження щодо розпорядження його майном. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

8) вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Вказаною нормою не передбачено припинення кредитних зобов'язань боржника перед банком у випадку прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора, а зобов'язання відповідача випливають з правочину (Кредитного договору), який на момент розгляду справи є дійсним.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського суду України, встановлено, що одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1048 ЦК України передбачено, що Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Пунктом 1 ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У відповідності до статей 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, він визначається календарною датою або вказівкою на подію яка має неминуче настати. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом такими, що прострочив виконання зобов'язання по Кредитному договору № 07-10/К від 30.04.2010 р.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в порушення домовленості сторін, позику не повернув, відсотки за користування нею не сплатив, та не надав суду жодних з доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, які б підтверджували сплату заборгованості по договору, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу у сумі 7680000,00 грн. та відсотків за користування кредитом у сумі 3309952,06 грн. правомірні та обґрунтовані, не спростовані відповідачем, та підтверджені належними доказами, тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.1.1 Договору передбачено, що за порушення строку повернення кредиту та/або строків сплати процентів та інших платежів, передбачених договором, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочки.

Позивачем нарахована пеня за період з 29.04.2011р. по 29.10.2011р. в розмірі 600092,05 за несвоєчасне погашення кредиту та пеня за період з 01.05.2010р. по 01.05.2012 р. у розмірі 221921,74 грн. за несвоєчасне погашення відсотків.

Суд зазначає, що позивачем при нарахуванні пені враховані положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Зроблений позивачем розрахунок пені відповідає вимогам чинного законодавства, умовам договору та фактичним відносинам, що склалися між сторонами.

Враховуючи викладене суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення пені нормативно та документально обґрунтовані і підлягають задоволенню.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Судові витрати суд покладає на відповідача в відповідності до ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ТМП - Дослідний завод "НІОХІМ"(61057 м. Харків, вул. Чернишевська, 4, код 35587058) на користь публічного акціонерного товариства "Земельний банк" (61057 м. Харків, вул. Чернишевська, 4, код 19358721) суму заборгованості за кредитним договором № 07-10/К від 30.04.2010 р. за кредитними коштами в розмірі 7680000,00 грн., заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 3309952,06 грн., заборгованість за пенею у розмірі 822013,79 грн., судовий збір у розмірі 64380,00 грн.

Видати наказ суду після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 15.05.2012 р.

Суддя Яризько В.О.