Постанова

від 14.08.2012 по справі 2а-3325/12/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2012 року місто Київ № 2а-3325/12/1070

10.17

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого -судді Шевченко А.В., при секретарі судового засідання Коваленко О.О., за участю представників

позивача: - Куракіна Ю.В., відповідача: - не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «-Українська енергетична компанія-» доВасильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «-Українська енергетична компанія-»з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, є таким, що суперечить чинному законодавству України та підлягає скасуванню.

В призначений день та час у судове засідання з'явився представник позивача.

Представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явився, про причини неприбуття суд не повідомив.

Під час судового розгляду справи представником позивача надавалися додаткові докази по справі, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Від відповідача відзиву на позовну заяву, заперечення на адміністративний позов, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань до суду не надходило.

Заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «-Українська енергетична компанія-»є юридичною особою, зареєстрованою Виконавчим комітетом Васильківської міської ради Київської області 22.02.2005 року, свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи Серії А01 в„– 245397 , місцезнаходження: 08600, Київська область, Васильківський район, місто Васильків, вулиця Шевченка, будинок 44, офіс 3, ідентифікаційний код: 33287794.

З матеріалів справи встановлено, що 13.04.2012 року Васильківською ОДПІ Київської області було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт № 262/22-04/33287794 «Про результати позапланової невиїзної перевірки Товариство з обмеженою відповідальністю «-Українська енергетична компанія-»(код за ЄДРПОУ 33287794) з питань перевірки дотримання вимог податкового законодавства і правильності нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Агро-Пром Інвест України»в грудні 2011 року».

Перевіркою встановлено та в акті зафіксовано наступні порушення податкового законодавства:

- пункти 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, пункт 2 статті 3, пункт 9.1 статті 9 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підпункт 1.2 пункту 1, підпункти 2.2, 2.13, 2.14, 2.15, 2.16 пункту 2 та підпункт 3.2 пункту 3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, пункт 3.1, пункт 4.1 Наказу ДПА України від 25.01.2011 року № 41, в результаті чого завищено суму податкового кредиту на 440 000, 00 гривень та занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на 440 000, 00 гривень, в тому числі за грудень 2011 року на 440 000, 00 гривень;

- частини перша, п'ята статті 203, частини перша, друга статті 215, частина перша статті 216, стаття 228 Цивільного кодексу України, в частині недодержання вимог визначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «-Українська енергетична компанія-».

На підставі Акта перевірки від 13.04.2012 року № 262/22-04/33287794, Васильківською ОДПІ Київської області ДПС винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р»№ 0000252310 від 25.04.2012 року на суму грошового зобов'язання за основним платежем -440 000, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями -110 000, 00 гривень.

Позивач, не погодившись з вищевказаним рішенням, розпочав процедуру адміністративного оскарження до вищестоящих державних податкових інспекцій.

Рішенням ДПС у Київській області від 02.07.2012 року № 1542/10/10-206/296-762, податкове повідомлення-рішення форми «Р»№ 0000252310 від 25.04.2012 року залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення.

Позивач, не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду з даним позовом, в якому просив суд визнати його протиправним та скасувати, що і є предметом даного позову.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, слід зазначити наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «-Українська енергетична компанія-»(покупець) та ТОВ «Агро-Пром Інвест України»(постачальник) був укладений договір № 20/10-2011 АН від 20.10.2011 року. З вищевказаного договору вбачається, що постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити матеріали та обладнання згідно накладних (специфікації).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сформував податковий кредит на підставі належного оформлення податкових накладних, виданих ТОВ «Агро-Пром Інвест України».

Товар був оплачений, що підтверджується виписками з банку та платіжними дорученнями.

Тобто, позивачем надано суду первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо надання відповідних послуг. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Відповідач в Акті перевірки стверджував, що вчинений між позивачем та ТОВ «Агро-Пром Інвест України»правочин суперечить моральним засадам суспільства та, відповідно, порушує публічний порядок, отже, є нікчемними.

Відповідач в Акті перевірки зазначав, що якщо платником податків здійснюються операції без мети реального настання правових наслідків, але з метою формування податкового кредиту та, як наслідок, несплата податків, то такі дії призводять до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Тобто, в результаті виконання сторонами нікчемних угод у позивача не може виникати право на податковий кредит по ПДВ.

Згідно з частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідачем жодними доказами не підтверджено, що правочин між позивачем та ТОВ «Агро-Пром Інвест України»спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Факт здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Агро-Пром Інвест України»підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, актами виконаних робіт тощо.

З урахуванням викладеного, судом також досліджувалась реальність здійснених між позивачем та його контрагентом господарських операцій та встановлювалися факти використання придбаних матеріалів у господарській діяльності позивача.

Судом встановлено, що придбаний у ТОВ «Агро-Пром Інвест України»товар позивач використовував у власній господарській діяльності.

Так, позивачем надані договори підряду, субпідряду, поставки, акти виконаний робіт на підтвердження використання придбаних будівельних матеріалів у господарській діяльності. Відповідно до товарно-транспортних накладних позивач власними силами здійснював перевезення придбаних у ТОВ «Агро-Пром Інвест України»до місць виконання будівельних робіт згідно договорів підряду, субпідряду.

Надані представником позивача докази, у сукупності з доказами, приєднаними до матеріалів справи свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Агро-Пром Інвест України», що у свою чергу свідчить про відсутність у діях позивача порушення вимог податкового законодавства.

З вищевикладеного можна зробити висновок, що суму податкового кредиту позивач сформував правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої ТОВ «Агро-Пром Інвест України».

За обставин, викладених в Акті перевірки, суд дійшов висновку, що наявність у позивача - платника податку, виданих йому ТОВ «Агро-Пром Інвест України»податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства і сплата ТОВ «Агро-Пром Інвест України»вартості послуг з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.

У ході судового розгляду справи судом встановлено, що на час укладання та виконання правочину, контрагент позивача був зареєстрований юридичною особою та був платником податку на додану вартість.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання договору № 20/10-2011 АН від 20.10.2011 року, укладеного між позивачем та контрагентом ТОВ «Агро-Пром Інвест України», недійсним у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача так і його контрагентів.

В Акті перевірки, за результатами якої було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, перевіряючий дійшов висновку, що ТОВ «-Українська енергетична компанія-»задіяне по ланцюгу постачання ТОВ «-Українська енергетична компанія-»- ТОВ «Агро-Пром Інвест України»- ПП «Вітекс».

Зазначено, що ПП «Вітекс» в 2011 році було постачальником ТОВ «Агро-Пром Інвест України», яке в свою чергу було постачальником ТОВ «-Українська енергетична компанія-».

Актом перевірки Васильківської ОДПІ від 13.04.2012 року № 261/22-04/37397829 «Агро-Пром Інвест України»з питань дотримання вимог податкового законодавства і правильності нарахування та сплати податку на додану вартість в грудні 2011 року встановлено порушення вимог частин першої, п'ятої статті 203, пунктів 1,2 статті 228, статті 234 Цивільного кодексу України.

Під час проведення перевірки використано висновок спеціаліста Білоцерківського МВ НДЕКЦ при ГУ МВС України в Київській області № 190 від 11.04.2012 року почеркознавчого дослідження підпису директора ПП «Вітекс»(код ЄДРПОУ 32277633) та ТОВ «Агро-Пром Інвест України»ОСОБА_2 Згідно висновку встановлено, що громадянин ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, який значиться директором ПП «Вітекс»та ТОВ «Агро-Пром Інвест України», податкових декларацій з ПДВ ПП «Вітекс»(код ЄДРПОУ 32277633) за період з січня по вересень 2011 року не підписував, тобто підписи виконані не ним, а іншою особою.

Однак, позивачем в судовому засіданні надано висновок № 287 від 22.06.2012 року, згідно якого підписи виконані саме громадянином ОСОБА_2 на всіх досліджуваних фінансово-господарських документах. Під час дослідження використані податкові декларації з податку на додану вартість ПП «Вітекс»за період з січня по вересень 2011 року, розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів ПП «Вітекс»за період з січня по вересень 2011 року, реєстри виданих та отриманих податкових накладних за період з січня по вересень 2011 року, договір купівлі-продажу № 9/1 від 01.09.2011 року між ПП «Вітекс»та ТОВ «Агро-Пром Інвест України», паспорт ОСОБА_2, заява ОСОБА_2, водночас з висновку спеціаліста Білоцерківського МВ НДЕКЦ при ГУ МВС України в Київській області № 190 від 11.04.2012 року вбачається, що використані були декларації з податку на додану вартість ПП «Вітекс»за період з січня по вересень 2011 року.

У зв'язку з цим, суд дійшов висновку, що твердження відповідача є хибними та не відповідають дійсності, спростовуються наданими позивачем доказами.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарської операцій за участю ТОВ «Агро-Пром Інвест України», які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання товарів для здійснення господарської статутної діяльності направленої на отримання прибутку; висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю ТОВ «Агро-Пром Інвест України»з мотивів не спрямованості правочинів на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях. В спірному Акті перевірки відповідачем не наведено допустимих та достатніх доказів на підтвердження умовиводу про порушення позивачем податкового законодавства.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Виходячи з вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідачем всупереч нормам чинного законодавства прийняте оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення № 0000252310 від 25.04.2012 року.

Таким чином, суд приходить висновку, що прийняте податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим та безпідставним і таким, що підлягає скасуванню.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідач жодних доказів на підтвердження обставин, які спростовують твердження позивача щодо прийняття оскаржуваного рішення суду не надав.

Суд, дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 -163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 25.04.2012 року № 0000252310.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «-Українська енергетична компанія -» понесені ним судові витрати в сумі 2 146 (дві тисячі сто сорок шість) гривень 00 копійок згідно платіжного доручення № 267 від 13.07.2012 року.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 17 серпня 2012 р.