Ухвала

від 09.08.2012 по справі 2а-12186/11/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" серпня 2012 р. м. Київ К/9991/29174/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Кошіля В.В.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2012

у справі № 2а-12186/11/2070

за позовом Спільного Кіпрсько-Українського товариства з обмеженою відповідальністю «Піраміда»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Спільне Кіпрсько-Українське товариство з обмеженою відповідальністю «Піраміда»(далі по тексту -позивач, СКУ ТОВ «Піраміда») звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові (далі по тексту -відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у місті Харкові) про скасування податкових повідомлень-рішень від 29.08.2001 №0000400842, №0000410842.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2011, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2012, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України з 26.07.2011 по 08.08.2011 було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питання дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з: ТОВ «Техно-Асавир» за листопад 2010 року, ТОВ «ВТ-Альянс»за липень 2010 року, ТОВ «Карат»за лютий 2010 року, ТОВ «Карпос» за жовтень 2009 року, лютий 2010 року, за результатами якої складено акт перевірки від 15.08.2011 №1892/42-016/31643375.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем норм пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 , пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР та п. 3.1 ст. 3 , п. 5.1 ст. 5 , пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№334/94-ВР , а саме: безпідставне включення до складу податкового кредиту з ПДВ податкових накладних, виписаних ТОВ «Техно-Асавир», ТОВ «ВТ-Альянс», ТОВ «Карат», ТОВ «Карпос», і безпідставне включення до складу валових витрат сум по операціям з цими контрагентами, через те, що правочини з переліченими суб'єктами господарювання є нікчемними і не підлягають відображенню в податковому обліку з ПДВ і з валових витрат.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.08.2011: №0000400842 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 841523,88 грн. (основний платіж - 561015,92 грн., штрафні санкції - 280507,96 грн.) та №0000410842 про збільшення суми податку на прибуток у загальному розмірі 1051905,00 грн. (основний платіж -701270,00 грн., штрафні санкції - 350635,00 грн.).

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

На момент виникнення спірних правовідносин правила справляння податку на прибуток були регламентовані Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами встановлено, що 01.11.2010 між позивачем (в якості замовника) та ТОВ «Техно-Асавир»(в якості виконавця) було укладено договір №58-10, предметом якого є проведення маркетингових досліджень по категорії чай.

08.06.2010 між позивачем (в якості покупця) та ТОВ «ВТ-Альянс»(в якості постачальника) було укладено договір № 35-10, предметом якого є поставка поліграфічної продукції.

04.01.2010 між позивачем (в якості покупця) та ТОВ «Карат»(в якості постачальника) було укладено договір №11-10, предметом якого є поставка поліграфічної продукції.

01.05.2009 між позивачем (в якості замовника) та ТОВ «Карпос»(в якості виконавця) було укладено договір №234/05/09, предметом якого є надання послуг зі здійснення передпродажних та рекламних заходів, маркетингу та мерчандайзингу.

На підтвердження виконання зазначених договорів, позивачем були наданні до суду податкові накладні, товарно-транспортні накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, акти здачі -прийомки послуг, додаткові угоди, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства та засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів та послуг за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.

Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

З акта перевірки від 15.08.2011 року №1892/42-016/31643375 вбачається, що ніяких зауважень до розрахункових документів за спірними правочинами суб'єкт владних повноважень не висував.

Таким чином, суди попередніх інстанцій правомірно зазначили, що висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є необґрунтованим і таким, що не відповідає дійсним обставинам справи.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 даного Закону податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями . Тобто, лише відсутність податкової накладної чи митної декларації позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними ним підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Отже, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: за вимогами пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку) товарів (робіт, послуг).

У відповідності до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Згідно з пп. 7.2.1 п. 7.2 зазначеної статті, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Аналогічні вимоги містяться і в Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037).

Згідно із пунктом 5 вказаного Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку. Пункт 2 вказаного порядку встановлює, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Інших обмежень щодо визнання податкової накладної недійсною в вищезазначених нормативних актах не міститься.

Таким чином, виходячи з вищезазначених норм Закону, передбачено лише два випадки не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку: відсутність податкової накладної або складання податкової накладної особою, яка у встановленому порядку не зареєстрована як платник податку на додану вартість. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, надані позивачем первинні бухгалтерські документи на виконання вищезазначених договорів за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства.

Крім того відповідачем не були надані докази на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагентів статусу платників ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю СКУ ТОВ «Піраміда».

Щодо тверджень відповідача про невстановлення трудових ресурсів, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо, то суди встановили, що трудові ресурси, основні кошти, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби тощо не були встановлені через відсутність інформації щодо їхньої наявності у контрагентів позивача, через недекларування контрагентами позивача наявності таких ресурсів.

Однак, відсутність інформації не доводить факту відсутності самих ресурсів.

Таким чином, будь-яких підстав, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», які б виключали право позивача на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, в даному випадку, не вбачається.

Щодо тверджень відповідача про нікчемність правочинів, які укладенні позивачем, то судами попередніх інстанцій зазначено наступне.

Взаємовідносини позивача з ТОВ «Техно-Асавир», ТОВ «ВТ-Альянс», ТОВ «Карат», ТОВ «Карпос»мають реальний характер, підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку, які є дійсними, їх дійсність відповідачем не оскаржувалась.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України , правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Стаття 215 ЦК України визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як субєкт владних повноважень, на якого покладено обовязок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акта перевірки, то суди дійшли правильного висновку, що правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Техно-Асавир», ТОВ «ВТ-Альянс», ТОВ «Карат», ТОВ «Карпос»і правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Крім того, відповідачем не надано рішень суду про визнання правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Техно-Асавир», ТОВ «ВТ-Альянс», ТОВ «Карат», ТОВ «Карпос»з підстави їх фіктивності. А також, до суду не надано доказів щодо наявності обвинувальних вироків відносно посадових осіб позивача та його контрагентів щодо порушення податкового законодавства, а також щодо наявності умислу посадових осіб позивача на вчинення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства.

Судами вірно зазначено, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законом обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом. Також слід враховувати і те, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, суди дійшли вірного висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо скасування податкових повідомлень-рішень від 29.08.2011 №0000400842 та №0000410842.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)В.В. Кошіль (підпис)М.О. Федоров З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова

Суддя О.І. Степашко