Постанова

від 08.08.2012 по справі 5011-5/1525-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.08.2012 № 5011-5/1525-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Федорчука Р.В.

Лобаня О.І.

при секретарі: Криворотько В.В.

за участю представників:

від прокуратури - Греськів І.І. - посв. № 117 від 18.04.2012 р.;

від позивача-1 - не з'явився;

від позивача-2 - Гребенюк А.В. - дов. б/н від 20.01.2012 р.;

від позивача-3 - не з'явився;

від позивача-4 - Ляшко К.О. - дов. б/н від 07.08.2012 р.;

від відповідача - Коровяковська Т.В. - дов. б/н від 30.03.2012 р.;

перевіривши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лісова пісня - 2007»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 24.05.2012 року

у справі № 5011-5/1525-2012 (головуючий суддя - Ломака В.С., судді: Любченко М.О., Ягічева Н.І.)

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі:

1. Київської міської ради,

2. Міністерства екології та природних ресурсів України,

3. Державної служби заповідної справи

4. Національного природного парку «Голосіївський»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лісова пісня - 2007»

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2012 року по справі № 5011 5/1525-2012 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним з моменту укладення Договір про спільну рекреаційну діяльність від 10.03.2009 року, укладений між Національним природним парком «Голосіївський» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лісова пісня - 2007». Стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю «Лісова пісня - 2007» в дохід спеціального фонду Державного бюджету України 1 073 грн. судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Господарського суду міста Києва, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лісова пісня - 2007» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2012 року по справі № 5011 5/1525 2012 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення по суті спору.

Представник апелянта в поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2012 року по справі № 5011 5/1525 2012 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

27.06.2012 року через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Лісова пісня - 2007» надійшли додаткові пояснення по справі, в яких відповідач просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2012 року по справі № 5011 5/1525 2012 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник прокуратури в поясненнях, наданих у судовому засіданні 16.07.2012 року, заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник позивача-1 в поясненнях, наданих у судовому засіданні 16.07.2012 року, заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представники позивача-2 та позивача-4 в поясненнях, наданих у судовому засіданні, заперечували проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник позивача-3 в судове засідання не з'явився будь-яких клопотань з цього приводу суду не надав.

Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму від 26 грудня 2011 року

№ 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з абз. 1 п. 3.9.2 вищезазначеної постанови Пленуму, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Ухвала Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2012 року про прийняття апеляційної скарги до провадження та ухвали від 16.07.2012 року та 30.07.2012 року про відкладення розгляду справи надсилалась сторонам за адресами вказаними у позовній заяві та апеляційній скарзі.

Колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника позивача-1 та позивача-3.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

10.03.2009 року між Національним природним парком «Голосіївський» (далі -позивач-4, НПП «Голосіївський», парк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лісова пісня - 2007» (далі - відповідач, інвестор) було укладено Договір про спільну рекреаційну діяльність (далі -Договір).

Згідно з п. 1.1 Договору, його предметом є спільна рекреаційна діяльність парку та інвестора на території Національного природного парку (далі - НПП), що здійснюється у формі надання парком права інвестору на створення на території рекреаційної зони об'єктів рекреаційного призначення, інших допоміжних споруд рекреаційної інфраструктури, а інвестор забезпечує фінансування та виконує функції замовника будівництва, встановлення та створення на території НПП об'єктів рекреаційного призначення.

Відповідно до п. 1.2 Договору об'єктом рекреаційного призначення, що підлягає створенню на території НПП за даним Договором є облаштування рекреаційної зони на території КВ. 5 лісництва «Конча-Заспа», КВ. 6, 26 лісництва «Голосіївське», що згідно попереднього зонування за функціональним призначенням є зоною регульованої та стаціонарної рекреації.

Пунктом 1.4 Договору передбачено, що обсяги забезпечення інвестором створення об'єктів рекреаційного призначення визначаються згідно з цим договором та на підставі розробленої і погодженої проектної документації на будівництво об'єктів рекреаційного призначення, іншої документації, відповідно до якої визначаються витрати, необхідні для будівництва об'єктів рекреаційного призначення.

У відповідності до п. 1.5 Договору, результатом виконання цього договору є завершені будівництвом та прийняті в експлуатацію об'єкти рекреаційного призначення.

Згідно з п. 1.6 Договору, з моменту укладення цього договору інвестор набуває виключних безвідзивних прав на здійснення фінансування та виконання функцій замовника будівництва відповідно до умов цього договору.

Як вбачається зі ст. 2 Договору, сторони визначили свої функції, а саме:

§ інвестор приймає участь в реалізації умов цього договору шляхом:

- участі у формуванні рекреаційної інфраструктури НПП;

- здійснення рекреаційної діяльності без заподіяння шкоди природним комплексам, не порушуючи екологічної рівноваги, з дотриманням встановленого природоохоронного режиму;

- здійснення фінансування будівництва;

- виконання функцій замовника будівництва;

- забезпечення розробки проектно-кошторисної документації об'єктів рекреаційного призначення;

- забезпечення здійснення комплексу будівельних робіт;

- здійснення інших дій відповідно до умов цього договору.

§ парк приймає участь у реалізації умов цього договору шляхом виконання наступних дій:

- консультування інвестора з питань рекреаційної діяльності на землях природно заповідного фонду;

- погодження проектно-кошторисної документації об'єктів рекреаційного призначення;

- сприяння та участь у зборі дозволів і погоджень на проведення передпроектних та проектних робіт щодо об'єктів рекреаційного призначення.

Згідно з п. 4.1 Договору, право власності на об'єкти рекреаційного призначення оформлюється у встановленому законодавством порядку.

У відповідності з п. 4.2 Договору, до завершення будівництва об'єктів рекреаційного призначення право власності (в т.ч. всі інші права) на результати будь-яких дій, виконаних по цьому договору та профінансованих інвестором, (проект, будівельні матеріали та обладнання для будівництва об'єктів рекреаційного призначення), належать інвестору.

Пунктами 4.3, 4.4 Договору встановлено, що державна реєстрація прав власності на об'єкти рекреаційного призначення здійснюється відповідно до законодавства. З дати введення в експлуатацію об'єкти рекреаційного призначення обліковуються на балансі парку.

Договір набуває чинності, відповідно до п. 6.1, після його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками і діє протягом десяти років.

Договір погоджений міністром охорони навколишнього природного середовища України Г.Філіпчуком та начальником Державної служби заповідної справи П.Гриником 10.03.2009 року, а також підписаний директором НПП «Голосіївський» Б.В. Дробот та директором ТОВ «Лісова пісня 2007» І. Махлай та завірений відтиском печатки сторін.

За змістом оспорюваного договору та за своєю правовою природою він є договором про спільну діяльність сторін.

Відповідно до ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Згідно з ч. 2 ст. 1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у томі числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

У відповідності до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» № 02-5/111 від 12.03.1999 р.).

Отже, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Щодо посилань прокуратури, що внаслідок створення об'єктів нерухомості, в порядку виконання умов спірного договору, відповідач отримає право у відповідності до ст. 120 Земельного кодексу України набути у власність або в користування земельну ділянку, на якій такі об'єкти розміщені, чим буде порушено виключну компетенцію Київської міської ради на розпорядження відповідними землями, колегія зазначає наступне.

Приписами ст. 376 ЦК України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Колегія вважає, що створення нового нерухомого майна на території парку не є однозначною підставою для набуття відповідачем права на відповідну земельну ділянку.

Слід звернути увагу, що згідно ч. 4, 5 ст. 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Щодо посилань прокурора про недотримання під час укладення Договору вимог Розпорядження Кабінету Міністрів України № 703-р від 07.05.2008 року «Питання укладання деяких договорів», яке було чинним на 10.03.2009 року та втратило чинність у зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 11.04.2012 року № 296 «Про затвердження Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном», колегія зазначає наступне.

Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, відповідно до ч. 1 ст. 117 Конституції України, видані в межах його компетенції, є обов'язковими до виконання.

Згідно Закону України «Про Кабінет Міністрів України» акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 703-р від 07.05.2008 року «Питання укладання деяких договорів» було передбачено, що для підвищення ефективності управління об'єктами державної власності, забезпечення прозорої процедури їх відчуження та недопущення порушення інтересів держави центральним органам виконавчої влади, іншим суб'єктам управління об'єктами державної власності, у тому числі Національній та галузевим академіям наук:

- забезпечити укладення підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління (віднесені до їх відання), господарськими товариствами, у статутному фонді яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну (зокрема інвестиційну) діяльність, договорів комісії, доручення, управління майном виключно на підставі відповідних рішень Кабінету Міністрів України;

- вжити заходів до припинення договорів про спільну (зокрема інвестиційну) діяльність, раніше укладених суб'єктами, зазначеними в абзаці другому цього розпорядження, наслідком яких може бути відчуження державного майна.

Вказане розпорядження, на момент укладення оспорюваного договору, було чинним.

НПП «Голосіївський» створено відповідно до Указу Президента України від 27.08.2007 року № 794 із змінами, внесеними Указом Президента України від 30.10.2008 № 976.

У відповідності до п.п. 1.1 - 1.5 Положення про національний природний парк «Голосіївський», парк є бюджетною, природоохоронною, рекреаційною, культурно освітньою, науково-дослідною установою загальнодержавного значення і входить до складу природно заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання. Парк підпорядкований Міністерству охорони навколишнього природного середовища України, оперативне управління здійснює Державна служба заповідної справи.

Колегія зазначає, що на НПП «Голосіївський» поширює свою дію Розпорядження Кабінету Міністрів України № 703-р від 07.05.2008 року «Питання укладання деяких договорів» в редакції від 07.05.2008 року.

З матеріалів справи вбачається, що рішення, стосовно укладення оспорюваного Договору НПП «Голосіївський», Кабінетом Міністрів України не приймалось, а отже, вказаний договір укладений з порушенням порядку, визначеного чинним законодавством, та в порушення визначеної компетенції, тобто з порушенням приписів ст. 203 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що укладений між сторонами договір не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2012 року по справі № 5011-5/1525-2012 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лісова пісня - 2007» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2012 року по справі № 5011-5/1525-2012 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 5011-5/1525-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Ткаченко Б.О.

Судді Федорчук Р.В.

Лобань О.І.