Постанова

від 20.08.2012 по справі 5008/240/2012

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.12 Справа № 5008/240/2012

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Марко Р.І.

суддів Бойко С.М.

Бонк Т.Б.

при секретарі судового засідання Самолюк У.

за участю представників сторін:

від позивача -з'явився

від відповідача - не з'явився

від третьої особи -не з'явився

розглянув апеляційну скаргу Солочинської сільської ради № 323 від 18.06.2012 року

на рішення господарського суду Закарпатської області від 28.05.2012 року

у справі № 5008/240/2012

за позовом -Дочірнього підприємства "Санаторій Квітка Полонини" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", с. Солочин, Закарпатська обл.

до відповідача - Солочинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області

за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача -Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва", м. Київ

про визнання недійсним рішення Солочинської сільської ради від 27.12.2011 року

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 28.05.12 позов Дочірнього підприємства "Санаторій Квітка Полонини" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", задоволено повністю . Визнано недійсним рішення Солочинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області „Про встановлення земельного сервітуту між Солочинською сільською радою та підприємством ЦСТРІ м. Києва" від 27.12.2011 року. Стягнуто з Солочинської сільської ради ( с. Солочин, Свалявський район, буд.241 „А", код ЄДРПОУ 25445006) на користь Дочірнього підприємства „Санаторій Квітка Полонини" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця" (с. Солочин, Свалявський район, код ЄДРПОУ 02649791) суму 1 073 (Одна тисяча сімдесят три) грн. судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що непогодження відповідачем з позивачем дій щодо прийняття рішення «Про встановлення земельного сервітуту»призвело до порушення умов договору оренди земельної ділянки від 31.12.04.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Солочинська сільська ради звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 28.05.12 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. Зокрема апелянт зазначає, що між позивачем ДП „Санаторій Квітка Полонини" та третьою особою без самостійних вимог -Підприємством „Центр соціально - трудової реабілітації інвалідів м. Києва", м. Київ укладено договір сервітуту від 10.12.2001 року строком на 10 років, термін дії якого сплинув 10 грудня 2011 року. Це підтверджується договором сервітуту та листом від 12.11.2011 р. № 71 надісланого позивачем 3-й особі. При встановленні земельного сервітуту мають враховуватися інтереси як власника (користувача) панівної земельної ділянки, так і власника (користувача) обслуговуючої ділянки, але, Позивачем, як володільцем панівної земельної ділянки, для задоволення потреб користування якою встановлено сервітут, за рахунок встановлення обмежень у користуванні обслуговуючої земельної ділянки 3-ої особи творені конкурентні переваги. Так, зловживаючи правом пануючої земельної ділянки щодо користування обслуговуючою ділянкою, в порушення чинного законодавства, керівник позивача Ганинець П.П. усно домовився з директором приватного підприємства «Топаз-МТ»(ідентифікаційний код 37493763), що надає послуги з охорони власності, про створення обмеження проїзду транспортним засобам по наявному шляху на території санаторію «Квитка Полонини». Наслідком цієї змови встановлено обмеження для проїзду. Для недопущення проїзду транспортним засобам по наявному шляху встановлений додатковий шлагбаум. Згідно листа направленого позивачем відповідачу від 25.04.2001 року № 93, адміністрація санаторію «Квітка Полонини»просить зробити відчуження земельної ділянки (під'їзний шлях) ширина 10 м. для спільного будівництва та експлуатації під'їзного шляху до оздоровчого корпусу СБУ та другого спального корпусу санаторію, власником якого є третя особа. За розглядом цього листа Солочинською сільською радою прийняте рішення на 15 сесії 1 скликання від 26.04.2001р. та 18 сесії 1 скликання від 02.08.2001 р. про встановлення земельного сервітуту. На думку апелянта, земельний сервітут встановлений щодо земельної ділянки цілісного майнового комплексу ДП «Санаторій «Квітка Полонини»(частина дороги шириї жз 10 м. довжиною 180 м.), на яку встановлений земельний сервітут (обмеження в користуванні) на безперешкодний прохід, проїзд до викупленої будівлі спального корпусу № 2 санаторію «Квітка Полонини»та оздоровчого корпусу СБУ рішеннями 15 сесії 1 скликання від 26.04.2001р. та 18 сесії 1 скликання від 02.08.2001 р. Солочинської сільської ради, згідно ст.ст. 98-102 ЗК України, ст. 401 Цивільного кодексу України. Подання позову, на думку апелянта є зловживанням правами Позивачем та має на меті у судовому порядку легалізувати конкурентні переваги позивача.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив проти доводів апелянта. Вважає рішення господарського суду Закарпатської області від 28.05.12 року таким, що прийняте з дотриманням вимог чинного законодавства та за повного з'ясування усіх обставин справи. Зокрема позивач зазначив, що ДП «Санаторій Квітка Полонини»31.12.04 уклало договір оренди земельної ділянки з Солочинською сільською радою. Згідно рішення Солочинської сільської ради від 27.12.11 р. укладено безстроковий договір постійного сервітуту з підприємством "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва", без згоди користувача.

Повноважний представник апелянта та третьої особи в судове засідання не з'явились, поважності причин неявки не повідомили, хоча належним чином були повідомленні про час та місце розгляду справи, що підтверджується наявними у справі поштовими повідомленнями про вручення поштової кореспонденції.

У судових засіданнях, представник позивача повністю заперечив про доводів апелянта з підстав наведених у поданому відзиві.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив, дослідивши наявні матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача, дійшла до висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних підстав:

31.12.04 між ДП „Санаторій Квітка Полонини" закритого акціонерного товариства лікувально -оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця" (Орендар) та Солочинською сільськоюї радою (Орендодавець) укладено договір оренди земельної ділянки (а.с. 12-13), до якого було внесено зміни та доповнення (а.с. 14-15).

Відповідно до умов договору, Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну діяльну загальною площею 5,3447 га (53 447 кв.м.) терміном на 30 років, що знаходиться на території Солочинської сільської ради: с. Солочин, вул. Без назви, 1"а" для обслуговування санаторію „Квітка Полонини" та очисних споруд.

Враховуючи внесені зміни, договором обумовлено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 5 008 518,37 грн. (п. 5) Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3 відсотків від грошової нормативної оцінки за використання земельної ділянки, що на день посвідчення договору складає 150 255,60 грн. в рік, або 12 521,30 в місяць. (п. 9). Даний договір був укладений строком на 30 років з дня його державної реєстрації.

Також сторонами узгоджено, що на орендовану земельну ділянку не встановлено обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб, при цьому визначили - що зміна умов договору здійснюється лише у письмовій формі та за взаємною згодою сторін (п.п. 26, 33 Договору).

Крім того, у п.30 договору встановлено, що орендар має право: приступати до використання земельної ділянки після державної реєстрації договору та передачі земельної ділянки згідно акту прийому -передачі; самостійно визначати напрямки своєї господарської діяльності відповідно до призначення земельної ділянки та умов договору; одержувати продукцію та доходи; витребувати орендовану земельну ділянку з будь -якого незаконного володіння та користування; усуненню перешкод у користуванні нею; відшкодування збитків, заподіяних земельній ділянці громадянами та юридичними особами, включати орендодавця; проектувати та будувати нові об'єкти на земельній ділянці після отримання відповідного дозволу в установленому законом порядку; надавати в суборенду земельну ділянку чи її частину на свій розсуд, але з дотриманням умов даного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, між Дочірнім підприємством „Санаторій Квітка Полонини" ЗАТ „Укрпрофоздоровниця" (Орендар) та ТОВ „Сузір'я" (Суборендар) було укладено оплатний договір суборенди зазначеної земельної ділянки, при цьому на підставі дійсних умов та положень договору оренди земельної ділянки від 31.12.2004 року. Позивач як титульний володілець та користувач гарантував суборендарю, що відносно використання земельної ділянки, яка є предметом цього договору, відсутні будь-які обмеження та обтяження, вона є вільна від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб (п. 7.1 Договору суборенди, а.с. 63-67).

Однак, в порушення умов діючого договору оренди вищевказаної земельної ділянки Солочинською сільською радою було прийнято рішення „Про встановлення земельного сервітуту між Солочинською сільською радою та підприємством ЦСТРІ м. Києва", відповідно до п. 1 якого передбачено укласти безстроковий договір постійного сервітуту (частина дороги шириною 10 м. довжиною 180 м.) між Солочинською сільською радою та підприємством ЦСТРІ м. Києва з наступною державною реєстрацією цього договору відповідно до Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (а.с. 11), що не спростовується належними доказами чи документами з боку відповідача чи третьої особи.

Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ст. ст. 10, 25, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" сільські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами; сільські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами, до їх відання; до виключної компетенції сільських рад віднесено, зокрема , вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Приписами ст. 59 зазначеного Закону передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні акти у формі рішень.

Згідно положень ч.10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Підставами визнання судом акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення, у зв'язку з прийняттям відповідного акту, прав та охоронюваних законом інтересів - позивача у справі. Аналогічні приписи містяться і в положеннях статті 152 Земельного кодексу України, якими передбачено, що захист прав юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 100 Земельного кодексу України також встановлено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. При цьому відносно земельної ділянки, наданої в користування третій особі, власник може встановити сервітут також лише за згодою користувача. Аналогічне правове регулювання встановлення сервітуту передбачено законодавцем і Главою 32 ЦК України.

Відповідно до частини третьої статті 103 Земельного кодексу України власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них, зокрема, щодо раціональної організації територій, - необхідності встановлення сервітутів на земельній ділянці для третіх осіб, в т.ч. у зв'язку з цим приведення у відповідність правовідносин між ними та правовстановлюючих документів, виходячи з нагальної, належним чином обґрунтованої потреби встановлення таких обтяжень.

Згідно ст.. 98 Земельного кодексу України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками), при цьому земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Згідно приписів ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, при цьому одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Дослідивши матеріали справи, якими підтверджується факт отримання позивачем земельної ділянки в оренду відповідно до договору оренди від 21.12.04 та факт передачі в суборенду ТОВ «Сузір'я», суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що в даному випадку приймаючи рішення про встановлення сервітуту, Солочинська сільська рада повинна була погодити умови сервітуту з орендарем, землекористувачем земельної ділянки на той момент .

Відтак, за результатами розгляду справи, матеріалами останньої підтверджується факт порушення відповідачем при винесенні оскаржуваного рішення про встановлення сервітуту на спірній земельній ділянці, що передана в оренду, умов (п.п. 26, 33) договору оренди земельної ділянки від 31.12.2004 року та вимог чинного законодавства щодо обов'язкового погодження питання встановлення сервітуту з контрагентом за договором - основним орендарем з дотримання встановленого порядку договором та законом, при прийнятті такого рішення.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вище досліджене та керуючись ст. ст. 101, 103, 105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Закарпатської області від 28.05.12 у справі № 5008/240/2012 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України в порядку та строки передбачені статтями 109-110 ГПК України.

Матеріали справи скерувати до господарського суду Закарпатської області.

Повна постанова складена 23.08.2012р.

Головуючий суддя Марко Р.І.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Бонк Т.Б.