Постанова

від 27.08.2012 по справі 2а-6361/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2012 р. № 2а-6361/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання -Семеряк М.І.,

представників позивача -Кульбій-Кухар Ю.В.,

розглянувши у м. Львові у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Галкостт»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство «Галкостт»звернулось до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова №0002822300/7103 та №0002842300/7104 від 25.05.2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті із порушенням вимог законодавства, оскільки під час перевірки відповідачу були представлені достатні первинні бухгалтерські документи, які підтверджують реальність господарських відносин товариства із ПП «Ін вест Пром». Крім того, позивач наголошує на формальному підході відповідача до проведення перевірки. Так, відповідач посилається на недійсність правочинів, укладених позивачем із ПП «Ін вест Пром», та вказував, що висновок податкового органу про безтоварність та нікчемність правочинів, укладених із зазначеним контрагентом, зроблений без дослідження первинних бухгалтерських документів та документів фінансової звітності, а отже є безпідставним та необґрунтованим.

Ухвалою суду від 18.07.2012 року відкрито провадження у справі. В судовому засіданні у відповідності до ст.ст. 52, 55 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено заміну відповідача - Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі м. Львова на правонаступника - Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби. Хід розгляду справи відображений в ухвалах суду.

В судовому засіданні 27.08.2012 року відповідно до положень ч.3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених у позові, просив суд адміністративний позов задовольнити в повному обсязі. Пояснив, що висновки акту перевірки відповідача, на підставі яких було прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, суперечать вимогам податкового законодавства.

Відповідач в судове засідання 27.08.2012р. не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про розгляд справи. Представник відповідача в судому засіданні 20.08.2012 року проти позову заперечив, вважав оскаржувані податкові повідомлення-рішення правомірними та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, письмових заперечень проти позовних вимог не подав.

Дослідивши представлені позивачем документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та висновки податкового органу, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби проведено позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства «Галкостт»(код ЄДРПОУ 33074032) з питань взаєморозрахунків з ПП «Ін вест Пром», результати якої відображені в Акті від 11.05.2012р. № 781/22-40/33074032.

Податковим органом зроблено висновок про порушення позивачем:

- п.198.3,198.2, п.198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, оскільки Приватним підприємством «Галкостт»занижено податок на додану вартість на загальну суму 426 858 грн., в тому числі за лютий 2011 року в сумі 35 342 грн., за березень 2011 року в сумі 257 557 грн., за квітень 2011 року в сумі 78 399 грн., за травень 2011 року в сумі 55 560 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного періоду в сумі 44 515 грн.

На підставі висновків зазначеного Акту перевірки відповідачем прийняте податкові повідомлення рішення № 0002842300/7104 від 25.05.2012 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 44 515 грн. та №0002822300/7103 від 25.05.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 426 859грн., з них за основним платежем - 426 858 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн.

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість регулюється Розділом V Податкового кодексу України № 2755-VІ від 02.12.2010 року (далі - ПК України).

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Як вбачається з п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6. ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст.201 цього Кодексу.

Суд зазначає, що відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а по зазначених операціях придбання результатів робіт (послуг) повинні бути в наявності.

Згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Суд керується листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, згідно якого для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Для зясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Судом встановлено, а також підтверджено матеріалами перевірки, проведеної податковим органом, що ПП "«Галкостт»укладено із ПП «Ін вест Пром»договір купівлі-продажу №02/02 від 02.02.2011 року. Виконання зобов'язань за цим договором підтверджуються какладними від 04.02.2011р. №РН-439, від 16.02.2011. №РН-440, від 18.02.2011. №РН-441, від 22.02.2011р. №РН-442, , від 24.02.2011р. №РН-443, від 25.02.2011р. №РН-444, від 28.02.2011р. №РН-445, від 03.03.2011р. №РН-358, від 04.03.2011р. №РН-359, від 04.03.2011р. №РН-360, від 07.03.2011р. №РН-387, від 10.03.2011р. №РН-362, від 14.03.2011р. №РН-366, від 15.03.2011р. №РН-365, від 18.03.2011р. №РН-364, від 29.03.2011р. №РН-361, від 01.04.2011р. №РН-635, від 02.04.2011р. №РН-636, від 07.04.2011р. №РН-639, від 11.05.2011р. №РН-314.

Податок на додану вартість віднесено до податкового кредиту та відображено в додатку 5 до декларації по податку на додану вартість за лютий-травень 2011 року на підставі податкових накладних від 04.02.2011 №439, від 16.02.2011 №440, від 18.02.2011 №441, від 22.02.2011 №442, від 24.02.2011 №443, від 25.02.2011 №444, від 28.02.2011 №445, від 03.03.2011 №354, від 04.03.2011 №359, від 04.03.2011 №360, від 04.03.2011 №359, від 07.03.2011 №387, від 10.03.2011 №362, від 14.03.2011 №366, від 15.03.2011 №365, від 18.03.2011 №364, від 29.03.2011 №361, від 01.04.2011 №635, від 02.04.2011 №636, від 07.04.2011 №639, від 11.05.2011 №314;

Вищевказані первинні бухгалтерські документи оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», доказів протилежного відповідачем не представлено та судом не встановлено. Крім того, такі документи відображають обсяг, час та місце проведення робіт, здійснення оплати.

Зважаючи на те, що відомості, зазначені у згаданих вище первинних документах у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентами, суд вважає, що позивач, формуючи податковий кредит, діяв в межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.

Крім того, як вбачається з положень Податкового Кодексу України документом, який підтверджує включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), є податкова накладна. Позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевіряємий період були надані відповідачу та суду податкові накладні, які не мають недоліків та порядок заповнення яких відповідає встановленому чинним законодавством.

Суд зазначає, що відповідно до загальних положень Податкового Кодексу України право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається лише особам, які зареєстровані в установленому законом порядку як платники податку на додану вартість. При цьому, згідно п.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 21.12.2010р. за № 969, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Судом не встановлені обставини, які б свідчили про те, що ПП «Ін вест Пром»на момент виписки податкових накладних позивачу не було зареєстроване в установленому законом порядку як платник податку на додану вартість.

Таким чином, позивач мав право включити суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту

Податковим органом зроблено висновок про нікчемність господарських операцій позивача із зазначеними вище контрагентом, оскільки у ПП «Ін вест Пром» відсутнє необхідні умови для результатів відповідної господарської діяльності та неможливістю провести зустрічні перевірки.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним розгляду у судовому порядку не підлягають, оскільки визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що твердження відповідача є безпідставними, оскільки господарські операції позивача з вищевказаним контрагентом не суперечать актам цивільного законодавства, не встановлено фактів, які свідчили б про те, що проведення таких не відповідає дійсним намірам сторін. Судом встановлено, що на момент здійснення господарських операцій позивач та його контрагент були зареєстровані як суб'єкти господарювання у встановленому законом порядку та були платниками податку на додану вартість.

Суб'єктом владних повноважень не представлено суду доказів відсутності повноважень у посадових осіб позивача чи його контрагента на здійснення господарських операцій, притягнення їх до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків та зборів тощо.

Крім того, «фіктивність»діяльності контрагента позивача, яка не є доведеною податковим органом, не може бути підставою для висновку про нікчемність правочинів укладених з ними.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Проте, податковим органом, конкретних доказів, на підставі яких можна дійти до висновку про порушення платником податків норм податкового законодавства суду надано не було.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналізуючи діюче на момент виникнення спірних правовідносин законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що твердження органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначене податкове зобов'язання з податку на додану вартість, правомірним.

Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 КАС України -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби №0002822300/7103 та №0002842300/7104 від 25.05.2012 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Галкостт»(код ЄДРПОУ 33074032) 2 146 (дві тисячі сто сорок шість) гривень судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 29 серпня 2012 року.

Суддя (підпис) В.М. Сакалош

З оригіналом згідно

Суддя В.М. Сакалош