Ухвала

від 25.10.2017 по справі 2а-6361/12/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2017 року м. Київ К/800/25834/14

Вищий адміністративного суду України у складі колегії суддів:

головуючого судді Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.08.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2014 у справі №2а-6361/12/1370 (№9104/148272/12) за позовом Приватного підприємства Галкостт до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд

В С Т А Н О В И В:

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 27.08.2012 адміністративний позов задовольнив повністю. Скасував податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби від 25.05.2012 №0002822300/7103 та №0002842300/7104. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача 2146,00 грн. судового збору.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 24.04.2014 залишив без змін постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.08.2012.

Не погоджуючись з судовими рішеннями першої і апеляційної інстанції, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 06.06.2014 прийняв її до свого провадження.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права: пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши наведені у скарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби провела позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства Гакостт з питань взаєморозрахунків з ПП Ін вест Пром , за результатами якої склала акт від 11.05.2012 №781/22-40/33074032.

В акті перевірки зафіксовано порушення позивачем пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 426858 грн., у тому числі за лютий 2011 року в сумі 35342 грн., за березень 2011 року в сумі 257557 грн., за квітень 2011 року в сумі 78399 грн., за травень 2011 року в сумі 55560 грн. та завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в сумі 44515 грн.

Відповідач вважає, що порушення зазначених норм закону полягало у неправомірному віднесенні позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість за операціями з придбання товарів (яблук свіжих) у Приватного підприємства Інвест Пром за договором купівлі-продажу від 02.02.2011 №02/02, які реально сторонами не вчинялися.

Такі висновки відповідач обґрунтовує тим, що в акті позапланової невиїзної документальної перевірки Приватного підприємства Інвест Пром за період з 01.12.2010 по 30.09.2011 зазначено про непідтвердження господарських операцій Приватного підприємства Інвест Пром з його контрагентами з огляду на відсутність необхідних умов для здійснення господарської діяльності (недостатність трудових ресурсів, відсутність основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів) та ненадання первинних документів. Контролюючий орган вказує на проведення Приватним підприємством Інвест Пром господарських операцій з великою кількістю контрагентів у 25 регіонах України, а також декларування останнім за період з 01.12.2011 по 30.09.2011 податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 1401883,068 грн. за операціями з 438 контрагентами та податкового кредиту в сумі 1341674,772 грн. за операціями з 406 контрагентами.

На підставі акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 25.05.2012 №0002822300/7103 про визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 426858 грн. за основним платежем та в сумі 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та від 25.05.2012 №0002842300/7104 про зменшення від'ємного значення податку на додану вартість за травень 2011 року в сумі 44515 грн.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Частиною 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ визначений як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З огляду на наведені норми закону, суд касаційної інстанції зазначає, що умовами реалізації права на формування податкового кредиту є вчинення господарської операції з придбання товарів з метою використання в господарській діяльності. При цьому господарська операція має підтверджуватись первинними документами, оформленими у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Доводи податкового органу про нереальне вчинення операцій з поставки товару мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника податку на додану вартість на формування податкового кредиту.

Дослідивши наявні в матеріалах справи копії первинних документів: договору купівлі-продажу від 02.02.2011 №01/02, накладних та податкових накладних, акті здачі-прийняття робіт (надання послуг перевезення), товарно-транспортних накладних, суд першої і апеляційної інстанцій встановили, що ці первинні документи відповідають вимогам статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підтверджують факти поставки позивачу товару, обсяг партій поставленого товару, місце та вартість товару, рух активів позивача.

Податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, видані постачальником - Приватним підприємством Ін вест Пром , який зареєстрований платником податку на додану вартість.

Суд касаційної інстанції зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також умовою реалізації покупцем права на податковий кредит стан податкового обліку та стан виконання вимог податкового законодавства постачальником такого покупця.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань. Поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

За умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків за результатом діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Висновки податкового органу про нереальність господарських операцій позивача із зазначеним контрагентом ґрунтуються лише на тому, що стосовно контрагента складено акт перевірки, в якому викладено висновки про неможливість реального вчинення господарських операцій. При цьому самі господарські операції позивача з контрагентами податковим органом належно не досліджувались.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи порушено норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно зі статтею 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.08.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2014 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України в порядку, встановленому статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України, та протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого заявлено клопотання про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстав, установлених пунктом 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

Головуючий суддя

---

Т.М. Шипуліна

Судді:

---

Л.І. Бившева

---

І.Я. Олендер