Рішення

від 20.08.2012 по справі 5020-693/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2012 року справа № 5020-693/2012

Господарський суд міста Севастополя у складі судді Юріної О.М., розглянувши матеріали справи за позовом:

Комунального підприємства Севастопольської міської Ради "Аррікон"

(вул. Адм. Октябрьського, буд. 8, м. Севастополь, 99011)

до Приватного підприємства "Паймунар Плюс"

(вул. Генерала Жидилова, буд. 46, кв. 44, м. Севастополь, 99041)

про розірвання договору оренди та зобов'язання відповідача звільнити об'єкт комунальної власності,

за участю представників сторін:

позивача -Бурмістрової С.В., довіреність №29-Д від 29.11.2011;

відповідача - не з'явився.

20.06.2012 Комунальне підприємство Севастопольської міської Ради „Аррікон" (далі -Позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до Приватного підприємства "Паймунар Плюс" (далі -Відповідач) про розірвання договору оренди та зобов'язання відповідача звільнити об'єкт комунальної власності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Відповідач в порушення умов договору оренди нерухомого майна №668 від 19.08.2010 не використовує орендований об'єкт, господарську діяльність не здійснює, умови договору не виконує.

Відповідач без поважних причин явку уповноваженого представника в судові засідання 17.07.2012, 09.08.2012, 20.08.2012 не забезпечив, вимоги ухвал суду від 22.06.2012, 17.07.2012, 09.08.2012 не виконав, витребуваних судом документів та відзиву на позовну заяву не надав, про час, місце та дату розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином за адресою: вул. Жидилова, б.46, кв.44, м. Севастополь, 99041 (поштові повернення з відміткою причини повернення: «за закінченням терміну зберігання»/а.с. 20-23, 27-30, 57-61/).

У абзаці третьому пункту 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»№18 від 26.12.2011 передбачено, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою, і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Абзацом другим пункту 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»передбачено, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

У позовній заяві /а.с.3-4/ зазначена наступна адреса місцезнаходження Відповідача: вул. Жидилова, б.46, кв.44, м. Севастополь, 99041, - що відповідає місцезнаходженню Приватного підприємства "Паймунар Плюс", вказаному у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за запитом за №14060339 /а.с.17/.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»№18 від 26.12.2011 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка учасників процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

З урахуванням вищевикладеного, суд визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України, у відсутність представника Відповідача.

У судовому засіданні 20.08.2012 представник Позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника Позивача, суд -

ВСТАНОВИВ :

Звертаючись до суду з позовом, Комунальне підприємство Севастопольської міської Ради „Аррікон" зазначило, що 19.08.2010 між ним як орендодавцем та Приватним підприємством "Паймунар Плюс" (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна №668 (далі -Договір), за умовами якого з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно -частину вбудованих нежитлових приміщень першого поверху будівель літ. «А», «А1», «Б»(літ. №№1-2,1-3, ІІ-2, І-1), площею 128,60 кв.м., та приміщень другого поверху будівлі літ. «А1»(літ. №№1-2 -І-10), площею 118,10 кв.м., всього загальною площею 246,70 кв.м., з асфальтним мостінням І, що прилягає (місця загального користування), огорожею та воротами (місце загального користування), що розташоване за адресою: м. Севастополь, вул. Ластова, 3-а, для використання як виробничі приміщення. Об'єкт оренди перебуває на балансі орендодавця, вартість якого згідно з актом оцінки вартості станом на 31.08.2009 складає 243 521,00 грн. /а.с. 7-8/.

Договором встановлено, що він діє з моменту його підписання до 21.07.2015 (пункт 7.1 договору).

Пунктом 4.4.1 Договору на орендодавця покладений обов'язок здійснити нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію даного Договору у строки, встановлені діючим законодавством, та здійснити оплату послуг з підготовки документів, необхідних для нотаріального посвідчення.

Однак, вимоги закону про нотаріальне посвідчення та державної реєстрації Договору не виконані.

На думку Позивача, Відповідач в порушення умов Договору не використовує орендований об'єкт, господарську діяльність не здійснює, умови договору не виконує, що стало підставою для звернення Позивача до суду з зазначеним позовом.

Дослідивши матеріали справи та наявні докази, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Орендні відносини у сфері господарювання регулюються статтею 283 ГК України, відповідно до частини першої якої за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Частиною шостою цієї статті визначено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до приписів статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Сферу орендних відносин, предметом яких є державне та комунальне майно, врегульовує Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 10 квітня 1992 року N 2269-XII, який набрав чинності 02 червня 1992 року (надалі -Закон №2269-XII).

За загальним правилом, яке визначено у статті 12 Закону №2269-XII, договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Закон №2269-XII не встановлює загальнообов'язковості нотаріального посвідчення (нотаріальної форми) та державної реєстрації договору оренди державного та комунального майна.

Разом з тим, з прийняттям ЦК України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, законодавцем було впроваджено правовий механізм нотаріального посвідчення та державної реєстрації правочинів, та нормами статей 793, 794 цього Кодексу встановлено обов'язкове нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію для договорів оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладених строком на три роки і більше (з 10.01.2007).

Враховуючи те, що ЦК України прийнятий пізніше Закону №2269-XII, правові норми цього Кодексу щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договорів оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладених строком на три роки і більше, мають перевагу у застосуванні перед нормами Закону №2269-XII, які вимагають лише додержання письмової форми договору державного та комунального майна.

За таких обставин, з огляду на те, що Договором передбачено його укладення на строк більш ніж 3 роки (з 19.08.2010 по 21.07.2015), суд вважає, що він підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

При цьому судом враховано, що наведеної правової позиції щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору оренди комунального майна, укладеного строком на три роки і більше, дотримується також Верховний Суд України (постанова ВСУ від 2 вересня 2008 року №25-16/394-06-10570), та Вищий господарський суд України (постанова ВГСУ від 12.07.2012 у справі №5024/2245/2011, постанова ВГСУ від 01.08.2012 у справі №2/88-Д).

Відповідно до частини першої статті 209 та частини першої статті 210 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Зі змісту частини третьої статті 640 ЦК України вбачається, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Згідно з пунктом 6 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 №671, державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Державного реєстру правочинів одночасно з його нотаріальним посвідченням.

Відповідно до статей 210 та 640 ЦК України не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації (пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у справі №2-17/604-2009 від 18.04.2011.

Судом встановлено, та сторонами не спростовано факту відсутності нотаріального посвідчення і державної реєстрації Договору, що відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України свідчить про його неукладеність.

Отже, оскільки неукладений договір є таким, що не породжує для сторін прав та обов'язків, та договір, який не вчинено, не може бути розірваний, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові в задоволенні позову витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 49, 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено 27.08.2012.

Суддя О.М. Юріна