Постанова

від 27.08.2012 по справі 05-5-43/544-32/114-62/177-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.08.2012 № 05-5-43/544-32/114-62/177-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Шмиговська А.М.

за участю представників:

від прокурора - Куриленко Р.М. (посвідчення №106 від 18.05.2012 р.)

від позивача 1 - Мовіле О.С. (посвідчення №074-2011 дійсне до 31.12.2012р., довіреність №14.02/18 від 20.09.2011 р.))

від позивача 2 - не з'явився

від позивача 3 - не з'явився

від відповідача 1 - не з'явився

від відповідача 2 - не з'явився

від відповідача 3 - не з'явився

від відповідача 4 - Дрюченко О.С. (довіреність б/н від 01.03.2012 р.)

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу Прокурора міста Ужгорода

на рішення

господарського суду міста Києва

від 13.06.2012 р.

у справі № 05-5-43/544-32/114-62/177-2012 (суддя Любченко М.О.)

за позовом Прокурора міста Ужгорода в інтересах держави в особі

1. Міністерства охорони здоров'я України

2. Державного закладу «Закарпатська обласна

санітарно-епідеміологічна станція»

3.Державного закладу «Ужгородська міська санітарно-

епідеміологічна станція»

до 1. Закарпатської обласної державної адміністрації

2. Закарпатської обласної ради

3. Виконавчого комітету Ужгородської міської ради

4. Товариства з обмеженою відповідальністю

«С.А.М.С.»

про визнання частково недійсним розпорядження

Представника Президента України №448 від 07.12.1992 р.,

скасування свідоцтва про право власності від 07.02.2002 р.

та визнання права власності за державою в особі

Міністерства охорони здоров'я України

ВСТАНОВИВ :

Прокурор міста Ужгорода в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України, Державного закладу «Закарпатська обласна санітарно-епідеміологічна станція», Державного закладу «Ужгородська міська санітарно-епідеміологічна станція» звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Закарпатської обласної державної адміністрації, Закарпатської обласної ради, Виконавчого комітету Ужгородської міської ради про:

- визнання недійсним розпорядження Представника Президента України №448 від 07.12.1992р. в частині передачі Ужгородської міської санітарно-епідеміологічної станції, що знаходиться за адресою: м.Ужгород, Київська набережна, 4 в комунальну власність міста Ужгорода;

- скасування свідоцтва про право власності від 07.02.2002р.;

- визнання права власності за державою в особі органу, уповноваженого управляти майном - Міністерства охорони здоров'я України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.07.2011 р. позов прокурора задоволено в повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2011р. рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2011 р. скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.04.2012 р. рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2011р. скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.06.2012 р. у справі №05-5-43/544-32/114-62/177-2012 задоволено частково позовні вимоги Прокурора міста Ужгорода в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України, Державного закладу «Закарпатська обласна санітарно-епідеміологічна станція», Державного закладу «Ужгородська міська санітарно-епідеміологічна станція» до Закарпатської обласної державної адміністрації, Закарпатської обласної ради, Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «С.А.М.С.» про:

- визнання недійсним розпорядження №448 від 07.12.1992 р. Представника Президента України (пункт перший) в частині передачі Ужгородської міської санітарно-епідеміологічної станції, що знаходиться за адресою: м.Ужгород, Київська набережна, 4 в комунальну власність міста Ужгорода;

- скасування свідоцтва від 07.02.2002р. про право власності територіальної громади міста Ужгорода на будівлю, яка розташована по Київській Набережній, 4 у місті Ужгороді;

- визнання права власності за державою в особі органу, уповноваженого управляти майном - Міністерства охорони здоров'я України - на будівлю загальною площею 1502,2 кв.м, що знаходиться за адресою: Київська набережна, 4 м.Ужгород, основна будівля - літера А, трансформаторна будка - літера Б №4 по Київській набережній у м.Ужгороді. Визнано недійсним розпорядження №448 від 07.12.1992 р. Представника Президента України (пункт перший) в частині передачі Ужгородської міської санітарно-епідеміологічної станції, що знаходиться за адресою: м.Ужгород, Київська набережна, 4 в комунальну власність міста Ужгорода. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Закарпатської обласної державної адміністрації в дохід Державного бюджету України 21,25 грн. державного мита; 19,66 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з Закарпатської обласної ради в дохід Державного бюджету України 21,25 грн. державного мита; 19,66 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з Виконавчого комітету Ужгородської міської ради в дохід Державного бюджету України 21,25 грн. державного мита; 19,66 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «С.А.М.С.» в дохід Державного бюджету України 21,25 грн. державного мита; 19,66 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, прокурор міста Ужгорода звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо скасування свідоцтва від 07.02.2002 р. про право власності територіальної громади міста Ужгорода на будівлю, яка розташована по Київській набережній, 4 та визнання права власності за державою в особі органу, уповноваженого управляти майном - Міністерства охорони здоров'я України - на будівлю загальною площею 1502,2 кв. м., що знаходиться за адресою Київська набережна, 4, м. Ужгород та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що винесене судом першої інстанції рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування свідоцтва від 07.02.2002р. про право власності територіальної громади міста Ужгорода на будівлю, яка розташована по Київській Набережній, 4 у місті Ужгороді та про визнання права власності за державою в особі органу, уповноваженого управляти майном - Міністерства охорони здоров'я України - на будівлю загальною площею 1502,2 кв.м, що знаходиться за адресою: Київська набережна, 4, м. Ужгород є передчасним, необґрунтованим, не відповідає усім фактичним обставинам справи, постановленим в порушення вимог матеріального та процесуального права.

Прокурор в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача 1 в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора.

Представник відповідача 4 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити скаргу без задоволення, а рішення - без змін.

Представник позивача 2 в судове засідання не з'явився, проте через відділ інформаційного забезпечення суду від позивача 2 надійшла заява, в якій останній просив розглядати справу без участі його представника.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з'явився, проте через відділ інформаційного забезпечення суду від останнього надійшла телеграма, в якій відповідач 1 просив розглядати справу без участі його представника.

Представники позивача 3, відповідача 2 та відповідача 3 в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивача 2, позивача 3, відповідача 1, відповідача 2 та відповідача 3.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2012 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача 1 та відповідача 4, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів від 18.06.1987 р. №128 будівля по Київській набережній, 4 в м. Ужгород була передана на баланс обласної санітарно-епідеміологічної станції для розміщення структурних підрозділів санепідемслужби міста першого і другого поверхів адміністративної будівлі горілчаного заводу.

19.06.1987 р. наказом №31-0 (сітка) головного лікаря санітарно-епідеміологічної станції по Закарпатській обласній санітарно-епідеміологічній станції розподілено приміщення будівлі по Київській набережній, 4, що знаходиться на балансі обласної санепідемстанції між міською санепідемстанцією та дезінфекційною станцією.

03.08.1993 р. видано наказ головного лікаря санітарно-епідеміологічної станції по Закарпатській обласній санітарно-епідеміологічній станції щодо розподілу приміщення будинку по Київській набережній, 4 між структурними одиницями санепідемслужби області.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» від 05.11.1991 р. №311, затверджено перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), відповідно до якого санітарно-епідеміологічні станції віднесено до державного майна, що передається у власність адміністративно-територіальних одиниць.

Пунктами 2, 3 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 р. №311, органи, уповноважені управляти державним майном, зобов'язано здійснити до 01.01.1992 р. передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком. Розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя проводиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами за участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів. Передача державного майна повинна здійснюватись в порядку передбаченому постановою №285 від 28.04.1980 р. Ради Міністрів УРСР «Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд».

Відповідно до п. 2 зазначеної постанови Ради Міністрів УРСР, передача державних підприємств, виробничих, науково-виробничих, виробничо-аграрних, будівельно-монтажних та інших аналогічних об'єднань (комбінатів), а також організацій і установ одними державними органами УРСР іншим державним органам УРСР провадиться з республіканського підпорядкування у місцеве підпорядкування наступним чином: підприємств, об'єднань, організацій та установ - Радою Міністрів УРСР за пропозиціями виконавчих комітетів обласних, Київської, Севастопольської міських Рад народних депутатів, погодженими з відповідним міністерством, державним комітетом і відомством УРСР, а також Держпланом УРСР і Міністерством фінансів УРСР; підприємств торгівлі, громадського харчування, комунального господарства та побутового обслуговування населення, лікувальних і культурно-освітніх закладів, а також дошкільних, позашкільних та інших дитячих закладів і загальноосвітніх шкіл - міністерствами, державними комітетами і відомствами УРСР за погодженням з виконавчим комітетом обласної, Київської, Севастопольської міської Ради народних депутатів, з наступним повідомленням Держплану УРСР, Міністерства фінансів УРСР і ЦСУ УРСР.

На виконання постанови №311 від 05.11.1991 р. Кабінету Міністрів України «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», а також враховуючи пропозиції міськрайвиконкомів, обласних об'єднань і управлінь, трудових колективів, підприємств, організацій, установ та висновки комісії, рішенням виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів «Про розмежування державного майна України, яке передається до комунальної власності між власністю області та власністю районів і міст обласного підпорядкування» від 09.04.1992 р. №59 затверджено перелік підприємств, об'єднань, установ, організацій, майно яких передається із загальнодержавної (республіканської) власності до комунальної власності області згідно з додатком №1 та перелік підприємств, об'єднань, установ, організацій, майно яких передається до комунальної власності районів і міст обласного підпорядкування згідно з додатком №2, в якому зазначено міську санепідемстанцію (м. Ужгород).

Пунктом 4 рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів від 09.04.1992 р. №59 встановлено, що після узгодження організаційних питань комітет економіки і ринку облвиконкому оформлює, реєструє акти про перехід у комунальну власність (обласну, районну) відповідних підприємств, установ, організацій і повідомляє про це органи державної статистики, податкові і фінансові органи у встановленому порядку; акти передачі надсилає фонду державного майна України.

У додатку №2 до рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів від 09.04.1992 р. №59 визначено, що до комунальної власності міста Ужгорода передається міська санепідемстанція.

07.12.1992 р. розпорядженням Представника Президента України №448 «Про розмежування державного майна України, переданого до комунальної власності між власністю області та власністю районів і міст обласного підпорядкування» затверджено перелік підприємств, організацій та установ, майно яких передано із загальнодержавної (республіканської) власності до комунальної власності області згідно з додатком №1 та перелік підприємств, організацій і установ, майно яких передається до комунальної власності районів і міст обласного підпорядкування згідно з додатком №2. Цим же розпорядженням рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів від 09.04.1992 р. №59 визнано таким, що втратило чинність. За змістом додатку до зазначеного розпорядження до складу майна, що передається у комунальну власність, увійшла міська санепідемстанція у місті Ужгород.

На підставі вказаного розпорядження Представника Президента України, видане свідоцтво про право власності на будівлю, що знаходиться в м.Ужгород, на Київській набережній, 4, відповідно до якого будівля передана до комунальної власності територіальної громади м. Ужгорода.

Статтею 1 Закону України «Про Представника Президента України» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що представник Президента України є найвищою посадовою особою державної виконавчої влади - главою місцевої державної адміністрації відповідно в області, містах Києві, Севастополі, районі, районі міст Києва і Севастополя.

Статтею 6 Закону України «Про Представника Президента України» встановлено, що Представник Президента України на відповідній території: забезпечує реалізацію законів України, указів Президента України, постанов Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, інших актів законодавчої і виконавчої влади; координує діяльність відповідних органів внутрішніх справ, національної безпеки, оборони, статистики та інших органів, підпорядкованих міністерствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади; здійснює контроль за додержанням органами державної виконавчої влади, органами місцевого і регіонального самоврядування, а також підприємствами, організаціями і установами, незалежно від їх підпорядкування та форм власності, іншими юридичними особами Конституції і законів України, указів Президента України, інших актів законодавчої і виконавчої влади; вимагає припинення, а в разі необхідності зупиняє дії посадових осіб, що суперечать законодавству; зупиняє дію актів адміністрації підприємств, організацій і установ, інших юридичних осіб, що суперечать Конституції і законам України, указам Президента України, іншим актам законодавства, звертається до суду з позовом про визнання їх недійсними; представляє в межах своїх повноважень інтереси держави у судах та органах місцевого і регіонального самоврядування; входить з поданням до відповідних органів про звільнення з посад керівників підприємств, організацій і установ у разі порушення ними Конституції і законів України, указів Президента України, інших актів законодавчої і виконавчої влади; утворює відділи, управління, інші служби місцевої державної адміністрації, призначає їх керівників, за винятком керівників місцевих органів міністерств, державних комітетів, інших центральних органів державної виконавчої влади; забезпечує виконання бюджету, програм економічного і соціального розвитку відповідної території, інформує на вимогу не менш як двох третин депутатів, але не рідше одного разу на рік, відповідну Раду про їх виконання; може делегувати окремі свої повноваження з питань здійснення державних функцій головам виконавчих комітетів сільських, селищних і міських Рад.

Встановлений Законом України «Про Представника Президента України» перелік повноважень найвищої посадової особи державної виконавчої влади є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Статтею 31 Закону України «Про власність», в редакції, що діяла на момент прийняття оспорюваного розпорядження, передбачалось, що до державної власності в Україні належать загально-державна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності положеннями ст. 32 названого нормативно-правового акту визначено державу в особі Верховної Ради України, а суб'єктами права комунальної власності - адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Статтею 7 Закону України «Про Представника Президента України» встановлено заборону Представнику Президента України вирішувати питання, що належать до відання органів місцевого самоврядування.

Враховуючи вищезазначене, приймаючи до уваги передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 р. №311 порядок розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю), враховуючи визначену Законом України «Про Представника Президента України» компетенцію Представника Президента України, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розпорядження Представника Президента України від 07.12.1992 р. №448 в частині передачі Ужгородської міської санітарно-епідеміологічної станції, що знаходиться за адресою: м.Ужгород, Київська набережна, 4, в комунальну власність міста Ужгорода, було прийнято з порушенням приписів перелічених нормативно-правових актів, з перевищенням встановленої Законом України «Про Представника Президента України» компетенції посадової особи, що є підставою для визнання його недійсним та задоволення позову прокурора в цій частині.

Щодо посилань відповідача 1 на те, що обласною радою на підставі рішення від 23.12.1992 р. було проведено розпорядження спірним майном, а на підставі оспорюваного акта Представника Президента України було лише здійснено розмежування державної та комунальної власності, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що навіть за таких обставин у посадової особи були відсутні повноваження на прийняття розпорядження оспорюваного змісту. Прийняття Закарпатською обласною радою народних депутатів рішення від 23.12.1992 р. «Про комунальну власність області та програму її приватизації» не впливає на наявність у Представника Президента України компетенції стосовно передачі об'єкта до комунальної власності шляхом винесення окремого розпорядження. При цьому, апеляційним господарським судом враховано, що рішення Закарпатської обласної ради народних депутатів було складено після прийняття спірного розпорядження №448 від 07.12.1992 р.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, колегія суддів також погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги в частині визнання права власності за державою в особі органу, уповноваженого управляти майном - Міністерства охорони здоров'я України, не підлягають задоволенню з урахуванням наступного.

Згідно ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатись до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 2 ст. 20 ГК України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З огляду на вищезазначене, застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Тобто, приймаючи до уваги викладені вище положення законодавства, при зверненні до суду з даним позовом, прокурором та позивачами, перш за все, повинно бути доведено факт порушення речового права з боку відповідачів.

Проте, при зверненні до суду з позовом про визнання права власності прокурором та позивачами не надано доказів, які б свідчили про вчинення відповідачами дій щодо порушення або невизнання на момент звернення до суду з заявленим позовом права власності держави в особі Міністерства охорони здоров'я України на майно, щодо якого заявлено позовні вимоги.

При цьому, стосовно посилань позивача 1 на виникнення між органами місцевого самоврядування та відповідачем 4 правовідносин за договором купівлі-продажу №658 від 13.03.2008 р., що обумовлює порушення права власності держави на спірне майно, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

13.03.2008 р. між Управлінням майном міста Ужгородської міської ради, як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «С.А.М.С.», як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу №658. За умовами вказаного договору, продавець зобов'язався передати покупцю будівлю загальною площею 1502,2 кв.м, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Київська набережна, 4, а покупець зобов'язався прийняти об'єкт і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі, після чого одержати свідоцтво про право власності та пройти реєстрацію у Комунальному підприємстві «Бюро технічної інвентаризації міста Ужгорода».

Положеннями п.п. 2.1, 2.2 договору №658 від 13.03.2008 р. встановлено, що ціна продажу будівлі складає 5160000,00 грн.

Платіжними дорученнями №40 від 11.04.2008 р., №27 від 14.03.2008 р. відповідачем 4, на виконання умов договору купівлі-продажу, було перераховано Управлінню майном міста Ужгородської міської ради грошові кошти на загальну суму 5160000,00 грн.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В матеріалах справи відсутні, а сторонними не надано до матеріалів справи доказів визнання вказаного договору купівлі-продажу недійсним, а також не зазначено про нікчемність правочину в силу прямої вказівки закону.

В матеріалах справи міститься рішення господарського суду Закарпатської області від 18.10.2010 р. по справі №2/81, що залишено в силі постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.12.2010 р., яким відмовлено у задоволенні позову в.о. прокурора міста Ужгорода в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України та Закарпатської обласної санітарно-епідеміологічної станції до Товариства з обмеженою відповідальністю «С.А.М.С.», Ужгородської міської ради, Департаменту міського господарства про визнання недійсним та скасування договору купівлі-продажу №658 від 13.03.2008 р.

Частинами 3, 4 ст. 334 ЦК України встановлено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ст. 657 ЦК України (в редакції, яка діяла станом на 13.03.2008 р.), договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

За змістом напису на останній сторінці договору від 13.03.2008 р., зазначений правочин 13.03.2008 р. посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Єгер Н.Д. та зареєстровано у реєстрі за номером 1261.

Згідно п.1.3 договору купівлі-продажу, право володіння, користування та розпорядження об'єктом приватизації переходить до покупця з моменту сплати повної вартості придбаного об'єкта приватизації.

Частинами 1, 4 ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом п. 1.2 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. №7/5, державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об'єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

11.04.2008 р. Ужгородською міською радою відповідачу 4 було видано свідоцтво про право власності на будівлю загальною площею 1502,2 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Київська Набережна, 4 м. Ужгород.

Відповідно до витягу №25596149 Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації міста Ужгорода», право власності на перелічений об'єкт нерухомості зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «С.А.М.С.».

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено принцип мирного володіння майном, який в контексті прецендентної практики Європейського суду з прав людини закріплює засади поваги до права власності та забороняє безпідставне позбавлення або обмеження володіння особою своїм майном, інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених нормами міжнародного права.

Частинами 1, 2 ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Враховуючи встановлений законодавством момент набуття права власності на нерухоме майно, приймаючи до уваги проведення нотаріального посвідчення і державної реєстрації договору купівлі-продажу №658 від 13.03.2008 р., а також проведення відповідачем 4 оплати у відповідності до положень розділу ІІ зазначеного договору купівлі-продажу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю «С.А.М.С.» набуло право власності на будівлю загальною площею 1502,2 кв.м, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Київська набережна, 4, і на теперішній час володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на власний розсуд.

Посилання позивача 1 на те, що доказом порушення права власності держави на спірне майно є саме зазначений договір купівлі-продажу, оцінюється колегією суддів критично, виходячи зі змісту наявних у матеріалах справи документів. Про наявність зазначеної угоди прокурору та позивачам стало відомо після подання Товариством з обмеженою відповідальністю «С.А.М.С.» апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2011 р. Будь-яких доказів порушення або оспорювання на момент звернення до суду з даним позовом відповідачем 4 права власності держави в особі Міністерства охорони здоров'я України прокурором не надано.

Щодо вимог прокурора про визнання права власності на трансформаторну будку (літера Б) колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 3.1 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Держбуду України від 24.05.2001 р. №127, об'єкти всіх форм власності, розташовані на земельних ділянках (за окремими поштовими адресами), незалежно від того, побудовані вони за відповідно оформленими документами чи самочинно: будинки, включаючи прибудови та надбудови, громадські та виробничі будинки, господарські будівлі та споруди, а також вбудовані та окремо розташовані захисні споруди, підлягають технічній інвентаризації.

За приписами розділу 2 зазначеної Інструкції до об'єктів, що підлягають технічній інвентаризації, належать, в тому числі, господарські будівлі (сараї /хліви/, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції, сміттєзбірники тощо).

В інвентаризаційній справі №2454 на домоволодіння за адресою: вул. Київська Набережна, 4 м. Ужгород (документах, складених станом на 1992 рік: зводному акті, генеральному плані, акті поточних змін) містяться відомості стосовно наявності за вказаною адресою об'єктів під літерами А (основна будівля) та Б (трансформаторна підстанція).

Відповідно до змісту інвентаризаційної справи, листом №687 від 13.08.2007 р. Управління майном Ужгородської міської ради звернулось до Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації міста Ужгорода» з клопотанням про проведення технічної інвентаризації об'єкта комунальної власності, що розташований за адресою: м. Ужгород, вул. Київська набережна, 4.

За результатами проведення технічної інвентаризації складено оціночний акт, генеральний план, плани поверхів, експлікації, ескізи-абриси станом на 2007 рік, відповідно до яких по Київській набережній, 4 у м. Ужгороді будівля трансформаторної підстанції (літера Б) відсутня.

При цьому, у матеріалах технічної інвентаризації попередніх періодів, в яких містяться відомості про трансформаторну підстанцію, Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації міста Ужгорода» 17.08.2007 р. поставлено штапм про погашення реєстраційних змін.

Тобто, враховуючи зміст матеріалів інвентаризаційної справи, на момент звернення прокурора до суду першої інстанції з даним позовом та станом на теперішній час будівля трансформаторної підстанції за адресою: м. Ужгород, Київська набережна, 4, була відсутня, що свідчить про те, що прокурором заявлені вимоги про визнання права власності на об'єкт, якого фактично не існує.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги прокурора в частині визнання права власності за державою в особі органу, уповноваженого управляти майном - Міністерства охорони здоров'я України на будівлю загальною площею 1502,2 кв.м, що знаходиться за адресою: Київська набережна, 4, м. Ужгород, основна будівля - літера А, трансформаторна будка - літера Б є необгрунтованими та не підлягають задоволенню.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про скасування свідоцтва про право власності територіальної громади міста Ужгорода від 07.02.2002 р. на будівлю, яка розташована за адресою: вул. Київська Набережна, 4 м. Ужгород не підлягають задоволенню, оскільки внаслідок укладення договору купівлі-продажу №658 від 13.03.2008 р. право власності на будівлю загальною площею 1502,2 кв.м, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Київська набережна, 4, набуло Товариство з обмеженою відповідальністю «С.А.М.С.». Тобто, після переходу права власності на нерухоме майно від територіальної громади міста Ужгород до відповідача 4 свідоцтво від 07.02.2002р. втратило чинність, внаслідок чого не потребує скасування в судовому порядку.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Прокурором міста Ужгорода, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2012 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу прокурора міста Ужгорода залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2012 р. у справі №05-5-43/544-32/114-62/177-2012 залишити без змін.

Справу №05-5-43/544-32/114-62/177-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Алданова С.О.

Судді Дикунська С.Я.

Сітайло Л.Г.