Ухвала

від 21.08.2012 по справі 2а-1166/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-1166/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Дегтярьова О.В.

Суддя-доповідач: Шостак О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"21" серпня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Шостака О.О.,

суддів: Горяйнова А.М., Желтобрюх І.Л.,

при секретарі: Лелюх М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.03.2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Старт-98»до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000022201 від 16 січня 2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.03.2012 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва провела документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Старт-98»з питань правомірності нарахування та достовірності сплати податку на додану вартість за серпень 2011 року, за результатами якої було складено Акт від 29.12.2011р. № 16879/22-01/25640226.

В ході проведення вказаної документальної перевірки позивача було встановлено фінансово-господарські взаємовідносини ТОВ «Старт-98»(Покупець) з ТОВ «ВІП Трейд»(Продавець, Постачальник) (код за ЄДРПОУ 37240770, місцезнаходження: 01014, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 65) щодо придбання товарів (робіт, послуг) на загальну суму 346920,42 грн. (в т.ч. ПДВ - 57820,00 грн.), що підтверджується наданими до перевірки первинними документами, а саме: реєстрами виданих та отриманих податкових накладних, рахунками-фактурами, видатковими та податковими накладними, податковою декларацією з ПДВ за серпень 2011 року.

16 січня 2012 року ДПІ у Солом'янському районі м. Києва на підставі Акта від 29.12.2011 р. № 16879/22-01/25640226 прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000022201, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України за порушення вимог п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3 ст. 198, п.п. 201.6, 201.7 і 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України збільшила ТОВ «Старт-98» суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 72275,00 грн., в тому числі 57820,00 грн. - основний платіж, 14455,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Позивач вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення незаконним звернувся з позовом до суду про його скасування.

Окружний адміністративний суд м. Києва прийшов до висновку про необхідність задоволення позову.

Апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Згідно підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а»п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України).

В силу п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України 21 грудня 2010 року № 969 (далі - Порядок) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 4 Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

В силу п. 5 Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку.

Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Отже, виходячи з аналізу наведених норм, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником ПДВ. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996 -ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996 -ХІV).

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (далі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (п. 2.2 Положення).

В силу п. 2.4 Положення первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні»(п. 1.3 Положення).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що податковий кредиту формується за наслідками реальної господарської операції, що підтверджується належними первинними документами, в рамках господарської діяльності платника податків.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в Листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11.

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що первині документи, які були видані позивачу контрагентом оформленні у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88.

Також слід зазначити, що податковим органом не надано жодних доказів, які б свідчили про нікчемність угод позивача та його контрагента.

Таким чином, апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких підстав, апеляційну скаргу -необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції -без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196,198, 200, 205, 206 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

В задоволенні апеляційної скарги Державній податковій інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби - відмовити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.03.2012 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 2 ст. 212 КАС України та може бути оскаржена в двадцятиденний термін шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Шостак О.О.

Судді: Горяйнов А.М.

Желтобрюх І.Л.