Ухвала

від 21.08.2012 по справі 2а-14614/11/0170/17

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-14614/11/0170/17

21.08.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Щепанської О.А.,

суддів Дадінської Т.В. ,

Кобаля М.І.

секретар судового засідання Міщенко М.М.

за участю сторін:

представник позивача, Медичного реабілітаційного центру Міністерства внутрішніх справ України "Буревісник"- Нестерук Наталія Володимирівна,

представник позивача, Медичного реабілітаційного центру Міністерства внутрішніх справ України "Буревісник"- Зуб Назар Романович,

представник відповідача, Державної податкової інспекції в м.Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби- не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Папуша О.В.) від 17.04.2012 у справі № 2а-14614/11/0170/17

за позовом Медичного реабілітаційного центру Міністерства внутрішніх справ України "Буревісник" (вул. П. Морозова, 7/13, м. Євпаторія, Автономна Республіка Крим, 97411)

до Державної податкової інспекції в м.Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. Дм. Ульянова, 2-Б, м. Євпаторія, Автономна Республіка Крим, 97416)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.04.2012 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Євпаторії від 21.10.2011 № 0000162304.

Стягнуто з Державного бюджету України, за рахунок коштів Державної податкової інспекції в м. Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби, на відшкодування витрат зі сплати судового збору на користь Медичного реабілітаційного центру Міністерства внутрішніх справ України "Буревісник", 28,23 грн.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.04.2012 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

У судовому засіданні, призначеному до розгляду на 21.08.2012, представники позивача заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідач явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Судова колегія , вислухавши пояснення представників позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, посадовою особою податкового органу проведено позапланову документальну невиїзну перевірку МРЦ МВС України "Буревісник" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків: Приватним підприємством "Севелітстрой", код за ЄДРПОУ 35096833, з питань правомірності формування та нарахування податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 по 31.12.2010, за результатами якої складено акт від 07.10.2011 № 2221/23-04/23312765.

Перевіркою встановлено порушення МРЦ МВС України "Буревісник" по взаємовідносинам з ПП "Севелітстрой" п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.7.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", п. 2 ст. 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що привело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 7055,81 грн., у тому числі за грудень 2010 року на 7055,81 грн. Також, встановлено порушення п. 1, п. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах здійснених МРЦ МВС України "Буревісник" з зазначеним у акті перевірки постачальником.

На підставі акту перевірки ДПІ у м. Євпаторії АР Крим прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.10.2011 № 0000162304, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 3014010100, на загальну суму 8 819,76 грн., з яких за основним платежем збільшено на суму 7 055,81 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) сумою 1 763,95 грн. (т. 1 а.с.66).

Приймаючи до уваги, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Податковим кодексом України, тобто до 01.01.2011, суд першої інстанції вірно керувався нормами, чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податкове зобов'язання це загальна сума податку, одержана (нарахована) платнику податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з Законом, а податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена цим законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20% від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, в силу п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

У п.п. 7.4.5. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, згідно Закону України "Про податок на додану вартість" існує лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість цим законом не передбачена.

Згідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (Положення №88), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.12.2010 МРЦ МВС України "Буревісник" та ПП "Севелітстрой" уклали договір про надання послуг №774/281 (т. 1 а.с. 70).

Відповідно до умов договору виконавець (ПП "Севелітстрой") зобов'язується здійснити поточний ремонт об'єкту зовнішнього благоустрою, а замовник (МРЦ МВС України "Буревісник") - прийняти та оплатити виконані роботи.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, первинними документами підтверджується виконання підрядних робіт, що підтверджують акти виконаних робіт, кошторисна документація. Факт оплати виконаних робіт підтверджується платіжними дорученнями, факт виникнення права на податковий кредит підтверджується податковою накладною.

При цьому слід зазначити, що в акті перевірки нема зауважень щодо непідтвердженості сум податкового кредиту податковими накладними.

На думку відповідача, усі операції по виконанню послуг ПП "Севелітстрой" не спричиняють реального настання правових наслідків, є нікчемними.

Такого висновку відповідач дійшов на підставі проведеної перевірки ПП "Севелітстрой" з питань достовірності нарахування і своєчасності сплати податку на додану вартість за жовтень, листопад, грудень 2010 року по взаємовідносинам з ПП "Фрегат ХХІ" та ПП "Родина ХХІ" №3130/23-4/35096833 від 21.03.2011, встановлено порушення ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228, 662, 655 Цивільного кодексу України. Перевіркою встановлено, що основними постачальниками ПП "Севелітстрой" були підприємства ПП "Фрегат ХХІ" та ПП "Родина ХХІ". Згідно актів від 03.03.2011 №1827/23-4/37172250 та від 03.03.2011 №1828/23-4/37172287 у ПП "Фрегат ХХІ" та ПП "Родина ХХІ" відсутні основні фонди та виробничі потужності, трудові ресурси, транспортні засобі, що вказує про неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між вказаними підприємствами, унеможливлює продаж товарів (надання робіт, послуг) ПП "Севелітстрой" по ланцюгу постачання.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодуванні.

Згідно ст. 228 Цивільного кодексу України (на яку в акті перевірки посилається відповідач), правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. За частиною другою цієї статті правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним.

Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є одна з перелічених у ст. 228 Цивільного кодексу України умов. При застосуванні цієї норми слід встановити, що правочин направлений на незаконне заволодіння майном держави, і саме після цього він стає нікчемним.

Так, згідно постанови Пленуму Верховного суду від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Це узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі від 02.06.2011 № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України".

Пунктом 2.3.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005, встановлено, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно, в тому числі, зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Дані автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів первинним документом бухгалтерського чи податкового обліку позивача не являється.

До того ж, за загальним правилом, несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Зазначене узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії.

Так, у постановах Верховного Суду України від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

У порушенні вимог ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведені обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, не надано доказів у підтвердження вини позивача при здійсненні правочинів чи у підтвердження наявності умислу з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства. Крім того, не доведено наявність інших підстав, передбачених законом, що вказують на неможливість включення позивачем податкових накладних, виписаних на його адресу, до складу податкового кредиту. При цьому, надані позивачем письмові пояснення та первинні документі є належними та допустимими доказами в розумінні ч.1,4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України.

За викладеного, судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Все вищенаведене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби - залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.04.2012 у справі № 2а-14614/11/0170/17 - залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 27 серпня 2012 р.

Головуючий суддя підпис О.А.Щепанська

Судді підпис Т.В. Дадінська

підпис М.І. Кобаль

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.А.Щепанська