Ухвала

від 14.08.2012 по справі 49/173-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 49/173-А Головуючий у 1-й інстанції: Копитова О.С.

Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

"14" серпня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого -судді: Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Усенко В.Г.,

при секретарі: Колісник К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2 -ОСОБА_3 на постанову Господарського суду м. Києва від 16 серпня 2011 року у справі за адміністративним позовом суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про скасування акту перевірки та податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач -суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва (надалі - ДПІ у Оболонському районі м. Києва), в якому просив скасувати акт про результати документальної планової виїзної перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) від 12.01.2006 року № 6/17-4-2514215073 та прийняте на його підставі податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі міста Києва від 12.05.2005 року № 00000041704/2.

Постановою Господарського суду м. Києва від 16 серпня 2011 року в задоволенні адміністративного позову суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2 відмовлено.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 12.12.2005 року по 23.12.2005 року службовими особами ДПІ у Оболонському районі м. Києва було проведено документальну планову виїзну перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) СПД-ФО ОСОБА_2 за період з 01.07.2002 року по 30.06.2005 року.

В ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 56 078,00 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт від 12.01.2006 року № 6/17-4-2514215073, на підставі якого ДПІ у Оболонському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення рішення від 16.01.2006 року № 0000041704/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 70 503,00 грн., з яких 47 002,00 грн. - основний платіж та 23 501,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням позивач розпочав процедуру його адміністративного оскарження.

За результом розгляду первинної скарги позивача, ДПІ у Оболонському районі м. Києва було прийнято рішення від 15.02.2006 року № 604/Ч/25-009, яким скаргу позивача залишено без задоволення, а спірне податкове повідомлення рішення -без змін.

12.05.2006 року ДПІ у Оболонському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000041704/2, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 70 503,00 грн., з яких 47 002,00 грн. - основний платіж, 23 501,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

За результатом розгляду послідуючих скарг позивача, ДПА у місті Києві та ДПА України були прийняли рішення від 11.03.2006 року № 85/Ч/25-114 та від 15.05.2006 року № 2834/Ч/25-0315 відповідно, за якими скарги позивача були залишені без задоволення, а спірне податкове повідомлення рішення -без змін.

24.05.2006 року ДПІ у Оболонському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000041704/3, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 70 503,00 грн., з яких 47 002,00 грн. основний платіж та 23 501,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР.

Згідно з пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Із системного аналізу пункту 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»випливає, що поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів.

Тобто з метою оподаткування фактом поставки товарів визнається як операція, в результаті якої за умовами договору між постачальником та покупцем передача товару вже відбулася (у покупця виникло право власності на товар), так і операція, в результаті якої виникнення права власності на товар ще має відбутися при виконанні певних умов договору, тобто оплати товару чи отримання товару покупцем.

Таким чином, визначення дати виникнення податкових зобов'язань при здійсненні операцій з продажу товарів не залежить від дати переходу права власності на товар, що поставляється, а вжите в пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону № 168/97-ВР поняття відвантаження товарів слід розуміти не як визначення факту виникнення права власності на товар, а як визначення початку процесу фізичного переміщення товару від місця його постійного знаходження (зберігання) у постачальника.

В свою чергу, податковий кредит звітного періоду у відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції Закону України від 30.11.2006 р. № 398-V), визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з наступних подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до абз. 1 п. 7.4.5 цієї ж норми Закону (у редакції Закону України від 25.03.2005 р. N 2505-IV), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, обов'язковою умовою, з якою Закон пов'язує право платника на включення сплачених у складі вартості придбаних товарів (основних фондів), робіт, послуг сум ПДВ до податкового кредиту, є використання цих товарів (основних фондів), робіт, послуг у господарській діяльності такого платника.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3 ГК України) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств " господарська діяльність -будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності -продукція, роботи чи послуги -мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Отже, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Виняток із зазначеного правила можуть становити лише випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено що СПД-ФО ОСОБА_2 у періоді, що перевірявся, мав взаємовідносини з ТОВ «Дніпро -97», а саме: ТОВ «Дніпро -97»(Продавець) поставив, а СПД-ФО ОСОБА_2 (Покупець) прийняв та оплатив товар (послуги) на суму 336 559,80 грн., у тому числі ПДВ - 56 093,30 грн.

На суму вартості реалізованих товарів, ТОВ «Дніпро -97»на адресу СПД-ФО ОСОБА_2 були виписані податкові накладні на загальну суму 336 559,80 грн., у тому числі ПДВ - 56 093,30 грн. Податкові накладні, отримані від ТОВ «Дніпро -97», позивачем були оприбутковані в книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг), а суми ПДВ були включені ним до складу податкового кредиту у відповідних звітних періодах.

За інформацією, викладеною в листі ДПІ у Деснянському районі м. Києва від 21.12.2005 року вих. № 8051/7, ТОВ «Дніпро -97»з 15 січня 1998 року перебувало на обліку у ДПІ у Деснянському районі м. Києва, про що свідчить свідоцтво платника ПДВ № 35322740 від 15.01.1998 року.

На підставі рішення Арбітражного суду м. Києва від 26 грудня 2000 року по справі № 18/485, яким було скасовано державну реєстрацію TOB «Дніпро-97», було складено акт про анулювання свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 10 червня 2002 року № 6 (датою анулювання свідоцтва платника ПДВ TOB «Дніпро -97» є 18 червня 2002 року), на підставі якого було прийнято податкове повідомлення - рішення від 16 січня 2006 року № 0000041704/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 70 503,00 грн., у тому числі донараховано 47 002,00 податку на додану вартість та застосовано 23 501 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Оскільки свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Дніпро-97»було анульовано згідно з актом від 10.06.2002 року, колегія суддів приходить до висновку, що податкові накладні, виписані позивачеві ТОВ «Дніпро-97»за період з липня 2002 року - березень 2004 року є недійсними та не можуть вважатись належними первинними документами.

Згідно із частинами 2, 3 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Норми аналогічного змісту містить також Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Мінфіну України від 24.05.95 N 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за N 168/704 (далі Положення N 168/704).

Пунктом 2.4 Положення N 168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.15 та п.2.16 Положення N 168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), понесені витрати на послуги повинні бути оформлені відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тої чи іншої послуги.

Відповідно до п. 2.16 Положення N 168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

Як вбачається з матеріалів справи, виписані ТОВ «Дніпро-97»податкові накладні містять всі передбачені законом реквізити, однак зазначений у них код покупця товару не співпадає з кодом позивача. Так, згідно свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи (а.с. 37), ідентифікаційний номер суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2 в державному реєстрі фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів - НОМЕР_1, а в податкових накладних зазначено ідентифікаційний номер суб'єкта підприємницької діяльності - НОМЕР_2, що свідчить про їх невідповідність вимогам п. 9.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та приписам п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. N 88 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за N 168/704).

Що стосується позову в частині скасування акту податкового органу про результати документальної планової виїзної перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) від 12.01.2006 року № 6/17-4-2514215073, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Обов'язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення, про що вказано, зокрема, у Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 27.07.2010 № 1145/11/13-10.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Відповідно до п.1.3. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства", затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005р № 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 р. за № 925/11205, акт - це службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності субєкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства субєктами господарювання.

Таким чином, акт документальної перевірки, який містить висновки податкового органу щодо її результатів, інформацію про виявлені факти порушень, не є актом державного чи іншого органу в розумінні КАС України, оскільки такий акт не породжує жодних правових наслідків, що спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин, не змінює, не припиняє права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин і не має обовязкового характеру для платника податків, який перевірявся, а відтак він не підпадає під дію пункту 1 частини 2 статті 17 КАС України.

Акт перевірки є лише способом фіксації виявлених порушень податкового та іншого законодавства та не зобов'язує платника податків до вчинення певних дій.

Суд може захистити право платника податку в разі проведення перевірки за відсутності для цього належних юридичних підстав та з порушенням правил, процедури, встановлених законом, однак, предметом оскарження у такому випадку є саме дії податкового органу по проведенню перевірки, а не акт перевірки як спосіб документування результатів перевірки.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог даного позову в цій частині, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу представника позивача суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2 -ОСОБА_3 -залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду м. Києва від 16 серпня 2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Усенко В.Г.