Постанова

від 29.08.2012 по справі 2а-2116/12/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2012 року 2а-2116/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., при секретарі судового засідання Корецькому І.О., за участю:

представника позивача: не з'явився,

представника відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДіДіПі Україна" до Київської обласної митниці про визнання протиправним та скасування рішення ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДіДіПі Україна" (далі, в тому числі -ТОВ "ДіДіПі Україна") звернулось до суду з адміністративним позовом до Київської обласної митниці про визнання протиправним та скасування рішення Київської обласної митниці про визначення митної вартості товарів від 06.11.2011 №125000006/2011/419577/2.

Позов обґрунтований, зокрема, тим, що при визначенні митної вартості товарів, які імпортовані позивачем в Україну, митним органом неправомірно було застосовано резервний (шостий) метод визначення митної вартості товарів, задекларованих позивачем у вантажній митній декларації (далі -ВМД) від 27.10.2011 р. №125110000/2011/379315, оскільки відповідачем не зазначено обставин, що стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення, джерел інформації, які використовувалися митним органом, їх реквізити. Як зазначив представник позивача, суттєвим порушенням митного законодавства з боку відповідача при визначенні митної вартості імпортованих позивачем товарів було й те, що митним органом не проведено консультацій з позивачем з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості товару, а також те, що відповідачем при визначенні митної вартості товарів порушено послідовність використання методів, зазначених у статтях 267-272 Митного кодексу України.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що під час митного оформлення товарів ТОВ "ДіДіПі Україна", задекларованих у ВМД від 27.10.2011 №125110000/2011/379315, у митного органу виникли сумніви щодо достовірності наданих декларантом до митного оформлення відомостей, оскільки згідно даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України митна вартість ідентичних та подібних товарів, які ввозив позивач, була значно більше заявленої. Крім цього, позивачем не було надано додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, запис про необхідність подання яких було зроблено посадовою особою митного органу у відповідній графі ВМД від 27.10.2011 №125110000/2011/379315, та між митним органом і позивачем було проведено консультацію, про що уповноваженою особою позивача вчинено відповідний запис про ознайомлення. Як зазначено у запереченнях, митним органом було вчинено всі передбачені митним законодавством дії щодо митного оформлення товарів та здійснено послідовний перехід від першого до останнього методу визначення митної вартості імпортованого позивачем товару, тому оскаржуване рішення є обґрунтованим та правомірним.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав письмові заперечення проти позову, просив відмовити у задоволенні адміністративного позову ТОВ "ДіДіПі Україна" у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, які містяться у матеріалах справи, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДіДіПі Україна", ідентифікаційний код 36895044, місцезнаходження: 08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79, зареєстровано 21.01.2010 Виконавчим комітетом Бориспільської міської ради Київської області.

Між ТОВ "ДіДіПі Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДаСа" Компанія доо, м. Нови Пазар, Сербія, укладено договір купівлі-продажу від 01.07.2011 №1/11, предметом якого є поставка партіями матраців та меблів в асортименті на підставі рахунків, які оформляються для кожної партії товарів окремо.

Позивачем, з метою митного оформлення партії товару (дивани DZO -6 шт., дивани ТЕА 3м -2 шт., дивани ТЕА 2м -2 шт., крісла DZOANA -6 шт., крісла ТЕА -6 шт.), отриманої на виконання зазначеного договору, було подано до Київської обласної митниці ВМД від 27.10.2011 №125110000/2011/379315, загальна вартість задекларованих товарів -17640,22 грн. До зазначеної декларації позивачем також було додано документи зазначені в графі 44 ВМД, відповідно до Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 №1766 (чинної на час подання позивачем ВМД від 27.10.2011 №125110000/2011/379315, далі -Порядок декларування митної вартості товарів).

Згідно з доданим до ВМД інвойсом №Fi-17-0/11 Товариства з обмеженою відповідальністю "ДаСа" Компанія доо, м. Нови Пазар, Сербія, загальна вартість зазначеної партії задекларованих позивачем товарів складає 1588,00 Євро.

Посадовою особою Київської обласної митниці на ВМД від 27.10.2011 №125110000/2011/379315 зроблено запис про необхідність подання декларантом додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, а саме: прайс-лист фірми виробника; інформацію зовнішньоторговельних та/або біржових організацій про вартість товарів та/або сировини; висновок про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; відповідну бухгалтерську документацію (оплата за попередні поставки, видаткові накладні). Крім того, із зазначеної ВМД убачається, що посадовою особою митного органу здійснено запис про проведення 27.10.2011 консультації, а представником декларанта проставлено тією ж датою відмітку "Ознайомлений".

06 листопада 2011 року Київською обласною митницею прийнято рішення про визначення митної вартості товарів №125000006/2011/419577/2, відповідно до якого скориговано митну вартість задекларованого позивачем у ВМД від 27.10.2011 №125110000/2011/379315 товару -загальна сума коригування склала 29317,80 євро. Як убачається із зазначеного рішення, для визначення митної вартості товару відповідачем було застосовано резервний (шостий) метод. Вказане рішення отримане позивачем 10.11.2011, про що зроблено відповідну відмітку на примірнику рішення, копія якого наявна у матеріалах справи. Вказана обставина не заперечувалась представниками сторін.

Вирішуючи спір, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 259 Митного кодексу України (чинного на час подання позивачем ВМД від 27.10.2011 №125110000/2011/379315) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Частиною першою статті 260 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 261 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.

Статтею 262 Митного кодексу України передбачено, що митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості. Порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості -спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Згідно з приписами статті 264 Митного кодексу України заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. У разі виникнення потреби в уточненні заявленої митної вартості товарів або в разі незгоди декларанта з митною вартістю, визначеною митним органом, декларант має право звернутися до митного органу з проханням випустити товари, що декларуються, у вільний обіг під гарантію уповноваженого банку або сплатити податки і збори (обов'язкові платежі) згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною митним органом.

В силу положень статті 265 Митного кодексу України, митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

Якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.

Як зазначено відповідачем, під час здійснення контролю за правильністю визначення позивачем митної вартості товару, який переміщувався ним через митний кордон України на підставі ВМД №125110000/2011/379315, у посадових осіб Київської обласної митниці виникли сумніви стосовно достовірності наданих декларантом до митного оформлення відомостей.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 11 Порядку декларування митної вартості товарів, для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи. Посадова особа митного органу у графі "Для відміток митниці" декларації митної вартості робить запис про необхідність подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, із складенням переліку, зазначає дату і прізвище та ставить свій підпис. Декларант ознайомлюється з таким записом, зазначає під ним дату, прізвище та ставить свій підпис.

З огляду на положення частини другої статті 265 Митного кодексу України, пункту 11 Порядку декларування митної вартості товарів Київською обласною митницею шляхом вчинення запису про необхідність подання додаткових документів на декларації митної вартості ДМВ №125110000/2011/379315 було витребувано від декларанта прайс -листи, інформацію зовнішньоекономічних та біржових організацій про вартість товару та сировини, висновок експертної організації, бухгалтерську документацію (оплата за попередні поставки, видаткові накладні).

Декларант (уповноважена особа позивача - Пилипчук М.В.) ознайомився з таким записом, про що зазначено на ДМВ №125110000/2011/379315 з проставленням дати, прізвища та підпису 27.10.2011.

Відповідно до вимог пунктів 13, 14 Порядку декларування митної вартості товарів, декларант зобов'язаний подати додаткові документи, визначені у пункті 11 цього Порядку, протягом 10 календарних днів після ознайомлення із записом митного органу про їх подання. За вмотивованою заявою декларанта такий строк продовжується.

У разі відмови подати додаткові документи декларант робить відповідний запис із зазначенням дати, прізвища та проставляння свого підпису на зворотному боці основного аркуша декларації митної вартості. Якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно із законодавством.

Як встановлено у ході розгляду справи та не заперечувалось сторонами, декларантом у строк, визначений чинним законодавством та на дату прийняття оскаржуваного рішення не були подані до митного органу жодні додаткові документи.

Відповідно до абзацу 2 пункту 3.4 Методичних рекомендацій із застосування окремих положень Митного кодексу України, що стосуються питань визначення митної вартості товарів, які імпортуються на митну територію України, затверджених наказом Державної митної служби України від 31.01.2007 № 74, якщо декларантом не надано в установлений законодавством термін вищезазначені додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, то митний орган відповідно до статті 265 Митного кодексу України має право зобов'язати його визначити митну вартість іншим методом, ніж він використав для її визначення. Відповідно до статті 266 Митного кодексу України проводиться процедура консультацій між декларантом і митним органом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 Митного кодексу України. У ході таких консультацій митний орган і декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. Факт проведення консультацій та результати таких консультацій фіксуються посадовою особою митного органу, яка їх провела, на зворотному боці декларації митної вартості або у відповідному журналі та засвідчуються підписом декларанта, з яким було проведено таку консультацію.

Як вбачається з матеріалів справи, факт проведення консультації з декларантом позивача підтверджується записом на декларації митної вартості №125110000/2011/379315 де посадова особа митного органу зазначила факт проведення консультації, а декларант, у свою чергу, ознайомився під підпис, без будь-яких зауважень, не зазначаючи потреби в будь-яких інших детальних консультаціях.

У той же час, саме декларант є зацікавленою особою щодо митного оформлення задекларованого ним товару, а тому він повинен доводити правильність визначення ним митної вартості всіма передбаченими законом способами та брати активну участь у проведенні процедури консультацій з метою обрання підстав для застосування певного методу визначення митної вартості задекларованого ним товару.

В силу положень статті 88 Митного кодексу України на декларанта покладений обов'язок надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних процедур.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Це безпосередньо стосується таких норм міжнародного права, як стаття VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (далі ГАТТ).

Пунктом 2 (а) статті VII ГАТТ встановлено, що оцінка ввезеного товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості ввезеного товару, який обкладається митом, або аналогічного товару.

Згідно з пунктом 2 (b) статті під "дійсною вартістю" повинна розумітися ціна, за якою такий або аналогічний товар продається або пропонується для продажу при нормальній ході торгівлі в умовах вільної конкуренції.

Якщо дійсна вартість не може бути визначена відповідно до пункту (b), оцінка для митних цілей повинна ґрунтуватися на найближчому еквіваленті, який може бути встановлений.

Таким чином, митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару повинен впевнитися, що заявлена декларантом митна вартість товару ґрунтується на дійсній вартості.

Згідно з статтею 17 Угоди про застосування статті VII ГАТТ ніщо не повинно тлумачитись так, що обмежує або ставить під сумнів право митних адміністрацій упевнитися в істинності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей митного оцінювання.

Ураховуючи, що в силу приписів Митного кодексу України доведення достовірності заявленої митної вартості товарів, що імпортуються на митну територію України, є безпосереднім обов'язком декларанта, зважаючи на те, що позивачем під час митного оформлення товару не надано митному органу витребуваних ним документів на підтвердження вартості господарської операції, висновок Київської обласної митниці про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості товарів (за ціною договору) та необхідність застосування інших методів визначення митної вартості товарів, суд вважає правомірним.

Верховний суд України при розгляді справи аналогічної категорії (визнання протиправними та скасування рішень про визначення митної вартості товарів), а саме в постанові від 10.04.2012 у справі № 21-52а12 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Грета" до Східної митниці Державної митної служби України, Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області про визнання протиправними та скасування рішень, дійшов до висновку, що митниця може вимагати, а суб'єкт господарювання має надати належні документи для підтвердження правильності зазначеної митної вартості товару.

Надання неналежних документів не може вважатися виконанням вимог митниці щодо підтвердження митної вартості товарів.

Відповідно до вимог частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

А відтак, визначення митної вартості правомірно здійснювалось відповідно до вимог статті 266 Митного кодексу України шляхом послідовного використання методів визначення митної вартості 2-6 (статті 268-273 Митного кодексу України).

У зв'язку тим, що у митного органу була відсутня інформація щодо митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних товарів та за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів в ціновій базі ДМСУ методи 2 та 3 не могли бути застосовані з об'єктивних обставин так як за основу береться ціна товарів, експорт яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближених до нього (статті 268-269 Митного кодексу України).

Відповідно до статті 271 Митного кодексу України, у разі якщо митна вартість імпортних товарів не може бути визначена відповідно до положень статей 267-270 цього Кодексу, їх митна вартість визначається згідно з положеннями цієї статті на основі віднімання вартості, крім випадків, коли на вимогу декларанта порядок застосування цієї статті та статті 272 може бути зворотним.

Тобто, методи визначення митної вартості 4 та 5 можуть застосовуватися у будь-якій послідовності за вимогою декларанта.

Застосування 4 та 5 методу визначення митної вартості передбачає наявність інформації:

- щодо продажу (відчуження) оцінюваних, ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів на митній території України (метод 4);

- про вартість товарів, які оцінюються, надану виробником або від його імені, яка повинна складатися із сум: вартості матеріалів та витрат, понесених виробником при виробництві оцінюваних товарів; обсягу прибутку та загальних витрат, що дорівнює сумі, яка звичайно відображається при продажу товарів того ж класу або виду, що й оцінювані товари, які виготовляються виробниками у країні експорту для експорту в Україну; загальних витрат при продажу в Україну з країни вивезення товарів того ж класу або виду (метод 5).

Жодних доказів щодо наявності у відповідача інформації для застосування методів 4 і 5 суду не надано, як і доказів надання позивачем в ході консультацій таких відомостей.

Згідно з приписами статті 272 Митного кодексу України, яка регламентує порядок застосування 5 методу визначення митної вартості, посадова особа митного органу не може вимагати або примушувати будь-яку особу, яка не є резидентом, надавати для вивчення або дозволяти одержувати доступ до будь-якого рахунка чи інших записів для цілей визначення обчисленої вартості.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні митної вартості товарів кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 267-272 Митного кодексу України, в такому випадку митна вартість визначається за резервним методом.

Відповідно до положень статті 41 Митного кодексу України однією із форм митного контролю є перевірка документів та відомостей, необхідних для такого контролю; перевірка системи звітності та обліку товарів, що переміщуються через митний кордон України, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, які відповідно до законів справляються при переміщенні товарів через митний кордон України.

З огляду на зазначені приписи митного законодавства, суд дійшов висновку, що доведення достовірності заявленої митної вартості товарів, що імпортуються на митну територію України, є безпосереднім обов'язком декларанта.

Так, як на вимогу митного органу декларантом не було надано жодних додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, приймаючи до уваги надані до митного оформлення документи та наявну у митного органу інформацію на момент здійснення митного оформлення товарів, з метою запобігання заниження митної вартості товарів та, як наслідок, зменшення надходження платежів до Державного бюджету України, відділом контролю митної вартості було прийнято рішення про здійснення коригування митної вартості товару за резервним методом згідно положень статті 273 Митного кодексу України.

Суд погоджується з твердженнями відповідача про неможливість застосування у спірних правовідносинах першого, другого, третього, четвертого та п'ятого методів визначення митної вартості товару, оскільки позивачем не було надано документів, які були визначені митним органом у ході митних консультацій, а тому визнає, що відповідачем обґрунтовано, саме за наведених обставин, застосовано шостий (резервний) метод визначення митної вартості.

Твердження позивача про те, що митницею не було доведено факт послідовного застосування методів визначення митної вартості товару, судом не приймається, оскільки митницею надано суду письмові та усні пояснення щодо послідовного використання нею методів визначення митної вартості та нею вживалися заходи щодо отримання необхідної інформації та документів від позивача.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що відповідач, визначаючи митну вартість ввезеного позивачем товару за шостим (резервним) методом, діяв правомірно.

Крім цього, суд звертає увагу на ту обставину, що законодавством України не передбачено ані прийняття рішення про незастосування того чи іншого методу визначення митної вартості товарів, ані викладення в рішенні про визначення митної вартості товарів (здійснення митної оцінки) причин незастосування інших методів.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Разом з цим, відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів належними та допустимими доказами правомірність своїх дій та, відповідно, прийнятого рішення.

Водночас, докази подані позивачем, не підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог та були спростовані доводами відповідача.

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, та зважаючи на ту обставину, що позивачем не було надано жодних документів, які були визначені митним органом суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є не обґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 03 вересня 2012 р.