Постанова

від 31.08.2012 по справі 2а/1570/10488/2011

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/1570/10488/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2012 року

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 1570/10488/2012

28 серпня 2012 року Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Колесниченко О.В.,

при секретарі Бобровській О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Майстер-Клас»до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0002802350 від 23.11.2011 року ,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Майстер-Клас»( надалі -ПП «Майстер-Клас») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0002802350 від 23.11.2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прийняте Державною податковою інспекцію у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби податкове повідомлення-рішення № 0002802350 від 23.11.2011 року є незаконним, оскільки висновки та фактичні обставини, нібито в встановлені під час перевірки, які наведені в акті перевірки, не відповідають дійсності, у зв'язку із тим, що з боку позивача відсутні будь-які порушення норм Податкового кодексу України регулюючих питання оподаткування податку на додану вартість та документального оформлення операцій з придбання товарів, які здійснювались відповідно до вимог чинного законодавства, всі правочини були вчинені з метою створити передбачені ними правові наслідки, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарські операції, передбачені договорами, фактично відбулись.

В судове засідання представник позивача не з'явився, про дату час та місце судового розгляду судом був повідомлений належним чином, проте надіслав на адресу суду клопотання в якому просив суд справу розглядати за його відсутністю.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату час та місце судового розгляду судом був повідомлений належним чином, причини неприбуття суду не повідомив, письмових заперечень на адміністративний позов не надав.

Дослідивши матеріали справи , суд встановив наступне.

На підставі наказу від 19.10.2011 року № 3196, виданого ДПІ у Приморському районі и.Одеси, згідно направлення № 003734/3659 старшим державним податковим ревізором -інспектором відділу перевірок ризикових операцій управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Приморському районі Боровським Ігорем Васильовичем, та згідно направлення № 003735/3660 від 19.10.2011 року старшим державним податковим ревізором-інспектором відділу перевірок ризикових операцій управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Приморському районі м.Одеси Жилюк Ганною Василівною відповідно до вимог п.п.78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, проведено виїзну документальну позапланову перевірку приватного підприємства «Майстер-Класс», код ЄДРПОУ 31505909 щодо підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Алміс ЛД», код ЄДРПОУ 36344226, іх реальності та повноти відображення в обліку за період березень, квітень, травень 2011 року.

Перевірка проводилась з 26.10.2011 по 08.11.2011 року.

За результати перевірки був складений акт від 16.11.2011 року № 8208/23-5/31505909 про результати позапланової виїзної документальної перевірки приватного підприємства «Майстер-Класс», код ЄДРПОУ -31505909 щодо підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Адміс ЛД», код ЄДРПОУ -36344226, за період березень, квітень, травень 2011 року.

Перевіркою було встановлено порушення ПП «Майстер-Клас»п. 198.3 ст. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п.201.6, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями в результаті підприємство завищало податковий кредит на суму ПДВ -33085, 17 грн., а саме: за березень 2011 року на суму ПДВ -10977, 00 грн., за квітень 2011 року на суму ПДВ -12012, 14 грн., за травень 2011 року на суму ПДВ -10096, 03 грн.

За результати Акту перевірки від 16.11.2011 року № 8208/23-5/31505909 податковою інспекцією було винесено податкове повідомлення-рішення № 0002802350 від 23.11.2011 року, яким позивачу біло збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 33088, 17 грн., в т.ч за основним платежем -33085, 17 грн., штрафні санкції - 3 грн.

Не погодившись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням № 0002802350 від 23.11.2011 року, позивач звернувся до суду з метою його оскарження.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Згідно п. п. 14.1.179. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу -загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Згідно п. п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит -сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу

Згідно п. п. 14.1.185. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України постачання послуг -будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Згідно п. 22.1. ст. 22 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п. п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно п. 57.3. ст. 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 -54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Згідно п. 123.1. ст. 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, -тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Згідно п. 185.1. ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно п. 187.1. ст. 188 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої -дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів-дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг-дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно п. 188.1. ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками -суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

Згідно п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.4. ст. 198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Згідно п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкових реквізитів.

Згідно п. 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно п. 201.6. ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 201.7. ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Згідно п. 2 цього ж Положення первинні документи -це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Як вбачається із акту перевірки Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби, працівниками ДПІ у Приморському районі м.Одеси був складений акт про неможливість проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Алміс ЛД», код ЄДРПОУ 36344226 щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період з 01.10.2010 по 01.05.2011 № 1809/23-513/36344226 від 04.07.2011 року.

Враховуючи матеріали про неможливість проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Алміс ЛД»код ЄДРПОУ 36344226 складеному ДПІ у Приморському районі м.Одеси щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період з 01.10.2010 року по 01.05.2010 року № 1809/23-513/36344226 від 04.07.2011 року встановлено, що у ТОВ «Алміс ЛД»відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою згідно до частині 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 218 Цивільного кодексу України, зазначена угода має ознаки нікчемності за період з 01.10.2010 по 01.05.2011 року податкові зобов'язання в сумі -4342605 грн., податковий кредит у сумі 4532203 грн.

Відповідно до системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України відображено взаємовідносини ПП «Майстер-Класс» ( код ЄДРПОУ -31505909) з вищевказаними підприємством у сумі ПДВ -33085, 17 грн., а саме: березень 2011 -10977, 00 грн., квітень 2011- 12012 14 грн., травні 2011 -10096, 03 грн.

Разом з тим, згідно бази даних «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»встановлено розбіжність за березень 2011 -10977, 00 грн., квітень 2011 -12012, 14 грн., травні 2011 -10096,03 грн. між задекларованим за рахунок ТОВ «Алміс ЛД».

Так судом встановлено, що ПП «Майстер-Клас»та ТОВ «Алміс ЛД»уклали договір поставки від 01.03.2011 року № 103/11.

На виконання умов договору сторонами були виписані видаткові та податкової накладні.

Проте перевіркою було встановлено, що зазначені податкові накладні не відповідають вимог п. 201. 1 ст. 201 Податкового кодексу України, а саме: в вищезазначених податкових накладних не можливо ідентифікувати відповідальну особу яка складала та підписувала податкові накладні.

Проаналізувавши подані представником позивача в ході судового розгляду податкові накладні, суд погоджується із зазначеним висновком податкового органу щодо невідповідності накладних виписаних ТОВ «Алміс ЛД»вимогам п. 201. 1 ст. 201 Податкового кодексу України.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судом досліджено первинні документи, наявні в матеріалах справи. При цьому, доказів на підтвердження факту транспортування товарів між позивачем та ТОВ «Алміс ЛД»до суду не надано та відповідно до пояснень представника позивача таких документів, а саме відповідних товарно-транспортних накладних, оформлених належним чином в наявності немає.

Господарські операції-це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що згідно наданих позивачем доказів не вбачається реального настання подій, що обумовлені ними, які б свідчили про проведення господарських операцій з контрагентами.

Окрім того, варто зазначити, що відповідно до статті 9 Закону України від 16.07.1999р. № 996«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують та підтверджують факти здійснення господарських операцій і які повинні мати визначені цим Законом та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. N 88, обов'язкові реквізити. Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, що первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відповідно до п 2.1 вищезазначеного Положення первинні документи -це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та формуванням податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей формування податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, надавши правову оцінку первинній документації позивача, суд дійшов висновку, що до складу податкового кредиту позивачем протиправно включено суми ПДВ які не підтверджено податковими накладними.

Окрім того, відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Частиною п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Згідно з частиною першою ст. 69 КАСУ доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Фальшивість документа, що надає права або звільняє від обов'язків, може бути перевірено як за допомогою висновків експертизи, порівняння його з іншими письмовими чи речовими доказами, поясненнями свідків, зокрема посадових осіб, котрі його виготовили, так і шляхом кримінального переслідування за наявності підстав для порушення кримінальної справи.

На підставі зазначеного, суд оцінює первинну документацію позивача щодо здійснення господарських операцій з його контрагентом як таку, що не містить достовірної інформації та не несе в собі відповідної доказової сили.

Суд, відповідно до ст. 86 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Ст. 71 КАС передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 3 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням зазначеного, оцінюючи подані сторонами докази, керуючись внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх єдності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд, з'ясувавши докази, наявні в матеріалах справи, та які були досліджені в судовому засіданні, приходить до висновку, що відповідачем оскаржуване повідомлення-рішення прийняте обґрунтовано та на законних підставах.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України обов'язок доказування покладено на відповідача-орган владних повноважень, якщо він заперечує проти задоволення позову.

Відповідно до п.п.7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, суд дійшов висновку, що, приймаючи оскаржуване рішення, відповідач діяв на підставі закону, обґрунтовано, з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 159 - 164, 167, 254 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

В задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства «Майстер-Клас»до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0002802350 від 23.11.2011 року -відмовити повністю.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови був виготовлений та підписаний суддею 31 серпня 2012 року р.

Суддя О.В. Колесниченко м.Одеса

.