cpg1251
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
----------------------
У Х В А Л А
05 лютого 2014 р.м.ОдесаСправа № 2а/1570/10488/2011
Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Колесниченко О. В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Приватного підприємства «Майстер-Клас» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2012 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Майстер-Клас» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби (правонаступник - ДПІ у Приморському районі м.Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И В:
06.12.2011 року ПП «Майстер-Клас» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС (правонаступник - ДПІ у Приморському районі м.Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0002802350 від 23.11.2011 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 33 085,17 грн.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що прийняте ДПІ у Приморському районі м.Одеси податкове повідомлення-рішення №0002802350 від 23.11.2011 року є незаконним, оскільки висновки акту перевірки та фактичні обставини, встановлені цією перевіркою, не відповідають дійсності, у зв'язку із тим, що з боку позивача відсутні будь-які порушення норм ПК України, які регулюють питання оподаткування ПДВ та документального оформлення операцій з придбання товарів, які здійснювались відповідно до вимог чинного законодавства, і були оформлені відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарські операції, передбачені договорами, фактично відбулись.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2012 року у задоволені адміністративного позову ПП «Майстер-Клас» відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ПП «Майстер-Клас» 17.09.2012р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права та просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28.08.2012 року, постановити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату, час і місце судового розгляду.
Заслухавши суддю - доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
В період з 26.10.2011р. по 08.11.2011р., на підставі наказу начальника ДПІ у Приморському районі м.Одеси від 19.10.2011 року №3196, згідно направлень №003734/3659 і №003735/3660 від 19.10.2011 року, старшими державними податковими ревізорами-інспекторами Боровським І.В. та Жилюк Г.В., відповідно до вимог п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України, було проведено виїзну документальну позапланову перевірку ПП «Майстер-Класс» (код ЄДРПОУ 31505909) щодо підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Алміс ЛД» (код ЄДРПОУ 36344226), їх реальності та повноти відображення в обліку за період березень, квітень, травень 2011 року.
За результатами вказаної перевірки складено акт від 16.11.2011 року №8208/23-5/31505909, в якому було зафіксовано порушення ПП «Майстер-Клас» вимог п.198.3 ст.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.6, п.201.10 ст.201 ПК України, а саме, на думку ревізорів, підприємство завищило свій податковий кредит на суму ПДВ - 33085, 17 грн., т.б.: за березень 2011 року - на суму ПДВ - 10977 грн., за квітень 2011 року - на суму ПДВ - 12012,14 грн., за травень 2011 року - на суму ПДВ - 10096,03 грн.
В подальшому, на підставі даного Акту перевірки уповноваженою особою ДПІ було винесено податкове повідомлення-рішення №0002802350 від 23.11.2011 року, яким підприємству позивача біло збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 33088,17 грн., в т.ч. за основним платежем - 33085,17 грн., за штрафними санкціями - 3 грн.
Не погодившись із прийнятим податковим органом повідомленням-рішенням №0002802350, позивач оскаржив його до суду.
Вирішуючи справу по суті та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, а також з правомірності спірного рішення ДПІ.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з вказаними висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Як слідує з вимог ч.2 ст.19 Конституції України , органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.
А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.
Так, п.75.1 ст.75 ПК України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні ) та фактичні перевірки.
Згідно приписів п.п.14.1.179.,14.1.181., п.14.1. ст.14 ПК України, «податкове зобов'язання» - загальна сума ПДВ, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, а «податковий кредит» - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу
А як слідує з п.п.14.1.185. п.14.1. ст.14 ПК України, «постачання послуг» - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.
Відповідно до п.22.1. ст.22 ПК України, «об'єктом оподаткування» можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.
Згідно ж з вимогами п.п.54.3.2. п.54.3. ст.54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
У разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у пп.54.3.1 - 54.3.6 п.54.3 ст.54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. А у разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Як видно з п.123.1. ст.123 Податкового кодексу України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених пп.54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 п.54.3 ст.54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25% суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Згідно із п.185.1. ст.185 ПК України, «об'єктом оподаткування» є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
При чому, як слідує з п.187.1. ст.188 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої -дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
У відповідності до вимог п.188.1. ст.188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку.
Згідно з п.198.1. ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у т.ч. в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення ) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у т.ч. у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності );
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до положень п.198.2. ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
А згідно п.198.3. ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у т.ч. при їх імпорті ) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням ) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи ), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
При цьому, слід вказати, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Крім того, згідно п.198.4. ст.198 ПК України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.
Згідно ж п.198.6. ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно зі змісту п.п.201.1.,201.4., 201.6. ст.201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкових реквізитів. Податкова накладна виписується у 2-х примірниках в день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому, платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.
Також, ще слід зазначити, що податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) і видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Як вбачається з п.1.2. «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» (затв. Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р. ), господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.
Згідно ж з п.2 цього ж Положення, «первинні документи» - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Як видно зі спірного акту перевірки, податковими ревізорами ДПІ у Приморському районі м.Одеси складено акт №1809/23-513/36344226 від 04.07.2011 року про неможливість проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Алміс ЛД» (т.б. безпосереднього контрагента позивача ) щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період з 01.10.2010р. по 01.05.2011р.
З вказаних вище акту та матеріалів про неможливість проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Алміс ЛД» (код ЄДРПОУ 36344226 ), складених ДПІ у Приморському районі м.Одеси, судовою колегією встановлено, що у безпосереднього контрагента позивача - ТОВ «Алміс ЛД» взагалі відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, т.б. відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою згідно до ч.ч.1,5 ст.203, п.п.1,2 ст.215, ст.218 ЦК України, а тому, зазначені угоди за період з 01.10.2010р. по 01.05.2011р. мають ознаки «нікчемності» (т.б. податкові зобов'язання в сумі - 4342605 грн., податковий кредит у сумі 4532203 грн .)
Відповідно до системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України відображено взаємовідносини ПП «Майстер-Класс» (код ЄДРПОУ 31505909 ) з вищевказаним підприємством у сумі ПДВ - 33085,17 грн., а саме: березень 2011р. - 10977 грн., квітень 201р. - 12012,14 грн., травень 2011р. - 10096,03 грн.
Разом з тим, згідно бази даних «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» також встановлено розбіжність за березень 2011р. - 10977 грн., квітень 2011р. - 12012,14 грн., травень 2011р. - 10096,03 грн. між задекларованим за рахунок ТОВ «Алміс ЛД».
Так, по справі встановлено, що ПП «Майстер-Клас» та ТОВ «Алміс ЛД» уклали договір поставки від 01.03.2011 року №103/11, на виконання умов якого сторонами були виписані видаткові та податкової накладні.
Проте, перевіркою було встановлено, що зазначені податкові накладні не відповідають вимогам п.201.1 ст.201 ПК України, а саме: в вищезазначених податкових накладних не можливо ідентифікувати відповідальну особу яка складала та підписувала податкові накладні (т.б. в них не зазначено ПІБ та посада ).
Таким чином, дослідивши надані представником позивача окружному суду вказані податкові накладні, судова колегія погоджується із зазначеним висновком суду 1-ї інстанції та податкового органу щодо невідповідності накладних виписаних ТОВ «Алміс ЛД» вимогам п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судами обох інстанцій було досліджено усі надані позивачем первинні документи. Але, при цьому, жодних доказів на підтвердження факту транспортування товарів (т.б. ТТН) від ТОВ «Алміс ЛД» до позивача судам не надано, до того ж, відповідно до пояснень представника позивача в суді 1-ї інстанції, таких документів, т.б. товарно-транспортних накладних взагалі в наявності немає.
Як вже зазначалося вище, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. При цьому, первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.
Отже, враховуючи вищезазначене, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов правильного висновку про те, що згідно наданих позивачем доказів не вбачається реального настання подій, що обумовлені ними, які б свідчили про реальне проведення господарських операцій з контрагентами.
Окрім того, слід вказати, що відповідно до ст.9 Закону України від 16.07.1999р. №996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують та підтверджують факти здійснення господарських операцій і які повинні мати визначені цим Законом та «Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» (затв. наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 ), обов'язкові реквізити.
Так, пунктом 2.7 даного Положення №88 визначено, що первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, відповідно до п.2.1 вищезазначеного Положення, первинні документи -це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські ж операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Таким чином, будь-які документи (у т.ч. договори, накладні, тощо ) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі ст.1 Закону України від 16.07.99р. №996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та формуванням податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей формування податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
За таких обставин, надавши належну правову оцінку усій первинній документації позивача, судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції, висновку, що до складу податкового кредиту позивачем було протиправно включено суми ПДВ які не підтверджено податковими накладними.
Окрім того, слід вказати, що відповідні правовідносини у сфері оподаткування регулюються пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 ПК України, яка, в свою чергу, встановлює презумпцію правомірності дій (рішень) платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.
Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з ПДВ.
Також, за змістом вказаної норми ПК, відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.
При цьому, з урахуванням положень ст.ст.61,44 ПК України, саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.
У відповідності до вимог п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України №168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту ). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
З урахуванням зазначеного, судова колегія дійшла висновку, що, приймаючи оскаржуване рішення, відповідач діяв на підставі закону, обґрунтовано, з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
До того ж, ще слід вказати, що згідно із ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При чому, у відповідності до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що, в свою чергу, в даному випадку, і було належним чином зроблено представниками відповідачів при розгляді даної справи в суді 1-ї та 2-ї інстанції.
Отже, з огляду на вищевикладене, апеляційний суд вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги Приватного підприємства «Майстер-Клас» є недоведеними, безпідставними та не підлягаючими задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Отже, за таких обставин, судова колегія, діючи в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.
Керуючись ст.ст.195,197,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Майстер-Клас» - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2012 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.
Головуючий: Ю.В. Осіпов
Судді: О.С. Золотніков
В.О. Скрипченко
Суд | Одеський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 05.02.2014 |
Оприлюднено | 27.02.2014 |
Номер документу | 37349304 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Одеський апеляційний адміністративний суд
Осіпов Ю.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні