Постанова

від 31.05.2012 по справі 2а-9121/09/12/0170

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 травня 2012 р. 12:18 Справа №2а-9121/09/12/0170

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Котаревої Г.М., за участі секретаря судового засідання Бебешко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транстехніка-Турсервис"

до Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

за участю представників:

позивача - Асанов Ремзі Наріманович, , довідка від 16.04.08 № 64;

відповідача - Джемілова Алімє Наріманівна, довіреність № 33/2Д-1/10 від 03.03.12

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Транстехніка-Турсервис»(далі - позивач, ТОВ «Транстехніка-Турсервис») звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі АР Крим (далі - відповідач, ДПІ у Бахчисарайському районі) про визнання скасування податкового повідомлення-рішення від 19.01.2009 № 0000021502/0 про донарахування податку на додану вартість.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вищевказані повідомення-рішення відповідача, винесені на підставі проведеної перевірки, були винесені з порушенням норм податкового, цивільного та господарського законодавства.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 04.08.09р. відкрито провадження по адміністративній справі та закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав наведених в позові, надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, наведених в письмових запереченнях від 28.10.2009 за вих. № 1398/9/10 (а.с.190), відповідно до яких зазначив, що податкове повідомлення-рішення, що оскаржується, винесено за результатам перевірки господарських операцій ТОВ ПКФ "Братья Асанов" ЛТД, правонаступником якого є позивач, з ТОВ «МИС КО ЛТД», яке не має трудових ресурсів, не подає звіти по комунальному податку та форми 1ДФ, не має основних фондів, витрати на заробітну плату відсутні. Крім того, відповідач посилався на протокол допиту свідка ОСОБА_3, керівника ТОВ «МИС КО ЛТД», що було проведено слідчим відділом Кобрінського міжрайонного відділу управління Департаменту фінансових розслідувань Комітету Державного контролю Республіки Білорусь по Брестській області, які свідчать про фіктивність даного підприємства у зв'язку з тим, що з вказаного протоколу вбачається, що ОСОБА_3 ніколи не здійснював фінансову-господарську діяльність ТОВ «МИС КО ЛТД».

Представник відповідача також посилався на порушення позивачем норм Цивільного Кодексу України, Інструкції про порядок приймання продукції виробнично-технічного призначення й товарів народного споживання за кількістю та якістю, затвердженої постановою Державного арбітражного Союзу РСР від 15.06.1965 №П-6, та від 25.04.1966 № П-7, також Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в України, затверджених наказом Мінтранспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, у зв'язку з тим, що відсутні документи щодо транспортування товару від ТОВ «МИС КО ЛТД» - автомобілів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 19.01.2010 було призначено судову експертизу, до отримання результатів якої було зупинено провадження по справі.

21.07.2010 до Окружного адміністративного суду АР Крим надійшов експертний висновок від 21.07.2010 № 12/10, у зв'язку з чим, Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 16.08.2010 провадження було поновлено.

Представник відповідача надав в судове засідання заперечення на висновок експерта, вважає, що позивач не міг одержувати та використовувати в господарської діяльності товар(автомобілі), сума ПДВ по придбанню якого включена в податковий кредит.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 30.09.2010 було витребувано у СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва інформацію:

- чи мають місце в матеріалах кримінальної справи № 80 - 0202 матеріали стосовно укладення та виконання договорів між ТОВ "Транстехніка - Турсервис" ЄДРПОУ 30800342 ( або ТОВ ПКФ "Братья Асанов" ЛТД) та ТОВ "Мис Ко ЛТД" № 12-б від 20.06.07р., № 12-б від 16.03.08р., якщо так, надати копії процесуальних документів щодо зазначених матеріалів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 30.09.2010 провадження по справі було зупинено до отримання зазначеної інформації.

У зв'язку з тим, що на адресу суду не надійшли запитувані документи, Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 27.02.2012 провадження по справі було поновлено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 12.04.2012 було проведено заміну відповідача на правонаступника - Державну податкову інспекцію у Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Протягом судового розгляду сторони наполягали на своїх доводах та запереченнях.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Транстехніка-Турсервис» є юридичною особою, зареєстрованою Державним реєстратором Бахчисарайської районної державної адміністрації 30.03.2000, ідентифікаційний код - 30800342, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії А00 № 571417 (а.с.100).

Позивач на час розгляду справи є платником податку на додану вартість , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість №100114730 (а.с.98), ІПН 308003401130.

До основних видів діяльності за КВЕД позивача відносяться: посередництво в торгівлі автомобілями, оптова торгівля автомобілями, роздрібна торгівля автомобілями, технічне обслуговування та ремонт автомобілів (а.с.99).

З 17.12.08р. по 10.01.09р. посадовими особами відповідача була проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ «Транстехніка-Турсервис» з питань повноти нарахування ПДВ по взаємовідносин з платником податків ТОВ «МІС КО ЛТД». За результатами перевірки було складено акт №3/15/30800342 від 12.01.09р.

Перевіркою було встановлені порушення позивачем:

- п. 7.4.1 п. 7.4 та п.7.7.1 п.7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті занижено податок на додану вартість в березні 2008 на 8187,50 грн.. у квітні 2008 на суму 2156,17 грн., травні 2008 - 32205,65 грн., у червні 2008 - 1721,67 грн., у липні 2008 - 1255,33, усього на суму 45526,32 грн. (а.с.88).

На підставі встановлених порушень відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення:

- від 19.01.2009р. №0000021502/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 87043,98 грн. (основний платіж - 58029,32, штрафні (фінансові) санкції - 29014,66 грн.) (а.с.91)

За результатами адміністративного оскарження на адресу позивача направлено податкове повідомлення -рішення від 20.03.2009 № 000021502/1 (а.с.90), у зв'язку з залишенням скарги позивача без змін.

Не погодившись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог суд керувався нормативно-правовими актами, що діяли на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування" платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язанні сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.

Відповідно до ст.ст. 1, 4 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах входять до складу органів державної податкової служби і є органами виконавчої влади.

Основним завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (ст. 2 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні»).

Статтею 4 Закону України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон №2181) передбачено право податкових органів приймати рішення за наслідками перевірок платників податків, яким визначається сума податкового зобов'язання з податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Ст.19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії) : 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як зазначено в акті перевірки, відповідачем перевірялись питання щодо достовірності нарахування та сплати ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «МИС КО ЛТД» по договорам поставки від 20.06.2007 № 12-б та від 16.05.2008 № 10к.

Відповідач зазначив, що ТОВ «МИС КО ЛТД» не звітує про свою діяльність за місцем реєстрації з червня 2008, до ЄДР внесено запис про відсутність за місцем знаходження, згідно автоматизованої бази даних співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів не має трудових ресурсів для виконання яких-небудь робіт, не має основних фондів, відсутні витрати на заробітну плату.

Відповідачем висновки про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ встановлені в наслідок відсутності документів, що свідчили про транспортування товару, відсутність розрахунків по відповідних накладних, не встановлення факту господарської доцільності та необхідності операції, що на думку відповідача свідчить про неотримання позивачем товарів за вказаними договорами та неможливості їх використання в господарської діяльності позивача, що свідчить про нікчемність правочинів, що призвело до заниження позивачем податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 45526,32 грн. за період березень-липень 2008.

Перевіряючи обґрунтованість позовних та доводи відповідача,суд зазначає наступне.

Згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платнику податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з Законом, а податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду , визначена цим законом. При цьому датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, законодавчо встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної - вона повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків (ч.5 п.п.7.2.3 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту).

Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст. 7 вищевказаного Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи , ТОВ «Транстехніка-Турсервис» є правонаступником Виробнично-комерційної фірми «Брати Асанов» ЛТД (а.с.21).

20.06.2007 між ТОВ ВКФ «Брати Асанов» ЛТД та ТОВ «МИС КО ЛТД» укладено договір №12-б (а.с.32), предметом якого є реалізація нових автомобілів, автомобілів вторинного ринку виробників СНД, України, а також іноземного виробництва, для забезпечення чого ТОВ «МИС КО ЛТД» зобов'язується відпускати ТОВ ВКФ «Брати-Асанов» ЛТД автомобілі на реалізацію, та на відповідальне зберігання, а останній зобов'язується приймати автомобілі, забезпечувати їх зберігання, своєчасно сплачувати та реалізовувати відповідно до умов договору.

Відповідно до п.2.1. Договору отримання автомобілів проводиться само вивозом по накладній на відпуск товару, транспортні витрати несе отримувач - ТОВ ВКФ «Брати Асанов» ЛТД.

Відповідно до Розділу 3 Договору ТОВ «МИС КО ЛТД» зобов'язане видати автомобіль з належно оформленими документами та якістю, видати акт прийманні передачи довіреній особі від ТОВ ВКФ «Брати Асанов» ЛТД після повної сплати його вартості, виплачувати винагороду за проданий автомобіль в розмірі 2500,00 грн..

ТОВ ВКФ «Брати Асанов» ЛТД зобов'язані нести відповідальність за зберігання автомобілів, сплачувати вартість автомобіля відповідно до рахунків за мінусом винагороди після 100% оплати покупцем, та згодом передавати автомобіль покупцю.

Крім того, 20.06.2007 між сторонами було укладено додаток до договору по встановленню додаткового обладнання на легковий автомобіль та вантажний транспорт , по якому ТОВ ВКФ «Брати Асанов» ЛТД як замовник та ТОВ «МИС КО ЛТД» як виконавець про наступне (а.с.33):

- Виконавець зобов'язується прийняти автомобіль та провести роботи відповідно до прейскуранту цін (а.с.34) по встановленню додаткового обладнання на автомобіль;

- Замовник зобов'язується передати автомобіль по акту приймання-передачи та сплатити за всі виконані роботи та витратні матеріали відповідно до виписаного рахунку.

16.05.2008 за № 10-к (а.с.35) між ТОВ «Транстехніка-Турсервис» та ТОВ ВКФ «Брати-Асанов» ЛТД було укладено договір за аналогічним предметом договору від 20.06.2007 № 12-б,та додаок до договору (а.с.36), а також прейскурант цін (а.с.36).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено поняття первинного документу, - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинам 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже зазначений закон визначає вимоги саме до документів бухгалтерського обліку, а не податкового.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.199р. №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7 Положення первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Відповідно до наданих позивачем до матеріалів справи документів позивачем було придбано в періоді березень -липень 2008 у ТОВ «МИС КО ЛТД» 3 автомобіля (ВАЗ 21099, CHEVROLET AVEO, ВАЗ - 21124 з вже встановленим додатковим обладнанням) для подальшого перепродажу на суму 182200,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 30366,66 грн.), а також роботи по встановленню додаткового обладнання та тюннінгу автомобілів на суму 165976,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 27662,64 грн.) - CHEVROLET AVEO (8 автомобілів), CHEVROLET Lacetti (4 автомобіля), Daewoo Lanos (6 автомобілів), Hyundai Accent (1 автомобіль), ВАЗ 21099 (1 автомобіль), ВАЗ -21214 (1 автомобіль),KIA Picanto (1 автомобіль).

На придбане обладнання та автомобілі ТОВ «МИС КО ЛТД» було виписано податкові накладні на суму 182200,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 30366,66 грн.) та 165976,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 27662,64 грн.)(а.с.137-156)

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно ч. 4 ст. 11 КАС України Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 19.01.2010 було призначено по справі судову експертизу.

На розгляд експерта поставлено наступне питання:

1)Чи підтверджується документами первинного бухгалтерського обліку отримання товарів та послуг та його облік, відповідно до договору № 12-Б від 20.06.07р., з додатком № 1, укладеного між ТОВ "МИС КО ЛТД" (постачальник) та ТОВ ПФК "Братья Асанов" (отримувач) ЛТД, предметом якого є права та обов'язки сторін щодо передання, отримання та реалізації нових автомобілів, а також автомобілів вторинного ринку виробників СНД, України, а також іноземного виробництва; договору № 10 - К від 16.03.2008р., з додатком № 1, укладеного між ТОВ "МИС КО ЛТД" (постачальник) та ТОВ "Транстехніка-Турсервис" (отримувач) ЛТД, предметом якого є права та обов'язки сторін щодо передання, отримання та реалізації нових автомобілів, а також автомобілів вторинного ринку виробників СНД, України, а також іноземного виробництва?

2). Якщо так, чи підтверджується документами первинного бухгалтерського обліку використання у межах господарської діяльності товарів та послуг, отриманих від ТОВ "МИС КО ЛТД"?

3). Яка сума ПДВ, відповідно до документів первинного бухгалтерського та податкового обліку, була сплачена під час розрахунків ТОВ "Транстехніка-Турсервис" з ТОВ "МИС КО ЛТД" ?

Відповідно до висновку експерта № 12/10 (а.с.207-214) документами первинного бухгалтерського обліку підтверджується отримання товарів та послуг та його облік, відповідно до договору № 12-Б від 20.06.07р., з додатком № 1, укладеного між ТОВ "МИС КО ЛТД" (постачальник) та ТОВ ПФК "Братья Асанов" (отримувач) ЛТД, предметом якого є права та обов'язки сторін щодо передання, отримання та реалізації нових автомобілів, а також автомобілів вторинного ринку виробників СНД, України, а також іноземного виробництва; договору № 10 - К від 16.03.2008р., з додатком № 1, укладеного між ТОВ "МИС КО ЛТД" (постачальник) та ТОВ "Транстехніка-Турсервис" (отримувач) ЛТД, предметом якого є права та обов'язки сторін щодо передання, отримання та реалізації нових автомобілів, а також автомобілів вторинного ринку виробників СНД, України, а також іноземного виробництва; підтверджується використання товарів та послуг, отриманих від ТОВ «МИС КО ЛТД» в межах господарської діяльності ТОВ «Транстехніка-Турсервис»; при розрахунках з ТОВ «МИС КО ЛТД» було сплачено ПДВ в сумі 58029,30 грн.

Висновок експерта ґрунтується на досліджені первинних документів бухгалтерського обліку (акти приймання -передачи робіт, витратні накладні, рахунки фактури) та податкового обліку (податкові накладні) (а.с.137-156), відображених в регістрах бухгалтерського обліку (журнали -ордера) та реєстри отриманих податкових накладних (а.с. 10-19,37-41, 104,106,107-108,101-136, 157-173).

Відповідно до висновку експерта господарські операції між позивачем та ТОВ «МИС КО ЛТД» відображені в журналах-ордерах бухгалтерського обліку (рахунок 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», рахунок 685 «Розрахунки з іншими кредиторами»).

Експертним дослідженням встановлено, що всі автомобілі було реалізовано (крім Daewoo Lanos) кінцевим покупцям, вартість реалізації перевищує вартість придбання автомобілів та вартість виконаних робіт по встановленню додаткового обладнання(додатки 1-3 до експертного висновку (а.с.215-217), що також підтверджується матеріалами справи (а.с.42-74).

Суд враховує, що відповідно до ч.5 ст.82 КАС України висновок експерта для суду не є обов'язковим, проте, враховуючи, що експертом було досліджено бухгалтерські документи позивача в повному обсязі, для чого потребувалось спеціальні знання, відповідно до ч. 1 ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Суд також зазначає, що відповідач в порядку ст. 71 КАС України не спростував доводи позивача та висновки судової експертизи.

У зв'язку з зазначеним суд вважає, що висновок експерта є повним обґрунтованим, у зв'язку з чим суд враховує його як належний та допустимий доказ.

Щодо наданого відповідачем протоколу допиту в якості свідка ОСОБА_3, який в перевірених документах вказаний як директор та засновника ТОВ «Мис Ко ЛТД», від 22.12.2008, проведеного слідчим відділом Кобрінського міжрайонного відділу управління Департаменту фінансових розслідувань Комітету Державного контролю Республіки Білорусь по Брестській області суд зазначає наступне.

Відповідно ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже вирок суду по кримінальні справі має набрати законної сили, та стосуватись дій чи бездіяльності особи, правові наслідки яких розглядає адміністративний суд, та у вироку повинно бути надано оцінку питанням, чи мало місце діяння, та чи вчинене воно конкретною особою.

Самі по собі окремі процесуальні документи в кримінальній справі не можуть бути доказами відсутності або наявності будь-яких обставин, які є предметом доказування в адміністративній справі.

Більш того, законодавством не передбачена можливість використання під час проведення перевірок платників податків та складання акта перевірки матеріалів досудового слідства. Це співвідноситься, зокрема, і з положеннями КАСУ та й взагалі з доктриною процесуального права України, відповідно до яких заздалегідь є встановленим і не потребує доведення та доказування вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили. Тобто преюдиціальний характер має лише вирок суду, який набрав законної сили, а не матеріали досудового слідства, особливо постанова про порушення кримінальної справи та протоколи допиту. Факт порушення кримінальної справи має наслідком та зумовлює законне проведення уповноваженими органами дізнання та досудового слідства певних слідчих дій з метою підтвердження або спростування факту вчинення певного злочину конкретною особою, але не може безперечно свідчити про винуватість такої особи, що підтверджується і закріпленим ст. 62 Конституції України принципом невинуватості особи у вчиненні злочину.

Крім того, суд зазначає, що незважаючи на вимоги суду щодо надання інформації про кримінальні справ стосовно діяльності ТОВ «МИС Ко ЛТД», до судового розгляду не було надано жодних відомостей про прийняте рішення та встановлені під час слідства обставини взаємовідносин ТОВ «МИС Ко ЛТД» з позивачем.

Також, суд враховує, що наданий протокол не містить будь-яких відомостей про відсутність реального здійснення господарських операцій з придбання позивачем товарів та послуг, їх оплати та використання в господарській діяльності.

На підтвердження формування податкового кредиту, позивачем до податкового органу були надані податкові накладні, виписані контрагентом, платіжні доручення про перерахування позивачем грошових коштів на рахунки контрагентів за укладеними договорами, а також інші документи, які свідчать про отримання позивачем товарів та послуг та використання їх в господарські діяльності з метою збільшення власних активів.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин під час судового розгляду суд вважає, що висновки відповідача не відповідають зазначеним приписам Закону України «Про податок на додану вартість».

Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту), а саме п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7, єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Жодної з наведених підстав, відповідачем під час перевірки встановлено не було.

Крім того, законом не передбачений зв'язок між виникненням права платника податку на податковий кредит та наданням податкової звітності його контрагентом.

На час виписки податкових накладних та отримання зазначеної податкової накладної позивач та його контрагент був платниками податку на додану вартість.

На думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, що включений платником податку до податкового кредиту.

Зазначені висновки суду узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Натомість судом було перевірено факт здійснення господарських операцій та встановлено, що товар від контрагентів позивач отримав, що підтверджується видатковими накладними, сплатив вартість товару, втому числі ПДВ, що підтверджується платіжним дорученнями та використав придбаний товар в своїй господарській діяльності, що також підтверджується висновком судової експертизи № 12/10.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, суд приходить до висновку про те, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість», засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось правомірно.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру

Статтею 80 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідачем, в підтвердження правомірності своїх дій, не надано доказів внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи на час здійснення господарських операцій - контрагентів позивача.

З наведеного вище вбачається, що контрагент позивача, як юридична особа, на час здійснення спірних господарських правовідносин, наділені цивільною правоздатністю та дієздатністю, має відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Відповідно до статей 204, 205 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 Кодексу встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається з акту перевірки, позивачем, в порядку ЦК України, були укладені договори та здійснені відповідні розрахунки з контрагентом.

З наведених вище норм вбачається, що акт перевірки є носієм інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного чи іншого законодавства суб'єктами господарювання, в зв'язку з чим, діючим законодавством встановлений порядок оформлення результатів перевірок якого податкові органи повинні дотримуватись.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем було надано оцінку нікчемності договорів, укладених між позивачем та контрагентом. Відповідач зробив висновки про нікчемність договорів без їх фактичного дослідження або без посилання на відповідне рішення про визнання таких договорів нікчемними.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При цьому, відповідно до ст. 2 та п. 11 ст. 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні" № 509-ХІІ державні податкові інспекції на виконання покладених на органи державної податкової служби завдань та функцій наділені повноваженням подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

Проте, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.

В той же час, ч. 2 ст.19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, ані вирокам суду, про які зазначив відповідач в акті перевірки, та під час судового розгляду, ані матеріалами справи не підтверджується наявність будь-якого умислу з боку позивача щодо вчинення дій, спрямованих на порушення інтересів держави.

Доводи відповідача щодо відсутності документів, передбачених Інструкцією про порядок приймання продукції виробнично-технічного призначення й товарів народного споживання за кількістю та якістю, затвердженою постановою Державного арбітражного Союзу РСР від 15.06.1965 №П-6, та від 25.04.1966 № П-7, також Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в України, затверджених наказом Мінтранспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють умови перевезення товарів, суд вважає необґрунтованими, оскільки зазначені акти не регулюють питання щодо формування податкового кредиту з ПДВ.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків відповідача щодо завищення податкового кредиту з ПДВ на суму 45526,32 грн. та протиправність винесеного податкового повідомлення-рішення від 19.01.2009 № 0000021502/0 в частині визначення податкового зобов'язання.

За умови визнання необґрунтованим висновки відповідача щодо завищення валових витрат, та донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість в розмірі, суд також зазначає, що необґрунтованим, а отже протиправним є нарахування відповідачем сум штрафних(фінансових санкцій).

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності та про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

З наведеного слідує, що наслідком визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень є його скасування.

Позивач у позовній заяві просить скасувати податкові повідомлення-рішення, а вимогу про визнання їх протиправним не заявляє.

В свою чергу, частиною 2 ст.11 КАС України передбачено право суду вийти за межі позовних вимог, тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи необхідність повного захисту прав та інтересів позивача, встановлені обставини, підстави, на які посилався позивач в позові, дослідивши докази у їх сукупності суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення:

За таких обставин адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету за рахунок коштів.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Таким чином, стягнення судових витрат, відповідно до рішення суду, не на користь суб'єкта владних повноважень, здійснюється з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень-відповідача.

Згідно із наданою судовим експертом актом № 33/12 розрахунку вартості висновку від 12.03.2010 , витрати, пов'язані з проведенням експертизи складають 9321,00 грн.

Фактична сплата позивачем вартості проведеної експертизи підтверджується матеріалами справи.

В зв'язку з чим, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету на користь позивача за рахунок коштів на утримання відповідача судові витрати у розмірі 9323,40 грн. витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору та проведенням експертного дослідження.

В судовому засіданні 31.05.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Відповідно до ст.160 КАС України повний текст постанови виготовлено 06.06.2012 року

На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Бахчисарайському районі АР Крим від 19.01.2009 № 0000021502/0 про донарахування податку на додану вартість в загальній сумі 87043,98,00 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Транстехника -Турсервис» (98400, м.Бахчисарай, АР Крим, вул. Гордієнко, 3, ідентифікаційний код30800342) 9323,40 грн.

У разі неподання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі проголошення відповідно до ст. 160 КАС України вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні , або, у разі проголошення постанови у відсутності особи, яка бере участь у справі - з дня отримання нею копії постанови).

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Котарева Г.М.