Рішення

від 31.08.2012 по справі 2-0117-2337/11

САКСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Справа № 2-0117-2337/11

РІШЕННЯ

Іменем України

"31" серпня 2012 р. м. Саки

Сакський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим у складі: судді Смолія А.М., при секретарі Якуніні А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту та договору купівлі-продажу квартири недійсними,

Встановив:

У жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання заповіту, складеного ОСОБА_3 27 лютого 2010 року, та договору купівлі-продажу квартири, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 09 листопада 2010 року, недійсними. Свої вимоги мотивує тим, що є онукою та єдиною спадкоємицею ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. При житті її бабі належала квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та земельна ділянка площею 1,4562 га, що розташована та території Оріхівської сільської ради Сакського району АР Крим. Після чергового відвідування баби у січні 2011 року вона запропонувала їй переїхати проживати до неї у м. Севастополь, оскільки її стан здоров'я викликав занепокоєння, проте ОСОБА_3 відмовилась переїжджати. Оскільки ОСОБА_3 хвилювалася за збереження свого майна, позивачка запропонувала зберігати правовстановлюючі документи на квартиру та інші ціні речі у неї. Проте, правовстановлюючого документу на квартиру не виявилося, і тільки після звернення до КРП «Бюро реєстрації і технічної інвентаризації м. Євпаторії» було встановлено, що проведено відчуження квартири на користь ОСОБА_2. ОСОБА_3 стверджувала, що не підписувала ніяких документів по відчуженню квартири та її не продавала. Із її невиразних пояснень слідувало, що після смерті чоловіка, ОСОБА_2 почав часто заходити до неї, кудись возив її на машині, та за її участю виготовлював якісь документи. Вона не могла пояснити будь-яких обставин, пов'язаних із укладенням спірного договору купівлі-продажу. Баба звернулася до Сакського міськрайнного суду АР Крим із позовом про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним. З цього часу відповідач почав їй перешкоджати у спілкуванні із ОСОБА_3 та обмежив у спілкуванні із іншими близькими людьми, а з лютого 2011 року не випускав бабу з квартири. 17 квітня 2011 року до баби за місцем її проживання було викликано бригаду швидкої допомоги, яка діагностувала у неї церебральний склероз та деменцію. На протязі квітня - червня 2011 року позивачка не могла попасти до квартири ОСОБА_3, відповідач також не пускав її до неї, посилаючись на те, що він є її власником. Після смерті баби також стало відомо, що вона склала на користь відповідача заповіт, за яким всім своїм майном розпорядилася на користь ОСОБА_2. При житті баба ніколи не говорила про вказаний заповіт та на запитання чи підписувала вона які-небудь документи у нотаріальній конторі відповідала негативно. Незадовго до смерті свого чоловіка, а особливо після його смерті, погіршився не тільки фізичний стан ОСОБА_3, а також її психоемоційний стан. У подальшому вона почала забувати з якими людьми спілкується, стала капризною, без причин посміхатися та плакати, не завжди впізнавала позивачку та сусідів по під'їзду, з якими спілкувалася на протязі багатьох років. Розповідала, що у ночі до неї хтось приходить, ховала речі під стіл, зашторювала вікна, додатково укріплювала двері. З огляду на викладене, вважає, що ОСОБА_3 на час складання спірних заповіту та договору купівлі-продажу не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. На зазначених підставах просила позов задовольнити.

У судовому засіданні позивачка підтримала свій позов, при цьому пославшись на ті ж обставини, що й зазначені у позовній заяві. Крім того, пояснила, що про існування спірних угод дізналася лише після проведення у 2011 року перевірки правоохоронними органами заяви про крадіжку у ОСОБА_3 правовстановлюючих документів на нерухоме майно. Баба раніше вона нічого не розповідала про відчуження квартири, а напроти спростовувала наявність будь-яких угод. Після смерті чоловіка баба вона почала вести себе дивно, боялася, що її можуть обікрасти, стала забувати попередні події, впізнавати деяких раніше знайомих їй та близьких людей. Вона намагалася прийти із ОСОБА_3 на прийом до лікаря психіатра, проте остання ухилялася проти цього. Вона не зверталася до суду із заявою про визнання баби недієздатною або частково недієздатною.

Представник позивачки ОСОБА_4 наполягав на задоволенні позову довірителя з тих підстав, що доводи позовної заяви щодо фізично та психічного стану, дивної та не зовсім адекватної поведінки померлої ОСОБА_3, які спостерігалися після смерті її чоловіка та встановлення у неї діагнозу деменція підтверджені показами свідків, які викликалися із ініціативи позивачки. Вказані обставини не дозволяли їй розуміти значення своїх дій та керувати ними при укладенні спірних угод.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, посилаючись при цьому на те, що сім'я ОСОБА_3 прийняла його у свою сім'ю як рідного сина, він їм допомагав як морально так і матеріально. Ще при житті сім'я ОСОБА_3 висловлювала бажання розпорядитися належним їм майном на його користь, проте він заперечував проти цього. Після смерті ОСОБА_5 спадкове майно було повністю оформлено на його дружину. У подальшому ОСОБА_3 підтвердила своє бажання та бажання її померлого чоловіка переоформити все своє майно на нього та склала заповіт. Згодом вона прийняла рішення продати йому належну квартиру. Після смерті чоловіка вона поводила себе адекватно, самостійно обслуговувала себе. Він не здійснював ніякого психологічного або будь-якого іншого впливу на ОСОБА_3 при укладені нею спірних угод. Своє волевиявлення вона пояснювала тим, що рідні залишили її одну, не приїздять до неї, не цікавляться її долею.

Представник відповідача ОСОБА_6 позов не визнала та зазначила, що допитані у судовому засіданні свідки прямо не вказували на наявність у ОСОБА_3 будь-яких психічних розладів здоров'я, як наслідок на момент укладення спірних угод у позивачки відсутні підстави стверджувати, що її баба не розуміла значення своїх дій та правові наслідки угод. При посвідчення угод нотаріусом було перевірено дієздатність ОСОБА_3, роз'яснені умови угод та правові наслідки їх вчинення. У позивачки відсутні докази хворобливого стану її баби. Саме за ініціативою ОСОБА_3 її позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири залишено без розгляду.

Суд заслухавши пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 слідує, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Як слідує із матеріалів справи позивачка приходилася онукою померлій ОСОБА_3.

Із заповіту складеного ОСОБА_3 27 лютого 2010 року, посвідченого державним нотаріусом Сакської міської нотаріальної контори ОСОБА_7, слідує, що вона на випадок своєї смерті розпорядилася усім своїм майном на користь ОСОБА_2.

19 листопада 2010 року між ОСОБА_3 (продавець) і ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, вказаний договір посвідчений державним нотаріусом Сакської міської нотаріальної контори ОСОБА_7.

Спадщиною, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3, є земельна ділянка, розташована на території Оріхівської сільської ради Сакського району АР Крим площею 1,4562 га, цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив, що із 2000 року його сім'я товаришувала із сім'єю ОСОБА_3. Останній раз він спілкувався із ОСОБА_3 за два місяці до смерті, вона поводила себе дивно та перебувала у поганому стані, чогось боялася, розповідала одні й ті ж самі речі по декілька раз. Приблизно за десять місяців до дня смерті вона поводила себе адекватно.

Свідок ОСОБА_9 пояснила, що познайомилася із ОСОБА_3 за рік до її смерті через свого чоловіка ОСОБА_8, який проводив у її квартирі ремонт. Вона допомагала їй по господарству, готувала та приносила їжу. За час спілкування із нею вона помітила, що ОСОБА_3 часто забуває де знаходяться її речі, переховує їх у різні місця, розмовляє із телевізором, чогось боїться, закривала вікна у день, блокувала двері на балкон.

Свідок ОСОБА_10 зазначила, що спілкувалася із ОСОБА_3 як із сусідкою, після смерті чоловіка вона проживала у квартирі одна. У останній час вона скаржилася на стан свого здоров'я, було явно видно відхилення у її психічному стані. Деградація особистості почалася після смерті її чоловіка, вона не могла самостійно приймати рішення.

Свідок ОСОБА_11 пояснила, що знала ОСОБА_3 давно, вона працювала разом із її родичами. Вона працює у магазині «Смак» в м. Саки, померла періодично купувала продукти у цьому магазині. Після смерті чоловіка ОСОБА_3 перебувала у пригніченому стані, приходячи до магазину почала заговорюватися, не могла чітко висловитися щодо переліку продуктів, які бажає купити. Також вказала, що вона підозріває намагання у якихось осіб завдати шкоди її здоров'ю шляхом отруєння.

Свідок ОСОБА_12 зазначив, що знав ОСОБА_3 давно, їх сім'ї підтримували товариські відносини. Після смерті чоловіка ОСОБА_3 зустрічав її на вулиці та телефонував їй, довідувався чи потребує вона якої-небудь допомоги. Під час спілкування вона не скаржилася на стан свого здоров'я, зазначала що є людина, яка їй допомагає. Відхилень у психічному стані він не помічав, при цьому вона скаржилася тільки на загальний стан здоров'я, зважаючи на похилий вік. Йому відомо, що ОСОБА_2 здійснював догляд за ОСОБА_3.

Свідок ОСОБА_13 пояснив, що знав ОСОБА_3 як сусідку, підтрииуав добрі відносини, бачив її перед смертю, яких-небудь відхилень та дивностей у її поведінці не помічав. Її захороненням займався виключно ОСОБА_2, інших родичів на похованні не бачив.

Свідок ОСОБА_14 пояснив, що працює дільничним лікарем Сакського ТМО, обслуговував район у якому проживала ОСОБА_3. За місяць до смерті він відвідував її за місцем проживання за її заявою, а також після виклику бригади швидкої допомоги. Вона не розмовляла, схудла, погано виглядала, була підозра на наявність у неї онкологічного захворювання. Після смерті чоловіка за наданням медичної допомоги вона не зверталася. Він декілька разів зустрічав її на вулиці, будь-яких відхилень від нормального стану не помічав.

Свідок ОСОБА_7 пояснила, що дійсно посвідчувала спірні угоди. При складані 27 лютого 2010 року заповіту ОСОБА_3 власноручно зробила у ньому запис «з моїх слів записано вірно мною прочитано у голос та власноручно підписано». Під час співбесіди будь-яких відхилень у її стані здоров'я виявлено не було. При посвідченні договору купівлі-продажу квартири від 19 листопада 2010 року також була проведена вказана процедура. Суттєві умови договору повністю відповідали вільному волевиявленню сторін. Особистість ОСОБА_3 не пам'ятає.

Свідок ОСОБА_15 пояснив, що працює лікарем швидкої допомоги у Сакському ТМО та 17 квітня 2011 року у складі бригади дійсно виїздив за викликом на місце проживання ОСОБА_3 для надання їй медичної допомоги. Під час обслідування із хворою контакт був утруднений у зв'язку із рос. «старческим слабоумием». Хвора не орієнтувалася ні в часі, ні у місці, ні в собі, була загубленою. Порушень з боку внутрішніх органів не було виявлено, в основному були порушення з боку психічного стану, поставлено попередній діагноз деменція, яка є практично звичайним захворюванням у такому віці.

Відповідно з ч. 1 ст. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як слідує зі спірних заповіту та договору купівлі-продажу квартири дієздатність ОСОБА_3 була перевірена нотаріусом, отже вона на власний розсуд розпорядився на випадок своєї смерті належним майном на користь відповідача ОСОБА_2 та в подальшому провела відчуження його частини, а саме квартири.

Згідно із ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно з ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Відповідно зі ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачка та її представник не надали суду належних та достатніх доказів, які б підтвердили той факт, що померла ОСОБА_3 у момент вчинення спірних угод не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 16 постанови N 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК суд відповідно до статті 145 ЦПК за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Згідно з актом амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи № 699 від 01 червня 2012 року слідує, що відповісти на питання, чи могла ОСОБА_3 усвідомлювати (розуміти значення) своїх дій та керувати ними на період підписання нею заповіту 27 лютого 2010 року та договору купівлі-продажу квартири від 09 листопада 2010 року не надається можливим у зв'язку із об'єктивною складністю випадку та відсутності достатніх об'єктивних даних, необхідних для винесення експертного рішення.

До наведених позивачкою та її представником доводів, зокрема, про наявність у ОСОБА_3 певних психічних розладів, які могли вплинули на її вільне волевиявленню та відповідність волевиявлення її внутрішній волі під час укладення спірних угод, суд ставиться критично, оскільки ці доводи базуються на припущеннях.

Зважаючи на викладене, відсутні правові підстави для задоволення позову у повному обсязі.

Hа підставі викладеного, відповідно до ст.ст. 203, 215, 225, 1257 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, суд

Вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Сакський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя Смолій А. М.