Ухвала

від 06.09.2012 по справі 22-ц-4068/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № Провадження № 22-ц-4068/12 22-ц/1090/5338/12 Головуючий у І інстанціїОрел А.С. Категорія 45Доповідач у 2 інстанції Мережко 06.09.2012

УХВАЛА

Іменем України

19 липня 2012 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі :

Головуючого - Мережко М.В.

Суддів - Данілова О.М., Ігнатченко Н.В.

При секретарі - Косенко Т.Г.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 ,ОСОБА_3 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 06 червня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - гаражно-будівельне товариство «Протон», про визнання права власності на частку спільного майна подружжя

За зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів ,-

В с т а н о в и л а

У листопаді 2011 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину майна придбаного під час шлюбу.

Свої вимоги обгрунтовувала тим, що перебувала з відповідачем у шлюбі із 23 жовтня 1993 року по 19 листопада 2010 року Під час шлюбу ними було придбано майно , а саме - трикімнатна квартира за адресою ; АДРЕСА_1, автомобіль НОМЕР_1 , 2007 року випуску. Договори купівлі-продажу вказаного майна були оформлені на ім.»я чоловіка . Посилаючись на розірвання шлюбу та припинення ведення спільного господарства, просила визнати за нею право власності на Ѕ частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1 визнати за нею право власності на Ѕ частину капітального гаражу АДРЕСА_2, визнати за нею право власності на Ѕ частину автомобіля «ЗАЗ ТF 699Р», д.н.з. НОМЕР_1, 2007 року випуску.

Відповідач ОСОБА_2 подав зустрічний позов про поділ майна подружжя з вимогами провести поділ спільного майна і виділити йому автомобіль«ЗАЗ ТF 699Р» д.н.з. НОМЕР_1 вартістю 30000 грн., меблі та побутову техніку вартістю 2300 грн., позивачу виділити меблі та побутову техніку на загальну суму 14250 грн., а гараж в ГБК «Протон»виключити з розподілу.

У зустрічній позовній заяві відповідач посилався на те, що спільною з позивачем власністю є лише 3/4 частки трикімнатної квартири, яка придбана за договором купівлі-продажу, а 1частка була набута ним в процесі приватизації квартири спільно з іншими особами і тому є його особистою приватною власністю. Крім того, зазначав, що капітальний гараж не належить йому на праві власності, а знаходиться у користуванні на підставі ордера, виданого ГБК «Протон», тому не відноситься до спільного майна подружжя і повинен бути виключений з його складу. Крім того, відповідач посилався на те, що на купівлю спірного автомобіля позичив 4500 доларів США у ОСОБА_4, з яких під час шлюбу було повернуто за рахунок спільних з позивачем коштів лише 2000 доларів США, а решта 2500 доларів США повернута за рахунок його особистих коштів після припинення шлюбу з позивачем, що має бути враховано при поділі майна подружжя.

Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 06 червня 2012 р. позови задоволені частково.

Визнано право власності за ОСОБА_3 на три восьмих частин квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Визнати право власності за ОСОБА_3 на одну другу частину автомобіля марки «ЗАЗ ТF 699Р», д.н.з. НОМЕР_1, 2007 р.

У задоволенні іншої частини первісного позову відмовлено.

Поділено майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_2 і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною вартістю 16550 гривень.

Виділено ОСОБА_3 в натурі наступне майно загальною вартістю 8350 гривень:

- спальню (шафа, дві тумбочки, ліжко, комод, трил'яж) вартістю 800 грн.;

- кухонні меблі вартістю 1200 грн.;

- холодильник «Снайге»вартістю 1000 грн.;

- електроплиту «Сіменс»вартістю 900 грн.;

- бойлер вартістю 450 грн.;

- телевізор «Горизонт»вартістю 400 грн.;

- пральну машину «Індезіт»вартістю 1000 грн.;

- меблева стінка «Горка»вартістю 1500 грн.;

- диван вартістю 1100 грн..

Виділено ОСОБА_2 в натурі наступне майно загальною вартістю 8 200 гривень:

- стаціонарний комп'ютер вартістю 3200 грн.;

- меблеву стінку «Юніор»вартістю 1800 грн.;

- мікрохвильову піч «Самсунг»вартістю 400 грн.;

- морозильну камеру вартістю 600 грн.;

- телевізор «Самсунг» вартістю 600 грн.;

- диван та два крісла розкладних вартістю 1100 грн.;

- набір меблів для прихожої вартістю 500 грн..

У задоволенні іншої частини зустрічного позову відмовити.

Не погоджуючись з рішенням суду , позивач і відповідач подали апеляційні скарги. Відповідач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду в частині поділу рухомого майна і ухвалити в цій частини нове рішення , просив виділити йому в користування автомобіль, спальню ( шафу, дві тумби, ліжко , комод -вартістю-800 грн.)- всього майна на суму 30 800 грн., решту рухомого майна на суму 15 750 грн просив виділити ОСОБА_3

ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просила скасувати рішення в частині поділу квартири і гаражу , просила визнати за нею право на 1\2 частини квартири , 1\2 частину гаражу, в іншій частині рішення залишити без змін.

Апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2, - сторони по справі, з 23 жовтня 1993 року перебували у шлюбі, який між ними розірвано заочним рішенням Славутицького міського суду Київської області від 19 листопада 2010 року, яке набрало законної сили

30 листопада 2010 року (а.с.9, 10-11).

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 20 червня 2001 року, виданого ВП «Чорнобильська АЕС»згідно розпорядження керівника органу приватизації від 20.06.2001 р. квартира за адресою: АДРЕСА_1, належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_1., ОСОБА_2 - відповідачу по справі. Квартира приватизована згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Право спільної власності на квартиру зареєстровано Славутицьким міським бюро технічної інвентаризації за № 448/78 від 12.07.2001 р.. На свідоцтві про право власності на житло державним нотаріусом зроблено запис про продаж 3/4 частин квартири ОСОБА_2 по договору купівлі-продажу квартири, реєстр. № 5401 від 09.10.2001 р. (а.с.36).

Відповідно договору купівлі-продажу від 9 жовтня 2001 року, посвідченого державним нотаріусом Славутицької міської державної нотаріальної контори Наваліхіною О.О, реєстр № 5401, ОСОБА_8, ОСОБА_8, ОСОБА_6 продали, а ОСОБА_2 купив 3\4 частини квартири номер АДРЕСА_1. Згідно реєстраційного напису на договорі купівлі-продажі право власності на квартиру зареєстровано Славутицьким міським бюро технічної інвентаризації за № 448/78 від 13.12.2011 р. (а.с. 12-13).

Згідно листа т.в.о. начальника Славутицького РЕВ ДАІ від 23.03.2010 р. за ОСОБА_2, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано 29.10.2009 р. транспортний засіб «ЗАЗ ТF 699Р», державний номерний знак НОМЕР_1, 2007 року випуску. Свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 видано на підставі договору купівлі-продажу № 918825 від 20.10.2009 р. (а.с.20).

Вартість автомобіля з урахуванням зносу сторонами узгоджена на суму 30000 грн.

Згідно узгодженого сторонами акту опису майна, яке знаходиться у квартирі за адресою:

АДРЕСА_1, сторонами складено опис предметів домашнього вжитку - меблів та побутової техніки на загальну суму 16550 грн. (а.с.37).

Згідно ордера № 14/1, виданого 19 жовтня 2006 року будівельно-гаражним товариством «Протон»(відповідно до нової редакції статуту ОКГ «Протон») на підставі рішення правління від 10.01.2006 р., ОСОБА_2 належить капітальний гараж АДРЕСА_1 (а.с.19).

Вирішуючи спір відповідно до встановлених обставин та відповідних їм правовідносин, суд першої інстанції вірно виходив із положень ЦК України, інших актів цивільного законодавства, які регулюють спірні відносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Згідно ч. 2 цієї статті приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»приватизація державного житлового фонду - це відчуження, зокрема, квартир на користь громадян України. Одним із способів приватизації є безоплатна передача громадянам квартир з розрахунку санітарної норми, що визначено ст. 3 цього Закону. Згідно норми ст. 12 цього Закону власник приватизованого житла має право розпорядитися квартирою на свій розсуд: продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, обміняти, закласти, укладати інші угоди, не заборонені законом. Порядок здійснення цих прав власником житла регулюється цивільним законодавством України.

Суд дійшов вірного висновку , що 1\4 частина спірної квартири, набута ОСОБА_2 під час приватизації спірної квартири попередніми мешканцями квартири, не належить до об'єктів спільної сумісної власності сторін і не піддягає поділу, оскільки є об'єктом права особистої приватної власності набувача, однак при цьому помилково послався на норми Сімейного Кодексу України які не регулюють даних правовідносин , тому колегія суддів вважає за необхідне виключити із мотивувальної частини судового рішення посилання на норми ст.. 61 Сімейного Кодексу України. Враховуючи , що в розумінні цивільно-процесуального права підставу позову складають власне не норми матеріального права, а зазначення фактичних обставин , якими позивач обґрунтовує свої вимоги та докази , на підтвердження зазначених позивачем обставин , суд мав керуватися нормами КпШС України , як власне і зазначала позивач ОСОБА_3

Слід зазначити, що суд вірно вказав ,що частина п'ята статті 61 Сімейного кодексу України, згідно якої приватизовані квартири віднесені до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, набрала чинності з 8 лютого 2011 року і зворотньої дії в часі не має.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

За правилом ч. 1 ст. 61 цього Кодексу обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Доводи ОСОБА_3 про те , що участь відповідача у приватизації квартири була способом оплати боргу попередніми власниками квартири, відповідачем не визнані, доказами позивача не підтверджені і є недоведеними.

Виходячи з цього, суд дійшов вірного висновку ,що об'єктом права спільної сумісної власності сторін є лише 3\4 частини спірної квартири, набутої відповідачем ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 9 жовтня 2001 року, і відповідно до вимог законодавства позивач ОСОБА_3 має право лише на 3\8 частини квартири.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За правилом ч. 1 ст. 657 цього Кодексу договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно ч. З ст. 334 цього Кодексу право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Як встановлено судом першої інстанції , спірний гараж сторони купили без оформлення договору в нотаріальному порядку та без реєстрації в БТІ і правовстановлючого документа на гараж у них немає.

Як видно із матеріалів справи ,спірний гараж ,згідно свідоцтва про право власності, належить ОКГ «Протон», а відповідач ОСОБА_2 лише користується гаражем на підставі членства в ОКГ та виданого йому ордеру, тому висновок суду, що спірний гараж не є об'єктом права спільної сумісної власності сторін і не піддягає поділу між ними є законним і обгрунтованим .

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на 1\2 частину гаража безпідставною.

Відповідно до ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 цього Кодексу, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Як встановлено судом, під час шлюбу подружжям, - сторонами у справі, було придбано 3\4 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 інвентаризаційною вартістю 85341 грн.; автомобіль марки «ЗАЗ ТF 699Р», , державний номерний знак НОМЕР_1, 2007 року випуску , вартістю 30000 грн.; предмети домашнього вжитку -меблі, побутова техніка - загальною вартістю 16550 грн..

Загальна вартість майна , придбаного подружжям під час шлюбу становить 101 891 грн , і ця сума визнана сторонами і доказуванню на підлягають.

За правилами ч. 1 ст. 70 цього Кодексу у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Виходячи з цього, кожна сторона спору має право на одну другу частину майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Враховуючи, що об'єктом права спільної сумісної власності сторін судом визнано лише 3/4 частини спірної квартири, висновки суду, що вимога позивача в частині визнання права власності на 1/2 частину квартири підлягає частковому задоволенню у розмірі 3/8 частин спірної квартири є вірними.

Вірним є висновок , що вимога позивача в частині визнання за нею права власності на 1/2 частину спірного автомобіля є обгрунтованою і підлягає задоволенню, оскільки автомобіль придбаний під час шлюбу і є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 з посиланням на ту обставину, що частина вартості спірного автомобіля на суму 2500 доларів США оплачена за рахунок його особистих коштів після розірвання з позивачем шлюбу, на підтвердження чого відповідач надаву суду розписки на ім'я ОСОБА_4 є безпідставними і не спростовують висновків суду першої інстанції, що відповідач уклав договір позики грошей на купівлю автомобіля, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, тобто в інтересах сім'ї, то це створило обов'язки для другого з подружжя, - позивача у справі і тому дії відповідача як по укладенню договору позики так і по його виконанню повинні здійснюватись за згодою другого з подружжя, - позивача у справі.

Згідно змісту наданих відповідачем на підтвердження позики і її повернення розписок видно, що вони укладались за відсутності згоди позивача. За таких обставин суд дійшов вірного висновку ,що відповідачем не доведено обставину оплати частини вартості автомобіля на суму 2500 доларів США за рахунок його особистих коштів після розірвання шлюбу з позивачем і не враховує при поділі майна подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Враховуючи обсяг і вартість майна - предметів домашнього вжитку (меблі, побутова техніка), набутого подружжям під час шлюбу, їх цільове призначення та можливість поділу в натурі на засадах рівності, передбачених ч. 1 ст. 70 СК України, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку ,що вимоги зустрічного позову підлягають задоволенню частково, з виділенням кожній із сторін половини рівноцінного майна подібного призначення.

За правилами ч. 2 ст. 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Проти виділення автомобіля відповідачу позивач заперечувала. Іншого рівноцінного неподільного майна, яке з врахуванням положень ч. 1 ст. 70 СК України можливо було б виділити позивачеві, немає.

За таких обставин вірним є висновок суду першої інстанції ,що поділ в натурі неподільного майна - автомобіля і виділення його одному з подружжя, - відповідачеві у справі, є неможливим.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених у суді першої інстанції , відповідно до ст.. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає рішення законним та обґрунтованим, постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права , відповідає фактичним обставинам справи , доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення.

Керуючись ст.ст. 303 ,307, 308, 313 -315, 317, 319 ЦПК України , колегія суддів ,

У х в а л и л а ;

Апеляційні скарги ОСОБА_2 ,ОСОБА_3 -відхилити.

Рішення Славутицького міського суду Київської області від 06 червня 2012 року залишити без змін.

Виключити із мотивувальної частини рішення посилання на ст. 61 Сімейного Кодексу України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді