Постанова

від 09.11.2006 по справі 12/12пд-ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

12/12пд-ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

Луганської області

91016, м.Луганськ

пл.Героїв ВВВ 3а

тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ

СУД

Луганской области

91016, г.Луганск

пл.Героев ВОВ 3а

тел.55-17-32

П О С Т А Н О В А

Іменем України

09.11.06                                                                                 Справа № 12/12пд-ад.

Колегія суддія у складі: Палей О.С. - головуючий, суддів Мінської Т.М. та Ворожцова А.Г., при секретарі Смирновій В.М., розглянувши матеріали справи за позовом

Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

до І-го відповідача -  Закритого акціонерного товариства "Луганськспецтехкомплект", м. Луганськ

до ІІ-го відповідача – Приватного підприємства "Лугастарт", м. Луганськ

про визнання господарського зобов'язання недійсним.

в присутності представників сторін:

від позивача - Буркова О.М. - держ.подат.інсп., довіреність № 286/10 від 11.01.06,  ;

від  1-го відповідача - Духова Н.П. - юрисконсульт, довіреність № ЛС-1265 від 12.09.06,  Дубинін С.В., довіреність № ЛС - 1255 від 09.09.06;

від 2-го відповідача - не прибув

          Суть спору: Позивачем заявлено вимогу про визнання договору б/н від 28.09.2004р., укладеного між ПП "Лугастарт" та ЗАТ "Луганськспецтехкомплект", недійсним на підставі ч.1 ст. 207 ГК України, як такого, що скоєний з метою, завідома противною інтересам держави та суспільства та застосування до сторін правових наслідків, передбачених ч.1 ст. 208 ГК України, а саме: стягнути з ПП "Лугастарт" на користь ЗАТ "Луганськспецтехкомплект" суму перерахованих коштів в розмірі 41300 грн. 00 коп., а з ЗАТ "Луганськспецтехкомплект" на користь держави вартість отриманого товару в  сумі 41300 грн. 00 коп.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

                                                            в с т а н о в и в:

          У вересні 2004р. між ПП "Лугастарт" –ІІ відповідач у справі –та ЗАТ "Луганськспецтехкомплект" –І відповідач –було укладено усну угоду на отримання брухту металу.

          Виконуючи обов'язки по договору ПП "Лугастарт" поставило товар згідно податкової накладної №157/804/17 від 28.09.2004р. круг діам.16, в кількості 16,52 тон на загальну суму 41300 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ на суму 6883 грн. 33 коп.;

Згідно накладної №157 ПП "Лугастарт" від 28.09.2004р. відпущено товару (круг діам.16) в кількості 16,52 тон ЗАТ "ЛСТК".

Загальна сума по договору склала 41300 грн. 00 коп.

Розрахунки за товар між підприємствами проводились в безготівковій формі з поточного рахунку ЗАТ "ЛСТК" згідно витягу з р/р банку ЗАТ "ЛСТК" від 28.09.2004р. (згідно рахунку № 15 предоплата за круг 16) на загальну суму з ПДВ 41300 грн. 00 коп. Всього на розрахунковий рахунок ПП "Лугастарт" від ЗАТ "ЛСТК" надійшло - 41300 грн. 00 коп.

На думку позивача, ЗАТ "ЛСТК", виконуючи обов'язки по договору перед ПП "Лугастарт" не встановило наявність повноважень у сторони по договору щодо укладання угоди (згідно з п. 9.1. Роз'яснень Вищого Арбітражного суду України №02-5/111 від 12.03.1999р. "Про деякі питання вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" перевірка належним чином наявності повноважень у сторони по договору є обов'язковою при укладенні угод. Письмова угода може бути укладена від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Угода, укладена представником юридичної особи без належних повноважень на її укладення, або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону. Оскільки сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, то її засновані на цій угоді вимоги до другої сторони (від імені якої укладено угоду) задоволенню не підлягають. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження).

З огляду на викладене позивач вважає, що ЗАТ "ЛСТК" повинно було перевірити повноваження ПП "Лугастарт" при укладанні угоди, і лише в цьому випадку ЗАТ"ЛСТК" діяло б відповідно до чинного законодавства.

          За ствердженням позивача доказом спрямованості умислу на створення угоди, яка суперечить інтересам держави та суспільства, у ПП "Лугастарт", є Постанова Луганського апеляційного господарського суду від 23.01.2006 року по справі №12/443пн про визнання недійсним запису про реєстрацію ПП "Лугастарт" та скасування державної реєстрації юридичної особи, оскільки підприємство було зареєстроване на підставну особу без мети займатися підприємницькою діяльністю.

Позивач, посилаючись на приписи ст. 72 КАС України щодо підстав для звільнення від доказування, вважає, що постановою Луганського апеляційного суду вже встановлено факт реєстрації підприємства на підставну особу без мети займатися підприємницькою діяльністю, оскільки безпосередньо громадянин Пасєчнік О.В. не мав наміру та можливості займатися підприємницькою діяльністю.

ІІ-й відповідач відзив на позовну заяву не надав.

В якості свідка судом було допитано засновника підприємства Пасечніка О.В. щодо обставин укладання спірної угоди.

ІІ-й відповідач відзивами від 11.09.2006р. та від 09.11.2006р. проти позовних вимог заперечує посилаючись на те, що:

- оспорювана угода мала реальні правові наслідки та була виконана сторонами у повному обсязі;

- у справі № 12/443пн не з'ясовувалась наявність протиправного умислу підприємства ІІ-го відповідача під час укладання та виконання саме спірної угоди, що мала місце під час здійснення підприємницької діяльності суб'єкта;

- юридичним наслідком припинення підприємницької діяльності з підстав визнання недійсним записом про державну реєстрацію ПП "Лугастарт" повинно бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в т.ч. держави.

          Дослідивши матеріали справи, оцінивши у сукупності доводи сторін, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

З огляду на суб‘єктний склад сторін у справі, де позивачем виступає суб‘єкт владних повноважень, та публічно правовий характер спору, провадження у даній справі  здійснюється згідно норм Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до Постанови Верховного суду України від 28.04.1978 р. № 3 "Про су дову практику в справах про визнання угод недійсними" при розгляді справ про визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 Цивільного кодексу України (яка містила норму, тотожню нормам ст. ст. 207, 208 ГК України) судам слід мати на увазі, що дія цієї норми поширюється на угоди, які укладені з метою, завідомо суперечною інте ресам держави і суспільства, тобто порушують основні принципи існуючого суспільного ладу. До них, зокрема, належать угоди, спрямовані на використання всупереч закону ко лективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою, приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання майна, що знаходиться у їх власності або користуванні, на шкоду правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне нею користування, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених у обігу.

Згідно п. 7.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.07.2002р. "Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки", вирішуючи спори за позовами органів державної податкової служби про визнання угод недійсними, господарські суди повинні враховувати, що дія статті 49 ЦК України поширюється на угоди, укладені з метою, завідомо суперечною інте ресам держави та суспільства, тобто які порушують основні принципи існуючого ладу. До таких, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів.

Суд при вирішенні спорів про визнання угод недійсними не обмежений у визначен ні доказів умислу суб'єктів господарювання, спрямованого на досягнення завідомо супе речної інтересам держави мети або свідомого допущення настання протиправних наслід ків.                                 

Відповідно до ст. 69 КАС України, доказами у справі є будь-які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.                                               

Стаття 86 КАС України встановлює право і обов'язок суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і повному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності.                             

Необхідними умовами визнання угоди недійсною на підставі ст.ст. 207, 208 ГК України є не тільки доведення факту наявності завідомо суперечної інтересом держави та суспіль ства мети укладення угоди сторонами, а і наявність вини у формі умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Задовольняючи позов у такій справі суд повинен у рішенні вказати у чому конкрет но полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди і хто з її учасників мав умисел на досягнення цієї мети.

Наявність умислу у сторін при укладанні угоди означає, що сторона або сторони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди, яка су перечить меті діяльності суб'єкта господарювання та інтересам держави і суспільства.

Проте позивачем до матеріалів справи не додано жодного документу, який би під тверджував протиправну мету підприємства ІІ-го відповідача, наявність злочину, не доведено в чому саме порушені інтереси держави.

На  обґрунтування доказів щодо протиправного умислу ПП "Лугастарт" позивач посилається на Постанову ЛАГС від 23.01.2006р. по справі № 12/443пн, проте, з огляду на приписи ст. 72 КАС України рішення суду з адміністративної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду лише щодо обставин (фактів), які встановлені судовим рішенням і мають значення для вирішення спору.

Лише встановлений судом факт визнання дій засновника ПП "Лугастарт" Пасечніка О.В, по створенню підприємства як правочину, який не був спрямований на реальне настання обумовлених ним наслідків та відсутності у засновника на час реєстрації підприємства  наміру самостійно здійснювати підприємницьку діяльність, не тягне за собою автоматично недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації підприємства.

Постановою суду не встановлений факт навмисного приховування підприємством оподатковуваного прибутку та ухилення від оподаткування за всіма укладеними угодами.

Рішення суду, на яке посилається позивач, не звільнює його від обов'язку доводити умисел саме за конкретною оспорюваною угодою.

Зазначена правова позиція викладена в Постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України від 14.02.2006р.

Оспорювана угода у письмовій формі не укладалася, у зв'язку з чим повноваження сторони на підписання угоди другою стороною не перевірялися.

Допитаний в якості свідка Пасечнік О.В. підтвердив, що не підписував податкову накладну №157/804/17 від 28.09.2004р. на поставку ЗАТ "ЛСТК" продукції на суму 41300 грн., проте вказана обставина не обумовлює жодних правових наслідків щодо недійсності угоди з підстав, визначених ст. 208 ГК України, так і у сфері оподаткування щодо права покупця –І-го відповідача –включити до податкового  кредиту отриману податкову накладну, підпис у якій не є обов'язковим реквізитом з огляду на приписи пп. 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про  податок на додану вартість" від 03.04.1997р.

Та обставина, що у наданих підприємством ІІ-го відповідача декларації з податку на прибуток за ІІІ квартал занижено оподатковуваний прибуток, а в декларації з податку на додану вартість за вересень 2004 року –податкові зобов'язання, не впливає на дійсність оспорюваної угоди, а може бути підставою лише для  донараховування суб'єкту господарювання податку на прибуток.

Перерахування податку до бюджету та ПДВ –це податкове зобов'язання кожного  окремо взятого платника податку і не стосується договірних відносин суб'єкта господарювання.

Правовідносини, пов'язані з укладенням та виконанням цивільно-правових угод є за своєю суттю цивільно-правовими та мають зовсім інший ніж податкові (публічно-правові) відносини предмет регулювання.

В межах даного спору суд не розглядає господарську операцію по спірній угоді як об'єкт оподаткування у розумінні норм Законів України "Про оподаткування прибутку підприємств" та "Про податок на додану вартість" а відтак, доводи позивача щодо заниження суми податкових зобов'язань ПП "Лугастарт" не містять будь-якої інформації щодо предмета доказування.

Суд також погоджується з доводами І-го відповідача, що відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України від 15.05.2003р. № 755 "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців"; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, та третя особа може посилатися на них у спорі, як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Позивач не представив належних для даної категорії спорів доказів у підтвердження укладення між відповідачами угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, у зв'язку з чим суд у задоволенні позову відмовляє.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Керуючись ст.ст. 160, 163, 167, 186, 254 КАС України, суд

постановив:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо такої заяви не буде подано.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в  апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення  постанови у повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу - з  дня  складення  в  повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви  про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанову складено в повному обсязі та підписано –14.11.2006р.

Судді                                                                                 О.С. Палей

                                                                                          Т.М. Мінська

                                                                                                     А.Г. Ворожцов