Рішення

від 05.04.2012 по справі 36/136пн

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.04.12 р. Справа № 36/136пн

Господарський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Гриник М.М.

суддів: Величко Н.В., Соболєвої С.М.

при секретарі судового засідання Захаровій В.Б.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом приватного малого підприємства „МЖКРИТМ", м. Маріуполь

до відповідача Маріупольської міської ради, м. Маріуполь

про визнання права власності

Представники сторін:

Від позивача: не з'явися

Від відповідача: не з'явися

Приватне мале підприємство „МЖКРИТМ", м. Маріуполь звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача Маріупольської міської ради, м. Маріуполь про визнання права власності.

Ухвалою від 05.09.2011р. позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі №36/136пн, сторони зобов'язані надати документи та виконати певні дії.

В судовому засіданні оголошувалася перерва з 14.09.2011р. до 23.09.2011р.

Ухвалою від 03.11.2011р. за клопотанням сторони суд продовжив строк розгляду справи на 15 днів.

Ухвалою від 03.11.2011р. суд призначив по справі судову будівельно-технічну експертизу. Ухвалою від 03.11.2011р. суд зупинив провадження у справі.

До господарського суду Донецької області від судового експерта надійшов висновок будівельно-технічної експертизи №79.

Ухвалою від 13.03.2012р. суд поновив провадження по справі №36/136 у зв'язку з усуненням обставин, що зумовили його зупинення.

Розпорядженням в.о. голови господарського суду Донецької області справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Гриник М.М., суддів Величко Н.В., Соболєвої С.М.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що між позивачем та відповідачем 20.03.2012р. укладено договір оренди земельної ділянки терміном на 10 років, починаючи з дати винесення рішення щодо подовження терміну оренди земельної ділянки від 21.02.2012р. за №6/16-1648. Договір оренди посвідчено нотаріусом 20.03.2012р. (реєстраційний номер 890). Мета використання земельної ділянки - для функціонування інфраструктури автомобільного та міського транспорту (будівництво автогаражного комплексу та критої автостоянки). Крім того, відповідач зазначає, що інформація стосовно майнових прав третіх осіб, можливого порушення їх прав при будівництві спірного майна у міській раді відсутня. Також відповідач звернув увагу суду на те, що Маріупольська міська рада не приймала рішень та не вчиняла жодних дій, що могли б свідчити про невизнання, оспорювання чи спростування приналежності вказаних об'єктів тій чи іншій особі. В контексті ст. 376 ЦК України відповідач до моменту подачі позову не заперечував проти збереження та подальшого існування спірного майна.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

На підставі рішення виконкому Маріупольської міської ради від 19.09.2001р. №386/13 між Маріупольською міською радою (власником землі) та приватним малим підприємством „МЖКРИТМ" (землекористувачем) 30.11.2001р. укладено договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), згідно якого власник землі надав, а землекористувач прийняв в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 0,261800 строком на 10 років (з 19.09.2001р.) для технічного обслуговування та ремонту автомобілів (будівництво автогаражного комплексу та критої автостоянки) по вул. Громової у Жовтневому районі м. Маріуполя. Договір зареєстровано в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею місцевою радою 30.11.2001р. за №1624.

На земельній ділянці, наданій відповідно до п. 1.2 договору від 30.11.2001р. на умовах тимчасового користування для технічного обслуговування та ремонту автомобілів (будівництво автогаражного комплексу та критої автостоянки) побудовано сторожку літ. А-1, крильце літ. а-1, загальною площею 6,6 кв.м; огорожу №1, ворота №2; замощення І.

20.03.2012р. сторонами укладено договір оренди земельної ділянки від 20.03.2012р., згідно якого відповідач згідно рішення Маріупольської міської ради від 21.02.2012р. №6/16-1648 надав, а позивач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку по вул. Громової у Жовтневому районі м. Маріуполя, кадастровий номер 1412336300:01:001:0330, терміном на 10 років до 21.02.2022р. Договір оренди посвідчено нотаріусом 20.03.2012р. (реєстраційний номер 890). Метою використання земельної ділянки є функціонування інфраструктури автомобільного та міського транспорту (будівництво автогаражного комплексу та критої автостоянки).

Оскільки роботи з будівництва спірного нерухомого майна були проведені позивачем без додержання приписів чинного законодавства щодо отримання дозвільної документації на проведення вказаних робіт, ці об'єкти вважаються такими, що побудовані самочинно, позивач звернувся до Маріупольської міської ради, як власника земельної ділянки з позовом про визнання за ним права власності на підставі ст.376 ЦК України.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто, за змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Згідно п. 2.15 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року N 6 „Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" оскільки зі змісту статей 12, 17 ЗК України вбачається, що розпорядження землями територіальної громади та землями державної власності (в межах, визначених ЗК України), у тому числі надання їх у користування, належить до повноважень органів місцевого самоврядування і органів виконавчої влади та здійснюється відповідно до вимог цього Кодексу, то в будь-якому спорі, що стосується права користування земельною ділянкою, належною до земель державної чи комунальної власності, суд має залучити до участі у справі відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування як уповноважений орган власника земельної ділянки.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Законодавець встановлює, що позов про визнання права - це превентивна форма захисту права. Такий позов може пред'являтися, коли право ще не порушене, але існує загроза його порушення.

Стаття 16 ЦК України передбачає такий спосіб захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, як визнання права, який може виникати з рішення суду тільки у випадках, прямо встановлених актами цивільного законодавства.

Частина перша статті 316 ЦК України встановлює, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Під захистом права розуміється державно - примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Зазначена стаття стосовно підстав набуття права власності встановлює принцип "все дозволено", крім того, що „заборонено" законом. Закріплюється презумпція правомірності набуття права власності. Незаконність набуття права власності має бути встановлена рішенням суду.

Дійсно, за загальними правилами самовільно збудоване нерухоме майно підлягає знесенню особою, яка його здійснила, або за її рахунок.

На виняток із наведеного загального правила суд може визнати право власника земельної ділянки на самочинно збудований ним об'єкт, якщо це не відповідає цільовому призначенню земельної ділянки та якщо будівля приведена у відповідність із встановленими вимогами. При цьому можлива за рішенням компетентного органу зміна цільового призначення земельної ділянки, якщо це не суперечить законодавству.

Власник земельної ділянки (в тому числі орган, що здійснює право державної чи комунальної власності на землю) вправі подати позов про визнання його права власності на об'єкт, що збудований іншою особою самочинно. Якщо цей позов задоволено, власник земельної ділянки має відшкодувати особі, що здійснила самочинне будівництво, витрати на будівництво.

Якщо самочинне будівництво здійснене на земельній ділянці, що є в державній або комунальній власності, відповідний орган вправі відповідно до законодавства прийняти рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети. Якщо таке рішення прийнято, суд визнає право власності особи, що здійснила будівництво, на об'єкт, створений в результаті такого будівництва.

Позивач є користувачем земельної ділянки, на якій розташоване спірне майно (договір на право тимчасового користування землею від 30.11.2001р. та договір оренди земельної ділянки від 20.03.2012р.) та використовує її за призначенням (для технічного обслуговування та ремонту автомобілів (будівництво автогаражного комплексу та критої автостоянки).

Згідно з положеннями ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь -які дії, які не суперечать закону.

Частинами третьою та четвертою статті 375 Цивільного кодексу України передбачено, що право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені у статті 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки регулює відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створені нової речі -самочинному будівництві були порушені.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належне затвердженого проекту або з істотними порушеннями будівельних норм та правил.

Згідно ч.2 ст. 376 Цивільного кодексу України сам по собі факт здійснення особою самочинного будівництва нерухомого майна не призводить до виникнення у такої особи права власності на це майно, за винятком випадків, передбачених частинами 3 та 5 цієї статті, але виключно за рішенням суду, набуття чинності яким і призводить до виникнення права власності.

За змістом ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до ч.5 вказаної статті на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Тобто, законодавчо передбачена можливість легалізації самочинно збудованого нерухомого майна шляхом визнання права власності на нього в судовому порядку.

З аналізу вказаної норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано в судовому порядку лише в тому випадку, якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкту.

Необхідними умовами узаконення самочинно побудованих об'єктів є: відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки; відсутність заперечень з боку власника земельної ділянки; відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

Самовільне будівництво пов'язано з нормою права та містить обов'язково наступні умови:

- побудова на земельної ділянці, не відведеній для цієї мети;

- відсутність дозволу чи неналежно затвердженого проекту;

- істотні порушення будівельних норм і правил.

Документи, які підтверджували, що спірне самочинно збудоване майно порушує права інших осіб в матеріалах справи відсутні. З пояснень Маріупольської міської ради вбачається, що інформація стосовно майнових прав третіх осіб, можливого порушення їх прав при будівництві спірного майна у міській раді відсутня. Рішення стосовно знесення вказаних об'єктів в матеріалах справи відсутнє.

Здійснення позивачем самочинного будівництва нерухомого майна, без отримання відповідних дозволів, не позбавляє його права власності на це майно.

Стаття 15 Цивільного кодексу України наголошує, що кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення ст. 16 даного Кодексу визначають в якості способу захисту цивільних прав та інтересів визнання права.

Матеріали технічної інвентаризації спірного об'єкту свідчить про те, що нерухомість є неподільною річчю, тобто річчю, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення, містяться у ст. 181 ЦК України.

Не виконуючи свої обов'язки за законом, Маріупольська міська рада фактично своїми діями порушує право власності позивача стосовно спірних об'єктів нерухомості.

При цьому, виходячи з приписів ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто, позов про визнання права власності може пред'являтися у тому випадку, коли зацікавлена особа, яка звертається до суду з таким предметом позову, довела та надала суду докази з урахуванням конкретних обставин справи про вчинення відповідачем дій, які можуть бути розцінені як невизнання його права власності.

Відповідно до п.2 ст.20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом визнання наявності або відсутності прав.

Одночасно суд зазначає, що до матеріалів справи не надано яких-небудь доказів порушення позивачем прав та законних інтересів інших осіб при здійсненні повноважень користувача відповідної земельної ділянки на підставі договорів від 30.11.2001р. та від 20.03.2012р. в тому числі під час проведення робіт з будівництва.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності звернень Маріупольської міської ради до позивача, до суду з вимогою щодо знесення самочинного будівництва, усунення припущених порушень прав інших осіб внаслідок здійснення цього будівництва.

Згідно з наданим до матеріалів справи висновком обстеження технічного стану будівельних конструкцій сторожки, крильця, забору, воріт та замощення, розташованих по вул. Громової, 59 в Жовтневому районі м. Маріуполя, складеним товариством з обмеженою відповідальністю «Донбасспецмонтаж» в 2011 році, несучі та огороджуючі конструкції знаходяться в задовільному технічному стані (ІІ категорія технічного стану) та можуть в подальшому експлуатуватися. Технічний стан будівельних конструкцій забезпечує їх безпечну та надійну експлуатацію.

За вказаних обставин, суд приймає до уваги вказаний вище висновок як доказ дотримання позивачем будівельних норм і правил, санітарних та протипожежних умов при будівництві спірних об'єктів.

Враховуючи викладене, з урахуванням статей 32, 34, 43 ГПК України, суд приймає до уваги вищезазначений висновок як доказ дотримання позивачем будівельних норм і правил при здійсненні будівництва спірного об'єкту нерухомості.

Відсутність документів, що передують проведенню будівництва (як-то, проектна документація, дозвіл на будівництво), обумовлюють неможливість введення в експлуатацію спірних об'єктів відповідно до встановленого Порядку.

Водночас, згідно із п.10 Постанови № 461 від 13.04.2011 року, якою затверджено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, у разі коли на самочинно збудоване нерухоме майно визнано право власності за рішенням суду, воно приймається в експлуатацію згідно із порядком передбаченим цією постановою.

Отже, чинним законодавством передбачена можливість в подальшому прийняття в експлуатацію у встановленому законом порядку спірного об'єкту та подальша його експлуатація, право власності на який було визнано у судовому порядку.

За таких підстав, приймаючи до уваги, що спірні об'єкти збудовані на земельній ділянці, користувачем якої є позивач, відсутність будь-яких доказів порушення прав інших осіб, а також враховуючи відповідність спірних будівель діючим будівельним нормам і правилам, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими.

Під час судового розгляду суд призначав у даній справі судову будівельно-технічну експертизу, на вирішення якій ставив питання: якою є ринкова вартість приміщення сторожки літ. А-1, крильця літ. а-1 загальною площею 6,6 кв.м; огорожі №1, воріт №2; замощення І, розташованих по вул. Громової, 59 у Жовтневому районі м. Маріуполя? Згідно висновку експерта дійсна ринкова вартість вказаних об'єктів нерухомості становить 193430,00 грн. При подачі позову до суду позивач сплатив мінімальний розмір державного мита в сумі 102,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №30 від 29.08.2011р. Під час судового розгляду даної справи позивач здійснив доплату державного мита на суму 1832,00 грн., що підтверджується банківською квитанцією від 27.03.2012р.

Позивачем під час звернення з позовною заявою не були у повному обсязі проведені необхідні дії, для вирішенням спору у досудовому порядку. Однак вказані обставини не перешкоджають розгляду спору по суті та винесення рішення у справі відносно захисту порушеного права позивача. Відповідно до частини другої статті 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. З урахуванням викладеного, судові витрати підлягають віднесенню на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 22, 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги приватного малого підприємства „МЖКРИТМ", м. Маріуполь до відповідача Маріупольської міської ради, м. Маріуполь про визнання права власності - задовольнити.

Визнати право власності приватного малого підприємства „МЖКРИТМ" на сторожку літ. А-1, крильце літ. а-1 загальною площею 6,6 кв.м; огорожу №1, ворота №2; замощення І, розташовані по вул. Громової, 59 у Жовтневому районі м. Маріуполя.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Головуючий суддя Гриник М.М.

Суддя Величко Н.В.

Суддя Соболєва С.М.