Постанова

від 22.05.2013 по справі 36/136пн

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

21.05.2013 р. справа №36/136пн

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Манжур В.В. суддівБудко Н.В., Москальової І.В., при секретарі Пеленовій О.О. за участю представників сторін: прокурор (скаржник): від Інспекції ДАБК: від позивача: від відповідача: Зозуля Н.В. - за посвідченням №012871 не з'явився не з'явився не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Прокурора Жовтневого району м.Маріуполя в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області, м.Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 05.04.2012р. по справі№ 36/136пн (головуючий суддя Гриник М.М., судді Величко Н.В., Соболєва С.М.) за позовомПриватного малого підприємства «МЖКРИТМ», м.Маріуполь до Маріупольської міської ради, м.Маріуполь провизнання права власності, В С Т А Н О В И В:

Позивач, приватне мале підприємство «МЖКРИТМ», м.Маріуполь, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Маріупольської міської ради, м.Маріуполь про визнання права власності на сторожку літ. «А-1», крильце літ. «а-1» загальною площею 6,6кв.м, огорожу № 1, ворота № 2, замощення І, розташовані по вул.Громової, 59 у Жовтневому районі м.Маріуполя.

Рішенням господарського суду Донецької області від 05.04.2012р. позовні вимоги задоволено. За приватним малим підприємством «МЖКРИТМ» визнано право власності на сторожку літ. А-1, крильце літ. а-1 загальною площею 6,6кв.м; огорожу № 1, ворота № 2; замощення І, розташовані по вул.Громової, 59 у Жовтневому районі м.Маріуполя.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з положень статті 376 Цивільного кодексу України, зважаючи на те, що спірні об'єкти збудовані на земельній ділянці, користувачем якої є позивач, та на відсутність доказів порушення майнових прав та інтересів третіх осіб при будівництві спірного майна.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Прокурор Жовтневого району м.Маріуполя звернувся до Донецького апеляційного господарського суду в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області, м.Донецьк з апеляційною скаргою, в якій просить поновити пропущений строк апеляційного оскарження, рішення господарського суду Донецької області від 05.04.2012р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову приватного малого підприємства «МЖКРИТМ» до Маріупольської міської ради про визнання права власності на нежитлові приміщення, а саме: сторожку літ. А-1, крильце літ. а-1 загальною площею 6,6кв.м; огорожу № 1, ворота № 2; замощення І, розташовані по вул.Громової, 59 у Жовтневому районі м.Маріуполя.

Скаржник вважає, що судове рішення прийняте з порушенням вимог норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 24.04.2013р. заявнику відновлено строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Донецької області від 05.04.2012р. та скаргу призначено до розгляду.

Представники Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області, приватного малого підприємства «МЖКРИТМ» та Маріупольської міської ради у судове засідання не з'явилися, причину неявки до суду не повідомили, незважаючи на те, що про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином.

Зважаючи на те, що явка представників сторін не визнавалась обов'язковою та неявка їх представників у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, справу розглянуто за наявними в ній матеріалами, а повний текст постанови направляється учасникам процесу в установленому порядку.

Фіксування судового засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку, встановленому ст.ст.4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.101 ГПК України, у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу, не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення виконкому Маріупольської міської ради від 19.09.2001р. № 386/13 між Маріупольською міською радою (власником землі) та приватним малим підприємством „МЖКРИТМ" (землекористувачем) 30.11.2001р. було укладено договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) (далі за текстом - договір), згідно розділу 1 якого власник землі надав землекористувачу в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 0,261800 гектарів строком на 10 років (з 19.09.2001р.) для технічного обслуговування та ремонту автомобілів (будівництво автогаражного комплексу та критої автостоянки) по вул.Громової у Жовтневому районі м.Маріуполя.

Вказаний договір зареєстровано в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею місцевою радою 30.11.2001р. за № 1624.

20.03.2012р. між сторонами був укладений договір оренди земельної ділянки, згідно якого Маріупольська міська рада (орендодавець), згідно рішення ради від 21.02.2012р. № 6/16-1648, передав приватному малому підприємству «МЖКРИТМ» (орендар) в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,2478га по вул.Громової в Жовтневому районі міста Маріуполя, кадастровий номер 1412336300:01:001:0330, терміном на 10 років (до 21.02.2022р.).

Вказаний договір оренди посвідчено нотаріусом 20.03.2012р. (реєстраційний номер 890). Метою використання земельної ділянки є функціонування інфраструктури автомобільного та міського транспорту (будівництво автогаражного комплексу та критої автостоянки).

Місцевим господарським судом встановлено, що на орендованій земельній ділянці, наданій, відповідно до п.1.2. договору, для технічного обслуговування та ремонту автомобілів (будівництво автогаражного комплексу та критої автостоянки), землекористувачем було побудовано сторожку літ. А-1, крильце літ. а-1, загальною площею 6,6кв.м; огорожу №1, ворота №2; замощення І.

Оскільки роботи з будівництва спірного нерухомого майна були проведені орендарем без додержання приписів чинного законодавства щодо отримання дозвільної документації на проведення вказаних робіт, приватне мале підприємство «МЖКРИТМ» звернулось до господарського суду з позовом до Маріупольської міської ради, як власника земельної ділянки, про визнання за ним права власності на підставі ст.376 ЦК України.

За результатами апеляційного перегляду матеріалів справи колегія суддів апеляційної інстанції виходить з наступного:

Частина 1 статті 316 Цивільного кодексу України встановлює, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, вказаною нормою закріплюється презумпція правомірності набуття права власності, а незаконність набуття права власності має бути встановлена рішенням суду.

Матеріалами справи підтверджено, що на момент здійснення будівництва приватне мале підприємство «МЖКРИТМ» було користувачем земельної ділянки, на якій розташоване спірне майно, згідно договору від 30.11.2001р. на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та використовував її за призначенням. Як встановлено місцевим господарським судом, станом на момент розгляду даної справи між сторонами існують договірні відносини з оренди земельної ділянки згідно договору оренди земельної ділянки від 20.03.2012р.

Згідно з положеннями ст.319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь які дії, які не суперечать закону.

Частинами третьою та четвертою статті 375 Цивільного кодексу України передбачено, що право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені у статті 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки регулює відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створені нової речі самочинному будівництві були порушені.

Так, відповідно до ч.1 ст.376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належне затвердженого проекту або з істотними порушеннями будівельних норм та правил.

Згідно ч.2 ст.376 Цивільного кодексу України, сам по собі факт здійснення особою самочинного будівництва нерухомого майна не призводить до виникнення у такої особи права власності на це майно, за винятком випадків, передбачених частинами 3 та 5 цієї статті, але виключно за рішенням суду, набуття чинності яким і призводить до виникнення права власності.

За змістом ч.3 ст.376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

З вказаної правової норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано за умови відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки або якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкту; а також за умови відсутності заперечень з боку власника земельної ділянки (частини 4 ст. 376 ЦК України) та відсутності порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

Відповідно до ч.5 вказаної статті, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Тобто, законодавчо передбачена можливість легалізації самочинно збудованого нерухомого майна шляхом визнання права власності на нього в судовому порядку.

З аналізу вказаної норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано в судовому порядку лише в тому випадку, якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкту.

Необхідними умовами узаконення самочинно побудованих об'єктів є: відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки; відсутність заперечень з боку власника земельної ділянки; відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

Самовільне будівництво пов'язано з нормою права та містить обов'язково наступні умови:

- побудова на земельної ділянці, не відведеній для цієї мети;

- відсутність дозволу чи неналежно затвердженого проекту;

- істотні порушення будівельних норм і правил.

Оскільки роботи з будівництва спірного нерухомого майна були проведені приватним малим підприємством «МЖКРИТМ» без додержання приписів чинного законодавства щодо отримання дозвільної документації на проведення вказаних робіт, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що вищевказані об'єкти вважаються такими, що побудовані самочинно, тобто без достатніх правових підстав.

Документи, які підтверджували, що спірне самочинно збудоване майно порушує права інших осіб в матеріалах справи відсутні. Не представлені такі документи й суду апеляційної інстанції.

Із долученого до матеріалів справи висновку обстеження технічного стану будівельних конструкцій сторожки, крильця, огорожі, воріт та замощення № 448-2011, складеного товариством з обмеженою відповідальністю «Донбассспецмонтаж» (ліцензія серії АВ № 588113, виданої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області), вбачається, що сторожка літ. «А-1», крильце літ. «а-1», огорожа № 1, ворота № 2, замощення І, розташовані по вул.Громової, 59 у Жовтневому районі м.Маріуполя, їх несучі та огороджувальні конструкції знаходяться у задовільному технічному стані (ІІ категорія технічного стану) та можуть експлуатуватись в подальшому.

Оскільки згідно ліцензії серії АВ №588113, виданої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області, товариству з обмеженою відповідальністю «Донбассспецмонтаж» надано право обстеження і оцінки технічного стану будівельних конструкцій будівель, споруд та інженерних мереж, зазначений вище висновок правомірно прийнятий судом першої інстанції як доказ дотримання приватним малим підприємством «МЖКРИТМ» будівельних норм і правил при будівництві спірного об'єкту.

Як вірно визначено місцевим господарський судом, відсутність документів, що передують проведенню реконструкції (як-то, проектна документація, дозвіл на будівництво), обумовлюють неможливість введення в експлуатацію спірного об'єкта відповідно до встановленого Порядку. Водночас, згідно із п.10 Постанови № 461 від 13.04.2011 року, якою затверджено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, та у відповідності зі ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», у разі коли на самочинно збудоване нерухоме майно визнано право власності за рішенням суду, воно приймається в експлуатацію згідно із порядком передбаченим цією постановою.

Отже, чинним законодавством передбачена можливість в подальшому прийняття в експлуатацію у встановленому законом порядку спірного об'єкту та подальша його експлуатація, право власності на який було визнано у судовому порядку.

Зважаючи на вищевикладене та на те, що спірні об'єкти збудовані на земельній ділянці, користувачем якої є приватне мале підприємство «МЖКРИТМ», та в матеріалах справи відсутні будь-які докази порушення прав інших осіб, а також враховуючи відповідність спірних будівель діючим будівельним нормам і правилам, колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про та обґрунтованість позовних вимог, заявлених до Маріупольської міської ради.

Щодо тверджень скаржника про те, що судове рішення порушує державні інтереси в сфері землекористування, забезпечення яких покладено на Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області, то колегія суддів зазначає наступне:

Згідно з приписами пункту 3 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2006 № 1434 основними завданнями Держархбудінспекції є: участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері архітектури та будівництва; виконання дозвільних, реєстраційних функцій та здійснення контролю і нагляду у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Стаття 10 Закону України "Про архітектурну діяльність" передбачає, що державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, місцевих правил забудови населених пунктів, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами.

Однак питання, пов'язані з діяльністю Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області, місцевим судом у межах провадження з даної справи не вирішувалися, а реалізація Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області повноважень у сфері контролю та нагляду за будівництвом не повинна залежати від особи власника спірного об'єкта.

Крім того, відповідно до п.5 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2006р. № 1434, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області має право здійснювати захист у суді своїх прав та законних інтересів, зокрема, у разі виявлення правопорушень у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Таким чином, оскаржуване судове рішення зі справи не стосується прав і обов'язків Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області.

За таких обставин, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду визначила, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами, в розумінні ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України, та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Твердження заявника апеляційної скарги про порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження. Отже, відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи, ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для скасування судового рішення господарського суду Донецької області від 05.04.2012р. у справі № 36/136пн колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Прокурора Жовтневого району м.Маріуполя в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області, м.Донецьк - залишити без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 05.04.2012р. у справі № 36/136пн - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня прийняття постанови.

Головуючий В.В.Манжур

Судді: Н.В.Будко

І.В.Москальова

Надруковано 8 примірників:

1 - прокурору (скаржнику)

1 - Інспекції ДАБК

1 - позивачу

1 - відповідачу

1 - обл.прокурору

1 - у справу

1 - ГСДО

1 - ДАГС