Постанова

від 03.09.2012 по справі 5004/784/12

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2012 р. Справа № 5004/784/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Грязнов В.В. ,

суддя Савченко Г.І.

при секретарі судового засідання Яремі Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Явір-Ковель" на рішення господарського суду Волинської області від 16.07.2012 р. у справі № 5004/784/12

за позовом Ковельського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Підприємства теплових мереж "Ковельтепло"

до Приватного підприємства "Явір-Ковель"

про стягнення 340241,99 грн.

за участю представників сторін:

прокурора - не з"явився,

позивача - Ткачук А.А.,

відповідача - Пащук В.І.,

ВСТАНОВИВ:

Ковельський міжрайонний прокурор в інтересах держави в особі підприємства теплових мереж «Ковельтепло»звернувся з позовом до приватного підприємства "Явір-Ковель" про стягнення боргу в сумі 340241 грн.99коп., з яких 167975 грн.06 коп. заборгованості за надані відповідачу в період з лютого 2011 року по 15 квітня 2012 року послуги по теплопостачанню згідно договору №145 від 03.09.2010р., 167975 грн.06 коп. пені за прострочення платежів, 1778 грн.78 коп. інфляційних втрат та 2513 грн. 09 коп. -3% річних.

Рішенням господарського суду Волинської області від 16.07.2012 року (суддя Слупко В.Л. ) позов задоволено повністю.

Своє рішення суд першої інстанції нормативно обґрунтував положеннями ст. ст. 193,275 ГК України, ст. ст. 526,599 610,611, ч. 1 ст. 612 ЦК України щодо обов'язку учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином, ст. 625 ЦК України, як підстави стягнення 3% річних та інфляційних втрат з відповідача, який прострочив виконання грошового зобов'язання по оплаті боргу за теплопостачання, ст. 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій»щодо стягнення пені. При цьому, суд встановив, що в період з лютого 2011 року до 15.04.12 року (день розірвання договору) на виконання умов договору позивач відпустив відповідачу теплову енергію на загальну суму 167975 грн. 06 коп., натомість доказів оплати відпущеної теплової енергії відповідач не надав, а тому суд визнав наданий прокурором розрахунок боргу обгрунтованим.

Відповідач з прийнятим рішенням господарського суду не погодився та подав апеляційну скаргу в якій просить його скасувати. Апеляційна скарга обґрунтована невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи, що призвело до прийняття незаконного рішення, невірним застосуванням норм матеріального права в частині стягнення пені, а також невірним визначенням прокурором органу, в інтересах якого він звернувся з позовом до суду. Апелянт зокрема вказує, що судом не дано оцінки положенню п. 4.1. укладеного між сторонами договору в частині порядку нарахування пені та не застосовано порядок, визначений Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», не встановлено якими доказами позивач підтверджує надання послуг теплопостачання, як це вимагається п. 3.1. договору.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки винесено в повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права, при цьому були належним чином з'ясовані та доведені всі обставини, що мають значення для справи.

Прокурор на розгляд апеляційної скрги не з"явився, хоча про дату, час судового засідання був повідомлений належним чином.

Представники сторін підтримали свої доводи та заперечення, що викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Апеляційним судом встановлено, що 03.09.2010 року між ПП "Явір-Ковель" та підприємством "Ковельтепло" було укладено договір №145 (далі в постанові договір), згідно умов якого позивач зобов'язався відпустити відповідачу теплову енергію для об'єкта по вул. Сагайдачного, 7 у місті Ковелі, а відповідач зобов'язався щомісячно оплачувати вартість теплової енергії (опалення, підігрів води) згідно встановлених міською радою тарифів та відповідно до показників приладів обліку теплової енергії та гарячої води у строк не пізніше 15 числа наступного за розрахунковим місяця на основі виставлених позивачем рахунків в поточному місяці до 25 числа.

Рішенням господарського суду Волинської області від 22.01.2012 року (справа №5004/2479/11) було розірвано договір від 03.09.10 року №145 на відпуск теплової енергії з 15.04.2012 року та стягнуто заборгованість з відповідача станом на 01.01.2011 року.

Рішенням господарського суду Волинської області від 10.03.2011 року (справа №5004/280/11), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.06.2011 року з ПП "Явір-Ковель" на користь підприємства "Ковельтепло" було стягнуто заборгованість за відпущену теплоенергію, в т.ч. по договору №145 від 03.09.2010р. за період по січень 2011 року включно.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що у виконання зобов'язань за договором позивач в період з лютого 2011 року до 15.04.2012 року відпустив відповідачу теплову енергію на загальну суму 167975 грн.06 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи рахунками на оплату наданих послуг за вказаний період.

При цьому судом вірно враховано, що у виконання свого процесуального обов'язку, визначеного ст.33 ГПК України, доказів оплати наданих послуг відповідачем суду надано не було.

Проаналізувавши наведені обставини справи та вимоги чинного законодавства, колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно враховував положення ст.ст. 173, 193 ГК України, ст.ст. 509, 525, 526, 527 ЦК України щодо законодавчого визначення поняття зобов'язання, його порушення відповідачем та недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання, а також положення ч. 1 ст. 275 ГК України щодо обов'язку споживача оплатити прийняту енергію та з урахуванням наведеного обґрунтовано дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 167975 грн. 06 коп..

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов'язання в сумі 167975 грн.06 коп., з останнього на підставі статті 625 ЦК України, судом першої інстанції правомірно стягнуто інфляційні в сумі 1778 грн.78 коп. та 3% річних в сумі 2513 грн.09 коп..

Проте, щодо стягнення з відповідача пені в сумі 167975 грн.06 коп. колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Суд першої інстанції повністю погодився із доводами позивача щодо нарахування пені із застосуванням вказаної норми. Проте, колегія суддів дійшла протилежного висновку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій»за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін , але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Пунктом 4 ст.179 ГК України визначено основний принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Аналогічні положення містять і норми ЦК України, які визначають, що: сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст. 627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 ЦК України), сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).

Відповідно до п. 4.1. договору, у випадку несвоєчасної оплати за послуги споживачу нараховується пеня в розмірі 1% за кожен день прострочення платежу, відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» .

За змістом ст.1, ст. 3 Закону України «Про відповідальність за невчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, який обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, сторонами в договорі було погоджено розмір пені, який становить 1% за кожен день прострочення платежу, проте не більше подвійної облікової ставки НБУ , що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вірно встановлено судом, заборгованість відповідача виникла з лютого 2011 року й існувала до 15.04.2012 року. При цьому, суд безпідставно не прийнявши до уваги положення ч. 6 ст. 232 ГК України визначив період нарахування пені з січня 2012 року, а не від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. «в»п. 2.9 договору, споживач зобов'язаний проводити щомісячно оплату за послуги не пізніше 15 числа, наступного за розрахунковим місяця на основі виставлених рахунків в поточному місяці до 25 числа.

Отже, право на нарахування пені за прострочення сплати основного зобов'язання у позивача виникло з 16 березня до 16 вересня 2011 року.

Провівши перерахунок розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача за вказаний період із розрахунку розміру пені, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ, колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2021,2 грн. ( 16 днів березня -101,46, квітень -326,81 грн., травень -361,1 грн., червень - 377,23 грн., липень - 389,8 грн., серпень 394,67 грн., 16 днів вересня 110,13 грн.).

Доводи апелянта щодо невірного визначення прокурором органу, в інтересах якого він звернувся до господарського суду з позовом, апеляційний господарський суд не може прийняти до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Такі випадки визначені, зокрема, і ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обов'язок господарського суду порушувати справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

При цьому ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує прокурора самостійно визначати, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовувати необхідність їх захисту, а також визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99 зазначив, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції спірних відносинах.

З огляду на це, обґрунтовуючи у позовній заяві необхідність захисту інтересів держави та зазначаючи орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, прокурор, а вирішуючи питання про порушення справи за позовними заявами прокурора і суд, повинні враховувати, що закріплені нормами Конституції України та іншими правовими актам інтереси держави у своїй основі потребують здійснення загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих і захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства тощо і можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді або держава може вбачати свої інтереси і в діяльності приватних підприємств, товариств.

Заявляючи позов про стягнення боргу, прокурор належним чином на підставі положень ст.17, ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування»обгрунтувавав підстави свого звернення з позовом від імені Ковельської міської ради в інтересах комунального підприємства.

При цьому в позові зазначено, що обставини несплати наданих комунальним підприємством послуг впливають на належне утримання та ефективну експлуатацію об'єктів житлово-комунального господарства відповідної територіальної громади.

Судова колегія вважає, що за виключенням позовних вимог в частині стягнення пені, суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав таким обставинам правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору у відповідній частині, судовою колегією не встановлено. Проте, з наведених підстав, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про необхідність зміни рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені.

На підставі викладеного, керуючись ст.99, 101, ст.ст.103-105 Господарського процесуального кодексу України Рівненський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Явір-Ковель»задовольнити частково.

Рішення господарського суду Волинської області від 16.07.2012 року у справі №5004/784/12 в частині стягнення пені змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції :

- стягнути з приватного підприємства "Явір-Ковель" (ЄДРПОУ 30375369) на користь підприємства теплових мереж "Ковельтепло" (ЄДРПОУ 30514446) 2021 грн., 20 коп. пені.

В решті рішення господарського суду Волинської області від 16.07.2012 року у справі №5004/784/12 залишити без змін.

Стягнути підприємства теплових мереж "Ковельтепло" (ЄДРПОУ 30514446) на користь приватного підприємства "Явір-Ковель" (ЄДРПОУ 30375369) 1659 грн. 64 коп. судових витрат за розгляд апеляційної скарги.

Господарському суду Волинської області видати відповідні судові накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Рівненський апеляційний господарський суд.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Савченко Г.І.