Постанова

від 07.09.2012 по справі 2а/1270/6585/2012

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Категорія №11.5

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 вересня 2012 року Справа № 2а/1270/6585/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Твердохліба Р.С.,

за участю секретаря

судового засідання Андріасян Е.А.,

та

представників сторін:

від позивача - Носаль М.В. (наказ від 13.04.2009 № 102к),

від відповідача - не прибув,

від третьої особи - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом приватного підприємства «Альтаїр» до відділу державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції Луганської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

27 серпня 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов приватного підприємства «Альтаїр» до відділу державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції Луганської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - управління пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області про скасування постанови про арешт коштів та зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції Луганської області знаходиться вимога управління пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області про стягнення заборгованості по сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та фінансових санкцій на суму 25727,54 грн.

На виконання зазначеної вимоги відповідачем було винесено постанову про арешт коштів боржника, що містяться на банківських рахунках приватного підприємства «Альтаїр». Зазначеною постановою, серед іншого, було накладено арешт на рахунок приватного підприємства «Альтаїр» № 26045000006323, МФО30023 відкритий у ПАТ «Укрсоцбанк», код 31083569.

Вказаний рахунок було відкрито позивачем у відповідності зі статтею 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування з тимчасової втрати непрацездатності». Таким чином, позивачем зазначено, що такі дії відповідача є неправомірними, обмежують права співробітниці позивача, яка хворіє на онкологічне захворювання на одержання належної матеріальної допомоги у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеним в адміністративному позові та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Правом надання заперечень проти позову та доказів на підтвердження своїх доводів не скористався, заяви про розгляд справи за його відсутності суду не надавав.

З огляду на положення ст.128 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Надав письмові заперечення порти позову в яких зазначив, що дії відповідача щодо накладення арешту на всі кошти позивача відповідають приписам статті 52 Закону України «Про виконавче провадження», тому позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 6 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу на основі наявних в матеріалах справи доказів.

Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову з огляду на таке.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до частини 2 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву може бути подано у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (частина 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України).

З'ясовуючи, коли позивач дізнався чи повинен був дізнатися про порушення своїх прав та визначаючи початок перебігу строку звернення до суду, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України суд виходить з того, що ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2012 року у відповідача - відділу державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції Луганської області було витребувано докази надіслання та вручення позивачу постанови про арешт коштів від 06 червня 2012 року ВП № 32778732.

На дату розгляду і вирішення адміністративної справи відповідачем - суб'єктом владних повноважень, вимоги ухвали суду щодо надання доказів не виконано, натомість позивачем до матеріалів справи надана копія постанови відділу державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції Луганської області про арешт коштів від 06 червня 2012 року ВП № 32778732 з відміткою про видачу 21 серпня 2012 року та мокрою печаткою відповідача (а.с.7).

За таких обставин суд вважає, що позивачем не пропущений процесуальний строк звернення до суду.

Судом встановлено, що постановою відділу державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції Луганської області про арешт коштів від 25 травня 2012 року ВП № 32778732 відкрито виконавче провадження по виконанню вимоги управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області від про стягнення з приватного підприємства «Альтаїр» коштів в сумі 25727,54 грн. (а.с. 6).

Постановою відділу державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції Луганської області від 06 червня 2012 року ВП № 32778732 накладено арешт на кошти боржника, що містяться на рахунках № 26045000006323, № 26009000110976 та всі інші рахунки в ПАТ «Уксоцбанк», МФО 300023 у межах суми 28330,29 грн. (а.с. 7).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження».

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення) (стаття 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»).

Відповідно до статті 1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом (тут і надалі посилання на норми Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» наводяться в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)»).

У відповідності із статтею 17 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.

Частиною 2 статті 4 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Згідно із частиною 1 статті 11 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пункту 6 частини 3 статті 11 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника визначений статтею 52 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»:

- звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації (частина 1);

- стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів (частина 2);

- на кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту (частина 4);

- стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця (частина 6).

Відповідно до частини 2 статті 57 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Постановами, передбаченими частиною 2 статті 57 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження», може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом (частини 3 і 4 статті 57 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»).

Питання зняття арешту з майна врегульовані статтею 60 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»:

- особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина 1);

- у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника (частина 2);

- з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту (частина 3);

- у разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту (частина 4);

- у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду (частина 5).

Відповідно до частини 2 статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» страхувальник-роботодавець відкриває окремий поточний рахунок для зарахування страхових коштів у банках у порядку, встановленому Національним банком України.

Страхові кошти, зараховані на окремий поточний рахунок у банку або на окремий рахунок у відповідному органі Державного казначейства України (далі - окремий рахунок), можуть бути використані страхувальником виключно на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам.

Страхові кошти, зараховані на окремий рахунок, не можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів, на стягнення на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до закону.

В судовому засіданні встановлено, що 23 березня 2011 року між приватним підприємством «Альтаїр» та публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» укладено договір № 590/9-5-415, згідно якого ПАТ «Укрсоцбанк» відкриває позивачу банківський рахунок зі спеціальним режимом функціонування № 26040590000014. Відповідно до п.1.3 Договору правовий режим використання рахунку визначається чинним законодавством України, в тому числі Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (а.с. 8).

Згідно повідомлення публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» у зв'язку із заміною реквізитів, приватному підприємству «Альтаїр» замість банківського рахунку зі спеціальним режимом функціонування № 26040590000014 на новому МФО 300023 головного офісу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», починаючи з 23 травня 2012 року відкрито рахунок № 26045000006323, правовий режим використання чинним законодавством України, в тому числі Законом України «Про збір та обік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (а.с. 33).

За таких обставин, суд вважає, що відповідач не мав права накладати арешт на кошти, які знаходяться на розрахунковому рахунку зі спеціальним режимом функціонування № 26045000006323, оскільки в даному випадку ставиться питання про накладання арешту на кошти, які мають цільове призначення.

Що стосується позовних вимог про визнання неправомірними дій відповідача по накладанню арешту на поточний рахунок № 26045000006323 МФО 300023 у публічному акціонерному товаристві «Укрсоцбанк» суд зазначає, що здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб'єкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несуть акти індивідуальної дії, в даному випадку таким актом є постанова про арешт коштів боржника. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної особи прав (чи інтересів).

Таким чином, вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню через відсутність порушеного права, а обраний позивачем спосіб захисту не відповідає об'єкту порушеного права.

Разом із цим, позивачем не ставиться питання про скасування постанови про арешт коштів боржника від 06 червня 2012 року ВП № 32778732.

Відповідно до приписів частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Зважаючи на обставини справи, з метою повного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд вважає за необхідне відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та скасувати постанову відділу державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції від 06 червня 2012 року ВП № 32778732 про арешт коштів боржника за вимогою управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області в частині накладення арешту на кошти приватного підприємства «Альтаїр» що містяться на рахунку зі спеціальним режимом використання № 26045000006323, відкритого в публічному акціонерному товаристві «Укрсоцбанк», МФО 300023.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірності свого рішення в цій частині, що є підставою для задоволення адміністративного позову.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Частиною 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 07 вересня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 11 серпня 2012 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов приватного підприємства «Альтаїр» до відділу державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції Луганської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Скасувати постанову відділу державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції Луганської області від 06 червня 2012 року ВП № 32778732 про арешт коштів боржника за вимогою про сплату боргу від 03 квітня 2012 року № Ю-17, що належать приватному підприємству «Альтаїр» та містяться на рахунках № 26045000006323, № 26009000110976 та на всіх інші рахунки в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, в частині накладення арешту на рахунок № 26045000006323.

Зняти арешт з коштів, що належать приватному підприємству «Альтаїр» та містяться на рахунку № 26045000006323 в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на корить приватного підприємства «Альтаїр» (ідентифікаційний код 31083569, місцезнаходження: 94000, Луганська область, м. Стаханов, вул. 60 років Жовтня, буд. 25) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 16,06 грн. (шістнадцять гривень шість копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 11 вересня 2012 року.

СуддяР.С. Твердохліб