Постанова

від 03.09.2012 по справі 2а-7784/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 вересня 2012 року № 2а-7784/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши у письмовому провадженні матеріали адміністративної справи

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ТПС Україна" до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва ДПС проскасування податкових повідомлень-рішень від 23.11.2011 р. №№0001162330, 0001152330

На підставі ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТПС Україна" (далі по тексту-позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва (далі по тексту-відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 23.11.2011 р. №№ 0001162330, 0001152330.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу було неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств, створених за участю іноземних інвесторів і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

27.08.2012 р. відповідач в судове засідання не з'явився, хоча й був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 р. по 30.06.2011 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 р. по 30.06.2011 р.

Позивач у періоді, який перевірявся, здійснював оптову торгівлю мобільними телефонами сім та скетч картами до них.

Перевіркою встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з контрагентами -ТОВ "Баланс", ПП "Техноконсалт", які ґрунтувалися на договорах про надання послуг, за якими позивач передавав контрагентам продукцію згідно асортименту та кількості, визначеним у видатковій накладній для забезпечення реалізації початкових пакетів та скетч-карт, за реалізацію яких контрагенти отримували винагороду. Позивач сплачував контрагентам винагороду, розмір якої вказаний в акті виконаних робіт, за кожну реалізовану одиницю продукції.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів, позивачем були виписані контрагентам видаткові накладні на отримання скетч-карток та стартових пакетів, податкові накладні на надання послуг (забезпечення реалізації стартових пакетів та скетч-карток).

В той же час, відповідачем було встановлено, що зазначені взаємовідносини не спричиняють реального настання правових наслідків, виходячи з наступного.

Згідно постанови Донецького окружного адміністративного суду від 31.08.2010 р. у справі №2а-19127/10/0570 за позовом Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька до ТОВ "Баланс" про визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущеного при створенні юридичної особи, яке не можна усунути, з моменту перереєстрації, тобто з 24.11.2008 р. № 12661050005006936, визнання недійсним свідоцтва платника ПДВ № 100158010 з 30.12.2008 р., припинення юридичної особи Товариства, позов задоволено повністю, визнано недійсним запис про проведення державної реєстрації ТОВ "Баланс" (ЄДРПОУ 31842967) через порушення закону допущеного при створенні юридичної особи, яке не можна усунути, з моменту перереєстрації, тобто її з 24.11. 2008 р., номер запису -12661050005006936 та визнано недійсним свідоцтво платника податку на додану вартість № 100158010, видане ТОВ "Баланс" Державною податковою інспекцією у Калінінському районі м. Донецька з моменту видачі -30.12.2008 р.

В судовому порядку було встановлено, що єдиним засновником та директором ТОВ "Баланс" значилась гр.ОСОБА_1. В той же час, з письмового пояснення гр. ОСОБА_1 вбачається, що вона формально стала директором товариства за грошову винагороду, інформацією про фінансово-господарську діяльність підприємства вона не володіє, ніяких бухгалтерських, первинних документів, договорів не підписувала, підприємницькою діяльністю не займалася. Таким чином, ТОВ "Баланс" було зареєстроване особою, що не мала наміру здійснювати підприємницьку діяльність та займатись цією діяльністю. Таким чином, суд дійшов висновку, що підприємство було зареєстроване з порушенням закону, допущеного при створенні юридичної особи, які не можна усунути.

Враховуючи зазначене, відповідач дійшов висновку, що договір, укладений між позивачем та ТОВ "Баланс", акти виконаних робіт, видаткові та податкові накладні, підписані невстановленими особами, а не гр. ОСОБА_1, яка згідно реєстраційних даних значилась директором та засновником ТОВ "Баланс" та фінансово-господарська діяльність ТОВ "Баланс" здійснювалась поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності ТОВ "Баланс", фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та зазначеним контрагентом є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами, отже не створюють інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а первинні бухгалтерські документи по таким взаємовідносинам не можуть бути прийняті до уваги.

Таким чином, витрати підприємства по відображенню винагороди ТОВ "Баланс" для забезпечення реалізації початкових пакетів та скетч-карт були безпідставно віднесені позивачем до складу валових витрат в загальному розмірі 147 792 грн., а також безпідставно віднесено до убутку запасів по взаємовідносинах з ТОВ "Баланс" суму в загальному розмірі 6 805 010 грн.

Більше того, податкові накладні на загальну суму ПДВ в розмірі 29558 грн., виписані нібито ТОВ "Баланс" не можуть бути використані позивачем в податковому обліку. Отже, позивачем безпідставно до складу податкового кредиту суму в загальному розмірі 29558 грн.

Відповідач, листом ДПА у м. Києві від 09.09.2011 р. № 11948/7/23-413 отримав пояснення гр. ОСОБА_2 з питань причетності до заснування та фінансово-господарської діяльності ПП "Техноконсалт", який згідно реєстраційних даних значиться у якості засновника зазначеного підприємства. Гр.. ОСОБА_2 зазначив , що у 2010 році за грошову винагороду на прохання малознайомої людини погодився стати засновником даного СГД, Таким чином, ПП "Техноконсалт" було зареєстроване особою, що не мала наміру здійснювати підприємницьку діяльність та займатись цією діяльністю.

Отже, фінансово-господарська ПП "Техноконсалт" здійснювалась поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності ПП "Техноконсалт".

Враховуючи зазначене, відповідач дійшов висновку, що фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ПП "Техноконсалт" є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Таким чином, витрати підприємства по відображенню винагороди з ПП "Техноконсалт" для забезпечення реалізації початкових пакетів та скетч-карт були безпідставно віднесені позивачем до складу валових витрат в загальному розмірі 1739 грн. Крім того, позивачем було безпідставно віднесено до убутку запасів по взаємовідносинах з ПП "Техноконсалт" суму в загальному розмірі 132078 грн.

Перевіркою також було встановлено, що платіжним дорученням від 03.11.2010 р. № 10590 на суму 1050,00 грн. позивачем були перераховані грошові кошти за послуги ТО авто фізичній особі ОСОБА_3 Вартість даних послуг віднесена позивачем до складу валових витрат за 2010 рік у сумі 1050 грн. В той же час, на момент перевірки на підприємстві відсутні відповідні підтверджуючі документи щодо наданих послуг ТО.

Перевіркою встановлено, не відповідність задекларованих показників балансової вартості запасів у Додатку К1/1 Декларації з податку на прибуток підприємства за 2009 рік, І квартал 2010 року з показниками 20 "Виробничі запаси", 22 "Малоцінні та швидкозношувальні предмети", 281 "Товари на складі". Отже, перевіркою встановлено порушення вимог чинного законодавства в частині заниження приросту балансової вартості запасів в сумі 1 387 889 грн.

В ході перевірки відповідачем також було встановлено, що позивачем отримано дохід від реалізації валюти, який не був віднесений ним до валових доходів дохід від реалізації валюти отриманий від продажу іноземної валюти за гривні в розмірі 1624393 грн., а також позивачу нараховувались та сплачувались відсотки по кредитному депозиту у ВАТ "Кредит Вест Банк" у загальній сумі 84508 грн., які не були віднесені ним до валових доходів. Зазначене свідчить про порушення позивачем пп.7.3.5. п.7.3. ст.7 та пп.4.1.1. п.4.1. ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Згідно розшифровок податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів до податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року встановлено, що позивачем включило до податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 1281890,20 грн. по контрагенту ТОВ "Астеліт", в той же час, контрагентом задекларовано податкових зобов'язань на суму 96890,20 грн., розбіжність складає 335000 грн. Підтверджуючих документів (податкових накладних) віднесення до податкового кредиту суми 335000 грн. до перевірки позивачем не надано.

За результатами перевірки складено акт від 28.10.2011 p. № 429/23-304/36337161, яким зафіксовані порушення позивачем норм податкового законодавства, зокрема: п.1.32. ст.1, п.2.1. ст.2, п.4.1. ст.4, п.5.1., пп.5.2.1. п.5.2., пп.5.3.9. п.5.3. ст.5, п.11.3. ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2 546 114 грн.; пп.7.2.4, пп.7.2.6. п.7.2, пп.7.3.1. п.7.3., пп.7.4.1., пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та пп. а п.198.1., п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 827 052грн.

На підставі акта перевірки від 28.10.2011 p. № 429/23-304/36337161, відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення форми "Р": від 23.11.2011 р. № 0001162330, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 827052,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 214377,00грн.; від 23.11.2011 р. № 0001152330, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів в розмірі 2546114,00 грн.. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 628162,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог виходячи з наступного.

У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась з урахуванням періоду до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.

Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно пп.1.32. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ).

Відповідно до ч.1,2 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216).

Згідно ч.1,2 ст.228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, а також те, що фінансово-господарська діяльність контрагентів ТОВ "Баланс", ПП "Техноконсалт" здійснювалась ними поза межами правового поля, а укладені ними правочини (договори) є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків, суд погоджується з висновками відповідача щодо недійсності договорів, укладених між позивачем та зазначеними контрагентами, в силу їх нікчемності, а тому не приймає до уваги доводи позивача про те, що договори не визнані недійсними в судовому порядку, оскільки в даному випадку, визнання таких правочинів недійсним судом не вимагається.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26.06.2007 р., положення статей 207 и 208 Господарського Кодексу України слід застосовувати з врахуванням того що договір, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст. 203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, формування валових витрат та податкового кредиту за нікчемними правочинами не може відбуватись за правилами податкового законодавства.

Згідно п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до ч.4 пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Згідно п.1.7. ст.1. Закону України "Про податок на додану вартість", пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.1, п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону, п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1. п.7.5. Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.2. ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення до складу податкового кредиту сплачених сум ПДВ, необхідні первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні, акти здачі приймання робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Закон України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Враховуючи наведені правові норми, а також ті обставини, що первинні документи по взаємовідносинам з ТОВ "Баланс", ПП "Техноконсалт" оформлені на виконання недійсних (нікчемних) правочинів, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати такі документи первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", тобто документами, які дають позивачу право на податковий кредит та включення відповідних витрат до складу його валових витрат.

Крім того слід зазначити, що п.5.9. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається.

Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається.

Отже, віднесення позивачем до убутку запасів по нікчемним взаємовідносинам з ТОВ "Баланс" та ПП "Техноконсалт" відповідних сум є безпідставним.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 вищевказаного Закону, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Пп.7.5.1. п.7.5. цього Закону України визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт і послуг) або дату отримання податкової накладної. Право платника податку (покупця) на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку з придбання товарів (робіт, послуг), кореспондується з обов'язком платника податку (продавця) утримати та перерахувати до бюджету відповідні суми податку.

Враховуючи те, що позивачем не було надано відповідачу до перевірки, а також не надано суду як доказ у справі, первинних документів, які б підтверджували віднесення до складу податкового кредиту суми розбіжності податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів у розмірі 35000 грн. по контрагенту ТОВ "Астеліт", суд погоджується з відповідачем, що таке віднесення є безпідставним.

Крім того, суд звертає увагу на те, що позивачем не було надано жодних пояснень, заперечень чи доказів, які б спростовували викладені в акті перевірки виявлені порушення позивачем норм податкового законодавства, крім тих, що викладені вище.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Позивачем не надано суду достатніх та належних доказів для обґрунтування викладених в адміністративному позові обставин.

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз викладених законодавчих норм та обставин справи, свідчить про те, що відповідач при прийняті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, повністю виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю "ТПС Україна" відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленим статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук