Рішення

від 10.09.2012 по справі 5004/985/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" вересня 2012 р. Справа № 5004/985/12

за позовом публічного акціонерного товариства "Волиньобленерго" в особі Ковельської філії ПАТ "Волиньобленерго", м. Ковель

до відповідача: публічного акціонерного товариства "Ковельсільмаш", м. Ковель

про стягнення 2 549 254 грн. 54 коп.

Суддя Войціховський В.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Сорока А.П. -юрисконсульт (дов. від 05.01.2012р. №19/26-89)

від відповідача: Сорока Г.О. -начальник юридичної служби (дов. від 10.01.2012р. №51/01-6)

Суть спору: публічне акціонерне товариство "Волиньобленерго" в особі Ковельської філії ПАТ "Волиньобленерго" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення на його користь з відповідача -публічного акціонерного товариства "Ковельсільмаш" 2 549 254,54 грн., в тому числі 1 896 499,85 грн. заборгованості по оплаті поставленої у відповідності до укладеного між сторонами договору №526-0165000 від 04.05.2005р. електричної енергії, 326 787,59 грн. пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та непроведення у належні строки розрахунків по оплаті спожитої електроенергії, 218 863,97 грн. суми збитків від інфляції та 107 103,13 грн. трьох процентів річних, нарахованих згідно із ст. 625 ЦК України.

Ухвалою господарського суду від 09.08.2012р. за вказаним позовом було порушено провадження у справі та призначено її розгляд в судовому засіданні.

Ухвалою суду від 27.08.2012р. за клопотанням представника позивача розгляд справи відкладався.

Представник позивача в судовому засіданні заявив клопотання від №2/10-2391/2 від 07.09.2012р. (а.с. 39) про уточнення пред'явлених до відповідача позовних вимог в якому повідомляє про часткове погашення відповідачем існуючої заборгованості (на суму 406 651,87 грн.), засвідчує, що остання станом на 01.09.2012р. складає 1 489 847,98 грн., а відтак просить суд стягнути суму основного боргу 1 489 847,98 грн., збільшену суму пені 368 267,19 грн., а також розмір пред'явлених при поданні позову до суду сум інфляційних 218 863,97 грн. та трьох процентів річних 107 103,13 грн., просить суд покласти на відповідача обов'язок відшкодування ПАТ "Волиньобленерго" понесених ним при поданні позову до суду витрат.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог. Зазначене клопотання сторони було розглянуто в судовому засіданні та задоволене, у зв'язку з чим спір господарським судом вирішується виходячи з нової загальної ціни позову, котра становить 2 184 082,27 грн.

Задовольняючи відповідне клопотання суд виходив також і з того, що збільшення (зменшення) позовних вимог не порушує чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів. Згідно пункту 17 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006р. №01-8/2351 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в першому півріччі 2006 року" в разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Згідно п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Публічне акціонерне товариство "Ковельсільмаш" у відзиві від 10.09.2012р. №51/01-1619 на позовну заяву (а.с. 56) та представник відповідача в судовому засіданні з приводу пред'явлених до товариства позовних вимог засвідчили, що згідно проведеної між сторонами звірки взаємних розрахунків, оформленої актом від 05.09.2012р., у ПАТ "Ковельсільмаш" станом на 01.09.2012р. дійсно рахується заборгованість перед позивачем по оплаті відпущеної останнім електричної енергії в сумі 1 489 847,98 грн. і саме ця сума підлягає до стягнення. При цьому відповідачем частково заперечуються позовні вимоги ПАТ "Волиньобленерго" в частині стягнення нарахованих сум пені та інфляційних, зокрема, з тих підстав, що пеня нарахована за період понад шість місяців, як це передбачено положеннями чинного законодавства України, а збитки від інфляції обраховані позивачем без врахування місяців (квітень-липень 2009 року, липень-серпень 2011 року, травень-червень 2012 року) у котрих рівень інфляції становив менше 100 відсотків.

Розглянувши матеріали справи та додатково представлені документи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред'явлений позивачем до відповідача позов підлягає до часткового задоволення.

Викладена позиція суду пов'язана з наступними встановленими обставинами:

04 травня 2005 року між Ковельською філією відкритого акціонерного товариства "Волиньобленерго" (на даний час публічне акціонерне товариство "Волиньобленерго"), м. Ковель та відкритим (на даний час публічним) акціонерним товариством "Ковельсільмаш", м. Ковель було укладено договір про постачання електричної енергії за №526-0165000 з додатками та доповненнями (а.с. 12-20).

Згідно умов зазначеної угоди Ковельською філією ПАТ "Волиньобленерго" було взято на себе зобов'язання щодо продажу електричної енергії ПАТ "Ковельсільмаш", а останнім, відповідно, зобов'язання щодо оплати використаної (купленої) електричної енергії та здійснення інших пов'язаних з виконанням цієї угоди платежів.

Виходячи із положень пункту 8.1. договору №526-0165000 від 04.05.2005р. оплата електричної енергії та інших платежів здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на відповідні рахунки постачальника електричної енергії в терміни визначені додатком №2 "Порядок розрахунків", відповідно до пункту 2 котрого, споживач протягом розрахункового періоду здійснює три планових платежі на поточний рахунок із спеціальним режимом використання у наступних співвідношеннях: 1-й щомісяця до першого числа оплата 30% вартості очікуваного обсягу постачання електричної енергії на поточний розрахунковий період, 2-й щомісяця до десятого числа оплата 40% вартості очікуваного обсягу постачання електричної енергії на поточний розрахунковий період, 3-й щомісяця до двадцятого числа оплата 30% вартості очікуваного обсягу постачання електричної енергії на поточний розрахунковий період.

На виконання умов вказаного договору продаж електричної енергії Ковельською філією ПАТ "Волиньобленерго" ПАТ "Ковельсільмаш" здійснювався впродовж періоду з жовтня місяця 2009 року по серпень місяць 2012 року включно.

Публічне акціонерне товариство "Ковельсільмаш" взяті на себе згідно угоди №526-0165000 від 04.05.2005р. з додатками зобов'язання, зокрема, в частині проведення з позивачем повних розрахунків по оплаті відпущеної останнім електричної енергії (у строки, порядку та розмірах, визначених договором) не виконувало, вартість отриманої та спожитої електричної енергії своєчасно не оплачувало. Судом встановлено, що зазначеними діями відповідач періодично створював заборгованість по оплаті електроенергії, спожитої у той чи інший період.

У зв'язку з викладеним у відповідача виникла заборгованість, котра на час розгляду справи в суді склала 1 489 847,98 грн., що включає в себе часткову вартість електричної енергії, спожитої товариством у червні місяці 2012 року, а також повну вартість електричної енергії, відпущеної у липні (на суму 660 582,80 грн.) та серпні (на суму 668 641,78 грн.) місяцях 2012 року.

Постачання електричної енергії на виконання умов укладеного між сторонами договору від 04.05.2005р. №526-0165000 підтверджується долученими до матеріалів справи документами, а саме договором про постачання електричної енергії з додатками, розрахунками, рахунками за активну електричну енергію,актами про обсяги переданої споживачу електричної енергії, особовим рахунком №0165000 (а.с. 8, 12-23, 41-42, 44-47).

Наявна заборгованість відповідача в розмірі 1 489 847,98 грн. визнається ПАТ "Ковельсільмаш" у підписаному з позивачем 05.09.2012р. акті звірки взаємних розрахунків станом на 01.09.2012р. (а.с. 40), не заперечується товариством у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України, майнові права та майнові обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між останніми договір про постачання електричної енергії з додатками предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був.

Згідно з положеннями ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Беручи до уваги представлені суду документи та докази, котрими підтверджується факт укладення між сторонами договору про постачання електричної енергії №526-0165000 від 04.05.2005р. з додатками, поставку позивачем на виконання його умов відповідачу активної електричної енергії, отримання її ПАТ "Ковельсільмаш" та непроведення останнім всіх належних платежів та розрахунків, суд прийшов до висновку про беззаперечність існування у відповідача станом на 10.09.2012р. заборгованості по оплаті поставленої у період червня-серпня місяців 2012 року електричної енергії в розмірі 1 489 847,98 грн. та необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення суми боргу.

При цьому судом було враховано, що на момент пред'явлення відповідного позову до суду та на час порушення судом провадження у справі заборгованість відповідача перед позивачем становила 1 896 499,85 грн. та складалась із вартості електричної енергії, спожитої у період квітня-червня місяців 2012 року. В подальшому ПАТ "Ковельсільмаш" було оплачено останню, однак заборгованість збільшилась на суму вартості електричної енергії, поставленої відповідачу у період липня-серпня місяців 2012 року, про що позивачем було подано до суду відповідне клопотання про зменшення (уточнення) позовних вимог.

Згідно із ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (п.1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Статтями 230, 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Таким чином, відповідачу у відповідності до п. 4.2.1. договору №526-0165000 від 04.05.2005р., ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України та ст.ст. 549, 550 Цивільного кодексу України за прострочку здійснення належних розрахунків по оплаті спожитої активної електричної енергії було нараховано пеню, котра у відповідності до представлених господарському суду розрахунків, а також клопотання про уточнення (збільшення) позовних вимог, склала 368 267,19 грн.

Судом встановлено, що зазначену суму пені позивачем було нараховано за період прострочення платежів з 01.02.2011р. по 01.09.2012р.

Розглянувши позовні вимоги щодо стягнення суми пені, перевіривши методику нарахування штрафних санкцій, суд вважає, що останні підставні частково на суму 118 984 грн., а в частині стягнення 249 373,19 грн. пені в позові слід відмовити.

Викладена позиція суду пов'язана з тими обставинами, що статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст. 549 Цивільного кодексу України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За умовами п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Водночас, згідно ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" за грошовими зобов'язаннями розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ що діяла.

В даному випадку судом встановлено, що суми штрафних санкцій позивачем було нараховано відповідачу за період з 01.02.2011р. по 01.09.2012р.

З відповідними позовними вимогами позивач не був позбавлений права звернутись до суду саме у період з 01.02.2011р. по 01.09.2012р., хоча відповідну позовну заяву направив до суду лише 08 серпня 2012 року.

Враховуючи положення зазначених вище нормативних актів та фактичні обставини справи, суд вважає, що підставною та такою, що підлягатиме до задоволення є пеня загальним розміром 118 894 грн., обрахована за період з 01.02.2012р. по 01.09.2012р. з врахуванням встановлених НБУ у цей період подвійних облікових ставок.

В даному випадку сторони у п. 4.2.1. договору від 04.05.2005р. встановили, що у разі порушення строків оплати електричної енергії відповідач сплачує позивачу відповідну пеню. Договір від 04.05.2005р. недійсним чи зміненим, зокрема, в частині пункту 4.2.1., не визнавався. Відповідач зобов'язання щодо своєчасної оплати електричної енергії не виконав, тому сплата пені є його договірним зобов'язанням.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з представленими господарському суду розрахунками позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 218 863,97 грн. суми збитків від інфляції за період з 01.10.2009р. по 30.06.2012р. та 107 103,13 грн. суми трьох процентів річних за період прострочки платежів з 01.10.2010р. по 30.06.2012р.

Розглянувши позовні вимоги щодо стягнення суми збитків від інфляції господарський суд вважає, що останні підставні частково та підлягають до задоволення на суму 161 706,51 грн., а в частині стягнення інфляційних в розмірі 57 157,46 грн. в позові слід відмовити.

Викладене пов'язане з тими обставинами, що при нарахуванні відповідних сум та пред'явленні позову до суду позивачем не було враховано того, що у періоди з квітня по липень місяці 2009 року, липня-серпня місяців 2011 року, травня-червня місяців 2012 року згідно даних Держкомстату України в державі було зафіксовано дефляційні процеси (рівень інфляції споживчих цін в Україні становив менше 100 відсотків).

Неврахування цієї обставини потягнуло за собою нарахування сум інфляційних у значно вищому розмірі ніж це можливо.

В даному випадку господарським судом було враховано положення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" пунктом 2 котрого визначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

При цьому визначаючи суму збитків від інфляції, котрі підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача, судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга Закон".

Розглянувши позовні вимоги стосовно стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних 107 103,13 грн., перевіривши методику нарахування цієї суми, суд вважає, що останні підставні, нараховані у відповідності та з дотриманням положень чинного законодавства України, відповідають фактичним обставинам справи та підлягають до повного задоволення.

Враховуючи, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов'язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати останньому у відповідності до ст. 49 ГПК України за рахунок публічного акціонерного товариства "Ковельсільмаш" (пропорційно розміру підставних та задоволених судом позовних вимог), а також з врахуванням того, що частково існуючу заборгованість відповідачем було сплачено позивачу лише після його звернення до суду з відповідним позовом та після порушення судом провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 144, 173, 193, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 526, 527, 530, 546, 549, 550, 599, 625, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Ковельсільмаш" (м. Ковель, вул. Варшавська, 1, код ЄДРПОУ 00238138) на користь публічного акціонерного товариства "Волиньобленерго" в особі Ковельської філії ПАТ "Волиньобленерго" (м. Ковель, вул. Грушевського, 56, код ЄДРПОУ 00131512) 1 489 847,98 грн. заборгованості, 118 894 грн. пені, 161 706,51 грн. збитків від інфляції та 107 103,13 грн. трьох процентів річних, а всього 1 877 551,62 грн., 44 854,48 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог в позові відмовити.

Суддя В. А. Войціховський

Повне рішення

складено

10.09.12