Постанова

від 06.09.2012 по справі 2а-1870/6867/12

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2012 р. Справа № 2a-1870/6867/12

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Глазька С.М.

за участю секретаря судового засідання - Вангородської Ю.В.,

представників позивача - Удубкова Ю.Б., Удубкової С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом приватного підприємства "Бліц-Сервіс" до Сумської митниці про скасування податкових повідомлень - рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ПП «Бліц - Сервіс» звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення форми «Р» Сумської митниці № 26 від 19 серпня 2011 року, яким позивачу донараховано податок на додану вартість в сумі 2676,76 грн. та штрафну санкцію в сумі 669,19 грн. та № 42 від 19 жовтня 2011 року, яким позивачу донараховано штрафну санкцію в сумі 2676,76 грн.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що Сумською митницею була проведена невиїзна документальна перевірка на предмет з'ясування правильності оподаткування товарів, що надійшли на адресу суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності -ПП «Бліц-Сервіс», при їх митному оформленні за вантажною митною декларацією № 805000009/2010/004634 від 20.05.2010, якою встановлено порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість» в частині визначення бази оподаткування ПДВ для товарів, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті ПДВ на суму 2676,76 грн.

За наслідками проведеної перевірки складено Акт № н/00011/805000008/0021117663 від 05.08.2011 р., на підставі якого прийняті податкові повідомлення-рішення форми "Р" № 26 від 19.08.2011 р., яким відповідачу визначена сума грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість - у розмірі 3345,95 грн., у т.ч. за основним платежем -2676,76 грн., за штрафними санкціями -669,19 грн. та №42 від 19 жовтня 2011 року, яким позивачу донараховано штрафну санкцію в сумі 2676,76 грн. Дані податкові повідомлення-рішення не були вручені позивачу.

Позивач зазначає, що згідно з інформаційним листом Вищого адміністративного суду України від 24.11.2011р. № 2198/11/13-11, у разі вчинення порушення до набрання чинності ПК України, але виявлення його в період від 01 січня 2011 року, до платника податків на підставі п. 123.1 ПК України може бути застосовано штраф, але його розмір обмежується 10 відсотками, тобто не більше, ніж було передбачено п.17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону №2181, чинного на час вчинення відповідного порушення. Тобто розмір штрафних санкцій на суму податку на додану вартість 2676,67 грн. повинен бути 267,67 грн., а не 669,19 грн. як зазначається в податковому повідомленні -рішенні.

Згідно з податковим повідомлення - рішенням № 42 від 19 жовтня 2011 року, сума за штрафними санкціями складає 2667,76 грн., тобто дорівнює сумі податку на додану вартість, що згідно з Актом перевірки Сумської митниці підлягала нарахуванню без застосування податкової пільги.

Відповідно до даного повідомлення-рішення підставою для здійснення розрахунку є п. 123.2 ст. 123 ПК України: «Використання платником податків (посадовими особами платника податків) сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, збору (обов'язкового платежу) додатково до штрафів, передбачених п.123.1 цієї статті, - тягне за собою стягнення до бюджету суми податків, зборів (обов'язкових платежів), що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги. Сплата штрафу не звільняє таких осіб від відповідальності за умисне ухилення від оподаткування». Тобто як вважає позивач повинен бути утриманий не штраф в розмірі суми податку, а сама не сплачена до бюджету сума податку на додану вартість, що згідно з Актом відповідача підлягала нарахуванню без застосування податкової пільги.

Крім того, позивач зазначає, що Сумською митницею в даному повідомленні-рішенні встановлено порушення пункту 6 Додатку І (Перелік товарів відповідно до статті 2 (G)) до Додатку В.З. Конвенції про тимчасове ввезення від 26 червня 1990 року, але позивач зазначає що ним були в повному обсязі дотримані умови надання пільги при ввезенні та вивезенні пакувальних мітків.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала з підстав викладених у запереченні.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає за необхідне в задоволенні позовних вимог відмовити, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що керуючись Порядком проведення митними органами невиїзних документальних перевірок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 71, наказом Сумської митниці від 19.07.2011 № 598 «Про проведення невиїзної документальної перевірки» Сумською митницею проведено невиїзну документальну перевірку на предмет з'ясування правильності оподаткування товарів, що надійшли на адресу суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності - приватного підприємства «Бліц - Сервіс» при їх митному оформленні за вантажною митною декларацією від 20.05.2010 року № 805000009/2010/004634, результати якої оформлені актом № н/00011/805000008/0021117663 від 05.08.2011. (далі акт перевірки, копія якого на а.с. 24-26).

Актом перевірки встановлено порушення позивачем вимоги Закону України «Про податок на додану вартість» у частині визначення бази оподаткування ПДВ для товарів, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України, що розраховується відповідно до вимог п.4.3 Закону та п. 2.1 б) Порядку справляння податку на додану вартість під час митного оформлення товарів, імпортованих на митну територію України , в результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті ПДВ на суму - 2676,76 грн.

Сума наданих позивачеві пільг складає 2676,76 грн., в тому числі: по сплаті ввізного мита -0 грн., по сплаті податку на додану вартість - 2676,76 грн.

Згідно графи 44 ВМД № 805000009/2010/004634 від 20.05.2010р. ввезення товару в режимі ІМ 31 здійснено на підставі зовнішньоекономічного контракту № 002/01/10 від 27.02.2010р.(а.с.104-107), згідно якого для пакування деревного вугілля ПП «Бліц-Сервіс» ввозило на митну територію України у режимі тимчасового ввезення паперові мішки, які надавалися позивачеві Покупцем і підлягали поверненню разом із предметом договору - деревним вугіллям.

Згідно ст. 204 Митного кодексу України тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого товари можуть ввозитися на митну територію України з обов'язковим наступним поверненням цих товарів без будь-яких, змін, крім природного зношення чи втрат за нормальних умов транспортування.

Пунктом 5.17 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість» (діяв на момент подачі позивачем вказаної ВМД) визначено, що звільняються від оподаткування операції з тимчасового ввезення на митну територію України та подальшого вивезення з митної території України товарів за переліком, визначеним ст. 206 Митного кодексу України.

Чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України відповідно до статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства та застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Пунктом (а) статті 1 Конвенції про тимчасове ввезення термін «тимчасове ввезення» означає митний режим, який дозволяє приймати на митну територію певні товари, умовно звільнені від ввізного мита і податків, без застосування заборон чи обмежень економічного характеру на ввезення; такі товари мають ввозитися з визначеною метою і призначатися для подальшого вивезення у встановлений термін, та не піддаватися змінам, за винятком нормального зниження їхньої вартості (амортизації) внаслідок їхнього використання.

Додатками В.І.- В.9, С і В Конвенції про тимчасове ввезення, укладеної у м. Стамбул 26.06.1990 р., визначені товари, щодо яких може надаватися дозвіл на тимчасове ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування та умови надання такого дозволу.

Відповідно до положень Додатку В.З (Додаток щодо контейнерів, піддонів, упаковки, зразків та інших товарів, що ввозяться в рамках торгової операції) до Конвенції про тимчасове ввезення, термін «упаковка» означає усі вироби та матеріали, які служать або призначені служити у тому стані, в якому вони ввозяться, для упаковування, захисту, розміщення і кріплення або розділення товарів, за винятком пакувальних матеріалів, таких як солома, папір, скловолокно, стружка тощо.

Вивезення вказаних мішків здійснено ПП «БЛІЦ - Сервіс» частково разом із деревним вугіллям, а частково пусті у режимі ЕК 10 за ВМД:

№ 805000009/2010/005941 (щодо вугілля та № 805000009/2010/005946 (щодо мішків) від 25.06.2010;

№ 805000009/2010/005226 (щодо вугілля) та №805000009/2010/005220 (щодо мішків) від 04.06.2010.

Отже, паперові мішки, митне оформлення яких здійснювалось в режимі тимчасового ввезення за ВМД № 805000009/2010/004634 від 20.05.2010 позивачем ввезено на митну територію України пустими і відкритими, а вивезені - в режимі «реекспорт» наповненими деревним вугіллям у заклеєному та/або зашитому стані остаточно до кінцевого споживача - контрагента, що не дає можливості їх повторного використання, як зворотної тари.

Тобто, в момент вивезення Позивачем вказаних мішків з митної території України вони були піддані змінам і вже перебували не в тому стані, в якому ввозились, що є порушенням вимог статті 1 Конвенції про тимчасове ввезення та вимог її Додатку В.З.

Відповідно до пояснень сторін, мішки відкритого типу після їх наповнення вимагається зашивати, заклеювати або заварювати, що приводить до зміни первинного стану товару. При цьому такі мішки не призначені для повторного використання.

У розділі 1 «Тимчасовий ввіз» Спеціального додатка G Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур (далі - Кіотська конвенція), укладеної 18 травня 1973 року у місті Кіото (набрала чинності 25 вересня 1974 року) визначено, що дозвіл на тимчасовий ввіз з повним умовним звільненням від мита та податків повинен надаватися стосовно товарів, перерахованими у додатках до "Конвенції про тимчасове ввезення" (Стамбульська Конвенція) від 26 червня 1990 року, в тому числі: "3) "Контейнери, піддони, упаковки, зразки та інші товари, що ввозяться в рамках торгової операції", згадані в додатку B.3". При цьому, у коментарях Всесвітньої митної організації до Кіотської конвенції в Рекомендаціях до Спеціального додатку G "Тимчасовий ввіз" зазначено, що положення Додатку В.3 до "Конвенції про тимчасове ввезення" застосовується до упаковки, яка придатна для повторного використання.

Пунктом 2 Порядку збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки), затвердженого наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 02.10.01р. № 224, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 2001 року за № 866/6057, визначено терміни:

- тара - основний елемент упаковки, що є виробом для розміщення товару;

- використана тара (упаковка) - тара (упаковка), яка була застосована для пакування, транспортування продукції, що повністю або частково втратила свої первісні якості і не підлягає подальшому використанню за своїм прямим призначенням;

- зворотна тара - тара багаторазового використання, що належить до вторинних матеріальних ресурсів і підлягає повторному використанню.

Паперові мішки для деревного вугілля, призначеного для використання в якості палива, не можуть бути віднесені до зворотної тари, оскільки не є тарою багаторазового використання і не підлягають повторному використанню, що підтверджується технічними документами, що регламентують виробництво вугілля деревного, упаковку, маркування, транспортування та зберігання продуктів лісохімічних, мішків паперових, призначених для сипучої та штучної продукції, а саме:

- ГОСТ 7657-84 "Вугілля деревне. Технічні умови", розділ 5 "Пакування, маркування, транспортування та зберігання" відповідно до ГОСТ 28670, пунктом 5.1 передбачено, що вугілля деревне поставляється в упакованому вигляді або насипом, упаковується у паперові мішки по ГОСТ 2226, які зашиваються або зав'язуються;

- ГОСТ 28670-90 "Продукти лісохімічні. Пакування, маркування, транспортування і зберігання", пунктом 1.1 якого передбачено, що для пакування лісохімічних продуктів застосовують споживчу і транспортну тару, та пунктом 1.11 передбачено, що при пакуванні у паперові мішки відкритий кінець мішка має бути зашитий машинним способом.

- ГОСТ 2226-88 "Мішки паперові. Технічні умови", пунктом 5.2.4 якого передбачено, що заповнені відкриті мішки повинні зашиватися на швейних машинах класу 38-А або інших аналогічних спеціально пристосованих для цього машинах.

Статтею 685 Цивільного кодексу України «Тара та упаковка за договором купівлі-продажу» передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар у тарі та (або) в упаковці, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу або не випливає із суті зобов'язання, товар повинен бути переданий у тарі та (або) упакований звичайним для нього способом в упаковку, а за їх відсутності - способом, який забезпечує схоронність товару цього роду за звичайних умов зберігання і транспортування, якщо договором купівлі-продажу не встановлено вимог щодо тари та (або) упаковки, та продавець, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язаний передати покупцеві товар у тарі та (або) в упаковці, які відповідають вимогам, встановленим актами цивільного законодавства, та зовнішньоекономічним договором передбачено поставку товару - вугілля деревного в упаковці наданій покупцем, мішки паперові для пакування вугілля деревного не є тарою зворотною у розумінні тари багаторазового використання, а є умовою пакування товару на експорт згідно зовнішньоекономічного договору.

Таким чином, в ході перевірки позивача правомірно встановлено безпідставне застосування пільг в оподаткуванні товару «мішки паперові, призначені для пакування деревного вугілля», що призвело до несплати митних платежів при митному оформленні товару.

Перевіркою встановлено, що враховуючи специфіку товару (вугілля деревне), мішки паперові ввезені до України за вищевказаною ВМД типу ІМ 31 не можуть бути використані повторно, так як вони є упаковкою (тарою), в якій вугілля деревне реалізується остаточно іноземному споживачеві і в зворотному напрямку для повторного використання не повертається.

Тобто, відносно товарів «мішки паперові для пакування деревного вугілля», що ввезені на митну територію України за вищевказаною ВМД типу ІМ 31 не може бути застосовано режим тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування податком на додану вартість.

Щодо повернення позивачем своєму контрагенту 5828 шт. вище вказаних паперових мішків пустими (не використаними), суд погоджується з позицією відповідача, що в даному випадку позивачем була порушена умова надання пільги, а саме не була дотримана визначена мета ввезення пакувальних мішків.

Це спричинило заниження податкового зобов'язання на суму 2676,76 грн., в тому числі: по сплаті податку на додану вартість - 2676,76 грн.

У відповідності до пункту 4.3 Закону України «Про податок на додану вартість» для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування податком на додану вартість є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості. Проте позивачем безпідставно не оподатковано ввезений на митну територію України товар, зазначивши у графі 36 ВМД № 80500009/2010/004634 від 13.05.2010 пільгу «098».

Згідно п. 5.17 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість» звільняються від оподаткування операції з тимчасового ввезення на митну територію України та подальшого вивезення з митної території України товарів за переліком, визначеним статтею 206 Митного кодексу України. В даному випадку, підстав для ввезення паперових мішків на підставі статті 206 Митного кодексу України у Позивача не було.

Таким чином, Позивачем при здійсненні митного оформлення вказаного товару порушено вимоги п. 4.3 ст. 4 та п. 5.17 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість», вимоги Додатку В.З Конвенції про тимчасове ввезення.

Підпунктом 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях

Згідно з пунктом 123.1 статті 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання на підставах, визначених підпункту 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 Кодексу, зазначене тягне за собою накладання на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання.

Таким чином, діючи на підставі, у межах та у спосіб визначений нормами міжнародного і національного митного та податкового законодавства, Сумською митницею виставлено Позивачеві податкове повідомленні - рішення форми «Р» від 19.08.2011 № 26 про визначення податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) на загальну суму 3345,5695 грн., у тому числі: за основним платежем 2676,76 грн. та за штрафними санкціями 669,19 грн.(а.с.20).

При митному оформленні зазначеного товару Позивач заявляв у гр. 36 ВМД пільгу за кодом - 098 - товари, щодо яких згідно статті 206 Митного Кодексу України надається дозвіл на тимчасове ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування податком на додану вартість), передбачену Додатком 6 до наказу Державної митної служби України від 14 червня 2004 року № 434 «Про внесення змін і доповнень до класифікаторів, що використовуються при заповненні граф вантажної митної декларації».

З огляду на вищевикладене, Позивачем безпідставно застосувалась стаття 206 Митного кодексу України та Додаток 6 до наказу Державної митної служби України від 14 червня 2004 року № 434 «Про внесення змін і доповнень до класифікаторів, що використовуються при заповненні граф вантажної митної декларації», що призвело до безпідставного застосування пільги в обкладенні податком на додану вартість та до сплати Позивачем податків (обов'язкових платежів) у неповному обсязі.

У відповідності до пункту 2.4 Порядку справляння податку на додану вартість під час митного оформлення товарів, імпортованих на митну територію України, затвердженого наказом Держмитслужби від 27 вересня 2006 року № 821, відомості про нарахований податок на додану вартість відображаються у відповідних графах ВМД відповідно до Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України від 09.07.97 № 307.

Відповідно до пункту 5.1 глави І Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Держмитслужби від 09.07.1997 року № 307 (в редакції наказу Держмитслужби від 7 листопада 2007 року № 933) ВМД заповнюється декларантом за допомогою комп'ютера та не повинна містити підчисток і помарок.

Підпунктом 2 пункту 2 глави II Інструкції про порядок заповнення ВМД визначено правила заповнення граф виключно декларантом. В тому числі визначено і правила заповнення декларантом граф 36 «Преференції» та 47 «Нарахування платежів» ВМД. Зокрема, у четвертій колонці графи 47 «Сума» зазначається нарахована сума податку на додану вартість, у п'ятій колонці - спосіб розрахунку.

Таким чином, декларантом Позивача самостійно заповнено вищевказані ВМД з пільговим обкладенням податком на додану вартість, самостійно у графах 36 вказаних ВМД зазначено пільгу «098» та у графах 47 - визначено 20% ставку податку на додану вартість та самостійно зазначено код способу розрахунку - 06 (умовне нарахування платежу), хоча цей товар за своїм дійсним призначенням не міг оподатковуватися умовно.

Відповідно до ч. 4 ст. 86 Митного кодексу України з моменту прийняття митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення.

Таким чином, Позивачем порушено вимоги п.п. 2 п. 2 гл. ІІ Інструкції про порядок заповнення ВМД, пункту 4.3 Закону України «Про податок на додану вартість» та підпункту (б) пункту 2.1. Порядку справляння податку на додану вартість під час митного оформлення товарів, імпортованих на митну територію України, затвердженого наказом ДМСУ, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті ПДВ на суму - 2676,76 грн.

Відповідно до пункту 3.1 Порядку справляння податку на додану вартість під час митного оформлення товарів, імпортованих на митну територію України, затвердженого наказом Держмитслужби від 27 вересня 2006 року № 821, сплата коштів у рахунок погашення податкових зобов'язань з ПДВ здійснюється одночасно зі сплатою мита, акцизного та митних зборів до/або під час оформлення ВМД відповідно до Порядку розрахунково-касового обслуговування через органи Державного Казначейства України митних та інших платежів, які вносяться до/або під час митного оформлення, затвердженого наказом Міністерства фінансів України Державної митної служби України від 24.01.2006р. № 25/44, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.01.2006р. за № 64/11938.

Так, згідно п.п.26 п.3 Порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації, митний контроль завершується заповненням посадовими особами митниці графи С ВМД після вчинення платником податкових дій. Передбачених пунктом 3.1 Порядку розрахунково-касового обслуговування через органи Державного Казначейства України митних та інших платежів, які вносяться до/або під час митного оформлення.

Тобто, безпосередньо позивачем у вищезазначених ВМД самостійно здійснено розрахунок відповідного розміру податку на додану вартість та самостійно зазначено код пільги - 098.

Що стосується правомірності застосування норм Податкового Кодексу України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як вбачається з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, ч.1 ст. 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно правомірність поведінки особи, зокрема дотримання нею норм податкового законодавства, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.

У свою чергу, заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника, слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення та застосування відповідних санкцій.

Таким чином, оцінка правомірності поведінки платників податків здійснюється на підставі норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, що діяло на момент вчинення відповідних дій. Водночас заходи відповідальності, які підлягають застосуванню за вчинені платниками податків порушення, повинні визначатися згідно з нормативно-правовими актами, чинними на час виникнення відповідних правовідносин, тобто на час застосування відповідальності, зокрема винесення відповідних податкових повідомлень-рішень.

Водночас зворотна дія нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми застосовуються до правовідносин, які існували до набрання ним чинності, тобто приписи нового нормативно-правового акта змінюють правило поведінки, яке було встановлено попередніми нормативно-правовим актами.

Якщо ж новий нормативно-правовий акт не змінює закріплені у попередніх нормах правила поведінки (тобто попередній та новий нормативно-правові акти однаково визначають зміст прав та обов'язків суб'єктів відносин), зворотна дія нормативно-правового акта не має місця.

Виходячи з викладеного, за податкові правопорушення, вчинені до набрання чинності Податковим кодексом України, якщо їх склад є тотожним зі складом правопорушення, визначеним Податковим кодексом України може бути застосовано відповідальність, передбачену цим Кодексом.

Разом з тим, питання щодо підстав для застосування встановлених Податковим кодексом України санкцій за правопорушення, вчинені до набрання чинності цим Кодексом, зміни до перехідних положень Податкового кодексу не врегулювали. Тому слід виходити з приписів частини другої статті 58 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Таким чином, незалежно від дати вчинення або виявлення певного діяння таке діяння може кваліфікуватися як порушення норм податкового законодавства лише в тому разі, якщо воно визнавалося протиправним згідно з нормами, чинними на час вчинення відповідного діяння.

Виходячи з викладеного, штрафні санкції за порушення податкового законодавства, вчинені до набрання чинності Податковим кодексом України, можуть бути застосовані як до набрання чинності пунктом 11 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, так і після цієї дати (6 серпня 2011 року) лише в тому разі, якщо збігаються склади правопорушень, визначені Податковим кодексом України та попереднім законодавством.

При цьому суд відмічає, що згідно п.123.1 ст. 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Станом на момент митного оформлення діяла норма підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами" (чинного на час виникнення спірних правовідносин), якою також було визначено, що у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Як засвідчує порівняльний аналіз змісту підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами" та приписів підпункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, ці норми встановлюють відповідальність за одне й те ж правопорушення. Відповідно склади правопорушення, передбаченого нормами Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами" та нині чинними нормами Податкового кодексу України, збігаються. А тому, на переконання суду, з огляду на встановлені в судовому засіданні допущені позивачем вимог Закону України "Про податок на додану вартість", відсутні перешкоди для застосування приписів Податкового кодексу України для визначення відповідальності платника податків, яке мало місце до набрання чинності Податковим кодексом України, але виявлені контролюючим органом після 1 січня 2011 року. При цьому, враховуючи, що виявлене порушення було зафіксовано після 6 серпня 2011 року, розмір штрафних санкцій за його вчинення податковим повідомленням-рішенням від 07.09.2011року за №36 відповідачем правомірно було визначено на підставі пункту 11 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України у розмірі 25 відсотків від суми визначеного податкового зобов'язання, як це передбачено пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України.

Що стосується застосованих штрафних санкцій податковим повідомленням-рішенням від 19.10.2011р. за №42, суд відмічає, що згідно п.123.2 ст. 123 Податкового кодексу України використання платником податків (посадовими особами платника податків) сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, збору (обов'язкового платежу) додатково до штрафів, передбачених пунктом 123.1 цієї статті, тягне за собою стягнення до бюджету суми податків, зборів (обов'язкових платежів), що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги. Сплата штрафу не звільняє таких осіб від відповідальності за умисне ухилення від оподаткування.

Станом на момент митного оформлення діяла норма підпункту 17.1.6-1 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами" (чинного на час виникнення спірних правовідносин), яка також передбачала, що платники податку (посадові особи платників податку), які використовують податкову пільгу всупереч умовам та цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, вважаються такими, що умисно ухиляються від оподаткування. У цьому випадку такі особи додатково до штрафів, визначених у підпунктах 17.1.1 - 17.1.5 цього пункту, сплачують суму податків, що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги, а також штраф у розмірі 200 відсотків від такої суми.

Тобто порівняльний аналіз змісту вказаних норм зазначає, що ці норми встановлюють відповідальність за одне й те ж правопорушення. Відповідно склади правопорушення, передбаченого нормами Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами" та нині чинними нормами Податкового кодексу України, збігаються. А тому, на переконання суду, застосування фінансових санкцій вказаним податковим повідомленням-рішенням, з огляду на встановлені в судовому засіданні допущені позивачем вимог Закону України "Про податок на додану вартість", також було правомірним.

Враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини у справі та досліджені докази, суд приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з дотриманням вимог чинного законодавства, Податкового кодексу України, є обґрунтованими та такими, що прийняті з дотриманням вимог ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України, а тому не вбачає підстав для їх скасування.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову приватного підприємства "Бліц-Сервіс" до Сумської митниці про скасування податкових повідомлень - рішень -відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя С.М. Глазько

Повний текст складено 11 вересня 2012 року.