Постанова

від 10.09.2012 по справі 5023/2568/12     

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2012 р. Справа № 5023/2568/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Гетьман Р.А., суддя Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача -Стремоухов В.А., Міліціанов Р.В.

першого відповідача - Овчаренко А.О.

другого відповідача - Маркіна Л.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2391 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 12.07.2012р. у справі № 5023/2568/12

за позовом Дочірнього підприємства "Маяк" ТОВ "Харківська транспортна компанія", м. Харків

до 1) Приватного підприємства "Інформаційна агенція "Бригада", м. Харків;

2) ВАТ "Укртелеком" в особі Харківської філії ВАТ "Укртелеком", м. Харків Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Харківської філії Відкритого акціонерного товариства " Укртелеком", м. Харків

про визнання договору недійсним та стягнення 279968,96 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2012 р. позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив: визнати недійсним з моменту укладення, вчинений на підставі листа № 85 від 11.06.2009 року ДП "МАЯК", правочин по розірванню договору № 1198 про надання послуг-мережі від 24.11.2008 року між ДП „Маяк" ТОВ „Харківська Транспортна Компанія" та ВАТ „Укртелеком" в особі Харківської філії ВАТ „Укртелеком"; визнати недійсним з моменту укладення договір № 1307 про надання послуг-мережі від 25 травня 2009 року, укладений між ВАТ „Укртелеком" в особі Харківської філії ВАТ „Укртелеком" та ПП „Інформаційна агенція „Бригада";стягнути з ПП „Інформаційна агенція „Бригада" на користь Дочірнього підприємства „Маяк" ТОВ „Харківська Транспортна Компанія" грошові кошти в сумі 279968,96 грн., посилаючись на те, що право користування телефонним номером є нематеріальним активом і підпадає під визначення майна, вартість права користування телефонним номером становила 124000 грн.., дії по припиненню права користування телефонним номером позивачем та набуття права користування телефонним номером 1-м відповідачем є правочинами в розумінні ст. 202 ЦК України, для припинення права користування телефонним номером необхідно було отримати згоду загальних зборів учасників, директор не мав достатнього обсягу повноважень для розірвання договору.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.07.2012 р. по справі № 5023/2568/12 (суддя Присяжнюк О.О.) в задоволенні позову відмовлено, з посиланням на наявність у директора відповідного обсягу повноважень щодо вчинення правочину по розірванню договору та необґрунтованість позову в частині стягнення збитків.

Позивач з рішенням не погоджується, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, надав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.

У апеляційній скарзі позивач зазначив, що судом першої інстанції не вірно визначено обсяг компетенції виконавчого органу товариства, чим порушено норми матеріального права. Суд вважав, що право користування телефонним номером не є майном, а також не підпадає під поняття нематеріального активу лише на тій підставі, що визначення такого активу регламентовано Податковим Кодексом України, який не діяв у період виникнення спірних правовідносин.

Позивач зазначив, що судом не надано правової оцінки тим фактам, що договір між відповідачами укладено 25.05.2009р. - в період чинності договору позивача і за відсутності заяви про припинення договору в односторонньому порядку, яка надана лише 11.06.2009 р., тобто датою припинення дії договору може вважатись лише 11.07.2009 р., коли спливає місячний термін з моменту розірвання договору, а передача телефонного номеру в користування іншій особі 22.06.2009 р. до моменту закінчення місячного терміну, є незаконною.

Перший відповідач вважає рішення суду законним та обґрунтованим, прийнятим відповідно до норм чинного законодавства, надав відзив, в якому просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що в матеріалах справи містяться рішення, які набрали законної сили, в яких встановлені судом факти, які не потребують додаткового доказування та мають значення для вирішення даного спору, а факти встановлені в рішенні Адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення АК України не можуть бути використані у судах при розгляді справи, оскільки Антимонопольний комітет України не віднесені до органів, передбачені ч.2 ст. 35 ГГПК України.

Другий відповідач вважає рішення суду прийнятим відповідно до норм матеріального та процесуального права, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу другий відповідач зазначив, що скаржник мав право на підставі ст. 98 ЦК України прийняти рішення щодо відчуження майна товариства, але на час виникнення спірних правовідносин (2009 рік) таке рішення було відсутнє, в матеріалах справи містяться рішення, які набрали законної сили, в яких встановлені судом факти, які не потребують додаткового доказування та мають значення для вирішення даного спору.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила, що 24 листопада 2008 року між ВАТ "Укртелеком" в особі Харківської філії ВАТ "Укртелеком" та ДП "Маяк" укладений договір № 1198 про надання послуг бізнес-мережі, який з боку позивача підписаний уповноваженою особою - директором ДП "Маяк" Фенко О.Т., який діяв на підставі Статуту.

Відповідно до умов додаткової угоди № 1 до Договору від 24 листопада 2008 року позивачу надавалась послуга цифрової телефонії ISDN (РRІ), фактичне підключення послуги здійснено відповідачем - 10 грудня 2008 року, що підтверджується актом виконаних робіт, який підписаний сторонами.

Послуга про надання у користування ліній/каналів зв'язку надавалась позивачу відповідно до додаткової угоди №2 к Договору від 10.02.2009 року, фактичне підключення послуги здійснено відповідачем - 12.03.2009р., що підтверджується актом виконаних робіт, який підписаний обома сторонами.

Послуга надавалась з використанням номерного ресурсу, 14 міських номерів: 777-00-00, 739-03-85 - 739-03-97.

Пунктом 6.4 договору передбачено, що бізнес-абонент має право в односторонньому порядку відмовитись від отримання послуг в будь-який час, письмово попередивши про це Оператора.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що 12.06.2009 року на адресу 2-го відповідача надійшов лист (вих. №85 від 11.06.2009 р.) від позивача за особистим підписом директора Фенко О.Т., в якому він просив з 12.06.2009 року відключити послугу ISDN (РRІ) та послугу оренди каналу (БЗ).

На підставі внутрішніх нарядів 22 червня 2009 року 2-м відповідачем здійснено відключення позивача від послуг.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про телекомунікації" № 1280-IV від 18.11.2003 р. (із змінами та доповненнями) законодавство про телекомунікації складається з Конституції України, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини в цій сфері. Відповідно яким, номерний ресурс належить 2-му відповідачу і передається споживачам в користування.

Відповідно до п. 31 розділу "Права та обов'язки споживача" Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою КМУ від 09.08.2005р. № 720 (які діяли на час спірних правовідносин) - споживач під час замовлення та/або отримання телекомунікаційних послуг має право на відмову від телекомунікаційних послуг у порядку, встановленому договором. Згідно п. 79 зазначених Правил - користування телефоном може бути припинено за заявою абонента.

Згідно з ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Органи юридичної особи формують і виражають її волю, тому через ці органи, за їх допомогою, їхніми діями юридична особа здобуває цивільні права і несе цивільні обов'язки.

Згідно з ч. 5 ст. 65 ЦК України керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Підприємство-засновник, утворюючи підприємство з правами юридичної особи, розробляє його статут і затверджує останній. У статуті відповідно до Закону вказує предмет і цілі діяльності підприємства-реципієнта, його органи управління, порядок їх формування, наділяє його майном з певним передбаченим Законом статусом, вказує у статуті права реципієнта щодо цього майна та інше на власний розсуд і згідно із Законом. З цього випливає, що підприємство-реципієнт, набуваючи статусу юридичної особи, має тільки ті права і обов'язки, які вказані у його статуті підприємством-засновником.

Отже, дочірнє підприємство - це юридична особа, правове становище якої визначається статутом, затвердженим підприємством-засновником (власником).

Юридична природа дочірнього підприємства полягає в тому, що воно у відносинах стосовно підприємства-засновника виступає як щодо власника коштів і майна і як самостійний суб'єкт підприємницької діяльності стосовно інших юридичних осіб.

Положення Статуту позивача - ДП "Маяк" ТОВ "Харківська транспортна компанія" (розділ 8 "Керівництво підприємством"), не містять обмеження директора підприємства щодо відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства.

Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що позивач не скористався правом на підставі ст. 98 ЦК України прийняти рішення щодо відчуження майна товариства, але на час виникнення спірних правовідносин (2009 рік) такого рішення не було, позивач не надав відповідних доказів.

Господарський суд правомірно встановив, що номерний ресурс 2-го відповідача передається в користування споживачу на договірній основі, до складу основних засобів підприємства не може вводитись, не може виступати майном підприємства. При укладенні правочину на користування послугою або його розірвання, не проводиться набуття або відчуження номерного ресурсу, проводиться відключення споживача або підключення до номерного ресурсу, через який надається відповідна послуга. Номерний ресурс у власність не передається.

Положення Цивільного кодексу України містять підстави набування або відчуження майна, а не майнового активу. Майнові права - це права фізичних чи юридичних осіб, які пов'язані з майном. Майнові права відмінні від права власності.

Позивач визначає, що право користування телефонним номером є нематеріальним активом і підпадає під визначення майна, при цьому посилається на норми Податкового кодексу України.

Проте, Податковий кодекс України був прийнятий Верховною Радою України 02 грудня 2010 року (2755-УІ), а вступив в дію з 01.01.2011 року.

Враховуючи те, що спірні правовідносини між сторонами виникли у 2009 році, тому, суд вважає безпідставним посилання позивача на норми Податкового кодексу України в обґрунтування своїх вимог у справі.

Тим більш, що на час виникнення правовідносин пов'язаних з користуванням телефонним номером зазначений нематеріальний актив не був оцінений.

Згідно зі ст. ст. 91, 92 Цивільного кодексу України, - цивільна дієздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду; може здійснювати окремі види діяльності після одержання спеціального дозволу (ліцензії); цивільна правоздатність виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення; - цивільна дієздатність юридичної особи це набування цивільних прав та обов'язків і здійснення їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до п. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України загальною вимогою, додержання якої є необхідним для чинності правочину, є те, що особа яка вчиняє правочин, повинна мати обсяг цивільної дієздатності.

У підпункті 8.1. пункту 8 Статуту позивача зазначено, що засновник здійснює свої права по управлінню Підприємством через директора Підприємства. Згідно з підпунктом 8.2. пункту 8 Статуту позивача, директор вирішує всі питання діяльності Підприємства окрім віднесених до компетенції Засновника. Директор без довіреності діє від імені Підприємства, укладає договори, угоди, контракти, здійснює інші дії по оперативному керівництву роботою Підприємства, вирішує всі питання господарської, комерційної та фінансової діяльності підприємства.

Суд першої інстанції правомірно вважав необґрунтованими посилання позивача на пункт 2 частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, на відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності керівника, та на ст. 98 Цивільного кодексу України щодо неправомірного відчуження майна товариства, як на підставу своїх позовних вимог. Не підтверджено, що вказаний правочин по розірванню договору повинний бути узгоджений із засновниками дочірнього підприємства.

Отже, колишній директор позивача мав відповідний обсяг повноважень щодо вчинення правочину по розірванню договору №1198 про надання послуг бізнес-мережі, відповідно до положень затвердженого Статуту підприємства і закону.

Як стверджує 2-й відповідач та свідчать матеріали справи, ПП "Інформаційна Агенція "Бригада" звернулося до ВАТ "Укртелеком" в особі ХФ ВАТ "Укртелеком" з приводу можливості надання послуги бізнес-мережі. За результатом попередніх переговорів щодо підключення до послуги бізнес-мережі був наданий 1-му відповідачу проект договору №1307 від 25 травня 2009 року про надання послуг бізнес мережі та проект додаткової угоди №1 від 25 травня 2009 року про надання послуг цифрової телефонії (ІSDN РRІ). Підписаний договір № 1307 та додаткова угода №1 від 25.05.2009 р. були повернуті 2-му відповідачу 12 червня 2009 року із наданням копій документів Бізнес-абонента згідно п.п. 2.2.1 Договору.

Пунктом 6.1 зазначеного договору передбачено, що при відсутності технічної можливості для надання послуг і відмови Бізнес-абонента від умов п.п. 2.1.2 додаткова угода до договору вважається неукладеною.

Згідно з п. п. 2.1 додаткової угоди №1 до Договору Оператор бере на себе зобов'язання організувати один цифровий потік між обладнанням Оператора та обладнанням Бізнес-абонента в строк не пізніше 70 робочих днів.

Фактичне підключення 1-го відповідача здійснено 2-м відповідачем 22 червня 2009р., що підтверджується актом виконаних робіт, який підписаний обома сторонами.

01 грудня 2009 року на адресу 2-го відповідача надійшов лист (вих. №84 від 26.11.2009 р.) від 1-го відповідача з проханням розірвати договір №1307 від 25.05.2009 року про надання послуг бізнес-мережі.

2-м відповідачем проведено відключення від послуги та розірвано договір №1307 від 25.05.2009 року про надання послуг бізнес-мережі з 04.12.2009 року.

З матеріалів справи вбачається, що 15.01.2010 року на адресу 2-го відповідача від позивача надійшов лист про можливість надання їм користувачем номерний ресурс 777-0000 в рамках послуги цифрової телефонії ISDN (PRI), на підставі якого 22.01.2010 року між позивачем та 2-м відповідачем по договору № 1359 від 22.09.2009 року була підписана додаткова угода №3 до вказаного договору про надання послуг цифрової телефонії ISDN (PRI) із застосуванням номерного ресурсу 777-0000 та 29.01.2010 року між позивачем та 2-м відповідачем підписаний акт виконаних робіт.

Тобто, позивач знов став користувачем послуг цифрової телефонії ISDN (PRI) із застосуванням номерного ресурсу 777-0000.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Харківської області від 30.07.2010 року у справі № 50/137-09 вирішено спір про визнання недійсними правочину по розірванню договору № 1198 про надання послуг-мережі від 24.11.2008 р., та договору № 1307 про надання послуг-мережі від 25 травня 2009 року. Проте, позивач, в обґрунтування своєї правової позиції, наголошує, що підставою для подачі позовної заяви, за результатами розгляду якої прийнято вказане рішення, була невідповідність даних правочинів господарським інтересам підприємства і порушення п. 1 ч. 1 ст. 203 ЦК України, та стверджує, що підставами для подачі даного позову став недостатній обсяг повноважень директора товариства і, як наслідок, порушення вимог п. 2 ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 2. 4 ст. 35 ГПК України і п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування ГПК судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус.

Що стосується рішення суду з цивільної справи, яке набрало законної сили, то встановлені ним факти, які мають значення для вирішення спору, не підлягають доведенню перед господарським судом незалежно від суб'єктного складу сторін даної цивільної справи. Хоча, фактам, встановленим іншими судовими рішеннями, крім зазначених у статті 35 ГПК, не надано преюдиціального значення для господарських судів, але вони мають враховуватися судами у розгляді справ з урахуванням загальних правил статті 43 названого Кодексу щодо оцінки доказів.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Суд першої інстанції правомірно зазначив, що крім рішення господарського суду від 30.07.2010 року у справі №50/137-09, у справі містяться рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова у справі №2029/2-292/2011 від 17.03.2011 року та ухвала апеляційного суду Харківської області від 23.06.2011 року, які набрали законної сили. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова у справі №2029/2-292/2011 від 17.03.2011 року встановлено, що при розірванні Договору № 1198 директор позивача Фенко О.Т. діяв добросовісно, в інтересах позивача та в межах своїх повноважень. Суд відмовив позивачу в задоволенні його позову.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 23.06.2011 р. по справі № 22-Ц-7605/2011 року встановлено, що спір про відшкодування збитків позивачу, спричинених діями директора позивача по розірванню Договору, повинен розглядатися тільки в межах трудових відносин позивача з його найманим директором. Апеляційний суд підтвердив висновки Орджонікідзевського районного суду про правомірність дій у межах своїх повноважень директора позивача Фенко О.Т. та вирішив апеляційну скаргу ДП "Маяк" ТОВ "ХТК" відхилити. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова набрало законної сили.

Суд першої інстанції правомірно вважав, що визначення позивачем в якості підстави позову факту недостатнього обсягу повноважень директора товариства, є необґрунтованим, оскільки цей факт вже досліджувався Орджонікідзевським районним судом м. Харкова під час розгляду справи №2029/2-292/2011, у зв'язку з чим, він є преюдиціальним фактом, який не потребує додаткового доказування.

Господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним з моменту укладення, вчинений на підставі листа № 85 від 11.06.2009 року ДП "МАЯК", правочин по розірванню договору № 1198 про надання послуг-мережі від 24.11.2008 року між дочірнім підприємством „Маяк" товариства з обмеженою відповідальністю „Харківська Транспортна Компанія" та ВАТ „Укртелеком" в особі Харківської філії ВАТ „Укртелеком" та визнання недійсним з моменту укладення договір № 1307 про надання послуг-мережі від 25 травня 2009 року, укладений між ВАТ „Укртелеком" в особі Харківської філії ВАТ „Укртелеком" та Приватним підприємством „Інформаційна агенція „Бригада".

Стосовно позовної вимоги про стягнення з 1-го відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 279968,96 грн., судова колегія вважає необхідним зазначити наступне.

Позивач просить суд стягнути з 1-го відповідача грошові кошти у розмірі 279968,96 грн., спричинені керівником 1-го відповідача укладанням правочину по розірванню договору № 1198 про надання послуг бізнес-мережі від 24.11.2008 року, що фактично є збитками у вигляді упущеної вигоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі статтею 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Під збитками розуміють витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також неодержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності. Склад цивільного правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи; суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона.

Визначення поняття збитків наводиться також у частині другій статті 224 ГК України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Підставою для настання господарсько-правової відповідальності, передбаченої статтею 224 ГК України, є правопорушення, що включає в себе певні елементи; збитки, протиправність поведінки особи, яка заподіяла збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками, вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Статтею 225 ГК України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Відповідно до ст. 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача збитки у вигляді неодержаного прибутку, тобто вигода, на яку позивач мав право розраховувати у разі продовження дії договору № 1198 про надання послуг бізнес-мережі від 24.11.2008 р.

Як свідчать матеріали справи, позивач не надав доказів протиправної поведінки відповідачів, наявності причинного зв'язку між діями відповідачів та збитками у вигляді упущеної вигоди.

Суд першої інстанції зазначив, що як наголошує позивач по справі, заявлені до стягнення збитки спричинені саме найманим директором ДП "Маяк" ТОВ "Харківська Транспортна компанія" Фенко О.Т., а майнова відповідальність керівника підприємства за шкоду, яка спричинена підприємству не може переноситися на майнову відповідальність іншої юридичної особи.

Посилання позивача на ненадання правової оцінки тим фактам, що договір між відповідачами укладено в період чинності договору позивача і за відсутності заяви про припинення договору в односторонньому порядку безпідставне, так як зазначені обставини не були підставою позову.

Посилання позивача на порушення норм матеріального та процесуального права не підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, що позивачем не виконано.

Таким чином, висновки викладені в рішенні господарського суду, відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи, а мотиви позивача не можуть бути підставою для його скасування, керуючись ст. ст. 611, 623 ЦК України, ст. ст. 193, 224, 225 ГК України, ст. ст. 101-105 ГПК України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 12.07.2012 р. у справі № 5023/2568/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 07.09.2012р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Плужник О.В.