Рішення

від 13.09.2012 по справі 0519/8192/2012

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

№2/0519/3348/12

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2012 р. Жовтневий районний суд м. Маріуполя під головуванням судді Ікорської Є.С. при секретарі Горустович К.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча», треті особи приватний нотаріус Маріупольського нотаріального округу ОСОБА_4, Виконавчий комітет Маріупольської міської ради, про визнання угоди недійсною у зв'язку з неотриманням згоди дружини,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовує тим, що з 1993 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 Нещодавно їй стало відомо, що її чоловік уклав угоду щодо розпорядження майном, придбаним у період шлюбу, і яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Зазначила, що ОСОБА_2 працював в орендному підприємстві і мав частку в майні колективного підприємства Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча, 28 жовтня 2002 року чоловік без отримання її згоди уклав договір купівлі-продажу своєї орендної частки, який підписав з другого боку ОСОБА_3 від імені Організації орендарів Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча, завірений приватним нотаріусом Маріупольського нотаріального округу ОСОБА_4 Просила визнати зазначену угоду недійсною, оскільки це майно подружжя, яке придбано у шлюбі, та було реалізоване без згоди іншого подружжя.

Позивачка в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов визнав в повному обсязі та проти його задоволення не заперечував.

Представник відповідача ОСОБА_3 -ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що сторонами оспорюваного договору були ОСОБА_2 та юридична особа Організація орендарів Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча, а отже ОСОБА_3 не є належним відповідачем у справі. Також зазначила, що 29.03.2011 р. Організація орендарів Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча ліквідована без правонаступництва та виключена з ЄДРПОУ. Вважає, що при укладенні угоди були виконані усі вимоги закону.

Представник відповідача ПАТ «ММК ім. Ілліча»в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що ПАТ «ММК ім. Ілліча» не є належним відповідачем у справі, оскільки Організація орендарів Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча ліквідована без правонаступництва та виключена з ЄДРПОУ, спірний договір укладався не з ПАТ «ММК ім. Ілліча», а з Організацією орендарів Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча. Просив у задоволенні позову відмовити.

Третя особа приватний нотаріус Маріупольського нотаріального округу ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, просила у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи - Виконавчого комітету Маріупольської міської ради в судовому засіданні просила в задоволенні позову відмовити.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали цивільної справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи справу суд враховує, що на час виникнення спірних правовідносин діяли Цивільний кодекс України в редакції 1963 року та Кодекс про шлюб та сім'ю України в редакції 1969 року, у зв'язку з чим спірні правовідносини повинні регулюватися нормами Кодексу про шлюб та сім'ю України, діючого до 1 січня 2004 року. Дане положення витікає із ст. 58 Конституції України, ст. 3 ЦПК України і Прикінцевих положень Сімейного Кодексу України в редакції 2002 року, але який набрав законної сили 01 січня 2004 року.

Так, відповідно до Прикінцевих Положень, Сімейний Кодекс регулює відносини, що виникають з моменту набрання ним чинності. Сімейний Кодекс не має зворотної сили і не може розповсюджуватися на відносини, які виникли до цього моменту.

Згідно зі ст. 22, 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України, діючого до 01 січня 2004 року, майно, набуте подружжям під час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю. Кожний з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором або законом.

При цьому для визначення майна таким, яке є спільною сумісною власністю необхідно довести те, що майно було саме набуто подружжям під час шлюбу, з чого слідує, що тільки набуття майна подружжям у шлюбі породжує у осіб правові наслідки щодо спільно набутого ними майна.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 09.01.1993 року.

28 жовтня 2002 року приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_4 було посвідчено договір купівлі-продажу, згідно з п. 1 якого ОСОБА_2 продав, а Організація орендарів в особі заступника голови Ради Організації орендарів ОСОБА_3 купила частку в майні Організації орендарів Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча за грошовий еквівалент ринкової вартості цієї частки, визначений на день складання цього Договору. Відповідно до п. 3 Договору розмір частки Продавця складає 0,0027 % в майні Організації орендарів ММК ім. Ілліча. Зазначена частка належить Продавцю на підставі виписки з реєстру часток членів Організації орендарів ММК ім. Ілліча від 24.10.2002 р. та її грошова вартість складає 8128 гр. Продаж частки вчинено за 1950 грн. 72 коп., які продавець отримав від покупця до підписання цього договору.

У судовому засіданні ОСОБА_2 не заперечував, що саме він підписав цей договір та отримав гроші за договором в розмірі 1950 гр. 72 коп.

Аналізуючи доводи позивачки щодо оспорювання угоди за тих обставин, що при укладанні угоди не було досягнуто згоди подружжя, суд приходить до наступного.

Відповідно до п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні питання про поділ майна у вигляді акцій, частки (паю, долі), у фондах корпоративних господарських організацій судам слід виходити з того, що питання їх поділу вирішується залежно від виду юридичної особи, організаційно-правової форми її діяльності, характеру правовідносин подружжя з цим суб'єктом.

Пунктом 27 вищевказаної постанови передбачено, що частка (доля) може бути об'єктом права спільної сумісної власності і предметом поділу між подружжям, якщо вона була придбані за їх спільні кошти.

Як встановлено судом, нарахування частки ОСОБА_2 відбулось під час шлюбу з позивачкою, однак вважати її спільною сумісною власністю подружжя неможливо у зв'язку з тим, що набуття права на орендну частку відбулось без будь-яких витрат для обох сторін. Таким чином, передача права власності на частку в колективному частковому фонді Організації орендарів ММК ім. Ілліча на користь ОСОБА_2 як працівника підприємства відбулась безкоштовно, тобто в дар.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позову, суд приходить до висновку про те, що одержання права на частку у колективному частковому фонді Організації орендарів ММК ім. Ілліча було пов'язано з перебуванням ОСОБА_2 у трудових відносинах з підприємством і його право на частку залежить безпосередньо від його трудового внеску в діяльність підприємства і не пов'язано з сімейними правовідносинами та є його особистою власністю. Частка у колективному частковому фонді Організації орендарів ММК ім. Ілліча є власністю члена підприємства та право розпоряджатися своєю часткою за власним розсудом виникає у нього тільки після припинення його у членстві підприємства. З огляду на наступне ця частка не може бути визнана сумісною власністю.

Статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. № 1576-XII встановлено, що власником майна, переданого йому засновниками і учасниками, є саме товариство. Вклад до статутного фонду господарського товариства не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі ст. 167 Господарського Кодексу України корпоративні права це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочність на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Судом встановлено, що частка у колективному частковому фонді Організації орендарів ММК ім. Ілліча не перебувала ні у володінні, ні у користуванні ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на час перебування їх у шлюбі.

Крім того, суд вважає, що ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча»не може бути відповідачем по справі, оскільки не був стороною оспорюваної угоди та не є правонаступником Організації орендарів орендного підприємства Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча, яка безпосередньо була стороною за договором купівлі-продажу від 28 жовтня 2002 року.

Також судом встановлено, що 29 березня 2011 року внесено до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців запис про державну реєстрацію припинення організації орендарів Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча (код ЄДРПОУ 24642231) в результаті її ліквідації за рішенням засновників, що не пов'язано з реорганізацією. Правонаступники юридичної особи відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України.

Позивачкою не доведено, що майно, продане в період шлюбу її чоловіком у вигляді орендної частки колективного підприємства, було об'єктом права спільної власності подружжя і було придбано спільно подружжям. За таких обставин позов про визнання угоди недійсною задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57, 59, 60, 61, 209, 212-215 ЦПК України, ст. 22,28 КпШС України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча»про визнання договору купівлі-продажу від 28 жовтня 2002 року про продаж орендної частки, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від імені Організації орендарів Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського нотаріального округу ОСОБА_4, недійсним у зв'язку з неотриманням згоди дружини - відмовити.

На рішення може бути подана апеляція в Апеляційний суд Донецької області через Жовтневий районний суд м. Маріуполя.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Є.С. Ікорська